На підставі нового, сформульованого й обгрунтованого парадигмально-тематичного аналізу, що заснований на синтезі головних настанов концепцій Т. Куна та Дж. Холтона, здійснено реконструкцію історії розвитку методології екологічної науки, охарактеризовано її сучасний стан і перспективи подальшого розвитку. Проаналізовано три найбільш поширені в екології парадигми - геккелівсько-дарвінівську, системну та новітню, а також ті наскрізні методологічні теми, які виявилися базисними в процесі формування та застосування цих парадигм: еволюціонізм, редукціонізм, холізм. Розглянуто проблеми входження синергетичних ідей у сучасну екологію та людиновимірності. Доведено, що результатом півторастолітнього розвитку екологічної науки став перехід від спрощеної механістично-моністичної картини екологічної реальності до ціннісно зумовленої, в якій екологічний світ постає багатовимірним, непередбачуваним, сповненим життя та людиновимірним.

Визначено специфіку умов, за яких здійснюється соціалізація особистості як громадянина у перехідному українському суспільстві, якими є перехід до ринкових відносин, переосмислення старих і становлення нових ціностей і традицій, відхід від моноідеологізму, урізноманітнення форм політичного та соціокультурного життя, становлення демократичного громадянського суспільства, віртуалізація соціально-політичного простору. Висвітлено теоретичний аспект щодо сучасного соціокультурного та політичного контексту України. Визначено та проаналізовано причини, що перешкоджають формуванню демократичної політичної культури як критерію адаптованості особистості до соціального простору та часу. Встановлено, що соціалізація особистості у сучасному суспільстві повинна відбуватися згідно з певними світоглядно-аксіологічними засадами, а саме: гуманізації та плюралізації політичного життя, толерантизації соціально-політичних взаємовідносин, визнання багатовимірності соціокультурних і політичних явищ, відхід від практики редукціонізму в побудові політичних конструктів і моделей соціосприйняття на користь становлення посибілістського мислення.

Досліджено еволюцію категорійного осмислення свободи, рівності, справедливості, праці в історії філософії права, релігійних та етико-ідеологічних систем, предметно-методичні засади філософії трудового права як галузі філософського права, трудові правовідносини в нормативно-догматичному та нормативно-критичному дискурсі, синергетичний підхід як антитезу позитивістського редукціонізму й етицизму природного права в розумінні трудового права та трудових правовідносин. Встановлено та доведено, що аксіологічні градації домінування тієї чи іншої цінності можуть бути визначені за умовної тринарної шкали, на крайніх полюсах якої розміщено відповідні аксіологічні екстремуми, що не дають змоги досягти оптимуму в трудових правовідносинах, а між ними - певна точка оптимуму, досягнення якої є бажаним з погляду балансування між свободою, рівністю та справедливістю в трудовому праві з погляду законодавця.

Подано найбільш уживані терміни з філософії, що розглядаються у навчальному процесі сучасної вищої школи України. Наведено тлумачання ключових понять про загальні властивості, відношення та зв'язки філософії як наукової та навчально-методичної дисципліни. Розкрито сутність таких понять, як авторитарність, апологетика, апостеріорі, гносеологія, духовність, духовне виробництво, етимологізація, ментальність нації, плутократія, редукціонізм, умовивід, щастя. Подано інформацію про видатних вчених, філософів і мислителів, зокрема, В. І. Вернадського, В. К. Винниченка, О. М. Гілярова, Д. І. Донцова, К. Р. Поппера, В. В. Лесевича.

Проведено цілісний науковий аналіз підготовки спеціалістів у вищій школі США, розглянуто інноваційні тенденції, які мають місце в підготовці сучасних фахівців: міждисциплінарний підхід до навчання, на основі якого впроваджуються міждисциплінарні програми з метою вирішення соціально-економічних проблем із урахуванням об'єктивного розширення обсягу знань, двопрофільна підготовка студентів, розробка та впровадження різних моделей модульної структури навчання, особливістю якої є підготовка спеціалістів вузького профілю, гуманітаризація технічної освіти та технізація гуманітарної освіти, постійне співробітництво навчальних закладів з підприємствами. Підкреслено пріоритетну роль індивідуалізації навчання, в контексті актуалізації лекції у навчальному процесі висвітлено дві концепції викладання курсового матеріалу: холізм та редукціонізм. Розглянуто питання інтегрування та кооперування навчальних закладів, що передбачають поглиблення диференціації їх навчально-педагогічної та наукової діяльності.

Проведен целостный научный анализ проблемы подготовки специалистов в высшей школе США, рассмотрены инновационные тенденции: междисциплинарный подход к обучению, на основе которого внедряются междисциплинарные программы с целью решения социально-экономических проблем и с учетом объективного расширения объема знаний, двухпрофильная подготовка студентов, разработка и внедрение различных моделей модульной структуры обучения, особенностью которой является подготовка специалистов узкого профиля, гуманитаризация технического образования и технизация гуманитарного образования, сотрудничество учебных заведений с предприятиями. Подчеркнута приоритетная роль индивидуализации обучения, в контексте актуализации лекции в учебном процессе освещены две концепции преподавания курсового материала: холизм и редукционизм. Рассмотрены вопросы интегрирования и кооперирования учебных заведений, которые предусматривают углубление дифференциации учебно-педагогической и научной деятельности.

The article is devoted to features of preparation of the experts in a higher school of USA. At the centre of attention there are major innovations to system of maximum education of USA: between discipline a campaign in training, introduction the programs of between discipline, creation of appropriate conditions of two-profile preparation of the students, development and introduction of various modules of structure of training, technique of individual training, humanitarization of technical education and technization humanitarian. The questions of high school integration and cooperation are discussed which provide preservation and deepening of differentiation them education-pedagogical and scientific activity.

Вперше виявлено актуальність онтологічної тематики для вирішення сучасних проблем практичної філософії. Експліковано внутрішній зв'язок між концептуальними схемами онтології та практичної філософії: структури людських практик завжди внутрішнім чином пов'язані з тим чи іншим образом буття, з певною картиною реальності. Окреслено методологічні засади онтологічної теорії блага. Провідним методологічним підходом дослідження визначено трансцендентальний метод, якому підпорядковані герменевтичний метод і методи концептуального та термінологічного аналізу. Уточнено зміст ключових термінів і понять онтологічного та практично-філософського дискурсу: "практичний нормативізм", "проект реабілітації блага", "онтологічний реалізм" та "онтологічний конструктивізм". Визначено інтелектуальний контекст, в якому дослідження практичної нормативності поступово втрачає своє онтологічне підгрунтя, а питання про значущість практичних норм починає розглядатися незалежно від питання про буттєві засади людських практик. З'ясовано головні характеристики сучасних неопрагматистських тенденцій. Вперше сформульовано головні концептуальні відмінності між класичним прагматизмом Пірса і Джеймса та сучасним неопрагматизмом. Виявлено внутрішні апорії так званої Вітгенштайнової перспективи (концептуальної стратегії, запропонованої пізнім Вітгенштайном у його "Філософських дослідженнях" і розвиненої представниками сучасного неопрагматизму). Показано, що проекти іманентного обгрунтування практик, запропоновані неопрагматистами на підставі ідей пізнього Вітгенштайна, є різноманітними версіями практично-філософського редукціонізму. Вдосконалено концептуальний підхід у дослідженні Гайдегерової фундаментальної онтології. Запропоновано цілісну онтологічну теорію блага та сформульовано основні переваги проекту реабілітації блага у порівнянні з проектом практичного нормативізму.

На продовження здійснюваного, зокрема В. І. Вернадським, пошуку зв'язку між фізичною, біологічною і соціальною формами природи запропоновано так звану теорію універсального натуралізму. Згідно з нею фізична, біологічна і соціальна форма природи знаходяться між собою у зв'язку, який має генетичний характер. Усі "три природи" мають "спільний знаменник" - закони "універсальної конституції" природи. Виходячи з цього, обгрунтовано тезу про те, що усі соціальні науки слід розглядати як природничі, а штучна "стіна" між науками фізичними, біологічними та соціальними має бути зруйнована, але не шляхом редукціонізму, а шляхом визнання соціальних явищ "третьою", вищою формою природи, що народжується з біологічної і нашаровується на неї.

Предмет дослідження - перспективи розв'язання наукової проблеми теоретичного обгрунтування методології побудови системи кількісної оцінки продукції галузі транспорту. За мету було поставлено визначення загальної атрибутики подальших наукових пошуків щодо засад і принципів визначення обсягів виробництва транспортних послуг. Сформульовано робочу гіпотезу про можливість застосування законів класичної механіки до соціальних процесів економіки транспорту, визначено мету і завдання виконання кінцевої теоретико-прикладної розробки. Подальше застосування одержаних результатів передбачається у проведенні пошуків обгрунтованих методик обчислення економічних наслідків галузевого виробництва. Обгрунтовано актуальність питання покращання методології економічного аналізу транспортного виробництва шляхом урахування швидкісної складової виробленого продукту, підведено основу для подальшої перевірки гіпотези щодо застосування редукціоністського підходу під час перегляду аналітичного інструментарію транспортної економіки. Також з'ясовано можливі наслідки застосування передбачених методологічних розробок у вигляді часткового перегляду існуючої парадигми економіки транспорту.

Проаналізвано методологічні підвалини застосування системного підходу до дослідження психіки. Через ретроспективний огляд основних системних парадигм окреслено специфіку та перспективу цього підходу під кутом зору тенденцій сучасної філософії.

Аналіз сучасних теоретичних концепцій громадянської ідентичності виявив еклектичність розуміння поняття громадянська ідентичність, недостатню обгрунтованість його розуміння як самостійної категорії, поза прив'язкою до категорій громадянськості або національної ідентичності та свідомості, що неминуче зумовлює редукціонізм у її вивченні (або педагогічного, або політологічного, соціально-історичного характеру). Несистемність розуміння співвідношень між різноманітними соціальними й політичними ідентичностями особистості, взаємосуперечливі погляди і щодо змісту домінувальних та підпорядкованих щаблів ієрархії відповідних ідентичностей, і щодо їх структури зумовлює строкатість, фрагментарність наукових уявлень про ідентичності загалом і про громадянську ідентичність зокрема. Варто зазначити редукційність наукових диспозицій щодо вивчення громадянської ідентичності поза контекстом глобалізаційних-антиглобалізаційних тенденцій розвитку суспільств - і західних, і євразійських. Розгортання процесів світової політики зумовлює посилення еміграційних-імміграційних рухів і готовності сучасної людини свідомо змінювати своє громадянство (за стабільності етнічної та релігійної ідентичності). Глобалізація передбачає абстрагування громадянської ідентичності від етнічних й інших соціобіологічних ознак, а також її домінування над іншими видами ідентичностей. У сучасній науці доволі гостро стоїть проблема, наскільки громадянська ідентичність взагалі може поєднати в собі риси абстрактності (неприв'язаності до характеристик території, етносу, релігії) і водночас конкретності (тобто залишатися функціональною, дієвою, впливовою в контексті інших особистісних утворень). Громадянську ідентичність потрібно вивчати в контексті її швидкої, суперечливої і часом непередбачуваної динаміки, тенденції до абстрагування, утворення наднаціональних ідентичностей. Виникає потреба розроблення адекватного несуперечливого розуміння громадянської ідентичності як окремої соціально-психологічної категорії, цілісної концепції громадянської ідентичності, яка включала б у себе модель її структури й типів.

Зазначено, що концепції Г. С. Саллівана передували важливим тенденціям розвитку сучасної психотерапії та філософії, у вітчизняному та світовому науково-філософському просторі ці концепції досі не стали предметом комплексного філософсько-методологічного вивчення. Експліковано проблематичні філософсько-методологічні підстави класичного психоаналізу (натуралізм, сцієнтизм, наївний емпіризм, біологічний та генетичний редукционизм, фаміліализм, персоноцентризм, детермінізм, механіцизм та антигуманітаризм психоаналітичної методології). Методологічними підставами новацій Г. С. Саллівана стали послідовна проблематизація людських переживань та комунікативної розмірності людського існування, критичний відхід від персоноцентричної парадигми, прагматичний відхід від натуралізму, спекулятивного сцієнтизму, наївного емпіризму, механіцизму, біологічного та генетичного редукціонізму на користь гуманітарного обгрунтування психотерапевтичних теорій та операціоналізації психологічних понять.

Розглянуто генетичний підхід психології як рушійної сили, що конституює особистість в її реальному саморусі і тим самим додає проблему редукціонізму та "елементарності" як підходу. Акцент зроблено на тісному зв’язку когнітивної науки з генетико-моделюючим методом, експериментально-генетичним та генетико-креативним методом. Поглиблено розуміння таких глобальних питань, як витоки особистості та співвідношення біологічного і соціального в ній. Увагу приділено філософським основам когнітивної науки. Висвітлено перші досягнення когнітологів у XX ст. Проаналізовано комп’ютерну метафору в дослідженні пам'яті та комп’ютерні моделі пам’яті людини. Досліджено проблему моделювання творчого мислення. Охарактеризовано вербальний і невербальний інтелект як гіпотетичні модулі системи переробки інформації (специфічний мовний розлад і синдром Дж. Уільямса).