Висвітлено становище робітників і технічної інтелігенції Півдня України під час застосування радянською владою масового політичного терору в 1930-ті рр. Встановлено причини й обставини провадження репресій, охарактеризовано буття працівників промисловості та залізниць за умов посилення репресивної політики. Розглянуто форми, методи, історичні передумови підготовки, впровадження, ідеологічне забезпечення заходів терору проти робітників і технічної інтелігенції Півдня України. Проаналізовано юридичну базу репресій, розкрито основні каральні операції влади в регіоні. Показано роль правоохоронних органів у масовій фабрикації кримінальних справ, а також робітничий рух опору тоталітаризму.

Розкрито доктринальні засади та конкретно-історичні аспекти виникнення тоталітарного режиму. Висвітлено основні етапи формування, динаміку та особливості реалізації карально-репресивної політики держави щодо різних категорій населення Дніпропетровщини.

Раскрыты доктринальные основы и конкретно-исторические аспекты возникновения тоталитарного режима. Освещены основные этапы формирования, динамика и особенности реализации карательно-репрессионной политики государства относительно различных категорий населения Днепропетровского региона.

На підставі документальних фактів викладено повоєнну історію України, максимально правдиво відтворено історичний процес, переосмислено події вітчизняної історії. Висвітлено широкомасштабний ідеологічний наступ сталінізму, що перешкоджав духовному збагаченню народу, розвитку суспільної думки та суспільних процесів. Проаналізовано "соціалістичні перетворення" на західноукраїнських землях: ліквідацію Греко-католицької церкви, масові репресії проти корінної нації, депортації тощо. Значну увагу приділено питанням вступу України до Організації Об'єднаних Націй, переходу Криму до складу УРСР, реформаційних заходів у сільському господарстві, державному управлінні, а також соціально-культурній сфері. Охарактеризовано реформаторський потенціал хрущовської "відлиги", що стала поштовхом розкріпачення творчого потенціалу українського народу, сприяла піднесенню гідності та самосвідомості українців, збереженню та примноженню духовних і моральних сил для подальшої боротьби. Зауважено, що поворот до неосталінізму, що бере початок у середині 1960-х рр., спричинив радикалізацію політичних настроїв частини шістдесятників і виникнення явища дисидентства. Розглянуто консервативний курс Л.Брежнєва, спрямований на "стабілізацію" радянського суспільства, а також діяльність П.Шелеста, В.Щербицького, К.Черненка, Ю.Андропова та М.Горбачова. Зроблено висновок: на рубежі 1980-х - 90-х рр. радянська тоталітарна система пережила всеохопну формаційну кризу й зазнала остаточного краху. З розпадом СРСР Україна знову повернулася на шлях самостійного демократичного розвитку.

Включено документи та матеріали обласної та районної преси із фондів Державного архіву Дніпропетровської області, Дніпропетровського національного історичного музею імені Д. І. Яворницького, Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, які характеризують геноцидні механізми організації хлібозаготівельних кампаній 1931-1933 рр. у Дніпропетровській області, які призвели до тотального вилучення продовольства у селян, а відтак до Голодомору 1932-1933 рр. Більшість представлених документів збережено під грифом «Таємно» та після розсекречування публікується вперше. Вміщено вступну статтю, археографічну передмову, коментарі до документів, покажчики. Розкрито історію України XX ст., аграрну складову та історичне краєзнавство. Зазначено, що хлібозаготівельну політику сталінського режиму 1931-1933 рр. докладно досліджено вітчизняними й зарубіжними науковцями в контексті встановлення причин Голодомору. Однією з перших розвідок із цієї теми стала стаття М. Панчука "Злочин Сталіна та його оточення", що підготовлено на основі розсекречених архівних матеріалів партійного архіву Інституту історії партії при ЦК Компартії України (нинішнього Центрального державного архіву громадських об’єднань України). У роботі охарактеризовано роль у хлібозаготівлях надзвичайної комісії, очолюваної В. Молотовим, і перебіг гучної "Оріхівської справи". На основі аналізу "хлібозаготівельних" рішень комуністичного режиму М. Панчуком зроблено висновок, що "репресії проти колгоспного активу, особливо комуністів, а також районної керівної партійно-радянської ланки як засіб проведення хлібозаготівлі", узаконено постановою ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 14 грудня 1932 р. У статті розглянуто й такі форми репресій проти селянства, як занесення на "чорну дошку" колгоспів, депортації сімей "саботажників" заготівлі.

Мета дослідження - вивчення каральних заходів стимулювання виробничої діяльності робітників усіх галузей промисловості, транспорту та будівництва УСРР-УРСР, які застосовувала держава-комуна впродовж 1929 - 1938 рр. для підвищення продуктивності їх праці в умовах тотального володіння, користування й розпорядження всіма засобами виробництва. У науковому пошуку наголос робився на головний принцип історичної науки - принцип історизму. При визначенні структури студії використано проблемно-хронологічний підхід. Висвітлено каральні практики та примус як спосіб залучення робітників при відсутності матеріального стимулювання праці до економічного життя в умовах комуносоціалізму. З'ясовано, що впродовж 1929 - 1932 рр., коли правляча партія здійснювала другий комуністичний штурм, робітництво республіки негативно реагувало на спроби державикомуни замінити матеріальне стимулювання праці каральними практиками. Наприкінці 1933 р. заміна належного матеріального заохочення позаекономічним примусом поставила радянську економіку на межу економічної катастрофи: посилилася плинність робочої сили, зросла кількість випадків браку і прогулів, знизилася продуктивність праці, посилилося відставання СРСР від розвинутих капіталістичних країн. У 1934 - 1936 рр. партійнора дянське керівництво продовжувало застосовувати каральні практики разом із матеріальним заохоченням праці. Впродовж 1937 - 1938 рр. каральні заходи щодо стимулювання виробничої діяльності на промислових підприємствах було значно посилено, напередодні Другої світової війни вони перетворилися в масові репресії. Висновок: на основі вивчення нових архівних документів та аналізу статистичних даних доведено, що в 1929 - 1938 рр. в умовах економічної кризи уряд застосовував страх як інструмент примусу, завдяки якому партійнорадянське керівництво намагалося підвищити продуктивність праці робітників.

Мета дослідження - системний аналіз політики радянської влади та органів державної безпеки, спрямованої на ліквідацію Української греко-католицької церкви в контексті вирішення національного питання на західноукраїнських землях. Використано комплекс загальнонаукових (аналіз, синтез, порівняння, діалектичний) та спеціальних (історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, проблемно-хронологічний) методів історичного пізнання. Завдяки залученню нових документів проаналізовано процес ліквідації владними радянськими структурами УГКЦ у Західній Україні, з'ясовано заходи, спрямовані на нівелювання впливу греко-католицької церкви на місцеве українське населення та висвітлено репресії стосовно її кліру. Висновки: із потраплянням після Другої світової війни під радянський вплив західноукраїнських територій перед сталінським керівництвом постало питання впокорення й консолідації місцевого населення, котре сповідувало греко-католицизм, що передбачало насамперед нейтралізацію УГКЦ, яку розглядали церковною "п'ятою колоною" Ватикану, а окремі її представники підтримували тісний зв'язок з українськими націоналістами. Ліквідацію УГКЦ було здійснено з ініціативи вищого партійного керівництва СРСР за найактивнішої участі органів держбезпеки, котрі використовували різноманітні політико-ідеологічні засоби впливу на священнослужителів і віруючих. Діяльним учасником знищення УГКЦ стала Російська православна церква, що співпрацювала з НКВС. Важливу роль відіграли також репресії щодо кліру й вірян. Проте ідеологічно-пропагандистські та репресивні заходи радянського керівництва все ж не призвели до остаточного зникнення УГКЦ, оскільки вона продовжувала діяти в підпіллі.

Запропоновано інтерпретацію біографічних та культурно-естетичних фактів, що стосуються діяльності одного з організаторів Кирило-Мефодіївського братства - М. Гулака. Основну увагу зосереджено на вивченні його внеску в розвиток українського романтизму. Для добору й систематизації наявних фактів застосовано засади теорії літературного побуту. Дослідження біографічного матеріалу здійснено в руслі осмислення романтичних зацікавлень М. Гулака; зокрема, вказано на його інтерес до звичаєвого права та національного характеру. Відзначено, що його літературні плани не були реалізовані повною мірою через репресії проти Кирило-Мефодіївського братства. Поведінку М. Гулака на слідстві осмислено в контексті культурних моделей, обумовлених романтичною іронією та гротеском.

Місія Антанти на Півдні України - важлива військово-політична подія, що вплинула на українсько-французькі відносини під час Паризької мирної конференції 1919 - 1920 рр. і, зрештою, на подальшу долю УНР. Однак її оцінки різняться як серед учасників, так і в історіографії. Доступність значного джерельного матеріалу завдяки створенню електронних архівів дозволяє розглянути цю подію різнобічно, без превалювання одних груп джерел над іншими. Основною метою є встановлення часової шкали висадки десанту Антанти у Херсоні та оцінка події в історичному процесі. Під час дослідження використано методи архівної евристики, критичного аналізу джерел, історіографічного аналізу. Наукову новизну становлять результати, що дозволяють установити події кінця 1918 - початку 1919 рр. на Півдні України з позиції всіх сторін - їх учасників, визначити, чи справді опір місцевого населення, що призвів до поразки місії, мав більшовицьке коріння. Висновки: з'ясовано, що, поступившись засадничими республіканськими принципами на догоду тимчасовим політичним інтересам, французька військова місія як на Херсонщині, так і у цілому в Південній Україні не виконала поставленої задачі - встановлення в регіоні громадського порядку. Це вилилося в репресії проти місцевого населення, безпідставно звинуваченого в підтримці більшовиків, а також у зростання антисемітизму та знищення великого числа заручників при відступі з Херсона. Подібні дії знівелювали всі досягнення місії Антанти й, відповідно, позначилися на ставленні мешканців до союзників, що стало козирем у руках більшовиків. Урешті-решт результатом була тимчасова стабілізація ситуації, яка завершилася з переходом отамана Н. Григор'єва на бік більшовиків. Із припиненням військової місії на Півдні України зросло воєнне протистояння та, як наслідок, відбулося остаточне руйнування економіки регіону й утвердження більшовицької влади в умовах масштабного голоду 1921 - 1923 рр.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4УКР33)62-49

Рубрики:

Історія

Шифр НБУВ: ВА867214 Пошук видання у каталогах НБУВ 

У науковому огляді наведено механізми дії цитоплазматичних мікроРНК, а саме посттранскрипційний сайленсинг: TNRC6-асоційований механізм мікроРНК-опосередкованої деградації мРНК. Здійснено пошук інформації з використанням баз даних Scopus, Web of Science, MedLine, PubMed, Google Scholar, EMBASE, Global Health, The Cochrane Library, CyberLeninka. Відомо, що в цитоплазмі клітини у випадках короткого регіону комплементарності мікроРНК викликають посттранскрипційний сайленсинг, використовуючи перший з основних молекулярних механізмів: TNRC6-асоційований механізм мікроРНК-опосередкованої деградації мРНК. Наведено, що протеїни AGO ссавців містять консервативний мотив m7G-cap-binding protein (відомий як домен MID), необхідний для індукції репресії трансляції, опосередкованої мікроРНК. Після зв'язування даного мотиву протеїну AGO з мікроРНК відбувається рекрутинг протеїнів TNRC6 (GW182), які, у свою чергу, рекрутують різні білки (PABPC1, PAN3 і NOT1), що беруть участь в індукції сайленсингу цільового гена. Наведено, що триптофанові залишки (Trp), які розміщені в гідрофобних кишенях протеїнових партнерів TNRC6, зумовлюють високий ступінь афінності й специфічності взаємодій. Науковці вважають, що протеїн TNRC6 при взаємодії з протеїнами AGO може одночасно використовувати три GW/WG повтори (мотив-1, мотив-2 і мотив гака), що розташовані в Argonaute-зв'язуючому домені. Тому протеїн TNRC6 може зв'язуватися одночасно з трьома молекулами AGO. Відомо, що протеїни TNRC6 являють собою PABP-взаємодіючі білки, взаємодія яких з PABP опосередковується консервативним PABP-зв'язуючим мотивом 2. Показано, що протеїни TNRC6 взаємодіють із цитоплазматичним протеїном PABPC1 під час трансляції і стабілізації мРНК. Наведено, що протеїновий комплекс CCR4-NOT являє собою висококонсервативне багатофункціональне мультипротеїнове утворення, що має 3'-5'-екзорибонуклеазну активність, за рахунок якої він і контролює обмін мРНК. Отже, TNRC6-асоційований механізм мікроРНК-опосередкованої деградації мРНК у цитоплазмі клітини викликає посттранскрипційний сайленсинг. При цьому відбувається взаємодія TNRC6 з протеїном PABPC1, рекрутинг протеїнами TNRC6 деаденілюючих комплексів PAN2-PAN3 і CCR4-NOT.

Мета дослідження - визначення особливостей впливу радянської концепції незначущості приватних інтересів людини і громадянина порівняно з інтересами держави на систему державного управління. Методика. Методологічну основу дослідження склали загальнонаукові та спеціальні методи наукових досліджень, які базувалися на системному підході до вивчення явищ та процесів. Використовувалися історико-правовий та порівняльно-правовий методи, а також метод документального аналізу. Результати. Обгрунтовано, що системі управління часів входження Українських земель до складу СРСР було притаманне: нехтування принципом гуманізму, знецінення визначених у Конституціях СРСР і УРСР прав і свобод людини і громадянина; двоєдиний характер державного управління, в якому поєднувалися реальні владні повноваження єдиної у державі правлячої партії, і похідні від перших повноваження органів влади і місцевого самоврядування, які носили вторинний характер і не могли суперечити волі і рішенням комуністичної партії; заорганізованість та формальний характер багатьох управлінських процесів, що пояснювалося плановою економікою та відсутністю приватної власності на засоби виробництва і неможливістю внаслідок цього задіяти саморегулівні механізми ринкової економіки; відсутність ефективного зворотного зв'язку між вирішенням важливих питань державної політики і їх схваленням або несхваленням громадянами. Наукова новизна. Визначено особливості радянської концепції державного управління в аспекті її впливу на рівень захисту прав і свобод людини та громадянина, рівень соціальної активності та відповідальності суспільства. Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані у подальших адміністративно-правових дослідженнях проблематики публічного управління, під час підготовки лекцій та навчальних занять з адміністративного права.

В науковому огляді наведені механізми дії цитоплазматичних мікроРНК, а саме взаємодії молекул мікроРНК і мРНК, і вплив мікроРНК на трансляцію. Для написання статті здійснювався пошук інформації з використанням баз даних Scopus, Web of Science, MedLine, PubMed, Google Scholar, EMBASE, Global Health, The Cochrane Library, CyberLeninka. Показано, що для взаємодії мікроРНК і мРНК потрібна наявність у регіоні 3'-кінця молекули мРНК невеликих нуклеотидних послідовностей - регуляторних елементів мікроРНК (miRNA regulatory element, MRE), які комплементарні послідовностям seed-ділянки (seed - англ. "насіння, зерно") мікроРНК. Відомо, що для ініціації взаємодії мікроРНК з мРНК-мішенню необхідно лише шість нуклеотидних збігів у seed-ділянці (положення 2 - 8). Підкреслено, що взаємодія мікроРНК з мРНК залежить від доступності сайту зв'язування мРНК. Зазначено, що у процесі взаємодії мікроРНК і мРНК беруть участь аксесуарні протеїни. Відомо, що процес гібридизації мРНК і мікроРНК залежить від наявності SNP. Науковці вважають, що основною функцією цитоплазматичних мікроРНК є регуляція активності синтезу білків. Зазначено, що мікроРНК можуть репресувати й активувати процес трансляції мРНК. Крім того, деякі мікроРНК здатні як пригнічувати, так і посилювати трансляцію мРНК залежно від конкретних локальних умов і спектра факторів мікрооточення. Таким чином, механізм дії цитоплазматичних мікроРНК реалізується завдяки взаємодії мікроРНК і мРНК, яка обумовлена наявністю комплементарних одна одній нуклеотидних послідовностей особливих регіонів. Взаємодія мікроРНК з мРНК залежить від доступності сайту зв'язування мРНК, участі аксесуарних протеїнів і наявності SNP. Порушення взаємодій мікроРНК і мРНК призводять до розвитку патологічних процесів. Цитоплазматичні мікроРНК виконують свою основну функцію, а саме регуляцію активності синтезу білків, за рахунок мікроРНК-опосередкованої репресії та активації трансляції мРНК.

Висвітлено політичні репресії проти чеської національної спільноти Київщини в 1930-х роках. Підкреслено, що каральна політика радянської влади проти осіб чеської національності на теренах Київщини здійснювалися централізовано і поетапно. Перша хвиля античеської акції радянських спецслужб у столичному регіоні мала місце на початку 1930-х років, коли в масштабах України почала згортатися політика коренізації та набрала обертів кампанія з ліквідації куркульства як класу. Друга хвиля масових репресій припала на 1937 - 1938 рр. Вістрятерору було направлено проти наукової, освітньої та технічної інтелігенції, чеського заможного селянства та висококваліфікованих робітників. Арешти проходили переважно у місцях компактного проживання чехів та на підприємствах, заснованих чеськими підприємцями в Києві на початку ХХ ст. Аналіз кримінальних справ представників чеської національності на території Київщини вказує на той факт, що майже третина з них народилися на території колишньої Чехословаччини. Переслідування чеської меншини в Україні у добу Великого терору не було виокремлено в окрему чекістську операцією у зв'язку з малочисельністю представників західнослов'янського народу в Україні. Методика відбору "контингенту" та технологія репресій осіб чеської національності була скалькована з "польської операції" НКВС.

Мета роботи - встановлення причин і процедури зміни підсудності стосовно пересічних громадян, обвинувачених у вчиненні злочинів, які впродовж досліджуваного періоду йменувалися "контрреволюційними", "державними" або "політичними". Прпоаналізовано процес перетворення військових трибуналів на невід'ємну складову інструментарію політичного терору. Зумовлені метою дослідницькі завдання полягають у виявленні особливостей розширення юрисдикції військових трибуналів періоду 1918 - 1959 рр. та їх каральних практик у мирний час, коли ці інституції, відповідно до класичних норм права, мали б займатися лише військовими правопорушеннями, але фактично перетворилися на знаряддя політичної розправи з тими, кого влада вважала "особливо небезпечними злочинцями". Методологія дослідження поєднує інструментарій історичного та історико-правового аналізу. Наукова новизна полягає в розширенні уявлення про інструментарій політичного терору. Завдяки новим документам також можна простежити дрейф радянського судочинства в бік перманентної "надзвичайщини" задля спрощення процедури розправи, а також зазирнути за лаштунки суперечностей між різними інституціями військової юстиції в боротьбі за застосування найжорстокіших покарань. Висновки: доведено, що з ініціативи компартійної верхівки, "гноруючи засаднич" норми кримінально-процесуального законодавства, військові трибунали з часу встановлення радянської влади на теренах України наділялися надширокими повноваженнями у сфері судочинства стосовно цивільних осіб, обвинувачених в "антидержавних" злочинах. Поряд із позасудовими органами ("трійками", революційними трибуналами, особливими нарадами за НК, ОДПУ, НКВС, МВС, МДБ тощо) військові трибунали в розглянутий історичний період стали органічною складовою радянської юридичної системи та інструментарієм протиправного свавілля.

Висвітлено історію та сучасність Криму, його суспільно-політичний, соціально-економічний та культурно-духовний розвиток від давніх часів до сьогодення в межах історії України на фоні світових процесів, у координатах всесвітньої історії загалом. Розглянуто події напередодні та під час анексії українського Криму Російською Федерацією, репресії окупаційної влади проти незгодних із цим грубим порушенням міжнародного права, територіальної цілісності України. Акцентовано особливу увагу на трагічній долі корінного населення Криму - кримськотатарського народу. Проаналізовано політику провідних держав світу, зокрема США, Канади, Німеччини, Великої Британії щодо злочинних дій Росії стосовно кримського півострова, підтримку світовою спільнотою України в боротьбі із зовнішньою агресією.

Проведено комплексний аналіз тематики, проблематики, жанрово-стильових та художніх особливостей поетичних і прозових творів письменників-шістдесятників, опублікованих на сторінках журналу «Дніпро» в середині минулого століття. Встановлено, що різного роду утиски і репресії радянського режиму зумовили розшарування в їх середовищі на дисидентів, внутрішніх емігрантів і конформістів. Висвітлено головні аспекти літературно-критичних і літературознавчих публікацій молодих дослідників, які, подолавши ілюзії щодо компартійної влади, у своїх працях дистанціювалися від негативних тенденцій радянського літературознавства, відмовлялися від суто ідеологічного принципу трактування літературних явищ на користь естетичних критеріїв в їх оцінці, чим надавали осмисленню тогочасного літературного процесу виразного дискусійного характеру. Здійснено огляд поняття «філософія бунту», висвітлено соціально-політичні та історико-літературні передумови виникнення шістдесятництва в українській літературі, простежено процес становлення й еволюції журналу «Дніпро», який виходив також під назвами «Молодняк» і «Молодий більшовик». Доведено, що такий огляд журналу «Дніпро» дозволяє глибше розкрити важливі, але ще маловивчені сторінки діяльності шістдесятників – письменників і критиків.

Крізь призму засобів інформаційного впливу розкрито зміст етнонаціональної політики більшовицького керівництва СРСР у 20 - 30-ті роки ХХ ст. Проаналізовано спрямування політики коренізації, формування національних адміністративно-територіальних утворень, політику у сфері культури та освіти нацменшин та їх ідеологічний супровід засобами візуальної пропаганди. Наголошено, що активізація життя етноменшин в Україні спричинила згортання коренізації та масові репресії проти їх активу.

За результатами досліджень за зростанням тиску заводнення відносно тиску початку конденсації коефіцієнт конденсатовилучення поступово збільшується, досягаючи максимального значення за тиску початку конденсації. Ретроградна конденсація вуглеводневої суміші супроводжується зменшенням конденсатовилучення, що пов'язано з защемленням водою конденсату, що випав у пористому середовищі. Наведено особливості утворення ретроградного конденсату в пласті та запропоновано спосіб його вилучення. З метою вдосконалення розробки газоконденсатних родовищ, зменшення втрат конденсату при зниженні пластового тиску нижче тиску початку випадання конденсату розглянуто питання можливості його вилучення після випадання в пласті шляхом витіснення водою або газоводяною сумішшю. Результати лабораторних, аналітичних та промислових досліджень свідчать про те, що ретроградна конденсація вуглеводневої суміші негативно впливає практично на всі технологічні процеси видобутку конденсату. Пластові втрати конденсату при розробці газоконденсатних родовищ в режимі виснаження складають у середньому 60 - 78 %. Як альтернативу до сайклінг-процесу розглянуто застосування уніфікованої системи заводнення для вилучення конденсату з пласта. Наведено результати лабораторних досліджень та обгрунтовано напрямки реалізації газоводяної репресії на газоконденсатних родовищах. Розглянуто можливість використання наявного в покладі пластового газу. В цьому випадку конденсат спочатку витискався водою, а потім, до прориву води з моделі, систему розгазовували, зменшуючи тиск на 25 % нижче від тиску початку випадіння конденсату, і знову продовжували витискування конденсату водою. Така процедура дозволяє додатково видобути близько 50 % конденсату, що випав в пласті, і у такий спосіб підвищити коефіцієнт конденсатовилучення.

Мета дослідження - аналіз суспільно-політичних умов, в яких працювала творча інтелігенція в 1920 - 1930-х рр., виокремлення основних підходів щодо визначення її місця й ролі в тодішньому суспільстві, з'ясування причин, що спонукали представників творчої еліти ставати на шлях конформізму. Методологія спирається на використання принципів історизму, об'єктивності та систематичності. Під час визначення структури статті використано проблемно-хронологічний підхід. Таке явище, як конформізм і нонконформізм, у середовищі творчої інтелігенції розглядається як складна дилема, що виникла в результаті політики радянської влади. Установлено, що репресії проти інтелігенції було спрямовано на ізоляцію та винищення незгодних, на залякування решти й залучення їх до "виховання нової людини" згідно з панівною доктриною. З'ясовано, що людина опинялася перед вибором: відмовитися від свободи думок і творчості та стати на шлях конформізму чи все-таки дотримуватися моральних принципів. Конформізм інтелігенції розглянуто як захисний механізм, щоб вижити. У науковий обіг уводяться архівні документи, що відтворюють душевний стан митців, які змушені були під тиском обставин займатися критикою й самокритикою. Ті, хто відмовлявся від конформізму, потрапляли у складне, здебільшого навіть трагічне становище. Висновки: на основі аналізу архівних джерел та наукової літератури доведено, шо терор настільки залякав інтелігенцію, деморалізував її, що на зміну кращим етичним і морально-політичним традиціям, носіями яких завжди була національна творча еліта, прийшли конформізм і соціальна апатія. Частина інтелігенції, щоб вижити в тих умовах, намагалася пристосовуватися й демонструвала відданість більшовицькій партії. У тоталітарному суспільстві неминуче виникає конфлікт між свободою творчості та утилітарними потребами держави. За реалій тієї епохи він вирішувався альтернативно: або інтелігент починав "творити" відповідно до ідеологічних настанов держави, або ж остання знищувала його як митця (а нерідко й фізично).

Досліджено історію формування спільноти Асоціації революційного мистецтва України (АРМУ) в Київському художньому інституті (КХІ) та її вплив на розвиток живопису українського модернізму. Стрімкий успіх АРМУ в багатьох аспектах визначено участю у його заснуванні ректора та викладачів КХІ. Проаналізовано: історичні обставини становлення українського модернізму з 1917 по 1932 рр.; творчі принципи провідних живописців АРМУ в КХІ; боротьбу радянської влади з формалізмом і репресії проти української творчої інтелігенції. Виявлено, що АРМУ засновано в короткий період часткової лібералізації суспільного життя в УСРР епохи НЕП і українізації, який у 1930-ті рр. був згорнутий сталінськими репресіями. АРМУ стала найбільшим мистецьким об’єднанням українського модернізму, в формуванні якого ключове значення заслуговує ректор і професори КХІ. На основі матеріалів архівних фондів уточнено факти з історії УАМ, КХІ, АРМУ і біографій їхніх діячів. Виявлено, що серед членів АРМУ в КХІ на розвиток живопису українського модернізму найбільший вплив мали творчі принципи О. Богомазова, М. Бойчука, П. Голуб’ятникова та В. Пальмова.