Анатомічні особливості грудопоперекового переходу визначають значну схильність цієї зони до травматичних ушкоджень. Тактика лікування ушкоджень грудопоперекового переходу досить суперечлива. Запропоновано велику кількість методів, які демонструють ефективність при тих чи інших видах ушкоджень. Однак єдиної концепції, що визначає конкретний метод лікування для певного комплексу патоморфологічних змін, не сформовано. Тенденцією останніх десятиріч є розробка і активне впровадження у клінічну практику тактикоорієнтованих класифікацій травматичних ушкоджень певного відділу хребта, які враховують низку різнорідних чинників та надають клініцисту більш-менш чітку схему лікувальних заходів. Щодо грудопоперекового переходу такою класифікацією є AOSpine Thoracolumbar Spine Injury Classification System. Схему розроблено для характеристики ушкодження грудного та поперекового відділів хребта, але особливості грудопоперекового переходу, як і в раніше запропонованих класифікаціях, не взяті до уваги. Класифікація грунтується на оцінці трьох базових критеріїв (морфологічна характеристика перелому, неврологічний статус постраждалого та уточнюючі клінічні модифікатори). Ієрархія розподілу типів травматичних ушкоджень відповідає зростанню ступеня тяжкості. Виділяють три основні типи ушкодження: компресійні травми, неспроможність заднього чи переднього зв'язкового комплексу, ушкодження, що супроводжується зміщенням у будь-якій площині. Наведено детальну характеристику всіх варіантів ушкоджень. Автори AOSpine Thoracolumbar Spine Injury Classification System намагалися створити досить просту, універсальну і добре відтворювану класифікацію для відображення основних хірургічних переваг та визначення найраціональнішого підходу до лікування. Установлено, що, незважаючи на високу відтворюваність результатів, аналізована класифікація фактично є описовим інструментом без визначення будь-якої тактики для конкретного випадку. Як інструмент кількісної оцінки ступеня тяжкості травми розглянуто шкалу тяжкості ушкоджень грудопоперекового відділу хребта, що грунтується на класифікації AO. Шкала на підставі суми балів, що характеризує певне ушкодження, дає змогу зробити вибір на користь хірургічного або консервативного лікування. Як найдетальніший алгоритм терапії ушкоджень грудопоперекового відділу хребта розглянуто схему, запропоновану спінальною секцією Німецького товариства з ортопедії і травми. Алгоритм грунтується на AOSpine Thoracolumbar Spine Injury Classification System, але використано також низку морфологічних модифікаторів, що дало змогу адекватно визначити найоптимальніший метод лікування певного типу ушкодження.

Перелом хребта - це патологічний стан, що виникає через порушення анатомічної цілісності кісток хребта. Аналіз літератури щодо грудного відділу хребта показав, що цей відділ помітно відрізняється від інших як анатомічно, так і за своїм функціональним призначенням. Хребці грудного відділу анатомічно відрізняються від хребців шийного й поперекового відділів хребта, хоча верхні й нижні хребці мають ознаки суміжних відділів. Основна функція грудного відділу хребта разом з ребрами й грудиною полягає в захисті органів грудної клітки, тому ушкодження складових цього комплексу не можна розглядати окремо одне від одного. Існує декілька класифікацій ушкоджень грудного відділу хребта. На сьогодні найбільш поширеними є: класифікація AO/ASIF (Arbeitsgemeinschaft fur Osteosynthesenfragen/Association for the Study of Internal Fixation); Load-sharing класифікація McCormack et al. і шкала тяжкості травм грудопоперекового відділу хребта (Thoracolumbar Injury Severity Score, TLISS). Кожна з них доповнює і розвиває попередню і залучає в класифікацію все більше ознак ушкоджень грудного відділу хребта, як морфологічних, так і неврологічних. З огляду на особливості ушкоджень грудного відділу хребта і їх анатомію хірургічне лікування вимагає особливого підходу щодо вибору тактики й інструментарію.

Грудопоперековий перехід є зоною грудного і поперекового відділів хребта, на яку припадає понад 50 % переломів. Незважаючи на велику частоту ушкодження цієї зони, однозначної уніфікованої тактики терапії потерпілих не розроблено. Одним з найкритичніших чинників, що визначають як загальну стратегію надання допомоги потерпілому, так і тактику хірургічного втручання (за потреби), є патоморфологічна картина остеолігаментозних ушкоджень. При цьому основним інструментом стандартизації та уніфікації тактичних підходів є класифікація ушкоджень. Оскільки грудопоперековий перехід анатомічно належить до грудного та поперекового відділів, ушкодження цієї зони характеризують відповідно до класифікацій, які застосовують для ушкоджень зазначених відділів. Однак низка біомеханічних особливостей грудопоперекового переходу визначає тактику, відмінну від такої при ідентичних типах травматичних змін інших відділів. У цій серії публікацій розглянуто сучасні та найчастіше використовувані класифікації з метою визначення алгоритму, за допомогою якого на підставі запропонованих класифікаційних категорій можна було б обрати оптимальну тактику лікування постраждалих. Розглянуто класифікацію, запропоновану в 1994 р. F. Magerl та співавт., яка протягом тривалого періоду була стандартом при характеристиці травматичних ушкоджень грудного і поперекового відділів хребта. Класифікація грунтується на принципі двох опорних колон хребта. Для її розробки автори використали клінічний матеріал 1445 постраждалих. В основі класифікації лежать три основні типи ушкоджень - компресійний, дистракційний і ротаційний. Кожний тип поділяється на групи та підгрупи. Для низки підгруп передбачена деталізація. Окрім детального огляду класифікації, розглянуто основні параметри, що сприяють або запобігають застосуванню аналізованої системи ранжування в клінічній практиці. Велику увагу приділено проблемі відтворюваності результатів, а також впливу додаткових чинників на вірогідність визначення характеру ушкодження. Установлено, що класифікація надає вичерпну характеристику для всіх можливих посттравматичних патоморфологічних змін та має доведене біомеханічне підгрунтя. Така деталізація може бути важливим інструментом при визначенні тактики терапії саме грудопоперекового переходу, оскільки високі вимоги до жорсткості фіксації зумовлені значним навантаженням на цю зону та особливостями біомеханіки, що потребує подальшого вивчення, оскільки аналіз літератури не виявив чіткої схеми терапії цих травм.

Травматичні переломи грудного відділу хребта становлять від 4 до 10 % серед усіх переломів. Основним методом хірургічного лікування цих переломів є транспедикулярна фіксація. Але досі не визначено, який обсяг інструментації є необхідним і достатнім при різних ступенях руйнування хребцево-рухових сегментів. Мета дослідження - на математичній моделі хребта з грудною кліткою вивчити зміни її напружено-деформованого стану залежно від обсягу руйнувань хребця Th6 і варіантів монтажу транс-педикулярної конструкції. Розроблена базова скінченно-елементна модель хребта, яка була доповнена грудною кліткою. На основі базової моделі були розроблені моделі з порушенням цілісності хребця Th6 різного ступеня і різними варіантами остеосинтезу транспедикулярними конструкціями. При моделюванні до моделі хребта прикладали вертикальне розподілене навантаження величиною 350 Н, що відповідає половині середньої ваги тіла людини. Висновки: найбільший рівень напружень визначається в ніжках дуг і навколо фіксуючих гвинтів у хребцях Th5 і Th7 при монтажі транспедикулярної конструкції виключно на ці хребці. Поширення транспедикулярної конструкції на хребці Th4 і Th8 дозволяє значною мірою вирівняти напруження в хребцях на всьому протязі фіксації. Заміна зруйнованого тіла хребця Th6 міжтіловим титановим кейджем дозволяє вирівняти напруження практично в усіх структурних елементах хребців Th4-Th8 за рахунок того, що основне навантаження приймає на себе саме кейдж. На фіксуючих гвинтах найбільші напруження виникають у хребцях Th5 і Th7 при монтажі транспедикулярної конструкції тільки на ці хребці. Подовження довжини інструментації на хребці Th4 і Th8 дозволяє значно знизити рівень напружень на всіх гвинтах транспедикулярної конструкції. На рівень напружень у стрижнях обсяг руйнувань і варіанти монтажу транспедикулярної конструкції практично не впливають.

Травматичні переломи грудного відділу хребта хоч і становлять невелику кількість серед усіх переломів, можуть призводити до тривалого лікування, втрати працездатності та інвалідності. Спробовано вивчити основні принципи розвитку деформацій залежно від навантажень, що прикладаються, і ступеня пошкоджень хребетних сегментів. Мета роботи - вивчити основні принципи розвитку деформацій грудного відділу хребта залежно від прикладених навантажень і ступеня пошкоджень хребетних сегментів. Проведено експериментальне дослідження пружних властивостей хребетного стовпа за наявності вибухового перелому хребця Тh6. Досліджено 5 анатомічних препаратів хребтів свиней з грудною кліткою та повністю збереженими дисками та зв'язковими структурами. На кожному препараті моделювали вибухові переломи хребця Тh6 шляхом послідовного руйнування структур хребетно-рухового сегмента (ХРС). У результаті проведених експериментальних досліджень було отримано дані про величини деформації стискання та залишкової деформації препаратів хребетного стовпа при моделюванні вибухових переломів хребця Th6 різного ступеня. Показано, що незруйнований препарат хребта при знятті навантаження відновлює свою довжину практично в повному обсязі. У разі збільшення руйнувань структур ХРС збільшується як величина стискання зразків, так і залишкова деформація. Руйнування ребер призвело до втрати стабільності хребта в зоні зруйнованого сегмента під дією тяжкості грудної клітки, що унеможливило вимірювання величини деформації як під навантаженням, так і після його зняття. Висновки: руйнування ХРС призводить до втрати пружних властивостей ХРС і всього хребта. При порівняно незначних руйнуваннях (50 % тіла хребця і диск) очікується часткове збереження пружних якостей, тому що залишкова деформація становить 4,3 % від величини деформації під навантаженням. Подальше руйнування ХРС призводить до повної втрати не тільки пружності, але й здатності до опору навантаженню та подальшого відновлення, про що свідчить збільшення величини залишкової деформації до 48,2 % вже при руйнуванні дуг та зв'язок, а також припинення приросту енергетичних витрат на рівні 11 Дж за відновлення початкової довжини препарату. Руйнування ребер призводить до втрати стабільності хребта лише на рівні пошкодженого сегмента.

В настоящее время вопросу необходимости антиостеопорозной терапии после проведения пункционной вертебропластики по поводу остеопоротических переломов позвонков уделяется недостаточно внимания, что приводит к преждевременному прекращению лечения и ухудшению результатов лечения у этой группы пациентов. Цель исследования - изучение результатов лечения больных с переломами тел позвонков на фоне остеопороза в зависимости от применения антиостеопорозной терапии. Проанализированы результаты пункционной вертебропластики 91 женщины в постменопаузе в возрасте от 50 до 90 лет в зависимости от применения антиостеопорозной терапии в послеоперационном периоде. Оценку проводили по динамике болевого синдрома по визуальной аналоговой шкале (VAS), шкале качества жизни J. R. Gaughen, по которой оценивались двигательная активность больного и необходимость применения обезболивающих препаратов. Результаты лечения оценивали через 3 и через 6 месяцев после пункционной вертебропластики. Минеральную плотность костной ткани оценивали с помощью двухэнергетической рентгеновской абсорбциометрии через 6 месяцев после лечения. Всем пациентам была назначена антиостеопорозная терапия в виде препаратов кальция, антирезорбентов и, при D-гиповитаминозе, альфакальцидол или холекальциферол. Рекомендаций придерживалась только половина пациентов - 46 (50,6 %), остальная часть пациентов прекращала терапию в течение 2 - 3 месяцев после назначения в связи с улучшением состояния. В основной группе больных, где проведена необходимая антиостеопорозная терапия, отмечено достоверное снижение болевого синдрома и повышение качества жизни в срок наблюдения 3 и 6 месяцев. В группе больных, которые не придерживались назначенного лечения, отмечено достоверное снижение болевого синдрома и повышение качества жизни в срок наблюдения 3 месяца, с ухудшением состояния в виде нарастания болевого синдрома и ухудшения качества жизни в срок наблюдения 6 месяцев. Эффективность антиостеопорозной терапии по определению минеральной плотности костной ткани достоверно подтверждена только для основной группы. Интраоперационные и послеоперационные осложнения встречались до 5,5 %, в целом не требовали дальнейшего лечения и не влияли на общий результат лечения. Установлено, что для обеспечения устойчивого эффекта после оперативного вмешательства необходимо долгосрочное назначение антиостеопорозной терапии.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р458.195.5 + Р458.250.53

Рубрики:

Пошкодження хребта

Викривлення хребта

Шифр НБУВ: Ж23024 Пошук видання у каталогах НБУВ 

При визначенні спрямованості та обсягу хірургічного лікування у хворих із травматичним ушкодженням шийного відділу на субаксіальному рівні основними є такі критерії: характер і ступінь ушкодження остеолігаментозного апарату шийного відділу хребта, що визначає рівень нестабільності; ступінь компресії структур хребетного каналу; стан сагітального профілю. Мета роботи - оцінка ступеня нестабільності різних типів ушкоджень шийного відділу хребта, класифікованих відповідно до AOSpine Subaxial Cervical Spine Injury Classification System. Проведено ретроспективний аналіз даних спондилограм, комп'ютерних і магнітно-резонансних томограм 168 пацієнтів із травматичним ушкодженням шийного відділу хребта на субаксіальному рівні, які перебували на стаціонарному лікуванні у відділенні патології спинного мозку ДУ "Інститут нейрохірургії ім. акад. А. П. Ромоданова НАМН України" в період з 2008 по 2018 рр. Виконано кількісну оцінку ступеня нестабільності із застосуванням Cervical Spine Injury Severity Score і визначення типу ушкодження згідно з AOSpine Subaxial Cervical Spine Injury Classification System. Виявлено, що медіана показника нестабільності прогресивно наростає зі збільшенням ступеня тяжкості типу ушкодження. Найбільш широкий діапазон значень показника рівня нестабільності відзначається при компресійному типі ушкоджень: від 6 балів (95 % довірчий інтервал (ДІ) 4,76 - 6,84) при типі А1 до 11 балів (95 % ДІ 9,48 - 11,81) при А4. Для типів А2 і А3 зареєстровано 7 балів (95 % ДІ 6,68 - 7,53) і 8 балів (95 % ДІ 7,97 - 9,01) відповідно. Флексійно-екстензійні ушкодження характеризуються меншим діапазоном значень. Медіана прогресивно зростає від типу В1 - 13 балів (95 % ДІ 12,4 - 13,92) до B3 - 15,5 бала (95 % ДІ 14,5 - 16,35). Показник для В2 займає проміжне значення і становить 15 (95 % ДІ 13,59 - 15,52). Максимальні значення при згинально-розгинальних ушкодженнях - 18 балів, зареєстровані як при типі В2, так і В3. Тип С демонструє найбільший рівень нестабільності - 17 балів (95 % ДІ 16,58 - 17,86) та досить широкий діапазон розрахованих значень - від 13 до 20 балів. Висновки: загальною тенденцією є збільшення рівня нестабільності в низці підтипів від А1 до С, проте навіть ушкодження типу А1 за певних умов виявляються досить нестабільними і вимагають хірургічного втручання. На противагу класичним уявленням ушкодження типу А досить часто супроводжуються ураженням фасеткових суглобів, що також необхідно враховувати при визначенні індивідуальної тактики терапії постраждалих.

Біль є одним із найпоширеніших вторинних станів, що спостерігаються у пацієнтів, які перенесли хребетно-спинномозкову травму (ХСМТ). Від 65 до 85 % пацієнтів з ХСМТ мають больові відчуття, причому у третини реєструють сильний/нестерпний біль. Незважаючи на велику кількість досліджень, низка питань, що мають принципове значення для вибору терапії больових відчуттів, практично не вивчена. Мета дослідження - визначити типи, підтипи й інтенсивність больових відчуттів у пацієнтів, які перенесли ХСМТ шийного відділу хребта на субаксіальному рівні. Проведено ретроспективний аналіз даних пацієнтів, які перебували на стаціонарному лікуванні в Інституті нейрохірургії імені акад. А. П. Ромоданова НАМН України в період з 2010 до 2020 р. з приводу травматичного пошкодження шийного відділу хребта на субаксіальному рівні. Оцінювали стан через 12 - 18 міс. після травми. Функціональний клас неврологічних розладів визначали з застосуванням шкали ASIA. Больові відчуття характеризували з використанням Міжнародної класифікації болю при ушкодженні спинного мозку. інтенсивність больових відчуттів оцінювали з використанням цифрової рейтингової шкали. Стійкі больові відчуття через 12 - 18 міс. після перенесеної ХСМТ на субаксіальному рівні шийного відділу хребта зареєстровані у 86,42 % із 81 постраждалого, із них один підтип болю відзначався у 38,57 % пацієнтів з больовими відчуттями, два підтипи - у 40,0 %, три підтипи - у 21,43 %. Елементи ноцицептивного болю відзначались у 54,32 % потерпілих, нейропатичного - у 71,6 %. Розподіл за підтипами болю був таким: скелетно-м'язовий біль зафіксували у 54,32 % (95 % довірчий інтервал (ДІ) 44,44 - 66,16) обстежених, нейропатичний на рівні травми - у 51,85 % (95 % ДІ 41,98 - 63,77), нейропатичний біль нижче за рівень травми - у 43,21 % (95 % ДІ 33,33 - 54,91). Ноцицептивний вісцеральний та інший нейропатичний біль реєстрували епізодично - у 4,94 % (95 % ДІ 1,23 - 9,09) і 3,7 % (95 % ДІ 1,23 - 7,94) пацієнтів відповідно. При зіставленні характеру болю та функціонального класу за ASIA виявлено, що частотний патерн розподілу підтипів болю статистично значуще корелював з рівнем неврологічних розладів. Найбільша інтенсивність больових відчуттів відзначалась у пацієнтів з функціональним класом неврологічних розладів С за ASIA. Висновки: отримані дані дали змогу виявити закономірності клінічної картини у потерпілих з різним рівнем неврологічних розладів, що має практичне значення для розроблення оптимальних схем фармакологічної дії.

На основі математичного моделювання з використанням методу кінцевих елементів у роботі наведені результати моделювання напружено-деформованого стану ендопротеза, виконаного з вуглецю, після хірургічного лікування із заміщенням пошкоджених тканин для відновлення цілісності грудного сегмента хребта.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р458.195.5

Рубрики:

Пошкодження хребта

Шифр НБУВ: Ж25344 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Для точного анализа наиболее уязвимых точек перелома нормальных поясничных позвонков человека при вертикальном положении, ходьбе и повороте влево-вправо, компьютерная томография (КТ) использована для сканирования участка от верхнего края поясничного позвонка L1 (первый позвонок) до нижнего края поясничного позвонка L5. После считывания изображений КТ с помощью программного обеспечения Mimics, проведен пороговый анализ, сегментация области, и полное заполнение. Сформированная 3D модель была реконструирована с помощью модуля FEA (анализ методом конечных элементов (МКЕ), Finite Element Analysis) программного продукта Mimics, и использована трехмерная модель поясничного отдела с межпозвоночным диском, созданная прикладной программой UG. Полученная модель импортировалась в систему ANSYS Workbench для исследования МКЕ. Полученные результаты показали, что, когда тело в вертикальном положении, смещение тела позвонка больше, чем смещение суставного отростка. Смещение переднего края верхней поверхности диска было наибольшим и составило 0,161 мм. Эквивалентное напряжение сосредоточено на суставном отростке и остистом отростке, а напряжение на нижнем суставном отростке L4 является наибольшим (15,073 МПа), указывая на то, что относительная ошибка между результатом анализа МКЕ и результатом теоретического расчета невелика, что свидетельствует о правильности и допустимости этого метода.

Досліджено результати лікування остеопоротичних компресійних переломів у 109 пацієнтів з виявленими переломами 168 хребців, які первинно проявлялись локальним больовим синдромом. Встановлено, що всім пацієнтам первинно призначалось нехірургічне лікування, яке полягало в обмеженні рухової активності до ліжкового режиму, призначенні анальгетиків, застосуванні ортезів. Зазначено розподіл паціентів на дві групи: досліджувана група (група І) включено 68 пацієнтів, яким за умов неефективності нехірургічного лікування проведено перкутанну балонну кіфопластику (69 втручань на 120 рівнях) і групу порівняння - 41 пацієнт (група ІІ) яким хірургічне лікування не проводилось. Вивчено динаміку больового синдрому й індексу Освестрі та проведено порівняння в клінічних групах спостереження. Досліджено особливості виконання хірургічних втручань, оцінено спондилоредукцію та її вплив на локальні показники сагітального балансу хребта, детально вивчено динаміку больового синдрому та функціонального статусу після проведення балонної кіфопластики залежно від кількості та ступеню переломів, часу проведення втручання. Уточнено підходи до систематизації ускладнень і розроблено класифікацію екстракорпорального поширення кісткового цементу, запропоновано підходи для попередження ускладнень. Обґрунтовано покази до застосування малоінвазивного хірургічного втручання перкутанної балонної кіфопластики у таких пацієнтів, показано висока безпечність та ефективність кіфопластики для регресу больового синдрому.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р458.195.5 + Р569.481.5

Рубрики:

Пошкодження хребта

Пухлини хребта

Шифр НБУВ: Ж69358 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - вивчити особливості та клінічні прояви екстракорпорального поширення (ЕКП) кісткового цементу (КЦ) після перкутанної балонної кіфопластики (КП) з приводу остеопенічних та остеолітичних уражень хребців. Проведено ретроспективне дослідження щодо 50 пацієнтів після КП з приводу остеопоротичних компресійних переломів хребців (24 пацієнти, прооперовано 51 хребець), метастатичних уражень (7 пацієнтів і 10 хребців), мієломної хвороби (4 пацієнти і 10 хребців) та агресивних гемангіом (15 пацієнтів і 23 хребці). ЕКП КЦ оцінювали за даними післяопераційної мультиспіральної комп'ютерної томографії окремо у венозні судини та через дефекти кіркового шару хребців. ЕКП КЦ виявлено на 52 (50,5 %) із 103 оперованих рівнів та в півнепарну вену (у 1 пацієнта) і гілки легеневої артерії (у 2 пацієнтів). Найчастіше ЕКП КЦ реєстрували після КП з приводу метастатичних уражень хребців, переважно в основно-хребцеві вени. ЕКП КЦ в міжхребцеві диски виявлено тільки після КП з приводу остеопоротичних переломів (15,7 % спостережень). Спостережено клінічні прояви ЕКП КЦ в хребтовий канал як у вени, так і через дефекти кіркового шару хребців. Висновки: КП є безпечним методом укріплення хребців, уражених різноманітною патологією. Клінічно значущі прояви ЕКП КЦ спостерігали лише в разі потрапляння КЦ в хребтовий канал як у венозні сплетення, так і через дефекти кіркового шару хребців. ЕКП КЦ не слід розглядати як самостійне ускладнення КП.

Механическая компрессия содержимого позвоночного канала, возникающая при травматическом повреждении позвоночника, имеет основополагающее значение при определении тактики терапии и прогнозов регресса неврологических расстройств у пострадавших. Анализ данных литературы демонстрирует отсутствие критерия, позволяющего характеризовать морфологически гетерогенный субстрат, вызывающий компрессию спинного мозга. Цель работы - сформулировать определение, разработать и выполнить проверку достоверности рентгенограмметрического метода оценки сагиттального размера различных по морфологическому типу вентрально-интраканально расположенных травматических субстратов. Материалы и методы. Информационный поиск позволил выявить существующие индексы и методы измерения степени компрессии позвоночного канала, а также клиническую значимость характера и степени компрессии спинного мозга травматическим субстратом. Для первичной проверки достоверности метода оценки вентрально расположенного травматического субстрата был проведен ретроспективный анализ данных нейровизуализаци 150 пациентов с травматическими изменениями шейного отдела позвоночника. Пронализированы данные спондилограмм, компьютерных и магнитно-резонансных томограмм. Измерения проводились тремя независимыми экспертами. Результаты. Разработан термин "компримирующий фактор", который подразумевает собирательное понятие и отражает общую характеристику патологических анатомических субстратов, возникающих при повреждениях позвоночного двигательного сегмента, которые приводят к деформации стенок позвоночного канала и, как следствие, вызывают сдавление структур позвоночного канала. Для количественной характеристики выполнялось измерение сагиттального размера компримирующего фактора, имеющего абсолютную метрическую величину и характеризующего относительную степень смещения субстрата в просвет позвоночного канала. Полученные при статистической обработке данные показывают высокую воспроизводимость результатов измерений. Коэффициент конкордации составил 0,85 при р = 0,00025. Выводы: представленный радиологический признак целесообразно использовать для общей характеристики клинического случая, а также при статистической обработке данных с целью унификации представления о степени компрессии содержимого позвоночного канала.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р458.195.5-59 + Р458.198.57-59

Рубрики:

Пошкодження хребта

Пошкодження стопи і пальців

Шифр НБУВ: Ж26813 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Хірургія хребта потребує регулярного переосмислення підходів до вибору нових матеріалів, що використовуються при оперативних втручаннях. При вертебректоміях хребта використовуються переважно титанові імплантати як для заднього спондилодезу, так і для міжтілового. Для онкоконтролю використовуються не тільки лабораторні методи обстеження, але і КТ, МРТ. Тому імплантати окрім характеристик міцності та біосумісності повинні відповідати зазначеним вимогам при дослідженні МРТ та КТ. Спосіб вертебректомії "en blok" за Tomita дозволяє використання транспедикулярної фіксації та міжтілового спондилодезу із заднього доступу. Але, за даними літератури, міграція або пролабіювання титанового міжтілового імплантату у суміжні тіла хребців відбувається в 9,5 % випадків. Мета роботи - вирішення проблеми міграції міжтілового імплантату при вертебректомії грудного відділу із заднього доступу завдяки новим конструкційним рішенням. Cтворена модель хребтового стовпа людини, в якій узяті до уваги всі сили, що м'язи викликають, і місця прикладання цих сил. Загальна кількість знімків хребтового стовпа одного пацієнта - 260, рознесених у 12 груп, кожна з яких має 35 - 40 знімків. Особливу увагу приділено місцям контакту між хребцями і переходу тіла хребця в його задню частину. Правильне взаємне розташування хребців забезпечувалося за вихідними кадрами томографії, які були розбиті на групи за приналежністю до конкретного хребця. Найкраще зчеплення імплантату з поверхнею сусідніх хребців забезпечується за допомогою рифлення. З'єднання вуглецевого циліндра і штанги здійснюється за допомогою титанового стрижня змінного профілю; така конструкція дозволила забезпечити мінімальне напруження і рівномірно розподілити його по всій конструкції. Для запобігання розкручуванню гайки запропоновано виготовляти різьбу з натягом, що у подальшому концентрує максимальне напруження в цьому місці, але є доступним, не перевищуючи 10 % від межі міцності для заданого матеріалу. Застосування такої конструкції дозволило максимально зменшити використання титану в цих операціях і частково замінити його на вуглець-вуглецевий композит (ВВК). Для використаних сплавів титану у розробленій конструкції допустимі навантаження в середньому екв = 600 МПа, найбільше значення напруження становить 163 МПа. Максимальне робоче напруження дорівнює 20,318 МПа для металевих конструкцій та 1,1288 МПа для елементів із ВВК. Створено три комплекти імплантатів із мінімальними, середніми та максимальними значеннями діаметра і відповідними "залежними" розмірами. Висновки: за результатами математичного моделювання, можливо і виправдано використання матеріалів на основі вуглецю, а саме ВВК. Показано зразок проектування імплантату зі вказаного матеріалу, а також конструкторське рішення, яке дозволяє вирішити проблему фіксації імплантату в хребті, що обумовлює спрощення проведення операції. Змодельована технологія одержання деталі з найскладнішою конструкцією в розробленій збірці - деталь "ендопротез".

Основними причинами нестабільності хребтового стовпа в пацієнтів із пухлинами хребта є патологічні переломи й міжтіловий дефект після резекції пухлини. При цьому хірургічна стабілізація рекомендується, якщо колапс хребта перевищує 50 % його висоти, при ураженні понад 50 % хребта, резорбції ніжки дуги або залученні всіх задніх елементів. Використання транспедикулярних пристроїв забезпечує стабільну фіксацію й стабільність сегментів хребта навіть при руйнуванні всіх трьох колон. Мета роботи - на основі математичного моделювання визначити оптимальні варіанти заднього спондилодезу при втраті опороздатності переднього відділу хребта. Математичне моделювання методом кінцевих елементів варіантів конструкції заднього спондилодезу при втраті опороздатності переднього комплексу додатково включає візуалізацію томограм, виділення тканин заданої щільності, створення тріангуляційної моделі з використанням програмного пакета 3D Slicer. Висвітлено задачі обробки хмари точок і отримання твердотільної моделі. Виконано розрахунок міцності для різних варіантів закріплення системи фіксації хребта при резекції хребців L1, L2, Th12, а також проведено аналіз результатів розрахунку. Розрахунки показали, що максимальне напруження в положенні нахилу назад виникає при повній резекції трьох хребців із закріпленням в одне суміжне тіло, воно становить 415 МПа, що значно перевищує міцність як кортикальної кістки, так і титану. Мінімальні значення внутрішніх напружень за критерієм Мізеса спостерігаються при повній резекції одного хребця й закріпленні в трьох суміжних хребцях. Напруження не перевищували 24 МПа, що дає понад 10-кратний запас міцності. Висновки. За результатами розрахунків визначено, що при резекції одного хребця достатньо проводити закріплення в одне тіло, при резекції двох хребців бажаною є фіксація в трьох тілах, але можливим є й закріплення у двох хребцях із трикратним запасом міцності. При вертебректомії трьох хребців можлива фіксація тільки в трьох або більше суміжних тілах. Фізичні моделі хребців людини дозволяють хірургу попередньо виготовляти конструкції під індивідуальну форму хребця пацієнта, планувати свої дії перед операцією, що значно скорочує час операції й втрати крові. Також це скорочує час на підготовку й навчання молодих хірургів, знижує ймовірність помилок під час операцій і, відповідно, зменшує кількість невдалих операцій. Це особливо важливо в унікальних випадках перебігу хвороби в пацієнта.

Наведено результати лікування пацієнтів із високоенергетичними переломами тіл хребців грудного та поперекового відділів хребта шляхом експериментально-клінічного обгрунтування концепції раціонального лікування. На підставі біомеханічних і клінічних досліджень доведено наявність залишкової фіксованості та залишкової деформації хребта, згідно з якими встановлено основні типи кіфотичної деформації (пружно-пластична, контрольовано-пластична і неконтрольовано-пластична), які визначають тактику лікування. Встановлено, що найефективнішим методом корекції залишкової деформації хребта є метод довговажільної фіксації - восьмигвинтова фіксація (на два хребця вище та на два нижче зони ушкодження) з міжхребцевою опорою або без неї. Методи коротковажільної фіксації - комбінований бісегментарний передньо-задній задній спондилодез на 360° та бісегментарна шестигвинтова фіксація - можуть бути використаними в лікуванні неповних або повних вибухових переломів тіл хребців. Розроблено концепцію лікування пацієнтів із вибуховими переломами та переломами тіл хребців із дистракцією та ротацією, яка дає змогу обрати оптимальний метод лікування на підставі трьох ознак - ступеня фрагментації тіла хребця, деформування хребта за принципом залишкової фіксованості та деформування хребтового каналу.