Исследуются характерные черты художественной культуры эпохи Комнинов, показана роль Константинополя в формировании типичных византийских художественных форм. Рассматриваются особенности доисламской культуры, которые повлияли на развитие эпохи Омейядов, изучается взаимодействие арабской и региональных культур в период распада халифата. Особое внимание уделено основным этапам истории китайской художественной культуры, отражается роль архаических мировоззренческих систем в формировании художественной традиции Китая. Раскрываются особенности развития художественной культуры Японии, сформулированы характерные черты эстетики японского театрального искусства.

Впервые в отечественной историографии проанализирован уникальный исторический источник "Описания пути от Константинополя до Очакова" французского инженера и путешественника Лафитта-Клаве, датированного 1784 - 1785 гг. Особое внимание уделено описанию Хаджибея (Одессы) и его окрестностей, которые через пять лет стали ареной боевых действий второй российско-турецкой войны 1787 - 1791 гг.

Вперше у вітчизняній історіографії проаналізовано унікальне історичне джерело "Опис шляху від Константинополя до Очакова" 1784-1785 рр. французького інженера та мандрівника Лафітта-Клаве (1739-1798), уривки з якого російською та українською мовами опубліковано в додатках. Особливу увагу приділено опису Хаджибею (Одеси) та його околиць, які п'ять років потому стали ареною бойових дій другої російсько-турецької війни 1787-1791 рр.

Представлена IV часть исследования личности Киевского Митрополита Спиридона (1475 - 1576) как ретранслятора основных тенденций и идей в церковно-политической жизни Великих княжеств Литовского, Тверского и Московского, Константинопольского Патриархата и султаната (территорий разновременного пребывания Спиридона). Предложены новые модели реконструкции через личность, деятельность и сочинения митрополита Спиридона многогранных проявлений жизни Восточной Европы последней четверти XV - начала XVI в. в сферах религиозного сознания, функционирования Церкви, борьбы ортодоксии и ересей, быта, политики, межгосударственных отношений, индивидуальных взаимоотношений в элитной среде и т.п. Пересмотрены на антропологическом микроуровне установленные в историографии взгляды на историю Восточной Европы последней четверти XV - начала XVI в. (эволюцию "православного мира" в условиях "открытого пространства" Европы).

Описаны города древнего мира и средневековья, в частности, Александрия, Антиохия, Афины, Вавилон, Карфаген, Константинополь, Троя, Фера, Херсонес, Элевсин, Эпидавр. Рассмотрена архитектура как форма общественного бытия, которая включает быт, нравы, постройки, пространства, а город как форма территориальной организации общества, связанная с государством как формой его социальной организации.

Розглянуто еліністичні впливи православної церкви на українську культуру, зокрема, грецького духовенства та грецької громади. У контексті багатовікових українсько-грецьких зв'язків і процесу формування в Україні християнського світогляду висвітлено історію окремих феноменів вітчизняної культури. Розглянуто боротьбу за грецьку віру Львівського Ставропігійного братства та Константинопольського Патріархату у Львові у XVI ст., грецької та релігійної громади міста Бердянська Таврійської губернії кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Розкрито основний ідейний зміст семіотичного феномену Золотих Воріт у Києві, зведення яких у 20-х роках ХІ ст. було закономірним наслідком тяжіння християнської традиції до матеріалізації духовних символів, наочним втіленням старокиївськими мислителями ідейної паралелі Єрусалим - Константинополь - Київ. Біблійну семіотику Золотих Воріт визначено такими поняттями як сила, влада, могутність. У політико-ідеологічних уявленнях середньовічної Русі Золоті Ворота розглядалися як брама до всього християнського царства і були невід'ємною частиною політичного ритуалу, що характеризував символічний діалог князя з Богом і народом.

Раскрыто главное идейное содержание семиотического феномена Золотых Ворот в Киеве, сооружение которых в 30-х годах ХІ ст. стало закономерным результатом тяготения христианской традиции к материализации духовных символов, наглядным воплощением старокиевскими мыслителями идейной параллели Ерусалим - Константинополь - Киев. Библийную семиотику Золотых Ворот определено такими понятиями как сила, власть, могущество. В политико-идеологических представлениях средневековой Руси они рассматривались как ворота ко всему христианскому царству и были неотьемлемой частью политического ритуала, который характеризовал символический диалог князя с Богом и народом.

Приведено 539 статей, содержащих историко-этимологический анализ географических названий греко-таврорумеев и урумов, переселившихся в Северное Приазовье из Крыма в конце 1870-х гг. Раскрыто содержание понятия топонимов. Проанализированы говоры румейского (или таврорумейского) диалекта, на которых разговаривали жители нескольких сел, в частности, урзуфо-ялтинский (села Урзуф и Ялта), больше-янисольский (Большой Янисоль, Константинополь, Стыла), каракубский (Старая Каракуба, Новая Каракуба, Бугас). Предложен словарь используемых лингвистических терминов.

Індекс рубрикатора НБУВ: Щ103(4УКР)6-183(5ТУР) + Щ145.73(4УКР)6-8

Рубрики:

Історія образотворчого мистецтва

Історія акварелі

Шифр НБУВ: Ж21929 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Э29(4УКР)-36

Шифр НБУВ: Ж68307 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Уточнено походження князів Вишневецьких, висвітлено їх зв'язки з правлячими династіями різних країн та іншими знатними родами, розглянуто й виправлено помилки, які супроводжували ці питання в більшості досліджень про Вишневецького. Встановлено причини загибелі Вишневецького в Константинополі у 1563 р., вияснено, чи пов'язана пісня про козака Байду саме з цим фактом і чи можна ототожнювати князя Д.Вишневецького і пісенного Байду. Розглянуто особливості формування епічної народної традициї про Вишневецького.

Уточнено происхождение князей Вишневецких, освещены их связи с правлящими династиями разных стран и другими знатными родами, рассмотрены и исправлены ошибки, сопровождающие эти вопросы в большинстве исследований о Вишневецком. Установлены причины гибели Вишневецкого в Константинополе в 1563 г., выяснено, связана ли песня о козаке Байде именно с этим фактом и можно ли отождествлять князя Д.Вишневецкого и песенного Байду. Рассмотрены особенности формирования эпической народной традиции о Вишневецком.

Досліджено процес політично-релігійної централізації середньовічного Галича як фактор, який обумовив формування політично-ідеологічних передумов виникнення у XIV ст. Галицької митрополії. Визначено релігійно-світоглядну ідеологію Галицького та Галицько-Волинського князівств у контесті феодальної роздробленості Київської Русі та політичної й релігійної централізації Галича. Розглянуто внутрішньо- та зовнішньополітичне життя Галицького й Галицько-Волинського князівств та їх вплив на виникнення Галицької митрополії. У даному аспекті досліджено засоби та методи боротьби за вплив на теренах Східної Європи між Константинопольським патріархатом і папським престолом у контексті їх релігійно-ідеологічного протистояння з використанням їх впливу на світську й духовну владу в Галичині та Волині протягом XII - XV ст. З'ясовано, що поява Галицької митрополії на початку XIV ст. обумовлена передусім збігом політичних і релігійно-ідеологічних інтересів світських володарів Галицько-Волинського князівства та Константинопольського патріархату у цей період. Галицьку митрополію розглянуто у контексті боротьби за релігійно-ідеологічний вплив на Галицько-Волинські землі між світськими та духовними володарями - носіями східного та західного християнських обрядів. Розкрито роль Галицької митрополії у політично-релігійному житті Центрально-Східної Європи у контексті міждержавних і міжконфесійних відносин XIV - XV ст.

Розглянуто основне завдання візантійського уряду в плані регулювання зовнішньої торгівлі - бажання вигідно отримувати високоліквідні східні товари, коли не здійснювалося жодних спроб державної організації посередницької зовнішньої торгівлі з метою одержання комерційного прибутку. Зазначено, що відсутність у імперському адміністративному апараті спеціальних відомств, діяльність яких була б спрямована на забезпечення контролю та регулювання торгівлі - наслідок перманентного превалювання політики над економікою. Окремі "спеціалізовані" чиновники (відомство епарха міста Константинополя, коммеркіарії, авідики тощо) були рідкістю, а сфера їх діяльності стосувалася переважно важливої у політичному плані зовнішньої торгівлі. Відзначено, що важливим засобом регулювання внутрішньої торгівлі була податкова система: податкові реформи Анастасія І (491 - 518 рр.) в 498 р. та Константина V (741 - 775 рр.) в 767 р. мали на меті запустити або інтенсифікувати функціонування ринкових механізмів. У цілому, особливості, принципи, завдання державного регулювання торгівлі у Візантії були викликані специфічними характеристиками комерційного обміну за будь-яких докапіталістичних суспільств, в яких торгівля переважно обслуговувала споживчі функції. Втручання з боку держави лише посилювало ці особливості й запобігало появі в усталеній економічній системі ранньосередньовічної Візантії можливостей для розширеного виробництва.

Досліджено одного з малодосліджених аспектів близькосхідної політики Росії - місії генерал-лейтенанта М. М. Муравйова до Константинополя й Олександрії у 1832 - 1833 рр. Вивчено особливості підготовки та реалізації миротворчої місії під керівництвом М. М. Муравйова, яка мала на меті якомога швидше припинити конфлікт між турецьким султаном Махмудом II і його могутнім бунтівним васалом. З'ясовано головні мотиви, що спонукали російський уряд до безпосереднього втручання у перший турецько-єгипетський конфлікт.

Рассмотрены проблемные вопросы, связанные с историей викингов и государств норманских завоевателей (варягов) в Северо-Восточной и Центральной Европе в IX - XI вв. Дана информация о географии расселения, нравах и обычаях российских племен, государствах викингов в Прибалтике, захвате варягами Киева, варяжских купцах, внутригосударственной политике Олега I, походах Игоря I на Константинополь. Уделено внимание истории службы варягов у великих киевских князей, объединению варяжских княжеств в единое государство, руническим надписям, борьбе за великое княжение между Рюрюковичами.

Розглянуто найважливіший етап у розвитку православної теології - візантійський. Дослідження присвячено еволюції панівного у Візантії напряму богословської та філософської думки - християнському неоплатонізмові. Показано, що візантійський неоплатонізм виникає в деконструкціях Ареопагітик, досягає власної творчої кульмінації в метафізиці Буття Максима Сповідника, зберігає неоплатонічні традиції у метафізиці есенціалізму (кінець VII - початок XIII ст.). До падіння Константинополя візантійський неоплатонізм встигає здійснити ще одне коло розвитку. Неоареопагітизм Григорія Палами змінюється творчою метафізикою Каліста Ангелікуда, а з 70-х рр. XIVст. панує паламітська схоластика, новий есенціалізм. Зазначено, що закономірності розвитку філософської теології візантійського неоплатомізму можуть бути ключем до розуміння закономірностей розвитку православної теології загалом.

Розроблено теоретико-методологічні та методичні основи формування географії культури (ГК) як окремого наукового напрямку (підсистеми) української суспільної географії. Розкрито зміст культури в суспільно-географічному контексті (СГК). Викладено періодизацію формування культурно-географічного підходу у світовій та українській землезнавчій науці. Обгрунтовано зміст української ГК, розроблено варіант її термінологічної системи. Проаналізовано геокультурну ідею "Київ - новий Константинополь" в СГК та дві геокультурні закономірності. Розроблено основи структуризації ГК та визначено три головні її галузі - етногеографія культури (етнокультурна географія), географія релігії (сакральна географія), історична ГК (історико-культурна географія) і три неголовні. Наведено схему системи методів у ГК, розкрито методику геокультурних досліджень.

Наведено результати досліджень з актуальних питань релігії, культури, мови, літератури, історії, краєзнавства та педагогіки. Розглянуто проблеми формування морально-ціннісних орієнтирів в контексті розвитку сучасної освіти. Наведено рекомендації щодо моделювання стратегії і тактики навчального процесу, зокрема, уроків і позакласних заходів. Проаналізовано становище російської й інших православних автокефальних церков світу в середині 1950-х рр. Охарактеризовано церковні жанри в контексті мовної практики XX ст. (на прикладі жанру тропаря). Увагу приділено історіографії дослідження болгарського наспіву.

Проаналізовано "київський міф", структура якого визначена статусом міста як сакрального, політичного й культурного центру східного слов'янства і який є в російському романтизмі характерним художнім концептом. Розглянуто його ліро-епічні жанрові вирішення (поема К. Рилєєва "Наливайко", вірш В. Бенедиктова "Киев" та однойменні поезії О. Хом'якова й І. Козлова, вірші П. Єршова "Монолог Святополка Окаянного" і "Смерть Святослава", вірш Ф. Тютчева "Андрею Николаевичу Муравьеву", драматична пародія К. Аксакова "Олег под Константинополем", мотиви київської давнини в поезіях О.К. Толстого; історичний роман М. Загоскіна "Аскольдова могила"). Висвітлено також інтерпретацію "міфу Києва" О. Пушкіним ("Руслан и Людмила", "Полтава" та ін.) і М. Гоголем ("українські" повісті). "Міф Києва" сприяє формуванню романтичного історичного героя з його "нерпавильністю" й психологічною складністю, незалежністю від авторитетів і органічною релігійністю. Воодночас, цей міф сприяє активізації громадянських концепцій романтиків, аж до витіснення традиційного сакрального моменту політичним. Багатство жанрово-стильових вирішень (ліричні, ліро-епічні, романо-епічні й драматичні форми, сатира та пародія) дає підстави для судження про активний перебіг літературного процесу в Росії І половини ХІХ ст., інтенсифікацію літературного пошуку на фоні руйнації класицизму, різноманітність індивідуальних мистецьких відкриттів.

Освещены история и современное положение православных церквей в ряде стран Восточной Европы. Детально рассмотрена история Вселенского Константинопольского патриархата, Элладской, Кипрской, Болгарской церквей в XX в. Даны некоторые замечания по истории Албанской православной церкви и ее воскресении в 1991 г. Значительное внимание уделено анализу событий в истории православных церквей в Румынии, Молдове, Венгрии, Чехии и Словакии, Польше. Охарактеризовано начавшееся в XX в. интенсивное возрождение духовной жизни в общинах, долгое время находившихся под гнетом тоталитарнывх идеологий. Проанализированы религиозные процессы в странах бывшего Советского Союза - Эстонии, Латвии, Литве, Белоруссии, Украине, Грузии.