Розглянуто молекулярні основи контролю синтезу та секреції тиреоїдних гормонів і проліферації тиреоцитів. Наведено сучасні методи клініко-лабораторної та інструментальної діагностики аутоімунного тиреоїдиту, раку щитовидної залози та їх поєднання. Визначено цитологічні, патогістологічні, морфометричні та імуногістохімічні критерії виявлення зазначених патологій. Наведено клінічну характеристику аутоімунного тиреоїдиту та злоякісних новоутворень щитовидної залози, запропоновано класифікацію існуючих патологічних форм. Встановлено специфіку поєднаного перебігу раку щитовидної залози з аутоімунним тиреоїдитом. Розглянуто питання комп'ютерної реєстрації та архівації результатів клініко-морфологічних досліджень.

Рассмотрены молекулярные основы контроля синтеза и секреции тиреоидных гормонов и пролиферации тиреоцитов. Приведены современные методы клинико-лабораторной и инструментальной диагностики аутоимунного тиреоидита, рака щитовидной железы и их сочетания. Обоснованы цитологические, патогистологические, морфометрические и имуногистохимические критерии определения указанных патологий. Приведена клиническая характеристика аутоимунного тиреоидита и злокачественных образований щитовидной железы, предложена классификация существующих патологических форм. Определена специфика клинических проявлений сочетания рака щитовидной железы и имунного тиреоидита. Рассмотрены вопросы компьютерной реестрации и архивации результатов клинико-морфологических исследований.

Приведены данные цветной эходоплерографии у 91-го больного аутоиммунным тиреоидитом - гипертрофическая и атрофическая формы в эу- и гипотиреоидной фазах. Полученные результаты показали достоверное увеличение индекса резистивности у больных аутоиммунным тиреоидитом. Таким образом, данный показатель может быть его диагностическим критерием.

Приведены данные цветной эходоплерографии у 91-го больного с аутоиммунным тиреоидитом. Полученные результаты показали достоверность увеличения индекса резистивности при развитии гипотиреоза, что может быть использовано как прогностический критерий его развития.

Проведено аналіз біопсійного матеріалу зобнозмінених щитовидних залоз (ЩЗ), який було отримано під час оперативного втручання від 109-ти хворих - 103-х (94,5 %) жінок і 6-ти (5,5 %) чоловіків віком від 24-х до 76-ти років. Аутоімунний тиреоїдит (АІТ) характеризується неоднорідним специфічним гістостереометричним профілем співвідношення клітинних та тканинних компонентів, що дозволяє диференціювати переважно лімфоплазмоцитарний та переважно фіброзний варіанти АІТ. Вивчення відносних об'ємів основних структурних елементів ЩЗ за допомогою стереометричної морфометрії дозволяє виділити динамічні складові фактори патологічного процесу у хворих на АІТ. З метою відновлення або посилення обмінно-синтетичних процесів у тиреоїдному залишку, які є результатом імунокоригувальної дії локального дистанційного кріовпливу, останній доцільно застосовувати лише у хворих на післяопераційний гіпотиреоз з переважно лімфоплазмоцитарним варіантом АІТ.

Отмечено, что возможности диагностики тиреоидной патологии расширяются при совместном использовании УЗИ и эходоплерографии. Исследования проводились с использованием цветной эходоплерографии у 91-го пациента с аутоиммунным тиреоидитом - гипертрофическая и атрофическая формы в эу- и гипотиреоидной фазе и 103-х больных диффузным токсическим зобом. Полученные результаты показали достоверное увеличение индекса резистентности у больных аутоиммунным тиреоидитом, таким образом, данный показатель может быть его диагностическим критерием и прогностическим критерием по развитию гипотиреоза. Изучены количественные показатели кровотока и проведен анализ изменений кровотока в щитовидной железе в процессе лечения диффузного токсического зоба, оценена коррелятивная связь между изменением параметров кровотока в щитовидной железе и ее функциональным состоянием, доказана целесообразность использования цветной эходоплерографии в диагностике диффузного токсического зоба, разработана схема прогнозирования тяжелого течения болезни на основании эходоплерографических показателей.

Проаналізовано результати дослідження екстрактів тканин щитовидної залози (ЩЗ), вилучених під час виконання операції, з використанням методу лазерної кореляційної спектроскопії (ЛКС). Застосування ЛКС дозволяє диференціювати рак ЩЗ та хронічний аутоімунний тиреоїдит у 82 % спостережень.

Досліджено роль ультразвукового дослідження щитовидної залози (ЩЗ) у хворих на хронічний аутоімунний тиреоїдит (ХАТ). Викладено результати обстеження 221 хворого на ХАТ. Діагностичні можливості УЗД ЩЗ підвищуються за комплексної оцінки змін ехограми з докладним вивченням ехогенності й ехоструктури, а також кровопостачання тканини ЩЗ з використанням методу кольорової доплерографії, що дозволяє застосувати УЗД для ранньої діагностики ХАТ та з метою контролю й оцінки ефективності лікування постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, які зазнали впливу ізотопів йоду у перші післяаварійні місяці.

Вивчено патологію верхніх дихальних та травних шляхів у хворих на аутоімунний тиреоїдит, гіпотиреоз, еутироїдний багатовузловий зоб, ревматоїдний поліартрит. В результаті проведеного обстеження у 65 хворих встановлено, що симптоми з боку верхніх дихальних та травних шляхів у хворих на аутоімунний тиреоїдит значною мірою співпадають зі стадійністю аутоімунного тиреоїдиту і пов'язані з гормональним станом щитовидної залози та рівнем титрів антитіл до тиреглобуліну та мікросомальної фракції. Чим нижчий рівень гормонів щитовидної залози і вищий рівень титрів антитіл до тиреоглобуліну та мікросомальної фракції, тим більш виражені патологічні зміни у тканинах верхніх дихальних та травних шляхів. На підставі результатів дослідження запропоновано скринінг-симптоми для виявлення аутоімунного тиреоїдиту та гіпотиреозу, які дають підстави лікарям-неендокринологам, передусім сімейним лікарям, запідозрити аутоімунний тиреоїдит та гіпотиреоз, своєчасно скерувати хворих до фахівців, що забезпечить їм своєчасне адекватне лікування.

Стаття є аналітичним оглядом літератури з презентацією випадку ретроперитонеального фіброзу атипової локалізації та особливо тяжкого його клінічного перебігу. Огляд здійснювався з акцентуванням уваги на питання етіопатогенезу, клініки та діагностики, тобто на ті фактори, які б допомагали клініцистам в своєчасній діагностиці та успішній диференційній діагностиці процесу.