Досліджено жанрово-композиційні та мовно-стилістичні (поетикальні) особливості української мелодрами кінця XIX - початку XX ст. на матеріалі драматургії Л.Яновської й І.Тогобочного. Розглянуто її різні види та підвиди, прийоми творення характеру та сюжету. Визначено основні тенденції розвитку мелодрами. У Л.Яновської виявлено рух побутової мелодрами до психологічної, у І.Тогобочного - до соціальної. Особливу увагу приділено вивченню поетикальних мелодраматичних засобів: емфатичності й інверсованості мови, контрастності образів (лиходій - доброчинець), використання шаржу та гротеску у мелодрамах-комедіях і "кривавих фіналів" у мелодрамах-трагедіях. Показано особливу роль у творах даного жанру таких композиційно-смислових засобів, як випадок, таємниця, несподіванка.

  Скачати повний текст

Розглянуто проблематику психологічної драми в українській літературі 1970 - 1980-х рр. та ідейно-естетичні рівні з позицій сьогодення. По-новому проаналізовано п'єси В.Врублевської, О.Коломійця, М.Зарудного, Ю.Щербака, Я.Стельмаха та інших митців, простежено форми та засоби психологічного аналізу, виявлено елементи психологізму як основної засади оновлення змісту драматургічного твору в цілому. Досліджено феномен ліризації як засіб проникнення в духовний світ сучасника, розкриття традицій духовності. Психологізм і ліризацію, які допомогли відкинути ідеологічні догми соцреалізму, розглянуто як засоби гуманізації, повернення до людини її внутрішнього єства, стосунків зі світом і з собою. Визначено різновиди лірико-драматичних жанрів (лірико-драматична дума, народна дума-драма, лірична комедія, лірична драма, комедія-фарс, повість про любов, повість для театру тощо). Простежено, як прийоми психологізації та ліризації розширюють зображувальні можливості драматичного твору за рахунок уведення до художнього тексту різних форм інакомовлення (притчі, легенди, сну, символіки, персоніфікації тощо).

  Скачати повний текст

Наведено результати багатоаспектного аналізу міжтекстових зв'язків у поетичних творах Т.С. Еліота 1910 - 1930-х рр., досліджено домінуючі в них форми та функції інтертекстуальності. З'ясовано, що джерелами формування інтертекстуальності метатексту поета є Біблія, "Метаморфози" Овідія, "Сатирикон" Петронія, "Божественна комедія" Данте, твори Шекспіра. Виявлено, що як джерела запозичення численних мотивів та образів Т.С. Еліот використовував також наукові дослідження з антропології - "Золоту гілку" Дж.Фрезера та "Від ритуалу до роману" Дж.Вестона. Доведено, що творчість Т.С. Еліота є експліцитним та імпліцитним діалогом з попередниками, поет органічно синтезує відомі та маловідомі образи, мотиви та теми як знаки світової культури від язичництва до модернізму, які художньо трансформуються за допомогою таких форм інтертекстуальності, як цитата (атрибутована та неатрибутована), ремінісценція, алюзія, парафраза, міфема, міфологема, вкраплення "чужого" стилю. Відповідно до джерела запозичення інтексти класифіковано як міфологічні та літературні. Виявлено особливості одноступеневої та полігенетичної інтеракції у метатексті Т.С. Еліота. Проаналізовано різноманітні прояви міжтекстових зв'язків на рівні власне інтертекстуальності, паратекстуальності й архітекстуальності. Охаракретизовано домінантні для поезії Т.С. Еліота функції інтертекстуальності: культурно-семіотичну, семантико-трансформаційну та структурно-наратологічну.

  Скачати повний текст