Розглянуто найбільш ранні письмові джерела античності -"Іліаду" й "Одіссею" Гомера, які вважаються найкращими взірцями епічного жанру світової літератури, складеними на основі сказань, легенд, пісень, усних народних переказів.

Рассмотрены наиболее ранние письменные источники античности - "Илиада" и "Одиссея" Гомера, которые считаются лучшими образцами эпического жанра мировой литературы, составленные на основе сказаний, легенд, песен, устных народных преданий.

In this work the earlier written antique sources are being considered, which are stated to be the best examples of the epic janre in the world literature. These works were compiled on the basic of legends, songs and folk oral retellings.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(0)33-4 + Ш5(4УКР)5-4

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(0)33-4

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж21929 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Ключ. слова: "гомерівська антропологія", гомерівський образ тіла
Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(0)33-4 + Ю216.22

Рубрики:

Література

Людська природа

Шифр НБУВ: Ж70430 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3(0)321-214 + Ш5(0)33-4

Рубрики:

Історія філософії

Література

Шифр НБУВ: Ж29409/А Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано зміст лексико-семантичних моделей прикметників типу бахувріхі шляхом їх поділу на перший та другий компоненти. На матеріалі "Іліади" Гомера досліджено найтиповіші із цих моделей, а також зроблено спробу пояснити розповсюдження того чи іншого типу моделей та їх компонентів.

Досліджено процес архаїзації мови грецької історичної прози II - III ст., що відображає архаїзаторські тенденції, наявні у культурі, літературі та мові елліністично-римського періоду. Здійснено комплексний аналіз та кількісну обробку фонетичних, морфологічних, синтаксичних і лексичних архаїзмів, віднайдених у творі Арріана "Анабазис Александра". Установлено, що в елліністично-римський період внаслідок дії певних факторів (аттикізму, традицій жанрової мови грецької історіографії, лінгвістичних студій, історико-політичних і культурних передумов, системи освіти) відбувалася свідома штучна архаїзація мови грецької історіографії на всіх мовних рівнях. Архаїзаторські тенденції мали прояв у дотриманні письменниками норм іонійського та класичного аттичного діалектів. За результатами дослідження мови твору Арріана в аспекті використання архаїзмів з'ясовано, що аттичні елементи найбільш поширені на лексичному та морфологічному рівнях, а вплив іонійського діалекту найбільш відчутний на фонетичному рівні. Зазначено, що автору не вдалося повною мірою уникнути впливу сучасних йому мовних тенденцій, які визначали розвиток койне, тому у мові його твору трапляються інноваційні елементи. Відзначено явище гіпердіалектизму, прояви якого установлено на всіх рівнях мови, що є свідченням надмірного прагнення штучно наблизити мову твору до норм класичного аттичного діалекту.

Уточнено класифікацію та прийоми перекладу побутових реалій Гомерової "Одіссеї" українською мовою. Зазначено, що найнеобхіднішою умовою створення адекватного перекладу є врахування особливостей мов оригіналу та перекладу, а ігнорування даного чинника призводить до втрати етномовного компонента реалій та внесення елементів недоречного комізму. Виявлено велику кількість конотацій у семантичній структурі побутових реалій, що створюють у контексті національний колорит, характерний для досліджуваного періоду. Здійснено поділ методів перекладу щодо збереження або втрати етномовного компонента оригіналу. Визначено, що основними способами відтворення семантичної структури реалій у старогрецько-українському бінарному зіставленні засобами мови перекладу є транслітерація, метод уподібнення, використання ситуативного відповідника, дескриптивна перифраза, гіперонімічне перейменування, калькування. Запропоновано періодизацію української гомеріани, виділено особливості кожного періоду. Створено старогрецько-український словник реалій.

Досліджено особливості переосмислення гомерівської "Одісеї", яка є однією з найактивніше функціонуючих частин міфологічного матеріалу у XX ст. Виявлено потенційні інтерпретаційні чинники поеми та розглянуто найпродуктивніші мотиви "Одісеї" у літературних обробках XX ст. Головну увагу приділено з'ясуванню характеру адаптаційних процесів за умов використання традиційного матеріалу, що виявляється на сюжетному, змістово-композиційному та тематичному рівнях. З'ясовано, що основними формами та способами трансформації дослідженого твору є продовження, дописування, осучаснення й аксіологічна переакцентуація, які у поєднанні зі складною сюжетною організацією слугують для реалізації різного тематичного наповнення художніх творів: проблеми влади та суспільства, влади та людини, екзистенційної суті людини, вибору життєвого шляху, наростання агресивності людства. Проаналізовано зрушення у трактуванні головних героїв, зумовлені літературними тенденціями та соціально-історичними процесами. Наголошено, що поряд з загальною тенденцією до дегероїзації образів Одіссея та Пенелопи, новим у їх трактуванні в літературі XX ст. є повна моральна деградація та духовна "бестіалізація".

Проведено комплексне дослідження лексичної ідіосистеми роману давньогрецького письменника кінця II ст. н.е. Лонга "Дафніс і Хлоя". Актуальність теми наукового дослідження обумовлена необхідністю всебічного вивчення лексичної ідіосистеми твору в семантико-функціональному та концептуальному вимірах давньогрецької мовної картини світу. На підставі вивчення словника мови письменника охарактеризовано лексичні мікросистеми (лексико-граматичні класи, лексико-семантичні групи, концептуально-тематичні поля (КТП), концептуально-тематичні групи) як виразники ідіостилю письменника, обгрунтовано зв'язок лексичної ідіосистеми письменника та концептуальної структури художнього тексту. Наведено порівняльну характеристику іменникових домінант у давньогрецьких романах I - III ст. н.е. (Лонга та Ксенофонта з Ефесу, Харитона, Ахілла Татія, Геліодора) для підтвердження гіпотези про унікальність мовостилю Лонга. Узагальнено роль Лонга у розвитку лексичного складу давньогрецької мови. На підставі виділення КТП ("Природа", "Пастуше життя", "Кохання") у лексичній ідіосистемі роману Лонга "Дафніс і Хлоя" визначено особливості функціонування домінантних лексем, що забезпечують основну змістово-фактурну інформацію твору, а також беруть учать у творенні художніх образних засобів (метафор, епітетів, порівнянь), які залежать не тільки від теми, жанру та сюжету твору, але й відображають індивідуальні стилістичні уподобання письменника.

Наведено загальні відомості про давньогрецького письменника кінця II ст. н.е. Лонга, його епоху та роман "Дафніс і Хлоя". Охарактеризовано категорію ідіостилю в лінгвістиці, висвітлено концептуальні засади дослідження лексичної системи художнього твору як виразника ідіостилю письменника. Розглянуто взаємозв'язок стилю та жанру, простежено вплив на формування художнього стилю Лонга "другої софістики" та творчості його попередників, визначено жанрово-стильову особливость його роману. Проаналізовано його лексичну ідіосистему з виокремленням лексико-семантичних груп відповідно до змісту та жанру роману, визначено в її межах системні зв'язки та семантичні опозиції. Визначено актуалізований лексикон авторського словника Лонга й іменникові, прикметникові та дієслівнї лексичні домінанти, які формують його ідіостиль.

Приведены общие сведения о древнегреческом писателе конца II ст. н.э. Лонге, его эпохе и романе "Дафнис и Хлоя". Охарактеризована категория идиостиля в лингвистике, освещены концептуальные принципы исследования лексической системы художественного произведения как выразителя идиостиля писателя. Рассмотрена взаимосвязь стиля и жанра, прослежено влияние на формирование художественного стиля Лонга "второй софистики" и творчества его предшественников, определена жанрово-стилевая особенность его романа. Проанализирована его лексическая идиосистема с выделением лексико-семантичных групп относительно содержания и жанра романа, определены в ее границах системные связи и семантические оппозиции. Очерчен актуализированный лексикон авторского словаря Лонга и определены лексические доминанты существительного, прилагательного и глагола, формирующие его идиостиль.

Розглянуто питання про безпосередній зв'язок роману Дж. Джойса "Улісс" з поемою Гомера "Одіссея", зокрема відтворення змісту гомерівського твору у сучасному варіанті.

Проаналізовано концептуальний простір давньогрецьких прикметників dolixos і makros шляхом когнітивного моделювання структур знання, що передаються ними, та встановлено типові контекстно зумовлені диференційні ознаки, які виникають за конкретних умов їх функціонування.

Увагу приділено особливостям функціонування традиційних сюжетів та образів гомерівського епосу в інтерпретаціях письменників ХХ - початку ХХІ ст. Проаналізовано закономірності функціонування міфологічних традиційних структур "Іліади" й "Одісеї" Гомера у літературі зазначеного періоду. Розглянуто домінантні характеристики інтегральних художніх моделей у контексті творчості письменників різних національних культур переважно західноєвропейсько регіону. Розкрито проблему "невизнаного пророка" в однойменній драматичній поемі Лесі Українки й у новелі Ганса Еріха Носсака "Кассандра". Висвітлено інтертекстуальність п'єс Антоніо Буеро Вальєхо "Вона ткала свої мрії" та Віктора Коркія "Козлина пісня, або Що тобі Гекуба?". Акцентовано на гомерівській традиції у творчості Рудольфа Хагельштанге (на матеріалі роману "Іграшка богів").

Проаналізовано драму Софокла як прототекст, у якому зафіксовані атрибутівні якості образу Антігони, авторська рецепція та смислова поліфонічність традиційного античного образу в однойменній драмі Ж. Ануя. Розглянуто способи трансляції певної культурної інформації завдяки згадці імені Антігони та збагачення семантичного поля образу в драмі Лесі Українки "Оргія".

Вперше на матеріалі поетичної мови гомерівського епосу здійснено комплексне дослідження особливостей похідних прикметників на різних мовних рівнях. Вперше на основі старогрецької мови та в гомерознавстві досліджено структуру та семантику похідних прикметників з урахуванням ономасіологічних параметрів вихідних і похідних одиниць, при цьому зроблено спроби відтворити власне процес творення похідних прикметників, які до сьогодні були охарактеризовані лише в аспекті морфемної структури. Визначено морфологічні ознаки похідних прикметників, серед яких слабовиражена можливість утворювати ступені порівняння. З'ясовано дериваційний потенціал похідних прикметників. Набули подальшого розвитку синтаксичний аналіз похідних прикметників на рівні атрибутивного словосполучення та речення; дослідження сполучуваності ад'єктивів з іменниками-дистрибутами у зіставному аспекті; аналіз похідних як художніх означень у поетичному контексті.

Проаналізовано комедії Арістофана в контексті уявлень про відкриту форму. Визначено обумовленість своєрідності організації драматичного конфлікту, побудови сюжету та добору композиційних засобів втіленням в комедіях Арістофана засад відкритої форми драматичного конструювання. Запропоновано потрактувати комедію Арістофана та комедію Менандра як вихідні етапи становлення двох традицій в історії європейської комедії, які визначаються тяжінням до відкритої та закритої форм. Набуло подальшого розвитку уявлення про зв'язок комедій Арістофана із народною сміховою культурою. Відзначено закономірність звернення комедіографів до художніх засобів відкритої форми на переломних етапах становлення європейського театру. Доведено, що роль творчої спадщини Арістофана у формуванні європейської комедійної традиції визначається втіленням у його комедіях засад відкритої форми.

Комплексно досліджено особливості трансформації традиційних сюжетно-образних мотивів гомерівського епосу в творах письменників ХХ - ХХІ ст. Розглянуто закономірності якісного переосмислення традиційної семантики та аксіологічних домінант під впливом історичних зрушень у духовному контексті зазначеної доби. Виявлено потенційно інтерпритаційні чинники поеми Гомера "Іліада". ЗТясовано, що широта інтерпретаційного діапазону закладено в самій гомерівській поемі. Досліджено закономірності функціонування традиційного сюжетно-образного матеріалу крізь призму творчості письменників ХХ - ХХІ ст. доводить, що традиційні сюжети, образи і мотиви "Іліади" Гомера зберігають свою потенційну актуальність упродовж століть. Переосмислення традиційного матеріалу спрямоване насамперед на духовний світ особистості з її внутрішніми суперечностями та на дослідження взаємозвТязків між людиною та суспільством.

Проаналізовано один з важливих аспектів процесу художньої комунікації - проблему класифікації монологічного мовлення, його взаємодію з діалогом у структурі античної драми. Досліджено комунікативний аспект функцій монологу в системі художніх традицій античної драми. Аналіз зроблено на прикладі драм Еврипіда "Іфігенія в Авліді" та "Іфігенія в Тавриді".

Проанализирован один из важнейших аспектов процесса художественной коммуникации - проблема классификации монологической речи, ее взаимодействие с диалогом в структуре античной драмы. Рассмотрен коммуникативный аспект функций монолога в системе художественных традиций античной драмы. Анализ осуществлен на материале драм Еврипида "Ифигения в Авлиде" и "Ифигения в Тавриде".

The article deals with the analysis of one of the most important aspects of artistic communication process: the author attempts to classify the kinds of monologue speech, its interaction with dialogue in the structure of the antique drama. The communicative aspect of the functions of monologue is studied in the context of its artistic tradition. The analysis is made on the example of the dramas by Euripides "Iphigenia in Aulis" and "Iphigenia in Tauris".

Визначено, що з огляду на тенденцію сучасної науки до переосмислення значення та сутності вихідних для формування європейської літератури та культури явищ, закономірним постає звернення до давньої аттичної комедії, зокрема творів Аристофана. Висвітлено досвід зарубіжних науковців з продуктивного залучення досягнень новітньої літературознавчої думки до аналізу комедій Аристофана, що розкриває якісно нові перспективи для дослідження історії європейської літератури та театру.

Отмечено, что принимая во внимание тенденцию современной науки к переосмыслению значения и сущности исходных для формирования европейской литературы и культуры явлений, закономерным представляется обращение к древней аттической комедии, представленной произведениями Аристофана. Освещен опыт зарубежных ученых по продуктивному привлечению достижений новейшей литературоведческой мысли к анализу комедий Аристофана, что раскрывает качественно новые перспективы для исследования истории европейской литературы и театра.

Taking into account the tendency of modern science to rethink the meaning and essence of the initial for the formation of European literature and culture phenomena, it occurs natural to refer to the Old Attic comedy, presented by the works of Aristophanes. This article considers the experience of foreign scientists' productive treatment of modern literary achievements to the analysis of Aristophanes' comedies, which discovers qualitatively new prospects for the history of European literature and theatre research.