Висвітлено проблеми філософії та поетики щодо однієї з провідних тем у російській та світовій культурі - смерті. Досліджено витоки концепції смерті у російській романтичній літературі. Охарактеризовано символи смерті та безсмертя.

В монографии исследуется проблема соотносимости метафоры и художественного произведения в трех аспектах ее преломления: структурно-типологическом, историко-типологическом и прагматическом. Раскрывается генетическая и функциональная связь метода, жанра, сюжета и других факторов и носителей художественной целостности произведения с метафорой как универсальной фигурой постмифологического художественного мышления. Определяется роль метафоры в становлении и восприятии произведения как художественного целого, а также в формировании различных типов художественной целостности произведения в их конкретно-исторических вариациях - литературных направлениях и течениях. Особое внимание уделяется стихотворению-метафоре, в котором исследуемая проблема обретает свое наиболее репрезентативное подтверждение. Теоретический и практический анализ этого малоизученного явления мировой лирики проводится на материале русской поэзии первой половины 19 века.

Дисертація присвячена дослідженню проблеми співвідносності метафори і літературного твору у трьох визначальних аспектах: структурно-типологічному, історико-типологічному та прагматичному. Розкриваються генетичний та функціональний зв'язки методу, жанру, стилю, сюжету та інших чинників і носіїв цілісності художнього твору з метафорою як універсальною фігурою постміфологічного художнього мислення. Визначається роль метафори в становленні та сприйнятті літературного твору як художнього цілого, а також у формуванні різних типів цілісності художнього твору в їх конкретно-історичних варіаціях - літературних напрямах та течіях. Особлива увага приділяється віршу-метафорі, в якому досліджувана проблема набуває свого найбільш репрезентативного втілення. Теоретичний та практичний аналіз цього маловивченого явища світової лірики проводиться на матеріалі російської поезії першої половини ХІХ століття.

Досліджено містичні символи як художній компонент поетики романтизму. Запропоновано системний аналіз вихідних, містичних символів, що, на відміну від похідних, первинні та розвивають із себе низку значеннєвих асоціацій, створюваних художником слова романтичної епохи, яка визначає ці містичні символи з урахуванням колективно-несвідомих інтересів, спрямованих на чуттєвість. Виділено особливості використання автором містичної символіки у контексті й інтертекстуальних зв'язках, що має не тільки цільову настанову в системі поетичних образів, але і ритуальну у світорозумінні ліричного героя. Розкрито причини звернення поетів-романтиків до містичної символіки, пов'язані з містичними вченнями та масонськими школами в Росії ХІХ ст.

Запропоновано системний аналіз художніх втілень смерті у поезії першої половини ХІХ ст. Виділено особливості романтичної свідомості, які вплинули на формування образу смерті. Розкрито причини підвищеного інтересу романтичної літератури до смерті як до явища та як до персони. З'ясовано, що російська романтична поезія уявляє смерть божеством найвищого рівня (позитивні та негативні антропоморфні типи), в пушкінському варіанті смерть зображено божеством другого рівня. Розглянуто варіанти інтерпретації поетами добового та річного календарних циклів, що асоціюються з загробним життям. Вперше визначено символи смерті, які є знаковими у творчості Пушкіна і Жуковського. Особливу увагу приділено втіленню ідеї смерті у пейзажній ліриці К.М.Батюшкова: елементи мистецтва (живопису, скульптури, театрального дійства) проникають у лірику. Містична віра в можливість спілкування живих з душами померлих зробила цвинтар зосередженням культу мертвих: явлення душі на цвинтарі - улюблена тема романтичної поезії. Уперше виявлено основні риси ідеального з точки зору російської романтичної поезії поховання.