Висвітлюється проблема національного характеру в драматургії (драмах, комедіях та трагедіях) М.Куліша, О.Корнійчука, І.Микитенка, Я.Мамонтова, Я.Галана з позиції національних ідеалів у плані відображення дійсності на основі генетичного укладу українського народу. Звернуто увагу на особливості розвитку української драматургії 20-30-х рр. ХХ ст. у складній боротьбі течій, методів, стилів під ідеологічним пресом більшовицької системи.

На материале украинской драматургии "Новой волны" опровергнут "Миф Кризиса" национальной драмы конца ХХ века. Идентифицированы основные черты этого литературно-театрального явления. Определены особенности функционирования мифа в современной драматургии.

На підставі аналізу творів Ю.Липи, С.Черкасенка, М.Куліша, О.Корнійчука, Ю.Яновського, І.Кочерги, І.Микитенка, А.Головка досліджено розвиток жанрової модифікації української драматургії 1920 - 1930 рр.

Розглянуто проблему національного характеру в драматургії М.Куліша, О.Корнійчука, І.Кочерги, І.Микитенка, Я.Мамонтова, Я.Галана у період 1920 - 1930 рр. Висвітлено іконічний образ українського селянина у п'єсі М.Куліша "Комуна в степах". Зроблено висновок, що справжні художні відкриття можливі тоді, коли митець спирається на естетичні ідеали свого народу, оскільки проблематика та природа української драми пов'язані з національним життям народу, його звичаями та традиціями.

Рассмотрена проблема национального характера в драматургии Н.Кулиша, А.Корнийчука, И.Кочерги, И.Микитенко, Я.Мамонтова, Я.Галана в период с 1920 - 1930 гг. Освещен иконический образ украинского крестьянина в пьесе Н.Кулиша "Коммуна в степях". Сделан вывод о том, что настоящие художественные открытия возможны, когда художник опирается на эстетические идеалы своего народа, поскольку проблематика и природа украинской драмы связанны с национальной жизнью народа, его обычаями и традициями.

Вперше проаналізовано в єдиному аспекті - внутрішньої колізії героя - епоху розквіту української драматургії в першій третині XX ст. Узагальнено глибинний сенс цієї колізії - відокремлення людської особистості від загальнонаціональної маси, усвідомлення нею власних духовно-психологічних суперечностей. Спираючись на світовий контекст "нової драми", коли драматичне відображення людини набуває художньо-філософської складності, комплексно охарактеризовано історичне виникнення зрілої національної драми.

Впервые проанализирована в едином аспекте - внутренней коллизии героя - эпоха расцвета украинской драматургии в первой трети XX в. Обобщен глубинный смысл этой коллизии - отделении человеческой личности от общенациональной массы, осознании ею собственных духовно-психологических противоречий. Опираясь на мировой контекст "новой драмы", когда драматическое отображение человека приобретает художественно-философскую сложность, комплексно охарактеризовано историческое возникновение зрелой национальной драмы.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)6-336

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж60955 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто питання, що стосуються оригінальної радіоп'єси, зокрема, ролі та значення даного мистецтва, особливості його створення. Розкрито суть поняття оригінальної радіоп'єси як драматичного твору, написаного спеціально і виключно для радіомовлення з урахуванням специфіки утворення звукового образу і технічних особливостей передачі інформації акустичними каналами.

Рассмотрены вопросы, касающиеся оригинальной радиопьесы, в частности, роли и назначения данного искусства, особенностей его создания. Раскрыто содержание оригинальной радиопьесы как драматического произведения, написанного специально и исключительно для радиовещания с учетом специфики создания звукового образа и технических особенностей передачи информации по аккустическим каналам.

Висвітлено теоретичні та історико-літературні проблеми української драматургії. Розкрито суть понять конфлікту, характеру, дії та драматизму. Визначено типи художнього мислення (неоромантизм, символізм, експресіонізм) у творах Лесі Українки, В.Винниченка, О.Олекси, М.Куліша, С.Черкасенка, І.Кочерги, Г.Лужницького.

Освещены теоретические и историко-литературные проблемы украинской драматургии. Раскрыта сущность понятий конфликта, характера, действия и драматизма. Определены типы художенственного мышления (неоромантизм, символизм, экспрессионизм) в произведениях Леси Украинки, В.Винниченка, Александра Олекся, М.Кулиша, С.Черкасенко, И.Кочерги, Г.Лужницкого.

Розглянуто основні закономірності жанрового моделювання в українській драматургії останньої третини ХХ - початку ХХІ ст., можливі форми та фіксовані механізми процесуальної взаємодії міфу та драми на підставі стильової еклектики, жанрової гібридизації, гіпертекстуальності, різних європейських театральних практичних напрямів ХХ ст. Проаналізовано різні рівні засвоєння новітніми драматургами художніх і культурних "протекстів", визначено провідні критерії активного відбору, завдяки якому тексти попередніх епох, прочитані на інтертекстуальному чи інтермедіальному рівнях, набувають статусу естетичних міфів для драматургії кінця ХХ - початку ХХІ ст.

Рассмотрены основные закономерности жанрового моделирования в украинской драматургии последней трети ХХ - начала ХХІ вв., возможные формы и фиксированные механизмы процессуального взаимодействия мифа и драмы на основе стилевой эклектики, жанровой гибридизации, гипертекстуальности, разных европейских театральных практических направлений ХХ вв. Проанализированы разные уровни усвоения новейшими драматургами художественных и культурных "протекстов", определены ведущие критерии активного отбора, благодаря которому тексты предшествующих эпох, прочитанные на интертекстуальном или интермедиальном уровнях, приобретают статус эстетических мифов для драматургии конца ХХ - начала ХХІ вв.

Визначено сутність соцреалізму як проекту авангардної парадигми і національного дискурсу масової культури. Розглянуто історію розвитку української драматургії початкового періоду тоталітаризму, охарактеризовано основні жанрові моделі масової культури соцреалізму, визначено проблематику й особливості українських драматичних дискусій кінця 1920-х - 1930-х рр. Проаналізовано творчу діяльність видатних українських драматургів - М.Куліша, І.Дніпровського, І.Кочерги, О.Корнійчука, І.Микитенка.

Определена сущность соцреализма как проекта авангардной парадигмы и национального дискурса массовой культуры. Рассмотрена история развития украинской драматургии начального периода тоталитаризма, охарактеризованы основные жанровые модели массовой культуры соцреализма, проанализирована проблематика и особенности украинских драматических дискуссий конца 1920-х - 1930-х гг. Освещена творческая деятельность выдающихся украинских драматургов - Н.Кулиша, И.Днепровского, И.Кочерги, А.Корнейчука, И.Микитенко.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)6-336

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Висвітлено історію української драматургії одного з найбільш насичених і складних періодів - першої третини XX ст. Здійснено літературознавчий аналіз творів маловідомих авторів і запропоновано нові інтерпретації класики. Вітчизняну драматургію 1900 - 1930-х рр. розглянуто в контексті модерних інтерпретаційних методик. Особливу увагу приділено драматургічним творам Л. Українки, О. Олеся, В. Винниченка, М. Куліша І. Дніпровського, І. Кочерги, Я. Мамонтова, О Корнійчука, І. Микитенка.

Освещена история украинской драматургии одного из наиболее насыщенных и сложных периодов - первой трети XX в. Осуществлен литературоведческий анализ произведений малоизвестных авторов и предложены новые интерпретации классики. Отечественная драматургия 1900 - 1930-х гг. рассмотрена в контексте современных интерпретационных методик. Особое внимание уделено драматургическим произведениям Л. Украинки, А. Олеся, В. Винниченко, Н. Кулиша, И. Днепровского, И. Кочерги, Я. Мамонтова, А. Корнейчука, И. Микитенко.

Проаналізовано політеїзм як містичну структурну гру у сюжетних архетипах сучасної української драматургії. Висвітлено питання актуалізації ранніх театрально-драматургічних форм у сучасних українських п'єсах. Визначено структурні рівні втілення категорії часовості у поетиці п'єси Л. Чупіс "Танці гончарного кола", зокрема, в архітектоніці тексту і композиції висловлювань, розщепленні свідомості (мовлення) героїні, перекодування метафор і метонімій. Описано типологічні особливості української новітньої драматургії в сучасному екзистенційному контексті.

Проанализирован политеизм как мистическая структурирующая игра в сюжетных архетипах современной украинской драматургии. Освещены вопросы актуализации ранних театрально-драматургических форм в современных украинских пьесах. Определены структурные уровни воплощения категории временности в поэтике пьесы Л. Чупис "Танцы гончарного круга", в частности, в архитектонике текста и композиции высказываний, раздробленности сознания (речи) героини, перекодировки метафор и метонимий. Описаны типологические особенности украинской новейшей драматургии в современном экзистенциальном контексте.

З'ясовано жанрові особливості трагедії в українській драматургії початку XX ст. На підставі аналізу творів В.Винниченка, М.Куліша, І.Дніпровського, Мирослава Ірчана, Л.Первомайського, М.Грушевського, І.Кочерги, С.Черкасенка визначено ідейно-естетичну парадигму жанру трагедії, виділено специфічні жанрові ознаки (у порівняні з іншими періодами розвитку жанру), зумовлені формуванням нового типу трагедійного героя, який виявляє себе як активна особистість у збуреному історичними процесами суспільстві та як особистість, схильна до рефлексії. Досліджено риси поетики жанру за допомогою аналізу образу трагедійного героя, змісту трагедійного конфлікту, перебігу драматичної дії. Здійснено аналіз функціонування жанру трагедії в її жанрових модифікаціях (політичної, історичної, соціально-побутової трагедії). Проведено зіставлення категорії трагедійного та трагікомічного. З'ясовано особливості їх взаємозв'язку.

Вперше здійснено монографічний опис літературно-художньої антропонімії (ЛХА) української драматургії XIX - XX ст. Уточнено основні терміни літературно-художньої антропоніміки, з'ясовано функціонально-стилістичне навантаження онімів, встановлено семантичні варіації ЛХА, які виникають у конкретному вжиткові та зумовлені контекстом твору. Виявлено специфічні ознаки ЛХА драматичних творів, досліджено склад літературно-художньої антропонімії української драматургії XIX - XX ст., з'ясовано структуру ЛХА.

Досліджено основні закономірності жанрового моделювання в українській драматургії останньої третини XX - початку XXIст., можливі форми та фіксовані механізми процесуальної взаємодії міфу та драми під тиском стильової естетики, жанрової гібридизації, потужної гіпретекстуальності, різних європейських театральних практик XX ст. Жанрову систему новітньої української драматургії відрефлектовано як структурну цілісність зі сформованими закономірностями та механізмами внутрішніх процесів, окремі аспекти якої розглянуто на порівняльному синхронному зрізі метропольної і діаспорної драми. Обгрунтування більшості жанрових модусів здійснено з урахуванням діахронних претекстів. Досліджено різнорівневі організації сценічного простору, персонажів, драматургічного мовлення у п'єсах новітніх українських драматургів, завдяки яким оформлюється сучасна опозиція мінетичної/неміметичної п'єси, розкрито потенційність міфологічних структур для жанрово-стильової динаміки драматургії останньої третини XX - початку XXI ст. У науковий контекст введено розпорошені тексти українських драматургів досліджуваного періоду, які носять відкрито експериментальний характер і майже випадають за межі сьогоденного офіційного літературного та театрального процесу. Обгрунтовано їх значення як повноцінної наукової рефлексії та змодельовано потенційне академічне поле для подальших студіювань новітньої української драматургії.

Досліджено проблему національного характеру як літературознавчої категорії у творчості українських драматургів 1920 - 1930 рр. М.Куліша, І.Кочерги, О.Корнійчука, І.Микитенка, Я.Мамонтова, Я.Галана. Уперше в літературознавстві проаналізовано вияви української ментальності в драматичних, комічних і трагічних образах-характерах, розкрито естетичну природу героїв, простежено їх історико-часову зумовленість, вивчено тісний взаємозв'язок національного характеру з жанровою природою драматичного твору, його поетикою. Зроблено висновок, що у досліджений період проблема творення національних характерів стала надзвичайно актуальною, від її розв'язання залежала доля національно-культурної ідентичності української драми, яка під тиском більшовицької ідеології втрачала свою самобутність. На підставі аналізу п'єс зазначених драматургів доведено, що творення високохудожнього образу-характеру можливе на національних засадах та на базі розгляду національної проблеми як суперечностей людської природи, зумовлених певними обставинами. Зроблено висновок, що без національного колориту неможливо створити художньо переконливі образи-характери, оскільки тематика, проблематика та природа української драми традиційно пов'язана з життям народу, його ідеалами, звичаями та уподобаннями. Створено концепцію розвитку української драматургії дослідженого періоду.

Визначено нові підходи до осмислення стильової своєрідності української драматургії 1920-х рр., заснованої на роматничній традиції. Особливу увагу приділено функціонуванню антологічних моделей в драматургії зазначеного періоду. Проаналізовано розгортання романтичної колізії "зародження ідеалу - сумніви в ньому - крах ідеалу" та зроблено висновки щодо домінування песимістичного сприйняття дійсності в драмі 1920-х рр. Комплексно простежено побутування так званої "пророчої" п'єси на українському літературному грунті у контексті антонімії "пророк - антипророк". Осмислено функціонування образу романтичного героя, зокрема, героя - "двійника" у драмі 1920-х рр., роздвоєння свідомості особистості якого відбувається на тлі романтичного конфлікту почуття та обов'язку.

Досліджено явище стилізації усно-розмовної мови в текстах, які створили сучасні українські драматурги - І.Андрусяк, І.Бондар-Терещенко, Я.Верещак, Н.Ворожбит, О.Гончаров, Л.Демська, В.Діброва, К.Демчук, О.Ірванець, О.Кирилова, О.Миколайчук-Низовець, Н.Неждана, О.Погребінська, В.Сердюк, О.Сліпець, В.Фольварочний, С.Щученко. На тлі загальної тенденції до демократизації літературної мови, лібералізації норм, використання в художніх текстах периферійних пластів лексики (зниженої, вульгаризмів, жаргонізмів, арготизмів) простежено механізми активної взаємодії усно-розмовних і книжних елементів, визначено засоби інтелектуалізації мовних партій персонажів. Із використанням методу стилістичного експерименту виявлено особливості функціонування усно-розмовних одиниць у текстах сучасної драми. Застосовано метод соціолінгвістичного аналізу з метою диференціювання мовно-соціальних типів, виявлення часових і соціальних маркерів, а також з'ясування місця сучасного драматургійного дискурсу в розвитку літературної мови. За допомогою методу інтерпретування декодовано факти художньої мови та визначено їх рецепцію, зважаючи на стилістичну доцільність. За методом асоціативно-семантичного та компонентного аналізу вивчено лексичні та фразеологічні явища сучасних драм, установлено відношення синонімізації та механізми гри слів.

Проведено загальнотеоретичний та семантико-прагматичний аналіз категорії суб'єктивної модальності (СМ) на рівні драматургічного дискурсу (ДД). Всебічно вивчено діалогічне та полілогічне мовлення драми, їх структуру, семантичну та прагматичну роль у репрезентації ставлення мовця до змісту повідомлюваного. Розглянуто специфіку вираження СМ у ДД у кореляції до логічного та синтаксичного плану її функціонування, введено поняття модалеми, її статусу в дискурсі, запропоновано типологію модалем з опорою на семантичну конгруентність категорії СМ та оцінки. Висвітлено етіологію суб'єктивно-модальних смислів ДД, зокрема вплив референції, конситуації та підтексту на загальну смислову рамку тематичного діалогічного блоку, розкрито значення паратексту у розумінні інформаційного тла ДД як дискурсів невласне креолізованої природи.