Досліджено процес ліквідації загальноросійських соціалістичних партій есерів та меншовиків в Україні наприкінці 1919 - 1924 рр. З'ясовано, що події Української національно-демократичної революції 1917 - 1920 рр. затримали ліквідаційні заходи більшовиків проти організації опозиційних загальноросійських соціалістичних партій есерів та меншовиків до встановлення радянської влади в Україні. Доведено, що співробітництво правих есерів та меншовиків з денікінською владою у 1919 р. в Україні більшовики використали як головний привід для посилення ліквідаційних дій проти цих партій. Встановлено суттєвий вплив боротьби за представництво в органах місцевої влади та профспілках на характер та особливості діяльності партій есерів та меншовиків за умов напівлегальності у період 1920 - 1922 рр. Розглянуто репресивні заходи радянської влади, які займали головне місце в арсеналі боротьби РКП(б) - КП(б)У з опозиційними партіями меншовиків та есерів за підтримки спецслужб, судової системи та інших правоохоронних органів. Вперше визначено причини, хід та наслідки одного з основних методів ідейно-організаційної боротьби більшовиків з партіями соціалістичної опозиції - публічних судових процесів у справі меншовиків у березні 1920 р. в Києві, а також московського процесу над лідерами есерівської партії в червні - серпні 1922 р. Доведено, що, так звана, "самоліквідаційна кампанія", а також ліквідаційні з'їзди колишніх есерів і меншовиків, які офіційно ліквідували партію есерів у березні 1923 р. та партію меншовиків у лютому 1924 р., були ретельно підготовлені заходами більшовиків щодо

На підставі нових досліджень методів насаджування в Україні більшовицького режиму у 1920-х рр. зазначено, що репресії й політика залякування наносили українству шкоду, набагато вагомішу за фізичні втрати. Доведено, що об'єктом більшовицької агресії була ментальність українського етносу.

Встановлено причини і особливості застосування більшовицькими силовими органами радянської влади репресивних акцій щодо організацій есерів та меншовиків в Україні. Розглянуто опозиційну політичну діяльність організації есерів і меншовиків в зазначені роки, а також обставини переходу цих партій до підпільної діяльності в Україні. Досліджено заходи більшовиків щодо примусової ліквідації есерів та меншовиків в Україні за рахунок комбінування агітаційно-пропагандистських, дискредитаційних та репресивних методів карними органами радянської влади - НК-ДПУ. Розкрито, так звану, "самоліквідаційну" кампанію та "самоліквідаційні" з'їзди колишніх рядових есерів і меншовиків, які фактично були підготовлені більшовиками і використані для остаточного знищення ПСР у 1923 р. та РСДРП у 1924 р.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4УКР)613-49

Рубрики:

Історія

Шифр НБУВ: В342281/Вип. 33 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4УКР)613-49

Рубрики:

Історія

Шифр НБУВ: В342281/Вип. 33 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано особливості репресивної діяльності більшовиків в Україні в 1921 році. На базі архівних джерел досліджено практику застосування більшовиками репресій проти українського населення в різних регіонах України. Охарактеризовано основні методи боротьби більшовиків з українським національним рухом. Висвітлено репресивну політику більшовиків щодо польських організацій в Україні. Приділено увагу використанню більшовиками репресій проти їхніх політичних опонентів. Розглянуто реакцію більшовиків на зловживання радянськими репресивними органами своїми повноваженнями. Окрему увагу зосереджено на застосуванні більшовиками терору з метою придушення українського повстанського руху.

Розвінчено міф, який склався в історіографії про те, що анархістських організацій у радянській Україні в 1927 - 1929 рр. не існувало. У великих промислових центрах (Одеса, Харків, Київ, Дніпропетровськ) анархістські ідеї мали прихильників серед студентської та робітничої молоді, частина анархістських груп уважалася "дикими" - вони не були пов'язані з традиційними анархістськими структурами. У 1927 р. диктаторська верхівка СРСР вирішила розпочати повне винищення анархістських угруповань, що призвело до ліквідації анархістського підпілля в УСРР.

Уперше комплексно розглянуто мету заснування, структуру та функції радянської підсистеми примусової праці - тилового ополчення. На архівному та біографічному матеріалі висвітлено особливості повсякденного життя бійців-"позбавленців", зокрема дітей духівництва. З'ясовано, що використання примусової праці у структурі РСЧА було одним із важелів формування комуністичного соціуму через запровадження партійно-радянських постанов, терор і специфічні різновиди пропаіанди у закритому мілітаризованому мікросоціумі.

27 - 28 вересня 2018 р. у Полтавському національному педагогічному університеті ім. В. Г. Короленка відбулася помітна подія у науковому житті - Міжнародна наукова конференція "Великий терор 1937 - 1938 рр.: жертви та виконавці". Її проведення було ініційоване кафедрою історії України ПНПУ (зав. кафедри проф. Л. Л. Бабенко), а її співорганізаторами виступили поважні державні й громадські наукові установи - Інститут історії України НАН України, Головна редакційна колегія науково-документальної серії книг "Реабілітовані історією", Національна спілка краєзнавців України. Науковий форум проходив у межах державних заходів відзначення 80-річчя початку масштабної масової кампанії репресій громадян, організованої сталінським радянським керівництвом проти реальних і уявних "ворогів народу".

Висвітлено актуальні проблеми дослідження періоду "Великого терору" в Україні, розглянуто механізми його перебігу та безпосередніх виконавців. Показано історію Биківнянської спецділянки НКВС УРСР через результати археологічних розкопок і персональні долі репресованих. Досліджено інформаційний потенціал особових справ співробітників органів державної безпеки періоду "Великого терору" 1937 - 1938 рр. Проаналізовано документальні джерела з історії масових репресій в Україні 1930-х рр. проти діячів Української Автокефальної Православної Церкви. Розкрито особливості оперативних і репресивних заходів радянських спецслужб із ліквідації греко-католицької церкви в Галичині (1939 - 1946 рр.). Увагу приділено проблемам виявлення та дослідження масових поховань жертв радянських репресій в Україні.

Проаналізовано праці сучасних вітчизняних істориків, в яких висвітлюються причини, етапи, форми, види, специфіка та наслідки репресивної політики більшовиків щодо членів та керівництва опозиційних партій і течій в Україні в 1920 - 1925 рр. Спираючись на науковий доробок, показано, що репресії проти політичних опонентів в УСРР були інспіровані та здійснювалися під пильним контролем Політбюро ЦК РКП(б) та ЦК КП(б)У. При цьому більшовики, активно використовуючи органи ЧК-ГПУ-ОГПУ та судову гілку влади, а також залучаючи колишнє керівництво партій ліворадикального спрямування до формування апарату влади в УСРР, змогли за відносно короткий термін встановити монопартійну політичну систему.

Розкрито процес становлення та функціонування інституту уповноважених на основі аналізу історичного матеріалу. Ототожнення структурної інституції «інститут уповноважених» з організаторами Голодомору-геноциду набуває в монографії нового бачення соціальної стратифікації радянського суспільства. Комуністичний тоталітарний режим, застосовуючи хлібозаготівлі як головний інструмент геноциду, здійснював його через функціональний інститут уповноважених. Карально-репресивні методи хлібозаготівель, насаджувані уповноваженими в українських селах і районах, розкривають суть геноциду українців.

Мета дослідження - з'ясування цілей, механізмів і методів здійснення політичних репресій проти командного складу Червоної армії на території радянської України в 1920 - 1930-х рр., висвітленні їх наслідків, впливу на боєздатність збройних сил та на морально-психологічний стан військовослужбовців. Використано комплекс загальнонаукових (аналіз, синтез, порівняння, діалектичний) та спеціально-наукових (історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, проблемно-хронологічний) методів історичного пізнання. Проаналізовано репресивну політику вищого керівництва держави стосовно військовослужбовців крізь призму встановлення всеосяжного контролю за армією і флотом із боку каральних органів. Установлено, що терор проти командних кадрів мав чітке політичне забарвлення. Тотальний характер репресій указує на системний терор як неухильний політичний курс, що мав на меті не просто знищити політичних конкурентів, а змусити суспільство покірно реалізовувати вказівки центру. Висновки: втілення сталінським керівництвом власного політичного курсу неминуче вело до широкомасштабних репресій, які стали універсальним засобом жорсткого контролю суспільства, збереження влади, забезпечення функціонування партійно-державної системи, придушення будь-яких спроб інакодумства, зокрема в армії. Репресії проти командного складу дислокованих в УСРР-УРСР військ призвели до нестабільності в командуванні Київського й Харківського військових округів, зниження рівня професійності, управлінського досвіду командно-політичного складу, встановлення гнітючого психологічного клімату, атмосфери донощицтва. Нищення командних кадрів усіх рівнів суттєво підірвало міць Червоної армії, що особливо дасться взнаки на початковому етапі німецько-радянської війни.

Представлено результати джерелознавчого дослідження репресій більшовицького режиму проти учасників повстанського руху за відновлення Української Народної Республіки. Вивчено маловідомі та донедавна малодоступні архівно-кримінальні справи, унікальні та водночас достатньо специфічні джерела органів держбезпеки радянської України. Встановлено у рамках окреслених завдань лише за матеріалами найменш досліджуваного "Основного" фонду Галузевого державного архіву Служби безпеки України достовірну персональну інформацію про понад тисячу ста учасників національно-визвольного повстанського руху першої половини 1920-х рр. у складі 135 повстанських штабів, комітетів і загонів. Введено до наукового обігу десятки із сотень опрацьованих архівно-кримінальних справ. Зібрано відомості, які повинні стати відправною точкою для окремих історико-правових досліджень з метою підготовки надійного ґрунту для реабілітації і популяризації українських патріотів.