Проаналізовано кількісні та якісні дані щодо діяльності громадських об'єднань українців в Естонії до 2022 р., зокрема, особливості структури парасолькових організацій, джерела фінансування, частоту культурно-масових заходів, їх зміст і відвідуваність. Завдяки порівнянню чисельності членів неформальних мережевих об'єднань українців Естонії та офіційної демографічної статистики виявлено значне недоохоплення української громади послугами діаспорних організацій українців в Естонії. На підставі проведеного опитування членів неформальних мережевих об'єднань українців Естонії показано, що попри загальну обізнаність з цілями формальних об'єднань, переважно молоді іммігранти з невеликим сталюєм проживання в країні відчували дисонанс між діяльністю цих об'єднань і своїми потребами, що призводило до переважно негативних оцінок активності організацій української діаспори Естонії та слабкої залученості в життя місцевої громади. Водночас розгалужена мережа діаспорних організацій в країні, наявність у діаспорних організацій базового фінансування від уряду Естонії та матеріально-технічної бази, тривалого досвіду діяльності та актуальності пов'язаних з українською громадою питань в естонському суспільстві стали необхідною передумовою швидкої та позитивної реакції естонського суспільства на значний приплив українських біженців, які прибули після повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну, активної мобілізації естонського суспільства на допомогу жертвам війни.

Мета роботи - висвітлення трансформацій світогляду й діяльності Л. Жебуньова - одного з найактивніших діячів українського національного руху двох перших десятиліть XX ст. Методологія дослідження грунтується на персоналістичному та системному підходах, принципах науковості, історизму, на використанні історико-генетичного, історико-типологічного, історико-системного методів. На основі архівних та опублікованих джерел і літератури досліджено особливості формування особистості Л. Жебуньова, його еволюцію від ідеології та соціальної практики російського соціально-революційного народництва до участі в українському національному русі. Визначено місце й роль діяча в ряді українських громадських організацій, партій, осередків, органів преси, його вплив на процес утвердження української національної свідомості у суспільстві. Створено цілісний образ Л. Жебуньова як послідовного борця за українську національну справу. Висновки: Л. Жебуньов пройшов складний шлях формування та еволюції світогляду, суть якого вбачається у переході від російського народництва 70-х рр. XIX ст. до свідомого українства на початку XX ст. У 1904 - 1917 рр. він належав до найактивніших учасників українського національного руху, зокрема відігравав помітну роль у діяльності Полтавської громади українських демократів, Загальної безпартійної організації, Української демократичної та Української демократично-радикальної партій, київської "Просвіти", Товариства українських поступовців, в органах української преси, особливо газеті "Рада", в Українському клубі тощо. Організаційна, публіцистична, видавнича, агітаційно-пропагандистська діяльність Л. Жебуньова сприяла поширенню української національної свідомості в перші десятиліття XX ст.

Висвітлено історію діяльності сучасного Українського Буджацького козацтва на території межиріччя Дунай - Дністер (Буджак = Південноукраїнське Задністров'я). Охоплено період з 1988 року (початок козацького руху) по 2020 рік. Вивчено і проаналізовано діяльність сучасного козацтва, відносин держави і козацтва, колізій цього процесу. Зроблено спробу зрозуміти та передбачити місце козацтва в українському суспільстві й державі XXI ст., знайти оптимальні шляхи використання відроджуваного козацтва в сучасних умовах. Сама логіка розвитку Українського Буджацького козацтва диктувала структуру книги: таким же чином йде огляд діяльності осередків козацтва.

У другій половині XIX ст. західноукраїнські землі, придатні для розвитку сільського господарства, не могли забезпечити своїх мешканців належним добробутом. Більше того, в регіоні часто панував голод, і вирували злидні. Особливо постраждали українці, котрі становили більшість сільського населення регіону. Тогочасна урядова статистика намагалася довести, що для західноукраїнських селян були створені всі умови для забезпечення їхнього добробуту. Здавалося б, українські селянські господарства, що мали у своєму розпорядженні більшість орних земель, могли процвітати. Однак про інший бік цієї статистики не згадувалося: насамперед, було приховано, що найкращі землі належали власникам великих господарств. Якщо порівняти розмір площі великого землевласника та середнього селянського господарства, то селянське господарство було в рази менше сільськогосподарських угідь великого землевласника. Революційні події, котрі охопили Європу навесні 1948 р., принесли народам Європи надію на краще майбутнє. Наслідком революційного піднесення стало скасування кріпосного права в Австрійській імперії, яка також керувала Західною Україною. Насамперед українська інтелігенція, яка базувалася на священиках, вчителях та юристах, розпочала активну громадсько-політичну роботу. Однак більшість населення все ще залишалася осторонь політики: ні їхня загальна освіта, ні їхнє матеріальне становище не сприяли участі в національному русі. Тобто "Весна народів" все ще не сприяла "масовому, повсюдному пробудженню національної свідомості українського народу Галичини, Буковини, Закарпаття" [17, с. 15]. Для цього потрібно було докласти чимало зусиль, перш за все для компетентного та політичного інформування нації про те, що повинні робити освічені люди [22].

Розглянуто проблеми виникнення, існування та трансформацій в середовищі українського козацтва, показано його роль в історії України. Висвітлено історію козацтва "післякозацької доби".

Досліджено та науково визначено нові суспільні, інформаційні моделі управління свідомістю громадян у процесі вироблення й реалізації публічної політики в умовах системної нестабільності. Особливий акцент зроблено на аналізі управлінських моделей політичного впливу в країнах зі сталими демократичними традиціями управління та країнах, які перебувають у так званому "демократичному транзиті". Зовнішні загрози і виклики, внутрішня інституційна нестабільність підштовхують правлячий політичний клас та опозицію до пошуку нових інструментів і технологій системного впливу на свідомість людей. Запропоновано авторський рейтинг основних кластерів маніпулятивного впливу в системі політичного управління. На основі проведеного дослідження надано практичні рекомендації та вказано шляхи підвищення суспільної активності та свідомості громадян, особливо в умовах соціально-економічної і політичної нестабільності.

Здійснено комплексний аналіз щодо визначення функціонального потенціалу та ролі суспільних рухів як чинника державотворення у політико-інституційному контексті. Розглянуто провідні парадигми інтерпретації проблемного поля суспільних рухів, презентованих у сучасному науковому дискурсі (колективної дії, колективної поведінки, "нових соціальних рухів"). Представлено особливості функціонування рухів в умовах мережевого/інформаційного суспільства. З позиції неоінституціонального підходу уточнено зміст процесу державотворення, виявлено основні чинники його розвитку та розкрито функціональний потенціал суспільних рухів як одного із провідних елементів державотворення, насамперед, у напрямі мобілізації акторів щодо активної політичної участі. Окреслено провідну схему соціально-політичної активізації масової поведінки/ресурсів. Розглянуто функціональні можливості волонтерського руху та варіанти його реалізації в нових соціально-політичних контекстах українського державотворення.

Досліджено екологізм як сучасну політико-ідеологічну систему і практику постіндустріального суспільства, операціоналізація цього поняття дозволила виявити його місце в системі політичних категорій та базові структурні елемента відповідного феномену: конкретне екологічне знання, філософська, політична, економічна теорії, екологічний футуризм. Наголошено, що екологізм - це субстрат найважливіших концепцій, теорій у цей історичний час, осьова ідея цивілізації. Виявлено сутнісні характеристики політичної константи екологізму як транснаціональної метадоктрини епохи постіндустріалізму, здатної застерегти людство від екологічної катастрофи. Встановлено, що екологізм, будучи альтернативною ідеологією домінуючим (консерватизм, лібералізм, соціалізм) соціальним парадигмам, поступово, в міру усвідомлення її значущості, втрачає статус такої та переходить до загальновизнаних. З'ясовано, що систему цінностей екологізму становлять ідеї "екологічного імперативу" і "сталого людського розвитку". Обґрунтовано політичну інституалізацію екологізму в сучасному суспільстві, вплив цінностей екологізму на владно-державну систему України.

Досліджено соціально-комунікаційні технології взаємодії правлячого політичного класу Латвії, Литви, Естонії та міжнародних неурядових організацій. Запропоновано власне визначення поняття "правлячий політичний клас", а також власне тлумачення поняття "соціально-комунікаційна взаємодія" та "соціально-комунікаційна стратегія правлячого політичного класу". Досліджено роль соціально-комунікаційних технологій взаємодії правлячого політичного класу балтійських країн та міжнародних неурядових організацій у формуванні векторів зовнішньої та внутрішньої політики балтійських країн. Концептуалізовано негативні та позитивні наслідки такої взаємодії у формуванні та розвитку громадянського суспільства. Розкрито сучасні особливості соціально-комунікаційної взаємодії правлячого політичного класу в країнах Балтії та виявлено, що їхній досвід є цінним для правлячого політичного класу України та країни в цілому.

Висвітлено аспект взаємодії міжнародних неурядових організацій із громадським суспільством в Україні, розглянуто діяльність МНУО на світовій арені в період глобалізації; проаналізовано причини появи подібних організацій; висвітлено інформаційну взаємодію МНУО з громадянським суспільством, урядами держав, транснаціональними корпораціями та міжнародними урядовими організаціями. Зроблено спробу виявити основні проблеми взаємодії міжнародних організацій та організацій громадянського суспільства в Україні.

Проаналізовано роль громадських організацій у процесі формування об'єднаних територіальних громад. Розкрито завдання над якими працювали громадські організації у межах міні-грантів. Описано діяльність громадських організацій "Суспільна амністія", "Подільська агенція регіонального розвитку" та громадського центру "Ділові ініціативи" на території Івано-Франківської області. Розкрито суть проектів над якими працювали дані організації у регіоні.

Представлено результати комплексного вивчення практик європейських країн, які були б найбільш застосованими в Україні, зосереджуючись на конкретних питаннях фінансування громадських організацій з боку держави. Дослідження включає порівняльний аналіз моделей і механізмів державного фінансування, представляє основні елементи розробки успішної інституційної основи для фінансування громадських організацій та пропонує рекомендації для розгляду українськими зацікавленими сторонами.

Розкрито проблеми становлення волонтерського руху в сучасній Україні, наведено його принципи, аналізуються шляхи розвитку молодіжного волонтерства та розкривається стратегія розвитку молодіжного лідерства через участь молоді у волонтерському русі сучасної України.

На основі архівних, аналітичних напрацювань попередників досліджується місце і роль засобів масової інформації у відродженні і розвитку культури етноменшин, і на цій основі активізації етнічної ідентифікації. Проаналізовано поступове удосконалення технології подачі матеріалів, у ЗМІ етноменшин, який присвячений багатогранності культурного життя. З'ясовано, що обласні державні телерадіокомпанії висвітлювали життя та діяльність етноменшин одночасно з національними телерадіокомпаніями.

Здійснено комплексний аналіз діяльності громадських організацій (ГО) Польщі у контексті її європейської інтеграції. Доведено, що активізація громадянського суспільства відбувалась в умовах трансформаційних процесів та транзиту демократії. Визначено специфіку діяльності ГО під час зміни вектору зовнішньої політики. Систематизовано теоретико-методологічні основи дослідження цього напрямку, що мають міждисциплінарну основу і базуються на теорії демократії, транзитології, системному підході, а саме – теорії мереж та мають ознаки неоінституціоналізму. Проаналізовано політико-правову базу функціонування організацій громадянського суспільства та визначено систему документів, які відображають умови та фундаментальні засади функціонування ГО. Розглянуто довгострокову програму адаптації польського законодавства до acquis communautaire, що включає в себе нормативно-правові акти ЄС (регламенти, директиви, рішення, резолюції та ін.), загальні принципи права ЄС (рішення Європейського Суду, спільні стратегії, дії та позиції в рамках єдиної зовнішньої політики і політики безпеки та ін). Визначено, що польське законодавство реагувало на потреби сектору громадських організацій, та регламентувало їх діяльність впродовж 1989 - 2004 рр. Політико-правова складова діяльності організацій на сучасному етапі залежить від урядової політики та характеризується низкою законів, що суперечать самостійності ГО. Досліджено стартові умови європейської інтеграції. Польща, в історичній ретроспективі, мала тривалу історію державотворення та досвід існування в об'єднанні держав. Ці чинники стали історичними умовами вступу до Європейського Союзу. Політичні передумови беруть свій початок в часи діяльності незалежної професійної спілки "Солідарність". Економічні трансформації наприкінці 1980-х років призвели до активізації громадянського суспільства та впродовж 1990 - 1997 рр. призвели до зміни ставлення громадян відносно ЄС та зумовили зростання соціального становища Польщі. Узагальнено періоди формування ГО, включаючи сучасний період. Визначено основні типи класифікацій, актуалізовано типологію за сферами їх діяльності з урахуванням євроінтеграційного вектору Польщі. Акцентовано увагу на територіальній та кількісній складові функціонування ГО. З'ясовано особливості функціонування моделей розвитку ГО (континентальної, скандинавської, середземноморської, корпоративної) та визначено характерну модель для Польщі, що має принципові відмінності від загальноєвропейських – східноєвропейську. Визначено основні проєвропейські організації, які діяли у контексті євроінтеграції Польщі та сприяли формуванню громадянського суспільства у Польщі і популяризації європейських ідей через залучення міжнародного фінансування. Доведено, що найбільшу фінансову допомогу із зовні надавали такі провідні міжнародні організації: польсько-американсько- українське співробітництво, Національний фонд демократії, Посольство Сполучених Штатів та Посольство Королівства Нідерландів, Фонд Боша, Польсько-американський фонд свобода, ЄС, UKIE - інтеграція зараз, фонд MOTTA. З'ясовано особливості діяльності ГО під час євроінтеграційного періоду, що була представлена співпрацею організацій з урядовою сферою та сферою бізнесу, що було відображено у розробці програм інформування, створенні стратегії і програми реалізація політики, спрямованої на розвиток громадянського суспільства, Здійснено аналіз розвитку громадянського сектору Польщі за допомогою показників Індексу сталості організацій громадянського суспільства (CSO) та Індексу громадянського суспільства (CSI). Визначено, що під час повноправного членства Польщі у ЄС ГО продовжують розвиватися у межах європейського напрямку. На сучасному етапі розвитку ГО Польщі, виконують роль не лише отримувача коштів від фондів ЄС, а й самі надають допомогу у питаннях європейської інтеграції. Найбільший вплив у міжнародній співпраці Польща здійснює через Вишеградський фонд, який був заснований ще в 2000 р., урядами країн Вишеградської групи. З'ясовано, що після входження Польщі до складу ЄС у 2004 р. її співпраця з Європейськими фондами тільки посилилась і була спрямована на реалізацію не лише європейських, а й соціальних проектів згідно прийнятих програм ЄС у періоди 2007 - 2013 рр. та 2014 - 2020 рр., які характеризуються значним збільшенням фінансових вливань у громадський сектор Польщі. Доведено, що діяльність ГО Польщі стримувалася новим урядом, який прийшов до влади восени 2015 р.

Розкрито сутність феномену історичної пам'яті. Визначено історичну пам'ять як здатність людського розуму зберігати індивідуальний і колективний досвід міжлюдських взаємин і формувати на підставі цього досвіду уявлення про історію як таку та своє місце в ній. Охарактеризовано процес відновлення історичної пам'яті неформальними громадськими організаціями в Південній Україні у другій половині 1980-х - 1991 рр. Серед неурядових об'єднань, що стояли в авангарді національного відродження України виділяються: історико-просвітницьке товариство "Меморіал", Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка (ТУМ), Українська Гельсінська Спілка (УГС), Народний рух України (НРУ). Важливим напрямком діяльності неформальних організацій став пошук доказів здійснення репресій радянською владою впродовж 30-х - поч. 50-х рр. ХХ ст. Активісти самодіяльних товариств звернулись до історії запорізького козацтва, як "золотої доби" національного державотворення. Проведення неурядовими об'єднаннями культурно-просвітницьких заходів, спрямованих на реанімацію історичної пам'яті відіграло важливу роль у формуванні національної ідентичності українців.

Висвітлено роль українських комбатантів (ветеранів), учасників національно-визвольних змагань на фоні двох світових війн XX ст., що стали рушійною силою у формуванні українських громадських та ветеранських організацій в еміграції, зокрема в Канаді. Проаналізовано діяльність українських ветеранських організацій з різних військових з'єднань і формувань, що виборювали незалежність України в боротьбі з Росією і стали для російської національної історії "колаборантами", "фашистами", "нацистами" та складовою інформаційної війни у військовій агресії проти України з 2014 р.

Представлено основні проблеми з організації навчального процесу з військової підготовки учениць у системі освіти та у діяльності деяких громадських організацій у 1910 - 1939 рр., що діяли на території Західно-Українських Земель. Визначено, що основну роль та діяльність із надання жінкам знань із військової справи здійснювала така організація, як: Стрілецький Союз (Zwiizek Strzelecki). Проаналізовано заходи з військової підготовки жінок, не лише як засобів полонізації, але і як навчальної практики із наданням необхідних теоретико-практичних знань та навичок із військової справи жінкам. Окреслено основні педагогічні цінності системи військової підготовки учениць. Джерельну базу статті склали матеріали західноукраїнських архівів, тогочасних та сучасних вітчизняних та польських дослідників.

Проаналізовано побудову роботи Amnesty International зі ЗМІ. Досліджено думку фахівців Amnesty International щодо роботи інститутів ЗМІ, розглянуто кампанії в ЗМІ як одну з ефективних методик роботи з населенням. Окреслено основні напрями взаємодії Amnesty International з національними ЗМІ та напрями роботи Amnesty International із журналістами. Подано рекомендації щодо роботи з різними видами ЗМІ для некомерційних організацій.

Досліджено участь громадян і громадських організацій у процесі становлення еко-демократії в Україні та визначення ролі громадськості в прийнятті урядом державних рішень в екологічній сфері. Проаналізовано основні форми взаємодії громадян і громадських екологічних організацій з чинним урядом і муніципалітетами з питань збереження природних ресурсів, уникнення екологічних техногенних катастроф і покращення загального екологічного стану в країні. Обгрунтовано посилення ролі свідомих громадян і громадських організацій у процесі прийняття державних рішень з екологічних питань і досягнення пріоритетних екологічних цілей. Визначено основні чинники, які негативно впливають на ефективність та знижують результативність природоохоронної діяльності неурядових екологічних організацій. Досліджено особливості розбудови екологічного руху в Україні та основні напрямки підвищення його результативності.