Проаналізовано особливості вираження авторської позиції у творах Л.Леонова 1920 - 1930-х рр. Значну увагу приділено міфічному елементу в баладах зарубіжних і російських поетів: Й.В.Гете, В.Жуковського, О.Пушкіна, М.Лермонтова, гоголівським комедіям у структурі фейлетонів О.Т.Аверчикова, а також образу Смерті у російській поезії першої половини XIX ст.

Висвітлюється проблема національного характеру в драматургії (драмах, комедіях та трагедіях) М.Куліша, О.Корнійчука, І.Микитенка, Я.Мамонтова, Я.Галана з позиції національних ідеалів у плані відображення дійсності на основі генетичного укладу українського народу. Звернуто увагу на особливості розвитку української драматургії 20-30-х рр. ХХ ст. у складній боротьбі течій, методів, стилів під ідеологічним пресом більшовицької системи.

Охарактеризовано постать А.Данте як останнього поета середньовіччя та першого у добу Нового часу. Проаналізовано поему мислителя "Божественна комедія" як філософсько-художній синтез середньовічної культури, а також її місце у світовій літературі.

Охарактеризована личность А.Данте как последнего поэта средневековья и первого в эпохе Нового времени. Проанализированы поэма мыслителя "Божественная комедия" как философско-художественный синтез средневековой культуры, а также ее место в мировой литературе.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)5-4

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано експресивно-стилістичний потенціал оказіоналізмів у художньо-поетичному мовленні Л. Костенко. Висвітлено етапи формування теоретичної та прикладної семасіології. Описано особливості вербалізації концепту "освіта" в англійській, французькій, російській та українській мовах, структурно-семантичні особливості фразеологічних одиниць з національно-культурним компонентом у німецькій та французькій мовах. Розкрито поетикальні аспекти конфлікту світоглядів у англійських комедіях Б. Шоу наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. Визначено іншомовні запозичення як засоби поповнення інноваційного словникового фонду сучасної англійської мови, варіативність англомовних запозичень у сучасних ЗМІ. Розглянуто питання про поповнення дієслівного складу української мови неологізмами іншомовного походження наприкінці ХХ - початку ХХІ ст.

Проанализирован экспрессивно-стилистический потенциал оказионализмов в художественно-поэтической речи Л. Костенко. Освещены этапы формирования теоретической и прикладной семасиологии. Описаны особенности вербализации концепта "образование" в английском, французском, русском и украинском языках, структурно-семантические особенности фразеологических единиц с национально-культурным компонентом в немецком и французском языках. Раскрыты поэтикальные аспекты конфликта мировоззрений в английских комедиях Б. Шоу конца ХІХ - начала ХХ ст. Определены иноязычные заимствования как средства пополнения инновационного словарного фонда современного английского языка, вариативность англоязычных заимствований в современных СМИ. Рассмотрен вопрос о пополнении глагольного состава украинского языка неологизмами иноязычного происхождения конца ХХ - начала ХХІ ст.

Досліджено жанрово-композиційні та мовно-стилістичні (поетикальні) особливості української мелодрами кінця XIX - початку XX ст. на матеріалі драматургії Л.Яновської й І.Тогобочного. Розглянуто її різні види та підвиди, прийоми творення характеру та сюжету. Визначено основні тенденції розвитку мелодрами. У Л.Яновської виявлено трансформацію побутової мелодрами до психологічної, у І.Тогобочного - до соціальної. Особливу увагу приділено вивченню поетикальних мелодраматичних засобів: емфатичності й інверсованості мови, контрастності образів (лиходій - доброчинець), використання шаржу та гротеску у мелодрамах-комедіях і "кривавих фіналів" у мелодрамах-трагедіях. Показано особливу роль у творах даного жанру таких композиційно-смислових засобів, як випадок, таємниця, несподіванка.

Розглянуто проблематику психологічної драми в українській літературі 1970 - 1980-х рр. та ідейно-естетичні рівні у контексті сьогодення. По-новому проаналізовано п'єси В.Врублевської, О.Коломійця, М.Зарудного, Ю.Щербака, Я.Стельмаха та інших митців, простежено форми та засоби психологічного аналізу, виявлено елементи психологізму як основної засади оновлення змісту драматургічного твору в цілому. Досліджено феномен ліризації як засіб проникнення в духовний світ сучасника, розкриття традицій духовності. Психологізм і ліризацію, які сприяли анулюванню ідеологічних догм соцреалізму, розглянуто як засоби гуманізації, повернення до людини її внутрішнього єства, стосунків зі світом і з собою. Визначено різновиди лірико-драматичних жанрів (лірико-драматична дума, народна дума-драма, лірична комедія, лірична драма, комедія-фарс, повість про любов, повість для театру). Простежено, як прийоми психологізації та ліризації розширюють зображувальні можливості драматичного твору за рахунок уведення до художнього тексту різних форм інакомовлення (притчі, легенди, сну, символіки, персоніфікації тощо).

Наведено результати багатоаспектного аналізу міжтекстових зв'язків у поетичних творах Т.С. Еліота 1910 - 1930-х рр., досліджено домінуючі в них форми та функції інтертекстуальності. З'ясовано, що джерелами формування інтертекстуальності метатексту поета є Біблія, "Метаморфози" Овідія, "Сатирикон" Петронія, "Божественна комедія" Данте, твори Шекспіра. Виявлено, що як джерела запозичення численних мотивів та образів Т.С. Еліот використовував також наукові дослідження з антропології - "Золоту гілку" Дж.Фрезера та "Від ритуалу до роману" Дж.Вестона. Доведено, що творчість Т.С. Еліота є експліцитним та імпліцитним діалогом з попередниками, поет органічно синтезує відомі та маловідомі образи, мотиви та теми як знаки світової культури від язичництва до модернізму, які художньо трансформуються за допомогою таких форм інтертекстуальності, як цитата (атрибутована та неатрибутована), ремінісценція, алюзія, парафраза, міфема, міфологема, вкраплення "чужого" стилю. Відповідно до джерела запозичення інтексти класифіковано як міфологічні та літературні. Виявлено особливості одноступеневої та полігенетичної інтеракції у метатексті Т.С. Еліота. Проаналізовано різноманітні прояви міжтекстових зв'язків на рівні власне інтертекстуальності, паратекстуальності й архітекстуальності. Охарактеризовано домінантні для поезії Т.С. Еліота функції інтертекстуальності: культурно-семіотичну, семантико-трансформаційну та структурно-наратологічну.

Проаналізовано творчість Д. Аліг'єрі (1265 - 1321), який належав до найбільш універсальних постатей у світовій культурі. Проаналізовано вплив митця на розвиток італійської й європейської літератур, європейської думки, усієї культурної традиції. Наведено фундаментальний мистецький коментар до "Божественної комедії". Увагу приділено світу Данте. Показано місце теми художника у радянському мистецтві. Показано, як найкращі російські й українські живописці та графіки знаходили можливість, шляхом подолання ідеологічних стереотипів, адекватно й оригінально озиватися на вічні Дантові імпульси.

Проанализировано творчество Д. Алигьери (1265 - 1321), который принадлежал к наиболее универсальным личностям в мировой культуре. Проанализировано влияние художника на развитие итальянской и европейской культур, европейской мысли, всей культурной традиции. Приведен фундаментальный художественный комментарий к его "Божественной комедии". Внимание уделено миру Данте. Показано место темы художника в советском искусстве. Показано, как наилучшие российские и украинские живописцы и графики находили возможность, путем преодоления идеологических стереотипов, адекватно и оригинально отзываться на вечные Дантовые импульсы.

Наведено загальну характеристику розвитку середньовічної літератури (СЛ) народів Європи та Сходу (персько-таджицької та китайської лірики). Проаналізовано творчість Данте Аліг'єрі та його поему "Божественна комедія". Висвітлено джерела СЛ. Досліджено творчість представників персько-таджицької (Рудакі (бл. 858 - 941), Омара Хайяма (бл. 1048 - після 1122), Гафіза (Шамседдина Могаммеда) (бл. 1325 - 1389 або 1390)) і китайської лірики - Лі Бо (701 - 762), Ду Фу (712 - 770).

Приведена общая характеристика развития средневековой литературы (СЛ) народов Европы и Востока (перско-таджикской и китайской лирики). Проанализированы творчество Данте Алигьери и его поэма "Божественная комедия". Освещены источники СЛ. Исследовано творчество представителей перско-таджикской (Рудаки (ок. 858 - 941), Омара Хайяма (ок. 1048 - после 1122), Гафиза ( Шамседдина Мохаммеда) (ок. 1325 - 1389 или 1390)) и китайской лирики - Ли Бо (701 - 762), Ду Фу (712 - 770).

Досліджено специфіку поетики абсурду в творах М. Куліша та її деяку суголосність естетиці експресіонізму, екзистенціалізму, театрові абсурду, сучасним спробам екзистенціалістсько-абсурдистських трактувань творів В. Шекспіра, М. Гоголя, А. Чехова, а також простежено діалогічні зв'язки п'єс М. Куліша з творами Мольєра, М. Гоголя, М. Хвильового, М. Булгакова, естетикою експресіонізму Леся Курбаса. Поетика абсурду М. Куліша репрезентує світ як безглуздість, недоладність, відсутність смислу та логічності. Людина в такому світі постає позачасовою абстракцією, приреченою на пошуки неіснуючого сенсу, її хаотичні дії серед руїн позначені повторюваністю, монотонністю, безцільністю, безвихідністю, її механіко-математичний характер зв'язаний з послабленням фабули, психологізму, загальмованістю сценічного темпоритму, монологізмом, відкритістю фіналів. Встановлено, що у комедіях М. Куліша найповніше виявляють себе такі стильові домінанти поетики абсурду, як стильовий прийом "гри у життя" ("Отак загинув гуска"); бюрократична фантасмагорія як інтертекст ("Хулій Хурина"); стильова домінанта гротескної символіки ("Мина Мазайло"); естетика божевілля ("Народний Малахій"); апокаліптична образність ("Маклена Граса"). Проаналізовано й інші засоби абсурду: пародія, сновидність, містичність та ірреальність художнього простору, алогізм слів і вчинків персонажів, їх некомунікабельність, відсутність причинно-наслідкових зв'язків.

Наведено понад 1 500 термінів і понять, в яких зафіксована історія винаходів і відкриттів європейського театру від витоків до кінця XVIII ст. Розкрито сутність таких понять, як амвон, балаган, бенефіс, драма агіографічна, комедія сатирична, сюжет, театр літературний, театрократія, трагедія масок.

Приведено более 1 500 терминов и понятий, в которых зафиксирована история изобретений и открытий европейского театра от истоков до конца XVIII в. Раскрыта сущность таких понятий, как амвон, балаган, бенефис, драма агиографическая, комедия сатирическая, сюжет, театр литературный, театрократия, трагедия масок.

Об'єкт дослідження - політична комедія. Визначено її місце в драматургії Західної України другої - третьої декад минулого сторіччя. У центр літературознавчої уваги як предмет дослідження потрапили знакові атрибути проаналізованого жанру, особливості поетики творів західноукраїнських митців.

Проаналізовано комедії Арістофана в контексті уявлень про відкриту форму. Визначено обумовленість своєрідності організації драматичного конфлікту, побудови сюжету та добору композиційних засобів втіленням в комедіях Арістофана засад відкритої форми драматичного конструювання. Запропоновано потрактувати комедію Арістофана та комедію Менандра як вихідні етапи становлення двох традицій в історії європейської комедії, які визначаються тяжінням до відкритої та закритої форм. Набуло подальшого розвитку уявлення про зв'язок комедій Арістофана із народною сміховою культурою. Відзначено закономірність звернення комедіографів до художніх засобів відкритої форми на переломних етапах становлення європейського театру. Доведено, що роль творчої спадщини Арістофана у формуванні європейської комедійної традиції визначається втіленням у його комедіях засад відкритої форми.

Розглянуто вплив елементів зороастрійської концепції світової історії та ритуальної практики на іудаїзм, християнство й іслам. Проаналізовано особливості мови Авести. Показано наслідки походів Александра Македонського для зороастрійської культури. Подано інформацію про зв'язок між "Книгою про праведного Вірафа" та творами Ібн Сіни "Хайй син Якзана" й А. Данте "Божественна комедія". Приділено увагу перекладній літературі Сходу. Охарактеризовано впровадження ісламу в Мавераннахрі. Розглянуто наслідки появи фарсі на подальший розвиток арабомовної літератури. Розкрито своєрідність висвітлення винної тематики у чотиривіршах Омара Хайяма.

Надано результати комплексного дослідження ідейно-художніх тенденцій розвитку російської комедії 1800 - 1830-х рр. Зазначено, що до аналізу залучено твори І. А. Крилова, О. С. Грибоєдова, О. О. Шаховського, М. М. Загоскіна, М. І. Хмельницького, О. І. Писарєва, П. О. Катеніна, Ф. Ф. Кокошкіна та їх сучасників. Обгрунтовано думку про те, що розвиток цього жанру в російській літературі XVIII - XIX ст. - іманентний процес, у якому комедія 1800 - 1830-х рр. забезпечує безперервність національної жанрової традиції. Суттєвою рисою комедіографії перших десятиліть XIX ст. є, з одного боку, певна художня еклектичність, яка відбила перехідний характер епохи, а з іншого - помітна інтенсифікація процесів жанрово-родового синтезу, результатом якої стала поява різноманітних жанрових модифікацій комедії. Зазначено, що діалектика цих тенденцій і визначила специфіку комедії першої третини XIX ст.

Розглянуто трансформації у жанровій парадигмі української драми у зв'язку з різноманітними функціями іронії. Виявлено, що за умов жанрового маргінесу перехідної доби відбувається переакцентування у жанровій парадигмі: комедія, жарт, водевіль виявляють тяжіння до мімезису сатиричної драми, а в сюжеті драм про іронію долі викристалізовується романсова мелодраматична матриця.

Рассмотрены трансформации жанровой парадигмы украинской драмы в связи с различными функциями иронии. В связи с этим комедия, водевиль тяготеют к мимезису сатирической драмы, в то время как в сюжете драм об иронии судьбы героических личностей выкристаллизовывается романсовая мелодраматическая матрица.

The paper considers the transformations in the genre paradigm of the Ukrainian drama associated with various functions of irony. In this connexion the comedy and vaudeville seem to gravitate towards the satirical drama whereas the plot of a drama featuring the irony of fate of heroic characters has traces of the romance melodramatic matrix.

Проаналізовано ранню п'єсу А.П.Чехова "Лешак", визначену автором як "велика комедія-роман". Виявлено систему нових драматургічних принципів, втілених у п'єсі, які склалися у письменника під впливом досвіду оповідальних, епічних засобів зображення життя у прозових жанрах.

Проанализирована ранняя пьеса А.П.Чехова "Леший", определяемая автором как "большая комедия-роман". В ходе анализа выявлена система тех новых драматургических принципов, воплощенных в пьесе, которые сложились у писателя под влиянием опыта повествовательных, эпических способов изображения жизни в прозаических жанрах.

The paper presents an analysis of an early play by A.P. Chekhov which was defined by the author as "a grand comic novel" and had become a pre-trend of his mature plays. As a result of the analysis made it was revealed that the author employed new dramatic principles which resulted from his previous experience of applying epical means to portray life scenes in prosaic genres.

Здійснено інтертекстуальний аналіз поеми відомого англо-американського поета XX ст. Т. С. Еліота "Ash Wednesday" ("Великопісна середа", 1930). Досліджено міжтекстовий вплив - паратекстуальність. Найбільш семантично акцентованим джерелом "чужого слова" в аналізованому творі є "Божественна комедія" Данте.

Рассмотрены интертекстуальность и роль дантовских мотивов в поэзии англо-американского поэта ХХ в. Т. С. Элиота "Ash Wednesday" (1930). Семантика интертекстуально структурированого произведения - амбивалентна и диалогизирована. Используемые в поэзии интертекстуальные фигуры есть важными смыслообразующими элементами.

This article deals with the role and intertextuality of DanteТs motives in T. S. EliotТs poem "Ash Wednesday" (1930). The semantics of the intertextual text presented in dialogues is ambiguous. The intertextual figures are the important sensemaking elements.

Розглянуто роль образу блазня, яку заледве чи можна звести до невід'ємного елементу комедійного жанру в його класичному (античному) розумінні. У багатьох випадках блазень (котрий зароджувався як персонаж драм і частіше називався клоуном) не був сюжетним персонажем, а функціонував як інститут людської тілесності, заснований на довготривалій популярній традиції і глибоко вкорінений в культуру. Аналізуючи персонажів блазнів у відомих (здебільшого, ранніх) комедіях Шекспіра, досліджено, наскільки важливе місце посідають вони у жанрі комедії і до якої міри їх присутність є жанротворчою. Зроблено висновок, що блазнюючі фігури Шекспірових комедій навантажені певними важливими жанровими атрибутами (вони є носіями зв'язку із середньовічною традицією комізму; вони несуть у собі смішну і повчальну, проте не висміювальну, природу єлизаветинської комедії; вони слугують непрямими речниками самого автора; вони є коментаторами і текстуальними референтами, хронотопно тісно співвіднесеними до глядача/читача). Однак їх присутність є визначальною не стільки для жанру комедії у класичному, арістотелівському, розумінні, скільки для шекспірівського методу творення драми, незалежно від її жанрових різновидів.