Розглянуто рівень асиміляції української ментальності в європейському просторі на прикладі Закарпаття та вивчено шляхи пошуку механізмів збереження специфічних рис національної самобутності української культури. Узагальнено, що коннективність української культури та європейського соціокультурного простору відображається в етнічному світобаченні українців Карпатського регіону.

Відзначено, що з огляду на європейський вектор розвитку України актуалізується питання вивчення досвіду проведення політики ЄС у сфері культури. Проаналізовано динаміку розвитку ініціативи ЄС "Європейська столиця культури", виокремлено основні етапи її становлення та реалізації. Підкреслено, що на сьогодні ініціатива ЄС "Європейська столиця культури" є добре налагодженим урядовим заходом із удосконаленою нормативно-правовою базою.

Відзначено, що культурологічна регіоніка є важливим напрямом вивчення культурних здобутків різних регіонів України. Проаналізовано регіональні дисертаційні дослідження Галичини та Волині з позицій джерелознавства та наукового осмислення синергетичних процесів розвитку культурного простору України XXI ст. Узагальнено, що регіональний напрям культурології сприяє подальшому розвитку сучасних краєзнавчих досліджень та розробці регіональних аспектів соціокультурної проблематики.

Акцентовано увагу на необхідності теоретичного осмислення і практичного впровадження громадянської культури. Обгрунтовано теоретико-методологічні засади формування громадянської культури, розкрито її зміст і структурні елементи. Наголошено на тому, що високий рівень громадянської культури особистості сприяє конструктивному розв'язанню завдань суспільного розвитку.

Висвітлено концепцію семіосфери як центральну концепцію структурно-семіотичної культурології Ю. Лотмана, метафору теорії та історії культури. Наголошено на тому, що концепція семіосфери Ю. Лотмана надає змогу структурної побудови наукових моделей культурних інваріантів, адекватних складності об'єкта.

Відзначено, що проблема осмислення образу людини у творчості українських письменників кінця XIX - початку XX ст. як світоглядно-антропологічна домінанта культурософії українського літературного мистецтва потребує культурологічного дослідження. Виокремлено культурологічні аспекти розуміння образу людини в українському літературному процесі кінця XIX - початку XX ст.

Зазначено, що культуротворча місія, як наукова категорія, активно вивчається вітчизняними фахівцями. Висвітлено культуротворчу місію культурно-мистецької ініціативи "Днів України" як важливого напрямку зовнішньої культурної діяльності країни. З'ясовано, що діяльність культурно-просвітницьких фундацій спрямована на створення позитивного іміджу України у світі та проведення міжкультурного діалогу.

Відзначено, що тісний зв'язок духовної культури українського народу з етно-генетичними, культурно-історичними, природно-географічними, соціально-політичними впливами та зрушеннями актуалізує проблему її осмислення на предметному науково-методичному рівні. Досліджено окремі традиційні та новаційні сторони української духовної культури в найсучасніший період її еволюції.

Зазначено, що мистецтво бандуристів діаспори є складовою загальної духовної культури українського народу. Проаналізовано етапи становлення і розвиток традицій бандурного мистецтва на австралійському континенті впродовж XX - XXI ст. Наголошено на тому, що творча діяльність бандуристів Австралії сприяє збереженню культурних традицій та забезпечує приналежність до українського етносу.

Висвітлено об'єктивну картину культурно-ідеологічних кампаній в Україні в другій половині 40-х - початку 50-х років XX ст. на основі аналізу та узагальнення архівних джерел, опублікованих праць і матеріалів періодичної преси. Підкреслено, що повоєнні роки виявилися завершальним етапом формування в країні сталінського абсолютизму, в тому числі в духовній сфері.

Зазначено, що сучасній вітчизняній проектній культурі властиві тенденції звернення дизайнерів до власної культурної спадщини. Визначено особливості інтерпретації етнокультурних традицій у сучасних галузях дизайну, окреслено їх призначення та функції в соціокультурному середовищі. З'ясовано, що етнокультурна традиція є одним із сучасних джерел формотворення, засобом ідентифікації людини за умов глобалізації сьогодення.

Відзначено, що рукописне надбання є найяскравішим виразником традицій і культурних цінностей, генетичним кодом нації. Висвітлено проблематику виокремлення українських рукописів з масиву елліно-слов'янського рукописного фонду. Наведено статистику наявних європейських фондів, де розміщуються слов'янські рукописні колекції. Узагальнено, що слов'янська (кирилична) рукописна спадщина має широку географію місць свого збереження.

Відзначено, що діяльність зарубіжних культурних центрів займає вагоме місце у розвитку українства. Висвітлено діяльність нині діючих культурно-мистецьких та освітніх осередків українців на території Словаччини, виявлено тенденції розвитку цих організацій, особливості перебігу культурних заходів. Узагальнено, що культурні центри є важливими інструментами просування мови, історії та культури України за кордоном, а також формування її позитивного образу та зміцнення авторитету.

Зазначено, що образ України є центральним у пісенному літописі народу. Виокремлено частину музичної культури українців, в якій найбільш виразно виявляється їх національно-культурна самоідентифікація. З'ясовано, що думи, балади, історичні, героїко-патріотичні пісні були одночасно виявом патріотизму та важливим націєтворчим чинником, фактором утвердження українства серед світової спільноти.

Висвітлено проблематику культурно-мистецької адаптації українських митців у Німеччині в різні еміграційні періоди. Досліджено еміграційну хвилю міжвоєнного періоду, періоду таборів переміщених осіб у Німеччину в 1944 - 1949 рр. та третю хвилю еміграції художників-нонконформістів наприкінці 1980-х років. Зроблено висновок про те, що у різні періоди Німеччина була для українських митців місцем тимчасової еміграції зі своєю специфікою, проблемами й особливостями.

Зазначено, що аналіз музично-критичних статей на сторінках газети "Львівські вісті" надає змогу відтворити окремі аспекти музичної культури Галичини 1941 - 1943 рр. Висвітлено концертне життя Львова воєнного періоду. Встановлено, що публікації газети "Львівські вісті" свідчать про наявність різнопланового мистецького життя під час німецької окупації.

Акцентовано увагу на актуальності осмислення інтертекстуальної природи тексту. Висвітлено поняття інтертекстуальності в аспекті семіотики та розглянуто текст української мовної практики (на прикладі власних назв), як знакову систему, що матеріалізує авторський твір та є базою появи твору реципієнта. Підкреслено, що національний інтертекст як форма існування культури зароджується у просторі когнітивних переходів між рівнями соціокультурного семіозису.

Розглянуто мистецтво епохи Рисорджименто як генератора ідеї національного єднання та патріотизму. Висвітлено специфіку інтерпретації гуманізму в італійській культурі кінця XVIII - XIX ст. Узагальнено, що найхарактернішою ознакою доби епохи Рисорджименто був вплив художньої культури на пробудження національної свідомості.

Акцентовано увагу на необхідності комплексного, теоретичного дослідження специфічних рис українського бароко та його історичної трансформації у сьогодення. Висвітлено зв'язок сучасної культури та культури українського бароко як основоположної концепції традиційного українства. Підкреслено, що українське бароко є складним поєднанням традиційних західноєвропейських культурних уявлень та духовної свідомості українців.

Зазначено, що іконописні зображення святителів церкви займають ключове місце на збережених дерев'яних жертовниках України. Розкрито зміст Літургії (Таїнства Євхаристії), одним з авторів якої є Іоанн Златоуст, та здійснено опис зображення святителя на жертовникові з Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав". Наголошено на значному впливі богословської думки в Україні XVIII ст. на іконопис та дерев'яне обладнання церков.