Систематизовано та визначено зміст основних державно-правових категорій, які належать до предмета теорії держави та права. Розкрито зміст і сутність юридичних категорій, таких як: абсолютизм, бездіяльність, вето, державне регулювання, житлове право, законопроект, інститут демократії, казус, матріархат, націоналізм, орган держави, підприємницьке право, резолюція, суспільна небезпека, технократія, управління, функції держави, шкода, юридична логіка, якість закону тощо. Визначено їх функціональне призначення, природу та сутність.

Висвітлено категоріальний апарат і основні поняття однієї з найважливіших і найактуальніших галузей соціологічної науки - соціології політики. Розкрито сутність таких понять, як альтернативне голосування, виборча кампанія, довіра політична, контент-аналіз, непокора громадянська, політичний ризик, технократія, транзит демократичний, харизма.

Освещены категориальный аппарат и основные понятия одной из наиболее важных и актуальных отраслей социологической науки - социологии политики. Раскрыта сущность таких понятий, как альтернативное голосование, избирательная кампания, доверие политическое, контент-анализ, неповиновение гражданское, политический риск, технократия, транзит демократический, харизма.

Вперше узагальнено теоретичні та методологічні засади становлення технократизму як напряму політичної думки, з’ясовано співвідношення понять "раціональність", "експерт", "техніка", "технократ", "технократія", "технобюрократ", "технократизм". Систематизовано концептуальні підходи до розуміння сутності технократизму, який визначено як напрям політичної думки, що сформувався на початку XX століття на основі розповсюдження в суспільно-політичних концепціях принципу технологічного детермінізму, за яким техніка і технологічні зміни спричиняють докорінне переформатування політичної реальності, появу нових акторів та формування якісно відмінного типу політичних процесів, перебіг яких визначається превалюванням ролі знань та технологій. Розкрито особливості етапів розвитку технократизму в XX столітті з урахуванням особливостей трансформації сприйняття сутності та ролі технократів, а також їх впливу на сферу політичного, у межах класичного технократизму на неотехнократизму, встановлено, що розвиток технократизму як напряму політичної думки не обмежується періодом XX століття, а знаходить переосмислення у XXI столітті. Визнано, що дискурс щодо ролі технократів у працях науковців продовжується дотепер.

Визначено межі техноцентризму завдяки аналізу обмеження можливостей техніки і технологій з певних ціннісних позицій. Методологію дослідження визначили: філософська антропологія Гельмута Плеснера, аксіологічний напрям в антропології та неоінституціоналізм. Інституційне використання техніки надає їй характеру соціального феномену і перетворює на технологію. Уміння окремих індивідів, яке спрямоване на досягнення мети за допомогою деяких сталих прийомів, ще не є власне технологією, а лише певною авторською технікою. Таку суб'єктивно набуту техніку можна перетворити на соціально використовувану технологію, інакше її буде втрачено. Технологія - це техніка, яка набула визнання та яку опанували ті, хто її не винаходив, але використовував запропонований винахідником алгоритм, розгорнуте і функціонально обгрунтоване пояснення, спосіб конструювання цієї техніки. Однак, головним є те, що технологія - це техніка, яка отримала прийнятне для суспільства виправдання. Технологія є не лише засобом досягнення мети, вона - шлях людини у перетворенні світу. В такій якості технологія є складовою самої людини й змінює людину - точніше людина змінює себе за допомогою технологій, які сама розробляє. Однак, це створює певні межі для таких перетворень: технологія не може підміняти людину у її здатності до самовідтворення. Технології завжди є елементом соціальної комунікації: успіх комунікації є залежним від успіху технології. Соціальна модернізація містить у собі нові технології. Більш важливою складовою соціальної модернізації є нові цінності, заради яких і створюють нові технології. Еволюція людини породжує на певному етапі технократизм. Однак, коли технократія починає суперечити цінностям людини і суспільства, вона втрачає своє джерело розвитку - людську творчість.