Науково обгрунтовано поняття "гуманітарні технології" в контексті особливостей сучасного політичного буття. Інтенсивні темпи розширення інформаційного простору фокусують увагу на продуктах інформаційної індустрії та її впливах на масову свідомість. Логічною тому постає класифікація гуманітарних технологій як окремої науково-прикладної галузі управління нематеріальними ресурсами. Одним з її різновидів визнано виборчі технології. Політичну діяльність і державну політику розглянуто як цілісну систему розгалужених зв'язків між усіма суб'єктами політики. Феномен влади структуровано за її основними типами, функціями і соціальною базою. Проаналізовано такі засадничі дефініції політичної влади, як "легальність" і "легітимність". Як стале розуміння державної політики і політичної влади виокремлено сукупність їх основних норм і принципів у процесі реалізації державної влади.

Досліджено легітимність влади та контролю над насильством у перехідному суспільстві. Зазначено, що за умов перехідного суспільства особливої політичної ваги, а відтак і наукової актуальності набуває проблема насильства. Єї вирішення пов'язується зі здатністю класу забезпечити легітимність влади. У класичних концепціях легітимності наголошується, що лише держава має монополію на насильство. Проте у перехідному суспільстві до насильства можуть вдаватись і окремі групи та політичні організації з метою збереження влади та власності. Відповідно до неоінституційної теорії така ситуація є характерною ознакою суспільства обмеженого доступу.

Розглянуто основні елементи системи стримувань і противаг - одного з індикаторів демократичного розвитку держави. Зважаючи на особливості сучасних політичних перетворень у світі, акцентовано на нових підходах щодо розуміння системи стримувань і противаг у політичному сенсі. На підставі аналізу політичної практики демократичних держав показано основні риси елементів системи стримувань і противаг. Зважаючи на це, висвітлено основні параметри функціонування системи та описано проблеми, які можуть виникнути у разі функціонування кожного окремого елемента. Система стримувань і противаг вважається багатовимірним явищем. Увагу звернено на функціональне наповнення системи стримувань і противаг, і наголошено, що її цілісне розуміння не може бути зведеним до суми її елементів. Підкреслено, що право вето, право законодавчої ініціативи, вотум недовіри, імпічмент, контрасигнація, призначення ключових посадових осіб є ключовими елементами системи стримувань і противаг. Проаналізовано їх основні особливості та роль, яку вони відіграють у функціонуванні системи. Наголошено, що українська практика функціонування системи стримувань і противаг має проблеми з законодавчим закріпленням і практичною реалізацією. На базі структурно-функціонального підходу доведено, що елементи системи стримувань і противаг є основною гарантією демократичного ладу.

Досліджено основні параметри теоретичного осмислення феномена та поняття "політична воля". Висвітлено еволюцію вчення про політичну волю в історії світової та української суспільно-політичної думки. Визначено методологію і основні параметри практичного втілення політичної волі, з'ясовано можливості та межі її застосування в державотворчій діяльності. Систематизовано досвід застосування владно-вольових засобів у діяльності політичних лідерів другої половини XX - початку XXI ст. З'ясовано об'єктивні передумови та суб'єктивні прояви політичного волюнтаризму. Осмислено еволюцію путінського режиму від політичної волі до узурпації влади. Розглянуто роль політичної волі як модернізаційного ресурсу влади та запоруки успіху політичних реформ, показано значення непопулярних рішень у процесі втілення політичної волі державного діяча. Виявлено проблеми та парадокси владно-вольових проявів у процесі демократизації українського суспільства.

Мета – виявлення специфіки процесів легітимації державної влади в контексті міжнародної політики крізь призму політико-правового дискурсу. Методи – системний, структурно-функціональний аналіз, порівняльно-історичний, компаративістський, статистичний, формально-правовий. Теоретичні і практичні результати – виявлення специфіки процесів легітимації державної влади у вимірах міжнародної політики. Уперше продемонстровано зміщення пріоритетності принципів легітимації державної влади під впливом системи міжнародних відносин. Запропоновано ключові напрями для ефективного втілення стратегій легітимаційної політики. Обґрунтовано, що демократія досі була ефективною тільки в рамках національних держав. Уточнено твердження, що за умови сучасної ліберальної демократії найпоширенішими є процеси легітимації за допомогою принципів прав людини та народного суверенітету. Набули подальшого розвитку аргументи щодо необхідності становлення космополітичної демократії; набули подальшого розвитку обґрунтування стосовно можливостей демократичного процесу створювати соціальну інтеграцію та продукувати універсальну політичну культуру. Набуло подальшого розвитку визначення шляхів становлення постнаціонального громадянського суспільства і постнаціональної публічної сфери.