Висвітлено теоретичні підходи до формування критеріїв оцінки коштовностей, визначення поняття "коштовності" з урахуванням їх споживчих властивостей та культурної значущості. Проведено діагностику, товарознавчу експертизу та оцінку дорогоцінного каміння та металу. Наведено вимоги до якості ювелірних сплавів.

Освещены теоретические подходы к формированию критериев оценки драгоценностей, определению понятия "драгоценности" с учетом их потребительских свойств и культурной значимости. Проведена диагностика, товароведческая экспертиза и оценка драгоценных камня и металлов. Приведены требования к качеству ювелирных сплавов.

Мета дослідження - визначення хронологічних меж та етапів масової спеціальної операції ОДПУ-ДПУ УСРР щодо вилучення в населення іноземної валюти, предметів із дорогоцінних металів, золотих і срібних монет, а також аналіз мети, механізму організації, гласних (відкритих) та негласних (таємних) методів роботи економічних підрозділів органів державної безпеки під час проведення так званої "золотої операції". Методологія спирається на принципи об'єктивності, системності, діалектики, історизму та міждисциплінарності. Дослідження базується на історичних (проблемно-хронологічному, інституційному, історичної антропології, тобто осмисленні мотивів, прагнень, поглядів, соціокультурних стереотипів поведінки людей, проти яких спрямовувалися дії ДПУ) та історико-правових методах. На основі широкого кола неопублікованих архівних документів і мемуарних матеріалів проаналізовано організацію та специфіку роботи валютних груп економічних підрозділів ДПУ УСРР. Висновки: операція з примусового вилучення в населення валюти та виробів із дорогоцінних металів була найтривалішою за часом - проводилася в 5 етапів упродовж чотирьох років (із 1930 по 1933 рр.); спрямовувалася проти різноманітних соціальних верств і професійних груп, представників різних національностей; охопила всі регіони радянської України. Установлено, що напередодні проведення чергових акцій на місця надсилалися цифри щодо ймовірної вартості конфіскованих цінностей та кількості осіб, які мають бути заарештованими. З метою виконання визначених норм співробітники економічних підрозділів органів держбезпеки використовували гласні (зовнішнє спостереження, вивчення архівних документів, установлення адрес мешкання тощо) та негласні (агентурні) методи. До громадян, які, на думку функціонерів ДПУ УСРР, могли мати коштовності, активно застосовували також методи фізичного (спекотні та холодні камери, позбавлення сну, сидіння годинами на табуреті, знущання з боку кримінальних співкамерників) і психологічного ("роз'яснювальні розмови" про "щасливе майбутнє", виконання запрошеними музикантами зворушливих мелодій, погрози розправитися з членами родин) впливу.

Мета статті - висвітлити окремі майнові аспекти, пов'язані з успадкуванням рухомих речей жителями міст Волинського воєводства. Джерельною базою дослідження послужили тестаменти городян, що вписувалися до волинських міських та гродських книг у XVII ст. У вітчизняній історіографії досі відсутні спеціальні комплексні дослідження, що розкривали б згадані аспекти. Наукові підходи базуються на застосуванні методів "нової соціальної історії", історії повсякдення та мікроісторії. Акцентовано увагу на матеріальному вимірі буденного життя пересічних мешканців міст Волині, їх ставлення до рухомих речей і окремих предметів. Наукова новизна дослідження полягає у висвітленні матеріального світу заповідачів у світлі актів останньої волі XVII ст. Висновки: переліки майна в заповітах городян починалися з найважливіших для тестатора речей, існувала певна їх ієрархія або градація. Найціннішими вважали вироби з благородних металів - золота і срібла, коштовні прикраси, потім - з цини (олова) і міді, а завершували цей перелік одяг та інші речі. Іноді тестатори дарували речі, що не становили особливої цінності у матеріальному вимірі, але мали нагадувати спадкоємцям про колишнього господаря. Значна кількість домашньої худоби зайвий раз свідчить про велику роль аграрної складової господарської діяльності багатьох мешканців волинських міст. Пересічні міщани найчастіше згадують предмети гардеробу, описуючи принагідно тканину, з якої вони були виготовлені, колір, окремі частини одягу, види хутра, що використовувалися при пошитті чи як оздоба. Вбрання засвідчує проникнення до волинських міст західних впливів, а водночас існування сталих східних запозичень; тут поєднувалися модні новинки з глибокою архаїкою, що творило різностильовий мікс. Порівняно з одягом постіль, посуд та інші побутові предмети (прикраси, книги, зброя, домашній інвентар) згадуються спорадично. Тестатори з волинських міст постають загалом людьми практичними і прагматичними, ощадливими, такими, що дбають про своє майно. Речі для них мали утилітарне значення, а коштовності сприймалися як "мобільні артефакти", які можна було продати або заставити в разі потреби. Незважаючи на специфіку такого джерела, як тестамент, аналіз його матеріальної частини є важливим джерелом для дослідження матеріальної культури ранньомодерного міського соціуму.