Висвітлено астрономічні основи календаря і проблеми хронології. Описано календарі та системи літочислення народів Давнього світу, а також сучасні. Особливу увагу приділено історії сучасного календаря. Розкрито причини, що обумовили потребу його реформи 1582 р. - запровадження "нового стилю", а також причину його несприйняття Східними Церквами. Розглянуто питання історії дохристиянського способу рахування часу, методів календарних обчислень на пальцях рук, а також визначення дати окремих подій світової історії за згадками у давніх хроніках про певні астрономічні події.

Освещены астрономические основы календаря и проблемы хронологии. Описаны календари и системы летосчисления народов Давнего мира, а также современные. Особое внимание уделено истории нашего календаря. Раскрыты причины, которые обусловили потребность его реформы 1582 г. - введения "нового стиля", а также причину его невосприятия Восточными Церквями. Рассмотрены вопросы истории дохристианского способа исчисления времени, методов календарных исчислений на пальцах рук, а также уточнения даты отдельных событий мировой истории на основе воспоминаний в давних хрониках об определенных астрономических событиях.

Описано найдавніший період історії Нікополя. Розглянуто історіографію та краєзнавчі питання про виникнення міста. Висвітлено фольклорні та історичні джерела останньої чверті ХVI - початку XVII ст. про заснування міста. Наведено інформацію про утворення містечка Нікополь, про спроби змінити його правовий статус, адміністративно-територіальний статус міста в 1919 - 1996 рр., визначено рік заснування міста, обговорено його літочислення.

Розглянуто питання нового літочислення з 1400 р., європейської експансії людських спільнот і культур, проаналізовано їх взаємозалежність у часово-просторовому вимірі. Значну увагу приділено питанням промислової революції у XVIII ст., кризи та диференціювання капіталізму у ХІХ ст.

Рассмотрены вопросы нового летоисчисления с 1400 г., европейской экспансии человеческих сообществ и культур, проанализирована их взаимозависимость во временно-пространственном измерении. Значительное внимание уделено вопросам промышленной революции в XVIII ст., кризиса и дифференцирования капитализма в ХІХ ст.

Розкрито значення історичної хронології як спеціальної (допоміжної) історичної дисципліни, астрономічні основи часочислення. Описано методи вимірювання і рахування часу, типи календарів та їх структуру. Розглянуто питання історії східнослов'янського літочислення, проаналізовано особливості рахування часу в Україні, викладено методику хронологічних досліджень.

Раскрыты значение исторической хронологии как специальной (вспомогательной) исторической дисциплины, астрономические основы исчисления времени. Представлены методы измерения и исчисления времени, типы календарей и их структура. Рассмотрены вопросы истории восточнославянского летоисчисления, проанализированы особенности исчисления времени в Украине, изложена методика хронологических исследований.

Обгрунтовано непересічну значимість народних звичаїв та обрядів, пов'язаних з календарем. Доведено, що кількаразові зміни літочислення протягом двох останніх тисячоліть зруйнували основи природного астрономічного календаря, за яким жили давні предки. Вперше в Україні порушено проблему реконструкції дохристиянського календаря Київської Русі. Проведено дослідження міфології українського народу як способу пізнання істини. Викладено теоретичні положення родової логіки, що обумовлює шляхи осягнення етнічного ідеалу. Наведено відомості про символіку священного, зокрема розглянуто найдавніші знаки-символи в Україні та дерево життя. Представлено матеріали про використання священних символів в обрядах та звичаях.

Обоснована существенная значимость народных обычаев и обрядов, связанных с календарем. Доказано, что многоразовые изменения летоисчисления на протяжении двух последних тысячелетий уничтожили основы природного астрономического календаря, по которому жили давние предки. Впервые в Украине рассмотрена проблема реконструкции дохристианского календаря Киевской Русси. Проведено исследование мифологии украинского народа как способа познания истины. Изложены теоретические положения родовой логики, обуславливающей пути постижения этнического идеала. Приведены сведения о символике священного, в частности рассмотрены наидревнешие знаки-символы в Украине и дерево жизни. Представлены материлы об использовании священных символов в обрядах и обычаях.

Висвітлено життєвий і творчий шлях видатного українського мистецтвознавця, націолога, керамолога та видавця О.Ханка в контексті практики буття трипільського літочислення у вітчизняній науковій книгографії. Наведено бібліографію праць вченого, зокрема, каталогів і буклетів, публікацій в збірниках та журналах, часописах, а також наукових доповідей та виступів, монографічних матеріалів.

Рассмотрен жизненный и творческий путь выдающегося украинского искусствоведа, нациолога, керамолога и издателя О.Ханка в контексте практики бытия трипольского летоисчисления в отечественной научной книгографии. Приведена библиография трудов учёного, в частности, каталогов и буклетов, публикаций в сборниках и журналах, периодике, а также научных докладов и выступлений, монографических материалов.

Висвітлено світовий досвід літочислення міст, розкрито методи й особливості встановлення дат заснування середньовічних міських поселень. Розглянуто проблеми типологізації міст за визначення їх датування, питання поєднання типологізації міських поселень та теорій виникнення міст як метод обгрунтування їх датування. Описано універсальну методику датування заснування міст, наведено методологічні критерії, висвітлено проблеми літочислення міст у російській історичній урбаністиці.

Освещен мировой опыт летоисчисления городов, раскрыты методы и особенности установления дат основания средневековых городских поселений. Рассмотрены проблемы типологизации городов при определении их датирования, вопросы совмещения типологизации городских поселений и теорий возникновения городов как метод обоснования их датирования. Описана универсальная методика датирования основания городов, изложены методологические критерии, освещены проблемы летоисчисления городов в русской исторической урбанистике.

Розглянуто концептуальні проблеми сучасної історичної урбаністики, запропоновано авторське бачення ряду дискусійних питань, зокрема вироблення методологічних підходів до проблеми літочислення міст. Особливу увагу приділено розробці теоретичних аспектів містознавства у контексті історичної регіоналістики.

Зроблено спробу всебічно подати аспект генезису міста Катеринослава - Дніпропетровська, а також становлення та еволюції до середини XIX ст., визначено індивідуальні риси його розвитку та роль в історичному поступі Південної України. Базуючись на сучасному теоретико-методологічному інструментарії, аналізі широкого кола опублікованих й архівних джерел і значного масиву історичної літератури, надано визначення міста як об'єкта історичного дослідження на теренах Південної України, охарактеризовано чинники та особливості урбанізації, проаналізовано сукупність теоретичних розробок щодо проблеми літочислення міст регіону, запропоновано власні принципи датування початків історії міст. Проблему генезису, формування та еволюції міста досліджено (на матеріалах Катеринослава), зважаючи на розвиток урбанізаційних процесів, їх характер та інтенсивність. Обгрунтовано положення, що момент конституювання сталих міських ознак, тобто виникнення міста Катеринослава II, належить до кінця XVIII ст. Розглянуто питання щодо історичних зв'язків міста з давніми населеними пунктами на території Дніпровського Надпорожжя. Докладно висвітлено програму утворення та розвитку міста кінця XVIII ст. й зроблено висновки щодо ефективності її реалізації. Обгрунтовано тезу, що Катеринослав на Дніпрі постав як принципово новий для даної території тип міста - поліфункціональний центр і не мав попередників за типологією. Детально проаналізовано особливості формування та еволюції Катеринослава на Дніпрі останньої чверті XVIII - середини XIX ст., розкрито співвідношення впливу суб'єктивних і об'єктивних чинників на характер розвитку міста, розглянуто

Висвітлено проблеми концептуалізації міської історії як наукового напряму, теоретико-методологічні проблеми сучасного містознавства - від визначення поняття "місто" і критеріїв типологізації міст до дослідження еволюції міської традиції на українських землях. Визначено генезис і еволюцію міст у контексті історичної регіоналістики та нової локальної історії. Викладено методику удосконалення практики міського літочислення в українському контексті.

Наведено інформацію про дати заснування міст і селищ міського типу (СМТ), які усталені в історичній науці та подані в енциклопедичних видання, довідниках і ресурсах Інтернет. Відомості надано у вигляді порівняльної таблиці та проілюстровано відсутність єдиних критеріїв і методик у вирішенні питань заснування міст і СМТ. Увагу приділено теоретико-методологічним проблемам міської історії. Наведено рекомендації щодо методики літочислення міст і СМТ України.

Висвітлено історію побутування ідей синергетики на проблемному полі психологічної науки. Розглянуто спроби вирахувати "кінець світу" в християнській культурі. Відзначено, що психологія має власні засоби побудови моделей верифікації футурологічних передбачень на основі положення про те, що закономірності людського онтогенезу можуть слугувати ключем до віднайдення закономірностей розвитку людської цивілізації на основі чисел Фібаначчі та пропорції "золотого перетину". Розкрито особливості застосування синергетики для обчислення точок біфуркації християнської цивілізації. Доведено, що коректним застосуванням віднайденої закономірності з використанням всієї потужності ряду Фібаначчі може бути застосування її щодо єдиної у земній історії безсмертної людини - Ісуса Христа. Така процедура правомірна ще й з огляду на те, що християнська церква розглядається теологами як земне тіло Христа, а тому можемо розглядати і тлумачити "божественну пропорцію" та числа Фібаначчі починаючи з 55-ти в аспекті поворотних віх історії християнства. Окреслимо всі доступні на цей час для неспекулятивного аналізу члени ряду Фібаначчі. Ними є 55, 89, 144, 233, 377, 610, 987, 1597, 2584. З огляду на те, що християнське літочислення починається від народження Христа, вказані числа позначають роки нашої доби. Охарактеризовано зміст основних кризових точок, через які пройшло суспільство, структуроване дохристиянським вченням. З'ясовано, що наступна цивілізаційна біфуркація має відбутися у 2584 р.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т227(4Укр)

Рубрики:

Хронологія

Шифр НБУВ: В342281/Вип. 16 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Т227(4Укр)

Рубрики:

Хронологія

Шифр НБУВ: В342281/Вип. 16 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Известно, что хронология событий социально-политической истории, например, Милета базируется на датировке лапидарных надписей, выполненных на основе синхронизации (т. е привязки к современному летоисчислению) милетского эпонимного календаря; при этом хронологическим репером для синхронизации стал известный факт исполнения должности эпонима в 333 г. до н. э. Александром Македонским. Изложены результаты исследования по решению аналогичной задачи (в первом приближении) для Ольвии Понтийской IV - I вв. до н. э. Базовым документом принят каталог эпонимов-жрецов храма Аполлона (IOSPE 201), диахронный характер которого в последние десятилетия признан ведущими учеными. Решение задачи синхронизации ольвийского эпонимного летоисчисления возможно на основе просопографических исследований. Выполнен комплексный анализ (с позиций математики и хронографии, генеалогии и просопографии) каталога IOSPE 201 и 75-ти персонифицированных надписей догетской Ольвии. На основе исследований ученых приняты условные диапазоны начала и окончания ведения каталога и ряд хронологических реперов: год Клеомброта Пантаклова, а также "год Аполлона". Представив каталог IOSPE 201 в виде математической модели-матрицы, появилась возможность в первом приближении связать ольвийское эпонимное и современное летоисчисление на основе математической задачи линейного программирования.

Розглянуто джерельну основу педагогічних досліджень з питань педагогіки Китаю та КНР як в нашій країні, так і за кордоном. Зазначено, що особливість літочислення китайців (наявність місячного календаря, літочислення за астрономічними подіями та правлячими династіями тощо) не дозволяє без наявності відповідної підготовчої інформації адекватно зрозуміти перебіг історико-педагогічного процесу в країні. Приділено увагу особливій формі історико-педагогічного пошуку щодо джерел датування творів – зовнішньому вигляду ієрогліфа. Зазначено основні принципи сучасної джерелознавчої традиції КНР – впровадження політики "китаєцентризму" та спирання на власні досягнення та історичну традицію.

Рассмотрены вопросы изучения источников педагогических исследований по вопросам педагогики Китая и КНР как в нашей стране, так и за рубежом. Отмечено, что особенность летоисчисления китайцев (наличие лунного календаря, летоисчисление по астрономическим событиям и правящим династиям и т.п.) не позволяет без наличия соответствующей подготовительной информации адекватно понять ход историко-педагогического процесса в стране. Уделено внимание особой форме историко-педагогического датирования произведений – по внешнему виду иероглифа. В качестве заключения указаны основные принципы современной источниковедческой традиции КНР – внедрение политики «китаецентризма» и опора на собственные достижения и историческую традицию.

This paper is devoted to educational research sources in pedagogy of China and PR China both in our country and abroad. The peculiarity of the Chinese chronology (lunar calendar, calendar based on astronomical events and ruling dynasties, etc.) does not allow to understand adequately the course of the historical and pedagogical process in the country without the appropriate preparatory data. The article also focuses on a particular form of historical and pedagogical dating of works – on hieroglyph appearance. the basic principles of modern Chinese source-studying tradition – the introduction of the «Sinocentrism» policy and relying on their own achievements and historical traditions only are pointed to as conclusions.

25 лютого 1918 р. Мала Рада Центральної Ради прийняла закон про введення з 16 лютого григоріанського календаря (літочислення, або нового стилю) і середньоєвропейського часу. Нововведення почало діяти з 16 лютого 1918 р. за старим стилем. З календаря випали два останні дні лютого, а 16 лютого стало 1 березня. Більшість істориків вважають, що на такий крок український уряд пішов задля переходу країни на європейські принципи, адже саме в той час Центральна Рада гостро потребувала союзників у боротьбі з більшовиками. Проте це не зовсім так. Реформа літочислення і часу в Російській імперії, частиною якої була Україна, давно назріла, і подальше зволікання в її прийнятті загрожувало хаосом. Тільки Тимчасовий уряд Росії своєю постановою від 27 червня 1917 р. запровадив літній час (в Європі у цей час уже було 10 липня). Годинники було переведено на годину вперед. Літній час мав діяти до 13 вересня (31 серпня) 1917 р. і знову запроваджуватись у 1918 р. Згодом Тимчасовий уряд продовжив дію літнього часу - спочатку до 14 (1) жовтня, а пізніше - "до особливого розпорядження Уряду". Декрет "Про введення в Російській республіці західноєвропейського календаря" прийнято на засіданні уряду 24 січня (6 лютого) 1918 р. та підписано В. І. Леніним - "з метою встановлення в Росії однакового майже з усіма культурними народами обчислення часу". Декретом пропонувалося наступний день після 31 січня 1918 р. рахувати не 1, а 14 лютого і т. д. А на перехідний період до 1 липня 1918 р. дозволялося після дати за новим стилем в дужках проставляти і стару дату. В результаті на нове літочислення перейшли також окуповані більшовиками території, серед яких був і Київ. Пепідконтрольні більшовикам російська територія та Російська православна церква залишались вірними дореволюційній практиці літочислення. Не менш проблемною та заплутаною була і різниця в часі. У Російській імперії користувалися місцевим сонячним часом. У XIX ст. це ще не вносило якогось великого дискомфорту в життя, адже мобільність населення була невисокою, а зв'язок тільки зароджувався. У всій державі годинники показували різний час. Уніфікованими були тільки годинники на залізничних станціях і телеграфі - за Царськосельським вокзалом у Петрограді. Водночас більшість годинників було налаштовано за місцевим сонячним часом, і в кожній місцевості вони показували інший час. Так, київський сонячний час відрізнявся від Петроградського на 48 секунд. Робітники орієнтувались за заводськими гудками, а селянам була важлива не конкретна година, а схід сонця, коли необхідно годувати домашню худобу. Мешканці міст могли узгоджувати свій час за міським годинником. У Києві, наприклад, він знаходився на будинку міської думи. У межах Української Народної Республіки (УHP) на початку 1918 р. офіційно послуговувались старим, юліанським календарем, тоді яку Європі вже давно використовували григоріанський. 23 (10) лютого 1918 р., через місяць після проголошення незалежності України, на засіданні уряду В. О. Голубовича міністр шляхів У HP Є. О. Сокович порушив питання "про стиль - годину" та запропонував "установити на Україні київський час".

Три поетичні книги початку 1990-х - "Нове літочислення", "Хресна дорога" та "Правда-мста" - включають відновлену ранню лірику й поеми автора-каторжанина. І. Гнатюк увів в українську поезію теми та проблематику, пов'язані з масовими злочинами сталінської тиранії, з націоналістичним рухом опору, із загрозами імперської агресії з Москви в час незалежності. Спираючись на класичну поетику в ліриці та великій епічній формі (сонети, балади, цикли, поеми), мистець створив новий експресивний тип ліричного героя - затятого й безкомпромісного мученика радянської каторги. Тому бездоказові оцінки Гнатюкової творчості як графоманської спростовуються прикладами його унікальної майстерності, вільного володіння словом.