Викладено методичні підходи з оцінювання геополітичної ситуації (ГС) та прийняття на її основі стратегічних рішень (СР) для запобігання воєнних конфліктів (ВК) за методами геополітичного аналізу. Обгрунтовано доцільність всебічного пізнання об'єкту дослідження - ВК та доцільність прийняття СР у несуперечливій єдності з результатами оцінювання ГС. Висвітлено хронологію, геополітичні особливості та класифікацію ВК за 1946 - 2010 рр., воєнної безпеки, стратегічних ризиків, загроз і небезпек національним інтересам, геостратегічної стабільності, воєнного протистояння.

Розглянуто задачу управління ситуаціями у воєнних конфліктах на базі концепції самоорганізації. Для її розв'язання запропоновано методологічний підхід, що базується на методології когнітивного моделювання. Сформовано основні визначення, викладено зміст етапів, а також перелік методів дослідження воєнних конфліктів, що можуть складати зміст методики когнітивного моделювання в задачах управління ситуаціями у воєнних конфліктах.

Представлены результаты комплексного теоретического и политологического осмысления сущности геополитических конфликтов на региональном уровне. Рассмотрены геополитические конфликты в контексте построения новой модели международных отношений и нового мирового порядка. Проанализированы основные регионы мира, которые представляют интерес для влиятельных актеров международных отношений как с геополитической, так и с ресурсной точки зрения. Исследованы проблемы и перспективы регионального лидерства Турции и Ирана в Черноморско-Каспийском регионе, роль и процессы регионализации Европы на современном этапе. Внимание уделено региональной интеграции стран Латинской Америки.

Розглянуто особливості сучасних збройних конфліктів, причини їх виникнення та розвитку у контексті глобальних політичних процесів. Показано, що більшість збройних конфліктів є відчутними для України, зокрема, через участь у міжнародних миротворчих операціях, міграцію населення з районів конфлікту через Україну, евакуацію українських громадян із зон конфлікту.

Досліджено проблему реагування посттоталітарних суспільств на прояви світової кризи. Застосовано оригінальний концептуальний підхід до теми, що грунтується на парадигмальному переосмисленні кризової проблематики, виокремленні антикризового напряму як автономного. Проаналізовано антикризові стратегії України, які характеризуються декларативністю заяв уряду В. Ющенка та намаганнями чинної влади адміністрації Президента В. Януковича застосовувати ефективні механізми вирішення цієї проблеми.

За методологічну основу для аналізу інституалізації мирного процесу взято розроблену Л. Крісбергом теорію циклічної моделі соціального конфлікту та концепцію позитивного миру Й. Галтунга. Виділено основні причини виникнення та розвитку палестино-єврейського міжнаціонального протистояння, простежено еволюцію конфлікту та мирного процесу. Виокремлено основні предмети та складові частини палестино-єврейської конфронтації. Виявлено та проаналізовано основні причини, які призвели до невдачі мирних заходів щодо врегулювання конфлікту. Запропоновано практичні рекомендації з приводу необхідних заходів щодо майбутнього врегулювання палестино-єврейського міжнаціонального конфлікту. Аргументовано, що за основу побудови мирних ініціатив має братися всебічний спосіб врегулювання конфлікту та застосовуватись інтегративна модель виходу з конфлікту.

Проаналізовано теоретичні основи та проведено кореляцію щодо практичної імплементації інституту посередництва як методу врегулювання конфліктів. Визначено місце посередництва серед інших методів врегулювання конфліктів, досліджено основні інструменти та категорії посередницької діяльності, зокрема, принципи неупередженості, "дозрілості" конфлікту та ефективності посередницьких дій, а також вплив факторів культури. Запропоновано класифікацію посередництва, засновану на принципі суб'єктності. Окрему увагу приділено посередницьким та миротворчим ініціативам України.

Проаналізовано різні напрями у теорії міжнародних організацій щодо ролі останніх у регулюванні процесів на міжнародній арені й у вирішенні конфліктів. Розглянуто підходи дослідників до вивчення та класифікації механізмів врегулювання етнополітичних конфліктів, об'єднано їх у загальну класифікацію. Визначено критерії ефективності механізмів. Досліджено явище етнополітичного конфлікту як об'єкт діяльності міжнародних організацій у сфері забезпечення миру, його риси, причини виникнення та чинники, що спричиняють загострення таких конфліктів. Проаналізовано нормативно-правову основу та інституційне забезпечення діяльності міжнародних організацій у сфері врегулювання етнополітичних конфліктів. Визначено їх головні недоліки та можливі шляхи оптимізації. Вивчено політико-правові механізми вирішення конфліктів та спорів. Проаналізовано їх відповідно до критеріїв ефективності. Визначено їх переваги, недоліки, а також умови ефективного застосування. Розглянуто миротворчі операції міжнародних організацій (зокрема, ООН та АС в Африці й ОБСЄ на пострадянському просторі та Балканах) як механізм врегулювання етнополітичних конфліктів. Розроблено практичні рекомендації щодо підвищення ефективності миротворчих механізмів. Досліджено явище сепаратистського етнополітичного конфлікту й основні причини його виникнення. Визначено обгрунтованість права сучасних бездержавних націй на самовизначення. Проаналізовано конкретні сепаратистські етнополітичні конфлікти (Шотландія, Каталонія, курдське питання) з метою з'ясування перспективи їх мирного врегулювання та можливої участі у цьому процесі міжнародних організацій. Проаналізовано ефективність застосування територіальних механізмів у врегулюванні сепаратистських етнополітичних конфліктів міжнародними організаціями та можливість розширення їх застосування задля мирного вирішення цієї проблеми.

The article addresses the impact of the Cyprus's EU membership on its reunification process and the latest developments in the negotiations between the leaders of the two communities. It highlights a limited involvement of the EU in the conflict resolution and certain inconsistency of the EU policy in the so-called "Cyprus question". It also examines the problems that have hindered the ability to reach a solution to the Cyprus issue. The Cyprus problem presents a good example of how omissions and poor judgment in politics may endanger state independence resulting in changes in the citizens' lives.

Проаналізовано сучасне бачення сутності та видів міжнародних конфліктів. Наголошено на необхідність дослідження основних конфліктів в сучасній Україні, причин їх виникнення і динаміки розвитку, а також впливу на них трансформації суспільно-політичної системи.

Розглянуто вічний мир і тотальну війну як крайнощі світової політики. Досліджено конфліктогенний потенціал російського консервативного дискурсу в контексті викликів демократизації та глобалізації. Приділено увагу марксистській інтерпритації ідейного протистояння та соціального конфлікту. Охарактеризовано системно-цивілізаційну типологію військових конфліктів у масштабі всесвітньої історії. Проаналізовано німецьке питання наприкінці Другої світової війни й у повоєнні роки у зовнішній політиці США. Визначено позицію Росії щодо європейського вектору модернізації України. З'ясовано роль та місце Індонезії у військово-морській стратегії КНР.

Протиборство наративних дискурсів (clash of narratives), попри всі розмови про їх неодмінне відмирання в епоху постмодерну, є атрибутивною (хоча іноді гарно замаскованою) прикметою сучасних "культурних війн". Те, що в межах одного наративу вважається "правдою", в межах іншого може виявитись "брехнею". Звідси у дослідників постмодерністського гатунку виникає переконаність в тому, що "правда" є поняттям застарілим. Обгрунтовано протилежну постмодерністській точку зору щодо незнищенності стратегічних наративів, які є примордіальною основою суб'єктивної правди.

Выполнены обобщение и формализация подходов к распознаванию C-волн системных мировых конфликтов на больших исторических данных и предложена общая концепция их описания и толкования. При этом особо выделено класс больших C-волн, охватывающих сверхбольшие временные интервалы, закономерность течения которых инвариантна относительно эволюции самой природы мировых конфликтов.

Актуалізовано роль когнітивного фреймінгу як одного з інструментів врегулювання міжнародних конфліктів, спрямованого на видозміну картин світу відповідних сторін. Проведено паралель між реалізацією даного методу та інформаційно-психологічними операціями. Зроблено наголос на значенні когнітивного фреймінгу в переговорних процесах щодо врегулювання міжнародних конфліктів. Охарактеризовані окремі особливості керування сприйняттям в межах Мінських угод початку 2015 року в порівнянні з дискурсивними практиками вищих посадових осіб України та Російської Федерації.

Основною темою конференції є глобальні та локальні виміри конфліктів у модерній та історичній перспективі. Зміна ставлення світової спільноти до питань безпеки після міжнародних злочинів у колишній Югославії, Руанді, Гватемалі, Колумбії та в багатьох інших гарячих точках світу, відображається у Конвенціях ООН, а також у збільшенні ресурсів, що країни використовують для миротворчих операцій та постконфліктної розбудови миру. Однак розбіжності між парадигмою "ліберального миру" та специфікою регіональних соцієтальних й політичних систем держав, де відбуваються конфлікти, так само, як контроверсійність наслідків і рецептів для подолання насилля роблять амбіційний виклик для сучасних соціальних теорій peace and conflict studies як основи прийняття управлінських рішень. Інтелектуальна система координат конференції окреслюється ідеями таких мислителів, як Е. Гобсбаум, І. Валерстайн, А. Г. Франк, Ч. Тіллі, Т. Скочпол та Г. Дерлуг'ян. Завдання конференції у поліпшенні розуміння трагічного сторіччя - 1918 - 2018 рр. - та у спробі вироблення ідей, які сприятимуть переходу до нового, більш буденного та менш конфліктного періоду світової історії.

Висвітлено історію міжнародних збройних конфліктів періоду світових воєн, починаючи з кінця XIX ст. і до 1945 р. Зазначено, що сучасне трактування подій, що передували світовим війнам, перебігу конфліктів глобального масштабу, а також їх наслідків дає змогу краще зрозуміти контекст та особливості міжнародних відносин сьогодення.

Проаналізовано історичні та соціально-політичні явища через розкриття їх теорій, типології, структури та функцій. Розглянуто теоретичні та практичні аспекти трансформації конфліктів у сучасних міжнародних відносинах. Подано теоретико-методологічні підходи до інтерпретації поняття "міжнародний конфлікт". Наведено стислий аналіз тенденцій розвитку політичних конфліктів у постбіполярній системі міжнародних відносин, що дозволяє охарактеризувати зміни параметрів міжнародних політичних конфліктів у сучасному світі, визначити проблеми урегулювання міжнародних конфліктів та особливості міжнародної миротворчості. Вміщено словник загальновживаних термінів, бібліографічний список і додатки, які сприяють кращому засвоєнню поданого матеріалу.

Проведено комплексний аналіз дослідження феномену “заморожених” конфліктів. Розкрито основні причини їхнього виникнення, здійснено пошук механізмів і засобів їх політичного врегулювання. Основний акцент зроблено на дослідженні придністровського, абхазо-осетинського, нагірно-карабахського, косовського та кіпрського “заморожених” конфліктів. Зазначено, що поряд зі складними внутрішніми етнополітичними суперечностями, які тривалий час формуються в цих регіонах і врешті-решт призводять до збройного протистояння, існує також і зовнішній чинник, який безпосередньо впливає на процес вирішення кожного з конфліктів. Проаналізовано способи та можливі шляхи вирішення російсько-українського конфлікту. Особливу увагу в цьому плані приділено “хорватському досвіду” деокупації та реінтеграції окупованих територій, а також дослідженню діяльності міжнародної миротворчої місії ООН в зонах протистояння. Доведено, що російська агресія по відношенню до України, призвела не тільки до окупації Криму, частини територій Донецької та Луганської областей, але й засвідчила кризу й інституційну слабкість, яка проявляється як в політиці окремих європейських країн, так і серед ключових Західних міжнародних структур і організацій.