Наведено інформацію про Україну як вона подавалася в англійській періодиці впродовж першого року протекторату Олівера Кромвеля в 1654 р. Новини, що поширювалися в Лондоні, відносно добре відображали відомості про головні події в Речі Посполитій, Московській державі, Україні, Османській імперії, Кримському ханстві та придунайських країнах стосовно політики в епоху після Переяславської ради 1654 р. та підданства Богдана Хмельницького московському цареві. Подано архівні документи на підтвердження лондонських новин, а також відзначено деякі помилки англійських перекладачів у текстах стосовно географічних назв та історичних діячів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4УКР)47 я 431 + Т3(4УКР)514 я 431

Рубрики:

Історія

Шифр НБУВ: Ж27630 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Подано невідомі листи гетьмана І. Мазепи до компанійського полковника І. Новицького, що відклалися в його унікальному архіві. Представлені матеріали доповнюють наші знання про реалії кінця XVII ст., сприятимуть поглибленню досліджень періоду гетьманування І. Мазепи, а також слугують стимулом для видання всього архіву І. Новицького.

На прикладі сільського та міського соціуму Гетьманщини XVIII ст. зроблено спробу дослідити дуалістичне ставлення українства до корчемних хат, передусім, їхню розважально-відпочинкову функцію та асоціальні впливи на поведінкові стратегії людності: поширеність кулачних боїв, нецензурної лексики, азартних ігор, пияцтва; продемонструвати чисельність шинкових дворів; пояснити особливості гуральницького промислу; розкрити окремі умови законодавчого регулювання шинкарства; приділити увагу проблемі неконтрольованого вживання спиртних напоїв населенням.

Досліджено перспективи, що їх відкривала Гадяцька угода 1658 р. для Речі Посполитої та Війська Запорозького у царині військової співпраці, політичного й соціального розвитку, сфері міжконфесійних відносин, а також проблеми, котрі потрібно було розв'язати у процесі впровадження домовленостей у практичну площину. Запропоновано вважати, що акт 1658 р. постав з усвідомлення важливості примирення ворогуючих сторін та повернення козацької України до складу оновленої Речі Посполитої, попри всі ті негативні наслідки, що їх можна було очікувати у перебігу реалізації проекту. Причини ж актуалізації ідеї замирення саме наприкінці 1650-х рр. крились як у несприятливих для Речі Посполитої та козацької України зовнішньополітичних умовах, так і в тих викликах, що сформувалися всередині цих державних утворень. У сфері зовнішньої політики для Варшави передовсім ішлося про необхідність переломити на свою користь невдалий розвиток війн із Московським царством і Шведським королівством. Для Чигирина на зовнішньополітичній арені найбільш актуальним було завдання забезпечення протидії агресивному тиску Москви. У контексті ж внутрішньополітичних справ Речі Посполитої спілка з козаками видавалася вельми перспективною у сенсі зміцнення позицій короля та й загалом державної влади. Для українського керівництва було важливо впорядкувати соціальні відносини, оскільки уряд царя Олексія Михайловича активно використовував карту суперечностей у Гетьманщині з метою тиску на адміністрацію й обмеження автономії козацької України. Включені до документа положення стали найбільшими поступками правлячої еліти Речі Посполитої в політичному, соціальному, міжконфесійному, духовно-освітньому планах за всю історію розвитку взаємин із козацькою Україною. Аналогічно й повернення Гетьманщини до "тіла" Речі Посполитої, обіцянки реституції майнових прав коронної шляхти на українських землях виглядало як відхід від намірів добиватися суб'єктності Війська Запорозького. Утім перспектива впровадження в політичне життя оновленої Речі Посполитої Князівства Руського мала нівелювати наявні політичні втрати козацтва як де-факто єдиної політичної еліти України та створити необхідні умови для інтеграції в межах єдиного державного організму інтересів шляхти і козаків. Компромісні рішення, на які сторонам довелося піти у часи налагодження мирного процесу, уможливили підписання угоди, проте тиск її противників, як в Україні, так і в Польщі й Литві, провокував сторони до спроб переглянути невигідні умови на етапі ратифікації документа на сеймі, а в майбутньому наражав її творців на критику щодо нібито нехтування ними принциповими соціополітичними потребами власних соціумів. Украй негативні наслідки для впровадження у життя перспективного політичного проекту мали й аспекти соціального егоїзму, що проявились у небажанні еліти Корони Польської та Великого князівства Литовського поступатися козакам частиною свого монопольного права в політичній і соціальній сферах, а також прагненні наближеної до гетьмана І. Виговського старшини забезпечити собі максимальний соціальний аванс та одержати якомога більші матеріальні вигоди, навіть незважаючи на негативну реакцію широкого козацького загалу.

На основі матеріалів Генерального опису Лівобережної України 1765 - 1769 рр. Гетьманщини встановлено одну з найважливіших демографічних характеристик населення - чисельність дітонароджень. Встановлено, що середнє число дітей, котрих жінка народжувала за життя, суттєво відрізнялося від стереотипного образу "багатодітності" українського ранньомодерного суспільства.

На основі історико-демографічних характеристик проаналізовано спільноту в'язнів секвестрів Гетьманщини середини ХVIII ст. Підраховано кількість ув'язнених, досліджено статеву та соціальну структури арештантів. Увагу приділено злочинам, скоєними жінками. Також охарактеризовано вікову структуру і стан здоров'я ув'язнених.

Розглянуто основні етапи ремісничого учнівства (здійснено підрахунки кількості учнів у майстра, встановлено віковий діапазон учнів, проведено кореляцію наявності учнів із наявністю власних дітей у родині ремісника). Аналіз проведено на основі Генерального опису Лівобережної України м. Ніжин, здійсненого там у 1766 р., із залученням даних інших міст Гетьманщини.

Проаналізовано випадки арешту у Стародубському полку в 1763 - 1764 рр. осіб, котрі не мали документів. Дослідження "безпашпорства" доводить мобільність ранньомодерного соціуму та ефективність дій влади щодо запобігання несанкціонованої зміни місця проживання. У пошуках кращої долі мешканці Гетьманщини, Російської імперії та Польської держави сім'ями чи самотужки намагалися перетнути територію Стародубського полку і знайти нову домівку. Далеко не кожна спроба змінити місце проживання увінчувалась успіхом. Місцева влада й російські військові арештовували осіб, котрі не мали документів, і відправляли їх до полкової в'язниці у м. Стародуб. Окрім самих утікачів до полкового секвестру іноді потрапляли їх поводирі. Підраховано загальну кількість арештантів секвестру та їх статеву структуру. З'ясовано, що безпаспорство у 1763 - 1764 рр. було найчастішою підставою для арешту. На території Стародубського полку кількість ув'язнених за цей злочин становила понад третину від загальної кількості. На думку автора, це було пов'язано з прикордонністю Стародубщини. Під час ув'язнення арештантів допитували про причини відсутності документів, чи скоювали вони інші порушення, їх попереднє місце проживання та інше. Зазвичай після короткого слідства у Стародубському секвестрі безпаспортних повертали додому, де рішення про їх подальшу долю приймала місцева влада. У деяких випадках порушникам з Польських земель дозволяли оселитися на території полку. Спираючись на результати дослідження, автор приходить до думки, що в'язницю в Гетьманщині варто розглядати як своєрідний фільтр від чужинців та злодіїв.

Мета дослідження - проаналізувати відомі тестаменти козацької старшини другої половини XVII ст. та укласти початковий реєстр збережених старшинських духівниць цього періоду. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, науковості, міждисциплінарності. Використано такі загальноісторичні методи: історіографічного й термінологічного аналізу, історико-генетичний, компаративний. Уперше укладено реєстр збережених тестаментів української козацької старшини другої половини XVII ст. та проаналізовано відомі духівниці як джерело історії повсякдення. Висновки: заповіти козацької старшини другої половини XVII ст. - це важливе джерело дослідження матеріальної й духовної культури українського ранньомодерного суспільства. Інформація духівниць принагідна для аналізу проблем із різних ділянок історичного та суміжного з ним знання. Тестаменти старшини розглянуто як джерело історії її буденного життя. Оскільки повсякдення козацької старшини другої половини XVII ст. досі залишається мало пізнаною сферою, це робить дане дослідження актуальним. Тестамент як джерело вже давно і плідно вивчається зарубіжними, особливо польськими, істориками. Стан дослідження заповітів іноземними колегами важливий для українських фахівців доби козацтва, позаяк старшина взорувалася на шляхту, у тому числі у питанні правового оформлення останньої волі людини. До сьогодні не існувало укладеного реєстру збережених тестаментів старшини зазначеного періоду. Історики їх використовують, проте майже не аналізують. У результаті дослідження сформовано початковий перелік відомих духівниць старшини. На цей момент відомо про 34 тестаменти козацької старшини Гетьманщини другої половини XVII ст. (30 чоловічих, 4 жіночих). Надалі реєстр доповнюватиметься й розширюватиметься. Заповіти надають змогу поглянути на ментальність і релігійність, генеалогію, родинні зв'язки, стосунки між подружжям, дітьми, родичами, події життя, розподіл маєтку, побажання щодо поховання та ін. А також надають можливість простежити становлення юридичної культури суспільства через механізми функціонування права у сфері успадкування.

У 2001 р. д-р А. Мандзій, працюючи з науковцями у Польщі, і в Україні, ініціював створення комісії для вивчення козацьких полів битв. Об'єктом для досліджень було вибрано поле битви під Зборовом 1649 р. Подібно до попередніх розкопок на полі бою в Берестечку, проект "Зборів" активно використовував аналіз історичних документів, картографічні дані та методи тестування археологічних полів. Починаючи з 2002 р., група дослідників, що працювали за керівництва д-ра Мандзія спільно з Інститутом українознавства імені І. Крип'якевича і кафедрою архітектури та консервації Львівської політехніки, регіональною владою зі збереження памяток історії та культури Тернопільської області, розпочали спільне дослідження, метою якого було: виявити можливі інші культурні ресурси, пов'язані з військовими подіями 1649 р. Дуже корисним було використання нещодавно опублікованої карти, учасника битви, яка ілюструє дислокацію сил. Було реалізовано польові дослідження, у зіставленні з аналізом карт, зокрема, картою битви історика І. Крипякевича та топографічними картами регіону. Були визначені території безпосередніх подій битви, а також райони, що мають потенціал для отримання матеріалів, пов'язаних із битвою. Ця інформація допомогла визначити території для обстеження та тестування. Під час опитування мешканців Зборова з метою виявлення районів битви підтвердилися деякі застереження щодо існування на околиці міста траншей з часу Першої світової війни. У 2002 р. під час первинного інструментального дослідження було виявлено значну кількість матеріалів - найрізноманітніші артефакти, багато з яких датовані XVII ст. Однак, оскільки ці райони протягом століть були в сільськогосподарському використанні, до аналізу бралися лише чіткі артефакти XVII ст., зокрема свинцеві кулі та наконечники стріл. Коли виконувалося картографування розподілу військових артефактів 17 ст. по сітці X та Y, визначалися лінії опущених та уражених куль. Це був базовий матеріал для гіпотетичної реконструкції розпланування польових укріплень 1649 р.

Досліджено участь та роль українського шляхтича Данила Братковського у суспільному та релігійному житті Волині останньої третини XVII - початку XVIII ст. Констатовано, що Данило Братковський є визначною постаттю в історії України та історії Православної Церкви на Волині другої половини XVII - початку XVIII ст. Як активний і темпераментний, освічений та наділений літературним талантом громадський діяч, він щиро намагався підтримати православ'я в різних сферах своєї діяльності. Данило Братковський типовий представник своєї епохи та суспільного стану з усіма їх суперечностями та вадами.

Досліджено печатки доби Гетьманщини та пов'язані з ними емблеми, знаки та символи. Простежено історію сфрагістичних пам'яток Гетьманщини від державних до корпоративних та особистих, встановлено їх загальні та відмінні риси. Охарактеризовано сфрагістичне законодавство Гетьманщини. Увагу приділено матеріалам і технікам виготовлення печаток. Розглянуто печатки адміністративних, судових установ та адміністративно-територіальних структур. Досліджено старшинсько-козацькі та шляхетсько-дворянські печатки. Розкрито особливості міських, корпоративних і печаток міських урядовців. Охарактеризовано церковні печатки та печатки навчальних закладів. Проаналізовано основні суспільно-політичні закономірності функціонування печаток Козацької доби, охарактеризовано їх як особливий різновид пам'яток матеріальної культури.

На основі комплексного компаративного дослідження сучасних історіографій (української, польської та російської) проаналізовано концепції життя та діяльності Богдана Хмельницького - однієї з ключових постатей ранньомодерної української та східноєвропейської історії. Виокремлено базові підходи, притаманні названим історіографіям. Простежено зв'язок із попередньою історіографічною традицією. Виявлено інтелектуальну конкуренцію та взаємовпливи. Розкрито зміст образів Б. Хмельницького, створених сучасними дослідниками в кінці 80-х pp. XX ст. - на початку XXI ст.

Вміщено наукові праці, що підготували вітчизняні історики, археологи, мистецтвознавці та музеєзнавці у рамках заходів зі створення Музею І. Мазепи у Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику. Означено характерні риси образотворчого мистецтва Києва мазепинської доби. Висвітлено археологічні дослідження комплексу “Мазепиних” мурів Києво- Печерської лаври. Розглянуто історичний вчинок І. Мазепи в контексті сприйняття понять “зрада” і “героїзм”.

В історико-документальному дослідженні вперше запропоновано широке коло джерел з історії дипломатичних відносин Османської держави з Гетьманською Україною. Зокрема, представлено документи османсько-турецькою мовою, здійснено транслітерацію сучасною турецькою графікою та переклад на українську мову. Викладено документи з османсько-українських взаємин, що охоплюють період гетьманування Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка, Юрія Хмельницького, Івана Мазепи і Пилипа Орлика. Зазначено, що заключним меморандумом Пилипа Орлика (французькою мовою з перекладом на українську) щодо двостороннього договору узагальнюється гетьманський період українсько-османської дипломатії. Подано інформацію з історії взаємин Османської держави з Україною козацької доби.

Розглянуто широке коло питань, пов'язаних з постаттю шведського короля Карла XII. Особливу увагу приділено шведсько-українському союзу, питанням європейської політики того часу, висвітленню постаті короля в джерелах та історіографії. історією та культурою України, Швеції та Східної Європи ранньомодерної доби. Охарактеризовано міжнародно-політичний статус України під час Північної війни 1700 - 1721 рр. Розглянуто образ України у візії видатного шведського вченого Рудольфа Челлена та його вплив на провідних німецьких істориків у міжвоєнний період.

У 2001 р. д-р А. Мандзій, працюючи з науковцями у Польщі, і в Україні, ініціював створення комісії для вивчення козацьких полів битв. Об'єктом для досліджень було вибрано поле битви під Зборовом 1649 р. Подібно до попередніх розкопок на полі бою в Берестечку, проект "Зборів" активно використовував аналіз історичних документів, картографічні дані та методи тестування археологічних полів. Починаючи з 2002 р., група дослідників, що працювали за керівництва д-ра Мандзія спільно з Інститутом українознавства імені І. Крип'якевича і кафедрою архітектури та консервації Львівської політехніки, регіональною владою зі збереження памяток історії та культури Тернопільської області, розпочали спільне дослідження, метою якого було: виявити можливі інші культурні ресурси, пов'язані з військовими подіями 1649 р. Дуже корисним було використання нещодавно опублікованої карти, учасника битви, яка ілюструє дислокацію сил. Було реалізовано польові дослідження, у зіставленні з аналізом карт, зокрема, картою битви історика І. Крипякевича та топографічними картами регіону. Були визначені території безпосередніх подій битви, а також райони, що мають потенціал для отримання матеріалів, пов'язаних із битвою. Ця інформація допомогла визначити території для обстеження та тестування. Під час опитування мешканців Зборова з метою виявлення районів битви підтвердилися деякі застереження щодо існування на околиці міста траншей з часу Першої світової війни. У 2002 р. під час первинного інструментального дослідження було виявлено значну кількість матеріалів - найрізноманітніші артефакти, багато з яких датовані XVII ст. Однак, оскільки ці райони протягом століть були в сільськогосподарському використанні, до аналізу бралися лише чіткі артефакти XVII ст., зокрема свинцеві кулі та наконечники стріл. Коли виконувалося картографування розподілу військових артефактів 17 ст. по сітці X та Y, визначалися лінії опущених та уражених куль. Це був базовий матеріал для гіпотетичної реконструкції розпланування польових укріплень 1649 р.

Досліджено участь та роль українського шляхтича Данила Братковського у суспільному та релігійному житті Волині останньої третини XVII - початку XVIII ст. Констатовано, що Данило Братковський є визначною постаттю в історії України та історії Православної Церкви на Волині другої половини XVII - початку XVIII ст. Як активний і темпераментний, освічений та наділений літературним талантом громадський діяч, він щиро намагався підтримати православ'я в різних сферах своєї діяльності. Данило Братковський типовий представник своєї епохи та суспільного стану з усіма їх суперечностями та вадами.

Розглянуто питання природокористування, охорони природи, захисту окремих природних об'єктів на землях українського козацтва. Реконструювання картини природних умов, зокрема особливостей клімату, водності річок, площі лісів та їх видового складу, поширення різних видів тварин у період з другої половини XVII до кінця XVIII ст., тобто у час розквіту та занепаду Запорізької Січі, здійснено на основі архівних матеріалів, наукової літератури, картографічних творів та інших джерел. Заходи, здійснювані на землях українського козацтва стосовно природокористування та охорони природи, розглянуто на підставі універсалів українських гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Івана Скоропадського та Кирила Розумовського, що збереглися до наших часів, а також нормативно-правових актів Коша, зокрема надання дозволів (ордерів) на різні види та обсяги природокористування, а також наказів паланкової та полкової старшини, що встановлювали не лише обмеження на використання природних ресурсів, а й відповідальність за їх порушення. Досвід українського козацтва у сфері охорони природи набуває особливої актуальності в нинішніх умовах.