Вперше в українському літературознавстві створено теоретичний і практичний проект психоісторії української літератури на базі синтезу класичного психоаналізу й традиційної герменевтики, аналітичної психології, метафізики, семіології, психопоетики, феноменології, структуралізму, компаративістики та гендерного підходу. Розкрито сутність категорії психоісторичності на базі структурно-генетичного аналізу художнього твору, згідно з яким текст і літературний процес функціонують у цілісній кодовій структурі, позначеній іменами Батька та Матері. Обгрунтовано теорію коду як концептуальну ідею для розуміння механізмів розгортання літературного процесу та форм його деформації за умов колоніалізму. Розроблено класифікацію новітньої української літератури. У психоісторію української літератури закладено базові засади психосемантики - пошуки втраченої національної мужності, цілісним проявом якої є головне герменевтичне коло - "архетип Котляревського - архетип Шевченка" як основа психологічної динаміки. Виявлено, що головне герменевтичне коло передбачає структуризацію історії української літератури як спільності національних кіл, об'єднаних єдиною метафізичною метою, що визначає код історії української літератури. Доведено, що модерністську епоху формує деконструкція класичних національних кіл і меланхолійний суб'єкт творчості. Встановлено, що найбільш проблематичним етапом психоісторії є перехідна епоха, з яким пов'язана історична розв'язка як спосіб залучення до оновленого літературного процесу.

Висвітлено історію побутування ідей синергетики на проблемному полі психологічної науки. Розглянуто спроби вирахувати "кінець світу" в християнській культурі. Відзначено, що психологія має власні засоби побудови моделей верифікації футурологічних передбачень на основі положення про те, що закономірності людського онтогенезу можуть слугувати ключем до віднайдення закономірностей розвитку людської цивілізації на основі чисел Фібаначчі та пропорції "золотого перетину". Розкрито особливості застосування синергетики для обчислення точок біфуркації християнської цивілізації. Доведено, що коректним застосуванням віднайденої закономірності з використанням всієї потужності ряду Фібаначчі може бути застосування її щодо єдиної у земній історії безсмертної людини - Ісуса Христа. Така процедура правомірна ще й з огляду на те, що християнська церква розглядається теологами як земне тіло Христа, а тому можемо розглядати і тлумачити "божественну пропорцію" та числа Фібаначчі починаючи з 55-ти в аспекті поворотних віх історії християнства. Окреслимо всі доступні на цей час для неспекулятивного аналізу члени ряду Фібаначчі. Ними є 55, 89, 144, 233, 377, 610, 987, 1597, 2584. З огляду на те, що християнське літочислення починається від народження Христа, вказані числа позначають роки нашої доби. Охарактеризовано зміст основних кризових точок, через які пройшло суспільство, структуроване дохристиянським вченням. З'ясовано, що наступна цивілізаційна біфуркація має відбутися у 2584 р.