Розкрито сутність і предмет філософії права. Надано загальну характеристику філософії права, визначено її місце в системі юридичної освіти і практики. Висвітлено основні напрямки філософсько-правової думки в ХІХ ст.: історичну школу права, юридичний позитивізм, соціологію права, неокантіанство, прагматизм в праві.

Раскрыта сущность и предмет философии права. Дана общая характеристика философии права, определено ее место в системе юридического образования и практики. Освещены основные направления философско-правовой мысли в ХІХ ст.: историческая школа права, юридический позитивизм, социология права, неокантианство, прагматизм в праве.

Розкрито специфіку історіософських та епістемологічно-історичних досліджень українських інтелектуалів наприкінці ХІХ - середині ХХ ст. Проаналізовано найзагальніші типи філософсько-історичної науки в світоглядно-ідеологічному та філософсько-науковому контекстах, зокрема, емпірично-регіональної з позитивізмом і неокантіанством та ірраціональної з волюнтаристськими концепціями та екзистенціальними мотивами.

Раскрыта специфика историософских и эпистемологическо-исторических исследований украинских интеллектуалов конца ХІХ - середины ХХ ст. Проанализированы наиболее общие типы философско-исторической науки в мировоззренческо-идеологическом и философско-научном контекстах, в частности, эмпирическо-региональной с позитивизмом и неокантианством, иррациональной с волюнтаристскими концепциями и экзистенциальными мотивами.

Вперше здійснено раціональну реконструкцію філософсько-методологічних основ правового вчення Б. Кістяківського в контексті вітчизняної та зарубіжної філософії, визначено їх місце у розвитку вітчизняної філософської думки. Вперше неокантіанство розглядається як філософський напрямок, на основі якого сформовані світоглядні засади Б. Кістяківського. Обгрунтовано тезу, що неокантіанство є найбільш ефективною методологією дослідження суспільних процесів та явищ. Встановлено, що вихідним пунктом наукового дослідження вченого слід вважати саме трансцендентальну теорію вартостей Баденської школи неокантіанства. Показано, що на її основі Б. Кістяківський формує для себе уявлення про сутність правової держави, в якій люди об'єднуються у політичну спільноту, і у якій значення та змісти здобуваються колективним досвідом. Здійснено грунтовний аналіз філософсько-правових ідей Б. Кістяківського. Доведено, що вагомий вплив на формування філософсько-правової концепції вченого мала співпраця з такими відомими представниками філософської думки, як Г. Зіммель, В. Віндельбанд, М. Вебер. Поглиблено уявлення про зв'язок соціально-політичних поглядів Б. Кістяківського, П. Куліша, М. Драгоманова та І. Франка.

Висвітлено знакові трансформації соціогуманітарного знання XX ст., метафорично означені як "великі повороти" - неокантіанство, соціологізація історії, феноменологія, антропологічний і лінівістичний повороти. Розглянуто сприйняття, засвоєння й адаптацію кардинальних метаморфоз знання в дослідницьких практиках і концептуальних пропозиціях українських істориків. Відзначено, що поширення таких термінологічних новотворів пов'язано зі зростаючою вестернізацією наукової мови, зокрема на теренах соціогуманітаристики другої половини XX ст. Висловлено думку, що вживання терміна "поворот" для конструювання й репрезентації історії історієписання генерує як певні можливості, так й інструментальні проблеми, зокрема потребує ранжування, принаймні співвідношення різних "поворотів". Наголошено, що кожен із "великих поворотів" спричинив важливі зміни в мисленні істориків, як-от ініціював засвоєння й адаптацію інших концептуальних пропозицій, пізнавальних взірців, дослідницьких стратегій та інструментів. Зауважено, що діапазон, обсяг і темпоральний проміжок сприйняття новацій і запитів, продукованих "великими поворотами", були вкрай нерівними, вибірковими, тривалими. На прикладі циркуляції ідей і концептів неоромантизму в українському історієписанні XX ст. показано, що рецепція "великих поворотів", передусім неокантіанства, суттєво відрізнялася від їх сприйняття на культурному полі російської історіографії. Підкреслено, що побутування неоромантизму в українській історіографії XX ст. пов'язано з травматичною спадщиною та розмаїтими, довгочасними спробами її осмислення й поборення. Запропоновано тезу, що кожен "поворот" варто розглядати як новий уявний горизонт можливостей і перспектив, котрий продукує як хвилю пізнавальних новацій - креативних експериментів, так і очевидних викликів, загроз для певної фахової спільноти.

Увагу приділено осмисленню досвіду права з різних епістемологічних перспектив, серед яких феноменологічна герменевтика та постмодернізм, психоаналіз і неокантіанство, правовий реалізм і психологічна теорія права. Розглянуто актуальні проблеми, що стосуються загальної феноменології права та безправ'я, філософії звільнення, генезису та досвіду нормативності, психологічних підстав правової валідності. Представлено спробу поглянути на основне питання філософії права у радикально новий спосіб і мислити право не як об'єкт нашого пізнання або технічного панування, а як те, що відбувається з нами.