Наведено нормативно-розпорядчі документи, що визначали основні напрями діяльності Постійної комісії, відомості про співробітників, протоколи, річні звіти, списки прізвищ діячів України, бібліографічні списки, біографічні нотатки, нариси, алфавітні книжки, автобіографії, некрологи, відповіді на запитання анкет. Розглянуто офіційне листування УАН-ВУАН, зокрема, повідомлення з різних питань, витяги з протоколів засідань спільного зібрання, повідомлення про засідання Комісій та відділів УАН-ВУАН, листи з виробничих питань, а також листування з іншими установами.

Представлены нормативно-распорядительные документы, которые определяли основные направления деятельности Постоянной комиссии, данные о сотрудниках, протоколы, годовые отчёты, списки фамилий деятелей Украины, библиографические списки, биографические заметки, очерки, алфавитные книги, автобиографии, некрологи, ответы на вопросы анкет. Рассмотрена официальная переписка УАН-ВУАН, в частности, сообщения с разных вопросов, выписки из протоколов заседаний общего собрания, сообщения о заседаниях Комиссий и отделов УАН-ВУАН, письма с производственных вопросов, а также переписка с другими учреждениями.

Вивчено складні взаємозв'язки мовної норми і варіантності в українській науковій термінології. Висвітлено поняття мовної норми в термінології, показано особливості застосування загальномовних критеріїв нормативності мовних одиниць для оцінювання термінів. Розглянуто поняття термінів-варіантів та умови їх ідентифікації. Розроблено класифікацію термінів-варіантів, зафіксованих у лексикографічних працях 1920-х - 1990-х рр. і проаналізовано кожну з виділених груп. Наведено словникову кодифікацію зазначених одиниць, визначено особливості співіснування та конкуренцію їх у лексикографічних працях різних періодів. Критично проаналізовано словники щодо розробки термінів-варіантів і з'ясовано позитивні та негативні тенденції у ставленні вітчизняних лексикографів до цього мовного матеріалу. Виявлено ступінь адекватності кодифікації термінів-варіантів у словниках 1990-х рр. сучасній мовній нормі в термінології.

Вивчено проблему початкових міжмовних контактів. Досліджено процес зародження та розвитку російсько-японських мовних взаємозв'язків XVIII ст., фундаторами якого були японскі мореплавці, що протягом століття випадково потрапляли на територію далекосхідної Росії. Створені цими моряками перші двомовні словники, розмовники, граматики та навчальні посібники, які використовувалися в процесі вивчення японської мови росіянами, а також російської мови - японцями, започаткували кодифікацію російсько-японських мовних взаємин - лінгводидактичний системний опис двох мов. Ці джерела віддзеркалювали не лише ідіолекти їх авторів (рівень володіння окремими білінгвами російською та японською мовами, компетентність японських моряків у різних видах мовленнєвої діяльності, їх індивідуальний лексичний запас тощо), але й російську та японську мови тієї історичної епохи, мовну ситуацію в цих двох країнах у XVIII ст. в цілому. Розроблено нові методи ретроспективного дослідження ідіолектів білінгвів, критерії оцінки ролі індивіда в становленні мовних контактів між двома народами, а також методику аналізу мовного матеріалу, створеного цими білінгвами.