Вивчено конфлікти і характер в історичних романах, що відображають одну з найтрагічніших епох - епоху Руїни (1657 - 1680 рр.). На підставі аналізу художніх конфліктів у романній історії Руїни виділено чотири типові конфлікти, а саме: "Україна - Османська імперія", "Україна - Польща", "Україна - Московія", "на брата брат". Їх специфіка визначається двома чинниками - особливостями авторського осмислення історичних конфліктів Руїни, а також особливостями їх художнього втілення, способу розкриття. Зазначено, що творці романної історії Руїни прагнули розкрити суть їх художніх концепцій, створюючи самобутні характери українських історичних діячів: І.Виговського, І.Сірка, Ю.Хмельниченка, П.Дорошенка. Наголошено, що інонаціональні персонажі (росіяни, поляки, турки, татари) зіграли важливу роль у розкритті міжнаціональних конфліктів доби Руїни.

У сучасній конкурентній боротьбі на міжнародній арені особливе значення має економіка. Якщо за радянських часів її перспективи визначалися співвідношенням продуктивних сил і виробничих відносин, то нині науковці пострадянського простору беруть до уваги інші підходи. Активно використовується міждисциплінарнарність, зокрема в дослідженні феномену "менталітет". Він впливає на всі сфери суспільного життя, у тому числі і на господарство, яке створюється людьми з певним менталітетом. Економічна історія людства свідчить, що національний характер може або сприяти економічному поступу, або перешкоджати йому. На сучасному етапі найважливішим викликом для всіх країн є виклик модернізації, інноваційного розвитку. Відповідно дослідницький інтерес спрямовується на особливості національних менталітетів та їхній спроможності давати адекватні відповіді на виклики часу. Росія споконвіку позиціонує себе як велична держава. Аналізуючи історію, можна побачити, що її економічна потуга є вельми слабкою через низку обставин. На першому місці - природно-кліматичні фактори, що визначили екстенсивну суспільно-виробничу технологію, яка, в свою чергу, зумовила комунальний тип цивілізації із відповідними способами організації політичного і соціального існування. Під дією цих обставин формувався національний менталітет, який, в свою чергу, впливав на економіку. Досліджуючи його головні риси, можна дійти висновку про "непрактичність", яку має замаскувати особлива "духовність" російського народу, історичним призначенням якого визначається месіанство. Насправді попри спроби модернізаційних проривів у різні часи російське суспільство повертається до звичного, традиційного способу існування, що є проявом архаїзації. Традиційність менталітету зумовлює відставання від розвинених країн світу, з якими намагається конкурувати Росія, у три-чотири рази. Однак ані керівництву країни, яке відповідає ментальним настановам переважної більшості населення, ані самій людності, перехід на інноваційний шлях розвитку зовсім не потрібний. Замість адекватної реакції на зміни, що відбуваються, Московія протиставляє себе світові, намагаючись подовжити своє існування, вичерпуючи природні ресурси, поки вони являють собою цінність, не розуміючи цінність людського капіталу.

Мета статті - охарактеризувати непрості взаємини влад України та Московії в галузі торгівлі у середині XVII ст. Методологія дослідження грунтується на принципах історизму й детермінізму. Застосовано як загальнонаукові (системного аналізу, синтезу, аналогії, абстрагування, узагальнення), так і спеціальні історичні (критичного опрацювання джерел, компаративності, проблемно-хронологічний) методи. Уперше порушуються питання наявності всеросійського єдиного ринку й долучення до нього українського національного ринку, на підставі тогочасних першоджерел спростовується чимало тверджень істориків-попередників про нібито "дружні" та навіть "братерські" стосунки в торговому обороті обох країн. Висновки: вихід у перші роки Національної революції XVII ст. зі складу Речі Посполитої значної частини українських земель значно обмежив зовнішню торгівлю в напрямку Західної Європи, спонукав до активізації її в бік північного сусіда, а також східних держав. На цьому етапі економічного розвитку гетьманові Б. Хмельницькому вдалося зберегти певну самостійність і порівняно демократичний характер товарообміну із закордонням, спрямувавши свою політику на вигідні взаємини з іноземними негоціантами, зокрема Росії, Польщі, Литви, Греції, частково Кримського ханства й Туреччини.

Мета статті - охарактеризувати впливи політики імперського уряду Московії на розвиток українського шовківництва в м. Києві у ХVIII ст. Методологія дослідження грунтується на принципах історизму та детермінізму, з використанням загальнонаукових методів аналізу, синтезу, аналогії, абстрагування й узагальнення, а також проблемно-хронологічного підходу. Наукова новизна. Вперше проаналізовано становлення та розвиток національного шовківництва в порівнянні із схожими процесами в Московії, а також охарактеризована деструктивна роль у цьому процесі імперського уряду. Висновки: доведено, що протягом ХVIII ст., не звертаючи увагу на всі спроби (часто насильницькі) царату примусити українців масово займатися цією галуззю виробництва, не було досягнуто бажаних результатів: імпорт шовку продовжував домінувати над експортом, причому якість експортованої продукції лишалася на досить низькому рівні.