Проанализированы жизненный путь, творческое и духовное наследие выдающегося русского философа В. Соловьева. В контексте вопросов о сути подлинной религиозной традиции исследованы его воззрения на нехристианские системы верований, в частности, буддизм, даосизм, ислам. Особое внимание уделено взглядам философа на проблемы христианской культуры.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ф055.256(4Рос)

Рубрики:

Націоналізм

Шифр НБУВ: Ж27630 Пошук видання у каталогах НБУВ 

На базі програмно-ідеологічних праць О. Баркашова і програмних документів найбільшого націоналістичного руху Росії - "Російської національної єдності" (РНЄ) проаналізовано особливості соціально-економічної доктрини ідеології РНЄ.

Проаналізовано національну ідею як детермінанту розвитку українсько-російських відносин, з'ясовано її роль у процесі становлення рівноправних відносин між державами та формуванні стратегії випереджаючого розвитку України. На базі системного та структурно-функціонального методів визначено теоретико-методологічні засади дослідження національної ідеї. Розглянуто особливості її розвитку в історичному аспекті, встановлено відмінності українського варіанта від російського. Виявлено основні проблеми реалізації вітчизняної національної ідеї у пострадянський період, досліджено вплив російського фактора у даному процесі. Обгрунтовано домінанту української національної ідеї "Київ - другий Єрусалим" як національний ідеал України.

Вивчено особливості національної ідеї в трактуванні представників української та російської еліти консервативного напрямку. На основі аналізу світового досвіду встановлено загальні особливості, характерні для поняття "національна ідея". Розглянуто еволюцію національної ідеї в українській консервативній політичній думці, російському консерватизмі, виявлено характерні риси російської та української національної ідеї, проведено їх порівняльний аналіз.

Уперше здійснено комплексний аналіз сучасного "російського проекту" етнонаціоналістичної ідеології, що узагальнює його сутнісні риси, особливості формування та перспективи розвитку. Обгрунтовано, що етнонаціоналістична ідеологія є продуктом розпаду старих світоглядних установок і результатом складного синтезу власне націоналістичних конструктів і релігійно-культурного, ксенофобського та соціально-економічного компонентів, кожен з яких поляризується на ряд окремих складових частин або сегментів. Удосконалено існуючі концепції та засади в дослідженні "російського проекту" етнонаціоналістичної ідеології.

Проаналізовано фундаментальні проблеми становлення російської національної ідеї як чинника державотворення в Росії. Вперше контекстуально реконструйовані основні етапи побудови російської національної ідеї. Визначено філософські витоки, такі як єгипетський гегемонізм, філософія шеллінгіанства, неоплатонізм, етнічно-географічний поліфонізм, які й склали великодержавну ментальність московита. Проаналізовано світоглядно-аксіологічну спадщину Київської доби, яка наповнила ментальність угро-фінів Залісся духом "трофеїзму", який за умов татаро-монгольської навали екстраполювався у месіанську ідею завоювати світ "від моря і до моря", що й сформувало пріоритети московського князівства: риси екстенсивності у боротьбі за розширення життєвого простору. Надано характеристику релігійно-філософських основ російського способу мислення та принципів побудови пірамідальності централізованої влади, яка була рефлексією російського соціуму на власну життєдіяльність і призвела до формування сервільної обслуговуючої самодержавну владу форми держави. Показано еволюцію московського монархізму в імперський шляхом військової, релігійної православної та політичної експансії, що детермінувала виникнення специфічних ознак сучасної російської політичної нації. Констатовано, що російська національна ідея є колективним витвором духовного потенціалу країни, що характеризує особливість державотворення в Росії як влади "русского" етносу та самоідентифікує його буття.

Порушено тему виборчих процесів на Правобережжі у період між Революцією 1905 р. та початком Першої світової війни у 1914 р. У цей період існували обмежені, але цілком легальні, можливості політичної репрезентації різних національних груп в політичному спектрі від лівих до правих. В українських губерніях значний успіх на виборах мали російські націоналісти, зокрема помірковано-праві. Цей успіх забезпечувався певним рівнем владної інституційної підтримки, участю православного духовенства у мобілізації виборців, використанню потужних ресурсів масової інформації тощо. Російські націоналісти розвинули широку публіцистичну кампанію, спрямовану на поширення ідеї російського націоналізму як націоналізму більшості населення Південно-Західного краю, якій загрожують інородці.

Проаналізовано патріотичні публікації в російському журналі "Наш современник", їх зв'язок з українським питанням.

Зроблено огляд історіографії російського націоналізму в контексті виборів до Державної думи Російської імперії (1906 - 1912 рр.) у трьох губерніях Правобережжя - Подільській, Волинській та Київській.

Проаналізовано характерні риси суспільного та політичного розвитку українських земель у складі Російської імперії, які зумовили появу та розвиток російського націоналізму. Розглянуто ключові аспекти діяльності імперської влади на українських землях в другій половині XIX ст., як одну з головних причин поширення російських націоналістичних ідей. Закцентовано увагу на способах протидії російського національного проекту українському та польському проектам націй на території України в другій половині XIX ст.

На прикладі виборів до Держдуми Російської імперії в правобережних українських губерніях І - IV скликань наведено ідеологію, соціальну базу й електоральні стратегії російських націоналістів. Встановлено, що незмінними складовими їх доктрини були непорушність приватної власності, прийняття конституційного порядку, заперечення рівноправності для інородців. Російські націоналісти досягли максимального електорального успіху завдяки підтримці імперського уряду та місцевої адміністрації. Остання виключала зі списків потенційно нелояльних виборців, ділила виборчі курії на національні відділення там, де православні становили електоральну меншість, впливала на вибори через організацію процесу. Російські націоналісти мали стабільний електорат серед заможних та освічених прошарків Києва та намагалися розширити вплив на православних дрібних землевласників. Інтелектуали з ККРН виробили комплексну ідеологію, що відкидала окремішність української нації, але представляла малоросійськість як локальну та більш свідому частину великого руського народу.