Досліджено проблему використання письменниками власних назв - "говірливих" імен, з метою створення гумористичного ефекту. У художній літературі, особливо в гумористичній, широко використовуються "говірливі" імена, виражену структуру яких розкрити дуже легко. Імена багатьох героїв творів англійських і американських письменників виконали визначене змістове навантаження, семантизувалися і стали втіленням визначених якостей та особливостей персонажу. "Говірливі імена" висвітлено як виразні засоби реалізації прагматичної заданості на гумористичний ефект.

Представлено многообразие мира диалога как универсального свойства мышления новых типов текстов. Исследованы проблемы общения и разобщенности в русской драматургии 90-х годов ХХ ст., проблемы соотнесенности и функционирования современных социолектов (социальный, когнитивный и внутрилингвистический аспекты), некоторые проблемы современной студенческой речи (дана характеристика лингво-культурной ситуации), коммуникации в интернет-культуре. Освещены стиледифференцирующие свойства перфекта (по материалам английского языка). Приведены особенности функционирования глаголов желания в английском и украинском языках, диалога в психотерапевтической работе с учащейся молодежью.

Освещены теоретические проблемы поэтики собственных имен, определено место поэтики онима среди других дисциплин, роль собственных имен в художественном произведении. Особое внимание уделено исследованию семантики поэтонимов и их функциям в художественной речи.

Висвітлено проблеми фонетики, морфології та синтаксису, ономастичної номінації. Описано емфатичні спонукальні конструкції в англійській та українській мовах, структурні моделі інвертованих речень та їх перекладацькі відповідники у російській мові, моделі скорочених термінів на основі англійської субмови машинобудування. Розглянуто питання функціональної семантики лексичних та фразеологічних одиниць. Розкрито лінгвостилістичний аспект функціонування скорочень в сучасній німецькій мові.

Освещены проблемы фонетики, морфологии и синтаксиса, ономастической номинации. Описаны эмфатические побудительные конструкции в английском и украинском языках, структурные модели инвертированных предложений и их переводческие соответствия в русском языке, модели сокращенных терминов на основе английского субязыка машиностроения. Рассмотрены вопросы функциональной семантики лексических и фразеологических единиц. Раскрыт лингвостилистический аспект функционирования сокращений в современном немецком языке.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(0)-357 + Ш400.11

Рубрики:

Література

Мовний знак і словесний художній образ. Проблема семіотики в літературі

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Продовжено цикл публікацій щодо іменникового словотвору середньоверхньонімецької мови. У ній проаналізовано функціонування утворень із префіксом un- у рукописах першої половини ХІІІ ст. Визначено велику кількість ілюстративного матеріалу, який підтверджує теоретичні положення дослідження.

This article continues the author's publications on the noun derivation of the Middle High German. It provides the analysis of the functions of the nouns with the prefix un- in the Middle High German manuscripts of the first half of the 13th century. The article contains a great amount of illustrative material which supports the theoretical theses of the investigation.

Висвітлено проблеми взаємовідношення характеру епістемічної перспективи дискурсу та знакової структури мовних одиниць. На матеріалі народно-календарних прислів'їв і художніх літературних джерел, а також слов'янських, германських, романських та інших мов розглянуто відображення семіотично значущих епістемічних властивостей міфологічного та художнього моделювання дійсності на знакових, а через них і деяких інших рисах мовних утворень.

Освещены проблемы взаимоотношений характера эпистемической перспективы дискурса и знаковой структуры речевых единиц. На материале народно-календарных пословиц и художественных литературных источников, а также данных славянских, германских, романских и других языков рассмотрено отображение семиотически значимых эпистемических свойств мифологического и художественного моделирования действительности на знаковых, а через них и некоторых других чертах языковых образований.

Наведено дискурсну характеристику інтрасуб'єктного мовлення персонажів художніх творів. Проаналізовано стилістичні особливості вираження іронії в англомовному художньому дискурсі. Розкрито лінгвокогнітивний аспект втілення текстових концептів у французькій та українській художній прозі. Визначено лінгвістичні фактори структурно-семантичної організації науково-технічних текстів, когнітивні чинники формування назв осіб в англійській економічній терміносистемі, прагматичну спрямованість використання графічних компонентів у німецькомовних публіцистичних статтях з економіки.

Приведена дискурсная характеристика интрасубъектной речи персонажей художественных произведений. Проанализированы стилистические особенности выражения иронии в англоязычном художественном дискурсе. Раскрыт лингвокогнитивный аспект воплощения текстовых концептов в французской и украинской художественной прозе. Определены лингвистические факторы структурно-семантической организации научно-технических текстов, когнитивные факторы формирования названий лиц в английской экономической терминосистеме, прагматическая направленность использования графических компонентов в немецкоязычных публицистических статьях по экономике.

Описано емотивну функцію антропонімів австралійських поетичних творів. Проаналізовано жанрову "взаємопов'язаність" документалістики з белетристикою в художній прозі російської, української, польської та англійської літератур. Розкрито загальні аспекти відповідності освітньої лексики англійської та української мов. Описано графічні особливості запозичень-арготизмів у французькій мові, семантико-структурні особливості складних слів і словосполучень в англійській мові, семіотичну типологію словесних образів-символів у американській поезії ХХ ст. Наведено структурно-семантичну характеристику фразеологічних одиниць з тео- і міфонімним компонентами. Визначено конотативну складову у семантиці однослівних ідіом. Розглянуто питання функціонування трансформованих прецедентних феноменів у франкомовному медіа-дискурсі.

Описана эмотивная функция антропонимов австралийских поэтических произведений. Проанализирована жанровая "взаимосвязанность" документалистики с беллетристикой в художественной прозе русской, украинской, польской и английской литератур. Раскрыты общие аспекты соответственности образовательной лексики английского и украинского языков. Описаны графические особенности заимствований-арготизмов в французском языке, семантико-структурные особенности сложных слов и словосочетаний в английском языке, семиотическая типология словесных образов-символов в американской поэзии ХХ ст. Приведена структурно-семантическая характеристика фразеологических единиц с тео- и мифонимным компонентами. Определена конотативная составная в семантике однословных идиом. Рассмотрены вопросы функционирования трансформированных прецедентных феноменов в франкоязычном медиа-дискурсе.

Зроблено спробу створити теорію внутрішнього монологу у межах наратологічного дискурсу. Проаналізовано внутрішній монолог як форму літературного викладу внутрішньго мовлення персонажа. Здійснено певні теоретико-естетичні узагальнення на висновки на підставі текстів української та інших світових літератур. Сформульовано дефініцію внутрішнього монологу, а також запропоновано міждисциплінарний погляд на внутрішній монолог як оповідну форму, акцентуючи увагу на сутнісних зв'язках цього літературознавчого поняття з психологічною категорією внутрішнього мовлення. У контексті теорії діалогізму М. Бахтіна та концепції автокомунікації Ю. Лотмана внутрішній монолог проаналізовано як складну різновекторну комунікативну модель. Розширено літературно-родове поле використання цієї наративної форми, визначено особливості функціонування внутрішніх монологів у творах епічного та драматичного родів різних літературних стилів, а також актуалізовано проблему реалізації цього способу викладу в ліричних текстах. Відповідно до оновленого трактування цього літературного поняття суттєво доповнено перелік основних і додаткових функцій внутрішнього монологу. Уперше в наратології визначено критерії для типології цього способу викладу, за якими здійснено якісно нову класифікацію внутрішніх монологів. На підставі використаного різнорідного ілюстративного матеріалу показано необхідність грунтовного дослідження проблеми походження й еволюції внутрішнього монологу як форми літературного викладу.

Комплексно досліджено структурно-семантичні та комунікативно-прагматичні особливості емотивних висловлювань негативної оцінки. На підставі вивчення співвідношень семантичних категорій оцінки, емотивності, експресивності систематизовано маркери емотивних висловлювань негативної оцінки на фонетичному, морфологічному, лексичному, синтаксичному рівнях. Вивчено комунікативно-прагматичні особливості емотивних висловлювань негативної оцінки, їх залежність від комунікативної мети, ситуації, статусно-рольової позиції, гендерної диференціації та культури комунікантів у комунікативній ситуації ревнощів. Визначено конфліктно-спрямовані стратегії та тактики реалізації емотивних висловлювань, запропоновано методику виявлення різновидів конфліктних комунікативних ситуацій ревнощів.

Подано цілісний теоретичний аналіз поетонімосфери як складно організованої системи. Відзначено, що під час синтагматичного розгортання тексту літературного твору поетонімосфера перетворюється, підсилюється виразність її компонентів, видозмінюється сукупна семантика поетонімів. Цей процес у загальному підсумку перетворює поетонімосферу на особливий конструкт у складі художнього цілого твору. Зазначено, що рухливість семантики онімів у межах поетонімосфери, динамічність її складових можливі за умов відносної стійкості кожного з її елементів. Компоненти поетонімосфери зазнають впливу з боку найближчого контексту, лінгвальних та екстралінгвальних факторів.

Исследована совокупность собственных имен в художественных произведениях, образующих благодаря наличию многообразных связей и отношений сложную и стройную систему, именуемую поэтонимосферой. Доказано, что поэтонимосфера представляет собой специфический конструкт художественного произведения, преимущественно проприальной природы, "достраиваемый" иными средствами художественной номинации. Представлено понимание поэтонимосферы как сложноорганизованной системы, в которой совокупность компонентов различного уровня сложности и интегративный результат их взаимодействия порождают качественно новое с точки зрения семантики и лингвистической поэтики образование. Между элементами поэтонимосферы и словесной тканью художественного произведения осуществляется не просто функциональная связь, а возникает и развивается значительно более сложная система разнокачественных зависимостей.

Висвітлено проблеми екфразису в осмисленні теоретиків XXI ст. Надано можливість уявити стан і проблеми вивчення екфразису на сучасному етапі. Акцентовано увагу на термінологічній проблемі екфразису та західних концепціях візуалізації мистецтва словом. Проаналізовано текст роману О. Забужко "Музей покинутих секретів" як одного з найбільш наснажених візуальними екфразисами літературного твору. Розглянуто особливості гіперреалізму в образотворчому мистецтві та його прояв у романі Ж. Перека "Життя спосіб використання". Осмислено фактори, які провокують розвиток екфрастичного жанру в наш час.

Проанализированы основные направления и тенденции развития лингвоконцептологии как одного из базовых разделов отечественной когнитивной лингвистики, получившей развитие в рамках когнитивно-дискурсивной парадигмы. Внимание уделено выделению и анализу концептов в структуре картины мира и их языковой репрезентации в разных типах дискурса, которые проведены в соответствии с четырьмя принципиальными установками когнитивно-дискурсивной парадигмы - антропоцентризма, экспансионизма, функционализма и экспланаторности. Приведены результаты исследований динамики концептов и концептосистем, специфики их взаимодействия с контексте лингвосемиотики, лингвокультурологии и социолингвистики.

Запропоновано новий підхід до зіставно-типологічного вивчення стильової, тематичної та авторської атрибуції англо-, німецько- й україномовних наукових і художніх текстів. Виявлено критерії розмежування англо-, німецько- й україномовних текстів наукового і художнього стилів на основі методу рангово-частотного розподілу слів. Здійснено тематичну атрибуцію англомовних наукових текстів із залученням методу одночасного моніторингу групування текстів і відповідних їм слів та частоти вживання одного й більше слів. Апробовано процедуру виконання авторської атрибуції англомовних наукових текстів шляхом поєднання методу одночасного моніторингу групування текстів і відповідних їм слів із параметром послідовності вживання чотирьох слів у цих текстах. Установлено оптимальний розмір послідовності вживання одного та більше слів для авторської атрибуції англо-, німецько- й україномовних художніх текстів.

Розглянуто лексико-семантичні групи та ключові семи трикомпонентних номінацій Матері Божої в сакральній літературі. Дослідження здійснено на матеріалі текстів православних і греко-католицьких акафістів.

Исследован совокупный эффект, обусловленный взаимодействием поэтоним ↔ текст. Внимание уделено изучению связей и отношений в поэтонимосфере и в состаме художественного целого. Освещены вопросы поэтики повтора. Проанализировано взаимодействие заглавия с элементами текста и поэтонимосферы.

Крізь призму існуючих у культурі дискурсивних практик проаналізовано деякі аспекти мовленнєвої діяльності, розглянуто функціонування лексико-синтаксичних засобів у текстах, що представляють дискурси різних типів - критико-аналітичний у складі наукового дискурсу, художній, епістолярний, мемуарний, а також дискурс щоденника. З прагмалінгвістичних позицій вивчено індивідуальні зразки текстотворення з урахуванням історико-культурних чинників і мовної особистості автора. Увагу приділено науковій критиці у складі історико-філологічного дискурсу XIX ст. Здійснено лінгвістичний аналіз текстотвірних і прагматичних особливостей художнього дискурсу В. Набокова, який розглянуто під кутом зору тих тенденцій художнього текстотворення, які формувалися завдяки творам письменника та визначали напрями розвитку мовних технологій у художньому дискурсі другої половини XX ст. Наведено загальну характеристику дискурсивної практики щоденникових записів, визначено її особливості та проаналізовано тексти різних авторів початку XX ст.

Досліджено зв'язки і відношення, сконцентровані у межах (поетонім ↔ поетонімосфера) → текст, що зумовлюють еволюцію сутності ім'я - цілісність (текст). Визначено шляхи й методики вивчення поетонімосфери як ієрархічної системи елементів (онімів), інтегрованих у різнорідні сукупності (мікросистеми, макросистеми, надсистеми). Виявлено і проаналізовано зв'язки → відношення еквівалентності, включення, перетину, протилежності, суперечності між складниками поетонімосфери. На основі ідей поетонімогенезу розроблено типологію контекстів власних імен художніх творів. Простежено явища експліцитне / імпліцитне в контексті окремого поетоніма, парадигми, компонентів поетонімосфери. Розкрито специфіку процесів поетонімізації та транспоетонімізації; міжвидової і внутрішньовидової трансонімізації, локалізованих у тексті. З'ясовано образотвірні, текстотвірні та інтерпретативні потенції поетоніма - поетонімосфери в поетичному і прозовому творі. Доведено здатність контекстного переродження поетоніма в оказіональний конотонім, інтралінгвальний / інтерлінгвальний символ; визначено умови, засоби і стадії символізації. Виявлено й охарактеризовано універсалії поетонімології. Окреслено перспективи та шляхи вдосконалення літературної ономастики.