Досліджено історичні обставини запровадження воєнного й надзвичайного стану на українських землях у складі Російської імперії. Висвітлено мотивацію та механізми правового регулювання суспільних відносин за екстремальних умов. З'ясовано специфічні риси особливого законодавства, змістове наповнення і спрямування нормативно-правових актів у цьому сегменті законотворчості. Розкрито військово-політичні, ідеологічні, соціально-економічні підстави запровадження воєнного стану в різних внутрішньо- та зовнішньополітичних контекстах. Охарактеризовано наслідки режимних заходів для населення.

Розглянуто головний твір (документ) Кирило-Мефодіївського братства "Книги буття українського народу" - відображення української духовної ситуації середини 1840-х, квінтесенція української думки, наснаженої візією національного відродження. "Книги буття" - чи не найпізніший документ Кирило-Мефодіївського братства, напрацювання, написане М. Костомаровим під кінець 1846 р. На його ідеології відбилися дискусії у вузькому колі братчиків (Гулак, Білозерський, Шевченко), їх листування (зокрема, листи Куліша до Костомарова), а найбільше - літературні твори Шевченка і Куліша. Головною передумовою його постання була атмосфера духовного піднесення, що почалося з виходом "Кобзаря". "Книги буття" - це також відгук на ширення в Україні слов'янської ідеї, що набувала смислу національного відродження.

Досліджено розвиток українських громадських організацій "Кирило-Мефодіївського товариства", "Руської бесіди", "Просвіти" і їх роль у збереженні суспільно-політичного та літературно-мистецького інформаційного поля за різних історичних умов з виходом на сучасну дорожню карту формування національної ідентичності.

Розглянуто питання технічного становища легкої промисловості на Наддніпрянській Україні в середині XIX - на початку ХХ ст. Висвітлено процес переходу промисловості від мануфактурного до фабричного виробництва та її вплив на соціальний і економічний розвиток краю. Досліджено систему підготовки інженерно-технічних кадрів та забезпечення цими фахівцями легкої промисловості українських губерній. На основі аналізу низки наукових джерел, а також осмислення наукової літератури з питань технічної оснащеності легкої промисловості зроблено спробу виділити та охарактеризувати особливості забезпечення машинами та обладнанням підприємств. Підкреслено, що, не зважаючи на важливість та актуальність, проблема поки що вичерпно не розкрита в історичній літературі.

Наявний інтелектуальний спадок видатного громадського діяча, мецената та публіциста Євгена Харлампійовича Чикаленка (1861 - 1929) дозволив провести контекст-аналіз оригінального за змістом та формою оприлюднення видання "Розмова про сільське хазяйство" (1897, Одеса, перевидання в 1910 - 1912, Санкт-Петербург) у п'яти книжках. Воно підготовлене на основі власного досвіду господарювання у формі діалогу із співбесідником. Підкреслено, що "Розмови..." за своїм значенням вийшли за межі аграрного сектору, набули загальноісторичного значення, оскільки виявляли популяризаторську та просвітницьку домінанти внутрішньої сутності Є. Чикаленка; його бажання допомогти своєму народу не тільки матеріально, але й думкою, порадою та дією. Водночас, вони сприйняті як конструктивне та продуктивне джерело з історії України, відомостей про розвиток економіки, шляхи сполучення, якими вивозили зерно та іншу сільгосппродукцію на експорт. Ввозилися високопродуктивні породи коней, великої рогатої худоби, овець і свиней, а також сорти рослин. У підсумку варто підкреслити, що "Розмови..." сприйняті як джерело відомостей про "матеріальну тканину нашої історії".

Розглянуто зміни в освітній сфері на території українських губерній Російської імперії першої третини XIX ст. Україна під владою Російської імперії на початку XIX ст. поділялася на три відмінні історико-географічні території з різним політичним досвідом і культурними впливами: по-перше, Лівобережжя і Слобожанщина, по-друге, Правобережжя, по-третє, Південна Україна. Спільний освітній простір в 30-х роках XIX ст. тільки формувався як в межах всієї імперії, так і окремих регіонах, приєднаних до її складу в різний час. Можна виокремити декілька рівнів цього простору: по-перше - загальноєвропейський; по-друге - імперський, по-третє - регіональний, який в масштабах імперії певною мірою міг бути і національним, по-четверте - особистісний.

Наголошено на націоцентризмі як характерній рисі українського історіописання. Запропоновано використання компаративного аналізу задля нівелювання замкненості і упередженості української історіографії, розширення історичного контексту українознавчих студій. Здійснено спробу виділення і співставлення умов, які визначали особливості політичного розвитку на фінських і українських теренах, з метою більш глибокого усвідомлення проблем національного руху і, як наслідок, - державотворення в Україні протягом XIX - початку XX ст. Окреслено підстави для порівняння Фінляндії та України в рамках досліджуваного періоду, зроблено акцент на парадоксальності розгалуження історичних шляхів обох країн на початку 20-х рр. XX ст. з огляду на наявність ряду спільних віх історичного розвитку у перші роки незалежного існування. Припущено, що принципові відмінності, які зумовили це розгалуження, слід шукати на недержавному етапі розвитку Фінляндії та України. Завдяки застосуванню компаративного підходу в історико-генетичному вимірі, було виділено порівняльні критерії умов становлення фінського та українського національних рухів у Російській імперії, серед яких питання територіальної цілісності і політичного статусу, мовне питання і проблема політичного світогляду національних еліт обох країн на недержавному етапі їхнього існування. З'ясовано, що Фінляндія первинно мала більш сприятливі умови формування політичної нації, ніж Україна, що дозволяє подивитися на причини поразки Української революції 1917 - 1921 рр. під новим кутом зору, уникаючи поверхових каузальних суджень.

На прикладі Київської губернії розглядається вплив "Положення..." 1842 р. на відносини парафіяльного духовенства з селянством. Обгрунтовано, що намагання уряду вирішити питання матеріального забезпечення священно/- і церковнослужителів запровадженням додаткових повинностей для селянства, які включали обробіток землі священика, забезпечення членів причту житлом, його ремонт призвели до істотного погіршення взаємин між парафіяльними кліриками і вірянами. Наголошено, що збереження обов'язку обробляти церковні угіддя після ліквідації кріпацтва ставало дедалі небезпечнішим для Православної церкви.

На підставі аналізу архівних джерел висвітлено громадську та наукову діяльність Ю. Медведського. Розглянуто життєвий шлях українського науковця на тлі суспільно-політичних процесів другої половини XIX ст. Проаналізовано становлення Ю. Медведського як науковця та викладача Вищої технічної школи у Львові. Висвітлено його участь у громадському житті українських та польських наукових і культурно-просвітницьких товариств Східної Галичини.

Досліджено політико-правові погляди видатного громадського та культурного діяча, письменника, літературознавця, засновника Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка О. Я. Кониського. Проаналізовано його погляди про право на земельну власність, у сфері кримінального та цивільного судочинства, судової та адвокатської діяльності, нотаріальної справи. Висвітлено пропозиції забезпечення демократизації діяльності органів влади, розвитку інститутів самоврядування.

Розглянуто засади формування сучасної української нації, визначено чинники сприяння та перешкоди існуванню нації. Наведено відомості про діячів, котрі своєю працею спонукали українців до самоусвідомлення власної ідентичності. Виявлено причини, що стали на перешкоді здобуття українцями національної державності сторіччя тому.

Проаналізовано рівень наукової розробки проблеми етнокультурних і націєтворчих процесів на українських землях в кінці XVIII - середині XIX ст. Здійснено аналіз концептуальних понять, дотичних до проблем українських етнокультурних і націєтворчих процесів. Простежено й охарактеризовано основні тенденції в етнічних і націєтворчих процесах у досліджуваний хронологічний період. Увагу приділено етнокультурному та націєтворчому відродженню в 30 - 50-х рр. XIX ст. З'ясовано визначальні здобутки та втрати у вітчизняних етнокультурних і націєтворчих процесах кінця XVIII - середини XIX ст.

Проаналізовано укладені в різні проміжки XIX ст. звіти консульських установ Франції, Іспанії, Австрії та Великобританії у портах Північного Причорномор'я, насамперед в Одесі. Систематично здійснювані іноземними консулами описи контексту їх перебування розглянуто як цінне джерело до вивчення історії економічного, демографічного, кліматичного, інфраструктурного, соціального та політичного розвитку південних і центральних регіонів сучасної України в "часі довгого тривання".

Висвітлено життя та діяльність І. Л. Липи (1865 - 1923), що були нерозривно пов'язані з українським суспільно-політичним і літературним процесом. Досліджено лікарську, письменницьку та громадсько-політичну роботу діяча, визначено його місце в українському національному русі кінця XIX - першої чверті XX ст. Увагу приділено медичній практиці І. Л. Липи в Одесі, періоду революції та еміграції (1912 - 1923 рр.). Досліджено витоки світоглядних позицій та особливості художньої спадщини, розглянуто основні ідеї художньої та публіцистичної спадщини І. Л. Липи. Подано інформацію про участь діяча в розбудові органів державної влади Української Центральної Ради й УНР. Окремо наведено маловідомі раніше публіцистичні праці І. Л. Липи, а також перелік його друкованих праць.

Розглянуто питання формування модерної культури підприємництва в містах України в період модернізаційних перетворень. Зазначено, що процес становлення підприємництва як соціальної групи відбувався на тлі взаємодії з робітниками, владою та іншими соціальними групами в системі координат міського простору. Культуру підприємництва проаналізовано через розгляд специфіки взаємовідносин із державою та міськими спільнотами. Акцентовано увагу на появі нових форм, методів і напрямів підприємницької діяльності в контексті прискореної урбанізації. Висвітлено фактори впливу на підприємництво на регіональному рівні. Показано, що специфічний простір для підприємництва створювали атмосфера та соціальний терен міста залежно від його типу (історичне/імперське; піонер/аутсайдер модернізації; інфраструктурний/галузевий/адміністративний центр).

Висвітлено питання з історії українського національного руху, інтелектуальної історії та історіографської думки українського XIX ст. Розглянуто історію суспільних ідей та діяльності непересічних українських діячів - борців за національно-культурне відродження України. Увагу приділено постатям М. І. Костомарова, А. П. Свидницького, О. М. Лазаревського, Л. А. Смоленського. Розкрито проблеми збереження історичної пам'яті про Т. Г. Шевченка в українському національному русі Наддніпрянщини 1890 - 1900 рр. Проаналізовано українські інтелектуальні зв'язки професора В. Б. Антоновича.

Досліджено публіцистичний доробок персоналістичного характеру, що належить перу С. Єфремова (1876 - 1939) - видатного українського критика, літературознавця, фундатора національної журналістики, громадсько-політичного діяча. На підставі "теорії поколінь", "соціології знання", концепцій колективної та історичної пам'яті проаналізовано сприйняття С. Єфремовим "людей 1840-х" (М. Костомаров, П. Куліш), "людей 1860-х" (П. Житецький, М. Лисенко, К. Михальчук, Т. Рильський, О. Юркевич, М. Комаров, М. Симонов, С. Ніс), "людей 1870-х років" (О. Русов, І. Шраг), змальовано роль літературознавця у творенні Шевченківського канону, участь у ювілейних і комеморативних практиках українського руху ("свято Котляревського в Полтаві", ювілеї М. Лисенка, І. Нечуя-Левицького, М. Шашкевича, І. Франка, складання меморіальних збірок на пошану Б. Грінченка та В. Доманицького). В межах біографічного дискурсу представлено місце В. Антоновича й О. Кониського в "життєвому світі" С. Єфремова, з'ясовано роль М. Драгоманова як "значущого Іншого". Розглянуто історико-біографічні та культурологічні аспекти публіцистики С. Єфремова в "Книгарні" (1917 - 1920 рр.).

Розкрито особливості розвитку та становище галузей легкої промисловості в українських губерніях Російської імперії в другій половині XIX - на початку XX ст. Висвітлено економічну політику держави щодо них, проаналізовано капіталізацію, матеріально-технічне забезпечення легкої промисловості. Визначено роль підприємців, інженерів та робітників, обсяги та динаміку виробництва, зазначено ринки збуту продукції.

Висвітлено діяльність українських політичних, громадських діячів, економістів-практиків, юристів, ідейних провідників нації, які були причетними до роботи австрійського парламенту. Визначено роль Т. Окуневського в розвитку українського парламентаризму. Висвітлено особливості державно-правових поглядів Є. Петрушевича. Розкрито діяльність депутатів Галичини в австрійському парламенті з огляду на значення цієї діяльності для формування інститутів української державності.

Вивчено виконання козацтвом Лівобережжя України військової повинності з початку до 60-х рр. XIX ст. З'ясовано ступінь розробки теми в історіографії. Визначено демографічний та соціально-економічний стан козацтва Полтавської та Чернігівської губерній. Проаналізовано суспільний статус і повинності козацтва Лівобережжя України в Російській імперії. Визначено мотиви та причини створення лівобережних козацьких полків. Досліджено їх особовий склад, визначено джерела його формування та характерні риси у кожному з епізодів створення. Розкрито ставлення козацьких громад до виконання військової повинності. Визначено причини створення лівобережних козацьких полків. Реконструйовано процес формування та використання козацьких загонів у військових кампаніях Російської імперії. Установлено штатну чисельність лівобережних козацьких полків, її зміни протягом часу їх існування. Визначено втрати, що поніс особовий склад козацьких полків у військових кампаніях.