Вперше зроблено науково системну спробу розкрити складні динамічні процеси, які відбувались в етнокультурному масиві Українських Карпат впродовж кількох тисячоліть їх створення. Спростовано багато псевдонаукових версій походження населення у даному краї, зокрема, про так звану волоську колонізацію та вагому участь у цьому польського етносу. На основі численних археологічних та антропологічних даних доведено, що Східнокарпатський регіон у IX і наступних століттях, як і в попередню епоху, був заселений слов'янським (українським) етносом. Наведено антропологічні особливості українського народу, зокрема, результати антропометричних дослідів українського населення Галичини, Буковини й Угорщини.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю251.204

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто історико-генезисний та структурно-функціональний підходи до визначення поняття філософсько-освітньої парадигми. Показано особливості формування та розвитку сучасних освітніх, а також ноосферно-екологічних парадигм. Розкрито соціальну та когнітивну природу філософії освіти. Розглянуто риси освіти нового соціокультурного проекту, зокрема, орієнтацію на формування системно-ситуаційного способу світоглядного мислення у зв'язку з відмовою від побудови універсально-істинної картини світу та ціннісним переживанням повсякденного буття та діяльності, подолання в педагогіці псевдонаукової позиції абсолютного суб'єкта - коли педагог приймає рішення за учня. Висвітлено психолого-технологічний аспект формування соціокультурно-орієнтованої національної школи.

Розкрито сутність науки та охарактеризовано різні способи пізнавального освоєння дійсності. Показно різницю між наукою та псевдонаукою, встановлено критерії науковості природничого та гуманітарного знання. Розглянуто онтологію, гносеологію, епістемологію науки, а також соціологію, культурологію та психологію наукової діяльності. Розкрито логіку наукового дослідження, визначено специфіку природничого та соціоекономічного пізнання. Показано психологічні особливості наукової творчості. Обгрунтовано соціальну обумовленість розвитку наукового знання. З'ясовано сутність універсалізму, загальності, незацікавленості та організованого скептицизму як основних імперативів сучасної науки. Розглянуто проблему оголошення та приховування наукової інформації. Висвітлено досягнення класичної та сучасної філософії та методології наукового пізнання. Визначено роль і місце науки в системі культури людства, проаналізовано її вплив на розвиток техногенної цивілізації.

Раскрыта сущность науки и охарактеризованы различные способы познавательного освоения действительности. Показана разница между наукой и псевдонаукой, установлены критерии научности естественных и гуманитарных знаний. Рассмотрены онтология, гносеология и эпистемология науки, а также социология, культурология и психология научной деятельности. Раскрыта логика научного исследования, определена специфика естественного и социоэкономического познания. Показаны психологические особенности научного творчества. Доказана социальная обусловленность развития научного знания. Определена сущность универсализма, обобщенности, незаинтересованности и организованного скептицизма как основных императивов современной науки. Рассмотрена проблема оглашения и неоглашения научной информации. Освещены достижения классической и современной философии и методологии научного познания. Определены роль и место науки в системе человеческой культуры и проанализировано ее влияние на развитие техногенной цивилизации.

Зазначено, що на тлі розвитку економіки та інформаційних технологій спостерігається занепад духовно-морального потенціалу молодої генерації та захоплення псевдокультурою, псевдонаукою, окультизмом, що призводить до душевних і духовних розладів особливості. Наголошено, що відновлення і розвиток особистості можливі шляхом пізнання себе, пізнання Творця і Його духовних законів.

Указано, что на фоне развития экономики и информационных технологий, наблюдается оскуднение духовно-нравственного потенциала молодого поколения и увлечение псевдокультурой, псевдонаукой, оккультизмом, что ведет к душевным и духовным расстройствам личности. Восстановление и развитие личности возможно путём познания себя, познания Творца и Его духовных законов на основе христианских ценностей.

Compared to the economic and development the spinfual and moral potential of young people is getting poorer and the enthusiasm for pseudoculture, pseudoscience, occultism, which leads to mental and spiritual disfunctions. Restoring of mental equilibrium is possible through self-cognition, the cognition of the Creator and His spiritual laws based on the christian values, which is the issue the article deals with.

Висвітлено доробок Ю. Шевельова - найвидатнішого українського гуманітарія ХХ ст. у різних галузях мовознавства. Проаналізовано праці вченого, зокрема, "Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900 - 1941): Стан і статус", полемічну розвідку "Так нас навчали правильних проізношеній", у якій він спростовує деякі псевдонаукові концепції радянських лінгвістів, статті, що висвітлюють погляди вченого на актуальні правописні та лексикографічні проблеми. Розглянуто питання походження та розвитку української мови.

Освещены достижения Ю. Шевелева - выдающегося украинского гуманитария ХХ в. в разных отраслях языковедения. Проанализированы труды ученого, в частности, "Украинский язык в первой половине двадцатого века (1900 - 1941): Состояние и статус", полемическая разведка "Так нас обучали правильным произношениям", в которой он опровергает некоторые псевдонаучные концепции советских лингвистов, а также статьи, которые освещают взгляды ученого на актуальные орфо- и лексикографические проблемы. Рассмотрены вопросы происхождения и развития украинского языка.

Показано становлення генетики в Україні в 30 - 40-х рр. XX ст. Проаналізовано розвиток псевдонауки у відповідний період. Сформульовано уроки історії щодо особливостей поведінки наукової спільноти та її відносин з владою та суспільством.

Досліджено основний масив художньої спадщини А.Азімова як специфічного явища науково-фантастичного дискурсу, що дає змогу розглянути оповідання, повісті та романи письменника у контексті стійких принципів організації їх формально-композиційних структур та зважаючи на їх художньо-концептуальний зміст. Показано, що специфіка науково-фантастичного дискурсу, значною мірою сформованого вже в оповіданнях, визначається наявністю характерної для науково-фантастичної літератури тематики, широким використанням специфічної лексики наукового та псевдонаукового характеру, нових термінів і понять, що дають змогу створювати атмосферу далекого майбутнього, інших світів тощо. На ідейно-смисловому рівні азімовському дискурсу притаманні гуманізм та оптимістична віра в можливості людського розуму. Показано, що за великих оповідальних форм відбувається подальше збагачення дискурсу за рахунок ускладнення та масштабності ідейно-смислового концепту створюваного письменником макросюжету. Зроблено висновок, що сукупність вказаних рис є свого роду дискурсивною парадигмою А.Азімова, відзначеною високим рівнем художньої оригінальності та майстерності.

Наведено метод обгрунтування гуманітарних дисциплін відповідно до вимоги емпіричної верифікації: твердження вважається науковим тією мірою, якою воно підтверджується стохастичними законами, нагромадженими людством і сформульованими у вигляді аформизмів, підкріплених багатовіковим досвідом. Увагу приділено класифікації афоризмів, діям над ними, особливостям застосування афоризмів в естетиці та соціології. Запропоновано такі операції над афоризмами, як рандомізація, метафоризація, поляризація, мінімізація за різними критеріями, конкретизація. Виділено ряд законів нездійсненності та неіснування певних станів суспільства і елементів влади як наслідок соціального гомеостазу. Розглянуто проблеми загальної методології точних наук і причини виникнення в них псевдонаукової компоненти.

Приведен метод обоснования гуманитарных дисциплин в соответствии в требованием эмпирической верификации: утверждение считается научным в той мере, в которой оно подтверждается стохастическими законами, накопленными человечеством и сформулированными в виде афоризмов, подкрепленных многовековым опытом. Уделено внимание классификации афоризмов, действиям над ними, особенностям применения афоризмов в эстетике и социологии. Предложены такие операции над афоризмами, как рандомизация, метафоризация, поляризация, минимизация по разным критериям, конкретизация. Выделен ряд законов неосуществимости и несуществования определенных состояний общества и элементов власти как следствие социального гомеостаза. Рассмотрены проблемы общей методологии точных наук и причины возникновения в них псевдонаучного компонента.

Досліджено проблему паралелізму між інтерпретацією астрології як псевдонауки та біблійною концепцією "поклоніння зіркам" як ідолослужіння.

Висвітлено основні поняття та категорії науки, теоретичні засади філософіі та методології наукового пізнання нового часу. Розкрито основні поняття теорії систем та їх еволюцію, зміст наукової гіпотези, деякі аспекти її висунення й обгрунтування. Висвітлено загальнонаукові методи емпіричного дослідження та теоретичного пізнання, використання моделей для прийняття управлінських рішень. Розглянуто питання планування науково-дослідної роботи, її методику. Увагу приділено політологічним формам усного наукового спілкування, діалектиці та психології суперечки. Описано специфіку наукового пізнання й наведено основні характеристики пізнавального процесу. Акцентовано увагу на етичних відмінностях науки від псевдонауки.

Поставлено проблему розгляду феномену лженауки через марксистське поняття перетвореної форми. Для постановки проблеми вказано загальні риси феномену імітації науки та його відмінності від науки. Виходячи з проблематики та спираючись на загальні риси обох феноменів, надано авторське визначення поняття лженауки як перетвореної форми науки. На конкретних прикладах із наукової практики (бозони Хіггса та теорія тахіонів) та псевдонаукових понять (торсіонні поля, теорія енграмів, Н-промені тощо) ілюструється відмінність наукової теорії від її перетвореної форми. Для розширення розгляду проблеми лженауки як перетвореної форми наукової діяльності автором наведено розгляд лженауки як зміни дискурсу в рамках трактування даного концепту в епістемології Мішеля Фуко. Лженаука, розглянута як перетворена форма (та як зміна дискурсу), надає можливість розгляду лженаукової діяльності як виду перетвореної людської діяльності, яка відокремлює лженауку в окремий соціальний інститут, сутність якого, імітуючи форму інституцій науки (від методології до створення цілих академій), йде врозріз із сутнісними ознаками останньої. При філософській рефлексії відносно критерію демаркації, яку із впевненістю можна вважати одним із найважливіших питань гносеології, найбільш генералізуючим визначенням феномену лженауки є його розуміння як перетвореної форми науки. Виходячи з даного визначення, можливе більш детальне сходження від абстрактного до розуміння та критичного аналізу кожної конкретної лженаукової теорії чи дисципліни із подальшою класифікацією.

Проаналізовано наукові праці Дж. Нідема, присвячені дослідженню ролі псевдонауки та скептичної традиції, метафізичного й ідеалістичного аспектів у формуванні наукової традиції стародавнього й імператорського Китаю. Виявлено, що псевдо- та протонаукові знання у багатьох випадках сприяли здійсненню важливих відкриттів у сфері практичного дослідження природних явищ. Зроблено висновок, що наукова думка давнього й імператорського Китаю у XVII ст. стала частиною світової системи, проте фундаментом розвитку сучасної науки є не давньокитайська філософія, а європейська.

Проанализированы научные труды Дж. Нидема, посвященные исследованию роли псевдонауки и скептической традиции, метафизического и идеалистического аспектов в формировании научной традиции стародавнего и императорского Китая. Выявлено, что псевдо- и протонаучные знания во многих случаях способствовали совершению важных открытий в сфере практического исследования природных явлений. Сделан вывод, что научная мысль древнего и императорского Китая в XVII ст. стала частью мировой системы, но фундаментом развития современной науки является не древнекитайская философия, а европейская.

У перехідний період, у якому перебуває низка постсоціалістичних країн, на їх теренах суттєво збільшилась кількість прихильників антинаукових ідей, активно розвиваються нетрадиційна медицина, псевдофізичні вчення тощо. Проаналізовано причини подібного суспільного регресу, називаючи найголовнішими серед них байдужість держави до наукових та освітніх установ, захоплення суто економічними процесами, нехтування етичними нормами, на яких було побудовано "старе" суспільство. Підвищення інтелектуального рівня працівників урядових структур, на думку вчених, дозволить не лише реформувати науку, освіту й культуру, а й збагатить інтелект громадян України, зміцнить генофонд української нації.

Описано науку, псевдонауку, паранауку та їх відмінності. Наведено основні характеристики дисертаційного дослідження, подано типову композиційну будову дисертації. Викладено технологію інформаційного пошуку джерел. Детально розглянуто методологію, аргументацію та обгрунтування дисертаційного дослідження. Запропоновано приклади як формулювати захищувані положення, а також визначати їх новизну. Розкрито особливості захисту дисертацій на сучасному етапі розвитку науки в Україні.

Рассмотрены взаимоотношения современной науки и общества. Обосновано, что прикладные исследования все более вытесняют фундаментальные, ведя к дисбалансу в сфере научного знания. Побочным следствием коммерциализации науки и ее зависимости от государственного и частного финансирования, а также утеря учеными понимания сущности научного исследования, ценностей науки и ее целей, становится широкое распространение в современном обществе разного рода псевдонаучных идей, ориентированных не на получение объективного знания, а исключительно на получение автором подобной идеи финансовой прибыли. Затрагивается проблема недофинансирования науки в Украине и ее последствия, среди которых, в том числе, может быть содействие псевдонаучной деятельности, а в некоторых случаях - содействие частному бизнесу в ущерб научной этике. Рассмотрены методы и стратегии, используемые псевдоучеными для влияния на обыденное сознание человека, а также предпосылки здравого смысла, делающие подобное влияние возможным, результатом чего становится постоянное устойчивое воспроизводство разного рода псевдонаучных теорий и практик в современном обществе. Помимо влияния на здравый смысл, псевдонаучные теории также способны приниматься на общегосударственном уровне. Рассмотрены последствия этого (в первую очередь, на примере принятия медицинской программы так называемых "СПИДовых диссидентов" на государственном уровне правительством ЮАР). Отмечено, что даже при высоком уровне финансирования науки на уровне государственных программ (как в США или Израиле) угроза коммерциализации и подчинения истины прибыли, борьба за научные ресурсы и фальсификация научной деятельности никуда не исчезают.

Проаналізрвано історіографічний процес, пов'язаний із критикою сучасною російською гуманітаристикою так званої "етнологічної концепції" радянського етнолога Л. Гумільова. Доведено, що погляди вченого мають у більшості дилетантський характер, а його "концепція" має бути класифікована як псевдонаукова. Розглянуто негативний вплив "концепції Гумільова" на сучасний історіографічний дискурс Росії та на її суспільство.

Досліджено проблему феномену псевдонауки в контексті розвитку сучасного наукового пізнання. Розкрито сутність псевдонауки як перетвореної форми наукового знання, проведено класифікацію проявів псевдонаукового знання та виділено сутнісні ознаки псевдонаук. Обгрунтовано необхідність протидії псевдонаукам в сучасному суспільстві, що обумовлено фізичним і моральним збитком, який можуть принести людині псевдонаукові ідеї та різного роду практики. Розкрито проблему епістемологічної легітимації псевдонауки й її виправдання в деяких релятивістських підходах до теорії пізнання (зокрема, таких, як епістемологічний конструктивізм, епістемологічний анархізм і теорія пізнання постмодернізму). Виділено мову псевдонауки як окремий об'єкт вивчення, на основі досліджень у галузі філософії мови, зокрема - аналітичної філософії XX ст. Розглянуто методики та стратегії впливу представників псевдонауки на здоровий глузд і суспільство, окреслено загрози, які несе псевдонаукова діяльність для здоров'я і світогляду людини та суспільства. На основі експертного дослідження проведено аналіз думок представників вітчизняного наукового співтовариства щодо проблеми псевдонауки та відношення до науки як такої. Виділено та проаналізовано ціннісні фактори й аспекти суспільних відносин, які мотивують псевдонаукову діяльність, як на інституційному, так і на приватному рівнях.

Розглянуто особливості професійної релігійної освіти Української православної церкви Київського патріархату. Окреслено напрями розвитку релігійної освіти в Україні. Висвітлено основні соціально-психологічні особливості та умови професійної підготовки студентів-богословів: чіткий розпорядок дня, часткова соціальна депривацiя, переважання професійного виховання над професійним навчанням, життя згідно з положенням "церковного уставу", постійна включенiсть у практичну діяльність. Окреслено специфіку релігійних ВНЗ, порівняно з державними. Емпірично досліджено та описано особливості загальної релігійності як соціально-психологічної властивості особистості і її компонентів у студентів-богословів. Серед таких компонентів - ставлення до релігії як філософської концепції; ставлення до магії як віри в інший світ; тенденція пошуку в релігії підтримки й розради; зовнішні ознаки релігійності; інтерес до так званої "псевдонауки", загадкових і таємничих явищ; тенденція вірити у творця; наявність релігійної самосвідомості; ставлення до релігії, як зразка моральних норм поведінки. Виявлено недостатньо розвинені структурні компоненти релігійності в студентів-богословів, серед яких - віра в інший світ, який впливає на реальність через певні знаки та більшу опору на знання, а не на віру під час сприймання навколишнього світу. Простежено динаміку розвитку релігійності студентів майбутніх священнослужителів на 1 - 6 курсах, що дає підстави стверджувати про зростання загального рівня релігійності протягом навчання в релігійних ВНЗ.

Здійснено спробу дослідити функції та специфіку гротескних форм памфлету Дж. Свіфта "Папери Бікерстаффа". Мета роботи - цілісний і всебічний аналіз гротеску на матеріалі памфлету, дослідження гротескних форм твору, що виявляються на різних структурах тексту, і їх ролі у створенні повної та динамічної авторської художньої моделі світу, а також у визначення місця людини в ній. Дослідники теорії гротеску (наприклад, В. Кайзер, М. Бахтін, Ю. Манн, О. Шапошнікова, Т. Дормідонова) стверджують, що у творах Дж. Свіфта втілені найбільш яскраві вияви гротеску в європейській літературі. Однак глибокий аналіз гротеску в текстах творів Дж. Свіфта на сьогодні не проводився. У 1708 - 1709 рр. було опубліковано серію нарисів "The Bickerstaff-Partridge Papers" ("Папери Бікерстаффа"), у яких письменник висміяв Джона Партріджа - людину, яка складала щорічні астрологічні альманахи. Дж. Свіфту вдалося створити комічну маску Ісаака Бікерстаффа, ім'я якого стало прозивним. На сторінках памфлету автор створив картину абсурдного світу, у якому порушені всі логічні зв'язки. У тексті наявна постійна гротескна двоплановість розповіді: оповідач стверджує, що не ставить під сумнів науку як таку, проте висміює дилетантів, тих, хто, не будучи експертом у певній галузі, експлуатує забобони публіки; при цьому сам автор атакує також псевдонауку, даючи власну оцінку безглуздому, на його переконання, зв'язку між далекими зірками та земними реаліями. Перед читачем у тексті постають два погляди на життя: тверезий - автора, та ілюзорний, наївний - читачів астрологічних альманахів. У смисловому полі тексту протилежні системи цінностей входять у конфлікт, тим самим створюючи гротескну реальність твору, адже сатирик загострює це протистояння до абсурду. Памфлет насичений гротескними формами: зміщенням площини тексту в бік нісенітного, гротескним загостренням смислового поля тексту, гротескним "припущенням" і автор дозволяє існувати такій спотвореній і викривленій реальності. Отже, природа гротеску Дж. Свіфта - нерозривне поєднання протилежних начал, гра із читацькою свідомістю і створює унікальний художній всесвіт, у центрі якого містяться роздуми про людину та соціум.