Індекс рубрикатора НБУВ: Ш400.221.7 + Ш5(4УКР)6-327

Рубрики:

Соціалістичний реалізм <теорія л-ри>

Література

Шифр НБУВ: ДС45434 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш400.221.7 + Ш5(4УКР)6-327

Рубрики:

Соціалістичний реалізм <теорія л-ри>

Література

Шифр НБУВ: ДС45434 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш400.221.7 + Ш5(4УКР)6-327

Рубрики:

Соціалістичний реалізм <теорія л-ри>

Література

Шифр НБУВ: ДС45434 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто історико-теоретичний аспект поняття "реалізм", його роль і функції серед інших типів і напрямів художньої творчості. Показано застосування реалістичних мотивів у творчості деяких зарубіжних і вітчизняних авторів - І.Франка, М.Стельмаха, Г.Флобера, У.Теккерея, О.Бальзака. Аналізується доцільність існування реалізму у мистецтві, показано аберацію естетичних понять в ідеологічній системі, а також визначено певні недоліки теорії реалізму.

На матеріалі української еміграційної лірики XX ст. по-новому інтерпретовано реалізм як стиль, що є одним із головних у системі адекватної лірики і грунтується на міметизмі. Розглянуто проблеми зв'язку світовідчування автора з його установками на систему "точки зору" (point of view) і літературної персони, функції "персонажів об'єктів", "персонажів-зображень", "відсутніх персонажів", двійників у сфері художнього світу, зв'язність ситуацій, епізодів і персонажів у творі (просторова рама, колективний портрет роду, соціальні та родинні узи тощо), концепту художнього образу (ікон) і місце у його структурі означеного й означуваного, ідеї транзитивності реалістичної картини дійсності.

Розглядаються такі поширені принципи постмодерної поетики як фрагментарність, еклектика, полістилізм, інтертекстуальність, єдність масового й елітарного. Звертається увага на основну особливість поетики Андруховича, що полягає у глибокій закоріненості в національній традиції українського бароко і бурлескно-травестійної поетики.

Подається теорія тематичної будови творів Т.Шевченка, П.Куліша, М.Костомарова, А.Могильницького та інших українських романтиків. Розглянуто основні аспекти історіографії українського романтизму в цілому. Проаналізовано поліфункціональність романтичного тематичного поля. Висвітлено тему і мотив як форми кодування сутнісного, а також романтичну концепцію особистості. Зроблено висновок, що теогонічна образність в системі українського романтизму мала велике значення для наступних епох становлення української літератури. Романтики спромоглись не тільки талановито висвітлити ранні етапи становлення Християнства, але спроектувати його на сучасний їм стан суспільства з метою відшукати істинні шляхи розвитку українського народу. Цій меті вони підпорядкували всі свої художні одкровення.

Робота присвячена еволюції художньої семантики сучасного історико-літературного процесу, природі і зміні стильових моделей. На матеріалі української еміграційної лірики 1945-1990 рр. простежується втілення універсалій художньої свідомості (категорій часу, простору, причинності та інших), ментальних та етнічних архетипів, аналізується явище семіозису та його головних компонентів - знакових засобів, десигнатів та інтерпретант. Автор уперше вводить в обіг матеріали варшавських архівів Дмитра Донцова, Нових Актів, Музею літератури ім. А.Міцкевича, а також архівів Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, МВС та СБУ.

Пропонується авторське уявлення про літературу українського реалізму. Зроблено спробу теоретичного обгрунтування феномена реалізму, намічено та охарактеризовано передумови його виникнення і основні риси на прикладі творчості Т.Шевченка, О.-Ю.Федьковича, М.Вовчка, І.Нечуя-Левицького, О.Пчілки, Б.Гринченка, В.Леонтовича, Л.Українки та ін.

Дисертація присвячена історико-теоретичному осмисленню генези та етапів становлення класицизму. Важливе місце займає розгляд ренесансного класицизму і класицизму доби абсолютних монархій як варіантів класицистичного стилю, що найяскравіше проявилися в українській літературі. Встановлено основні риси класицистичного канону, обгрунтовано закономірність появи елементів класицизму в українській літературі, характер їх засвоєння і функціонування, а також значення для українського художньо-теоретичного процесу. У результаті грунтовного аналізу "Енеїди" І.Котляревського виявляються ідейно-художні ознаки українського класицистичного стилю: раціоналістична концепція детермінованої особистості, фіксована система жанрів, ієрархія художньо-виражальних засобів, використання національної мови як мови писемної літератури.

На матеріалі української еміграційної лірики (1945-1990) розглянуто проблеми еволюції її художньої семантики,природи і зміни стильових систем, простежується втілення ментальних і етнічних архетипів, семіозису. Дослідник використовує ідеї лінгвістики, семіотики, теорії етносу, вперше вводить у науковий обіг матеріали варшавських архівів Д. Донцова, Нових Актів, Музею літератури ім. А. Міцкевича, а також архівів Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України, МВС та СБУ.

Висвітлюються деякі дискусійні питання сучасної української літератури та культури, а також функціонування різних критично-філософських стилів, зокрема, постмодернізму, структуралізму, екзистенціалізму та ін. У цьому контексті аналізуються діяльність і праці вітчизняних та зарубіжних мислителів, культурних діячів та письменників - В.Стуса, Я.Дашкевича, М.Монтеня, Дерріди.

Дисертація присвячена дослідженню художнього світу української імпресіоністичної повісті 20-х років XX століття. Головну увагу приділено жанротворчим пошукам митців, інтертекстуальності та внутрішній дискусійності, літературознавчому аналізу творів А.Головка, М.Івченка, М.Ірчана, Г.Косинки, Г.Михайличенка, В.Підмогильного, О.Турянського, Ю.Яновського. Повість розглядається як цілісна структура в плані вивчення домінуючих ознак її поетики, концепції героя, структури тексту (сюжет, композиція, конфлікт, часово-просторові координати).

Проаналізовано консептизм - один з найбільш впливових напрямів метафізичної поезії у європейській літературі кінця XVI - XVII ст. Досліджено особливості тематики, поетики, стилістики творів даного напряму. Розглянуто типові риси окремих національних варіантів консептизму, перш за все, іспанського й українського (твори Ф. де Кеведо і Л.Барановича), а також частково італійського й англійського. Встановлено моменти подібності та розбіжності у сферах творчості іспанського і українського поетів. За результатами даного зіставлення доведено, що метафізична поезія Л.Барановича є промовистим прикладом консептизму в українській літературі доби бароко.

Розглядаються типологічні риси модернізму: символізм, імпресіонізм, експресіонізм, футуризм, сюрреалізм та ін. Аналізується творчість низки письменників XX століття в аспекті прояву типологічних рис модернізму: К.Гамсуна, Б.Брехта, Ф.Кафки, А.Камю, В.Ходасевича, М.Гумільова, М.Цвєтаєвої, В.Маяковського, О.Мандельштама, Б.Пастернака, А.Платонова та ін. Досліджується не зовнішня приналежність митців до рухів і напрямів модернізму, а модернізм як художній метод. Підкреслюється, що творчий шлях яскравого художника - це пошук адекватного втілення власної особистості у неповторному художньому світі, а дослідження художнього методу - це аналіз головного напряму еволюціонування, яке проходить у своєму розвитку кожен самобутній письменник.

Акцентовано увагу на існуванні українського варіанта поетичного символізму на національних духовних і філософських засадах. Розглянуто специфіку українського модерністського індивідуалізму, що пояснюється особливостями національного менталітету та світосприйняття. Стверджено, що фольклорний матеріал і філософські концепти Г.Сковороди, допрацьовані П.Юркевичем, покладено в основу українського символізму та визначено його відмінність від західноєвропейських художніх стандартів.

Дисертацію присвячено вивченню модернізму як епохи історії європейської культури, тобто цілісності, яка має структуру. В основу дослідження покладено ідею використання психологічного критерію в оцінці явищ європейського модернізму. Наклавши структуру психіки на розмаїті рухи епохи, ми змогли впорядкувати видимий хаос складного і суперечливого явища. Модернізм розглядається як багатошарова категорія естетики і літературознавства: епоха в історії культури, тип художнього світосприйняття, художній метод. У дисертації досліджено на матеріалі російської і української літератур типлогію модернізму як художнього методу. Метод розглянуто як парадигму літературного процесу, напрями і стилі - як його форму. Модернізм структурується як синтетичний метод, що складається із чотирьох провідних методів - символізму, експресіонізму, футуризму, сюрреалізму. Кожен з них сформувався внаслідок об'єктивації в процесі художньої творчості відповідного психологічного типу. Кожен із методів модернізму також структуровано.

Розглядається творчість українських письменників ХХ століття, а саме: П.Тичини, Є.Плужника, О.Ольжича, Є.Маланюка, В.Свідзинського та ін. в аспекті прояву типологічних рис модернізму. Досліджується не зовнішня приналежність митців до рухів і напрямів модернізму, а модернізм як художній метод. Творчий шлях яскравого художника - це пошук адекватного втілення власної особистості у неповторному художньому світі. Дослідження художнього методу - це аналіз головного напряму еволюціонування, яке проходить у своєму розвитку кожен самобутній письменник.

Розглянуто закономірності художньої специфіки неоромантичної стильової течії у рамках міжлітературного процесу кінця XIX - початку XX ст. шляхом окреслення типології наративного дискурсу неоромантичної прози в обох літературах та аналізу основних елементів ритуально-міфологічної поетики, що стало результатом проекції архетипної моделі на художню прозу неоромантизму. Висвітлено національні особливості українського та англійського неоромантизму у плані їх типології, встановлено основні тенденції та розкрито їх значення з метою подальшого розвитку світової літератури XX ст.

Досліджено прозу Ю.Андруховича на основі теорій постмодернізму (Ж.-Ф.Ліотара), постструктуралізму (Ж.Дерріди), формалізму (В.Шкловського) та їх методологічних підходів. Значну увагу приділено особливостям індивідуального творчого переломлення постмодерністської філософії у текстах письменника. Філосовські засади постмодернізму розкрито на ідейно-образному та жанрово-композиційному рівнях у романах "Рекреації", "Московіада" та "Перверзія" у контекстах слов'янських, а також євро-американських постмодерністських літератур. Детально проаналізовано специфіку поетики та стилю романістики митця.