Зазначено, що серія ідеологічних погромів була організована в 1946 - 1948 рр. А.Ждановим за ініціативи Й.Сталіна. Постанови ЦК ВКП (б) з викриттям різних перекручень і хиб в історичній науці, літературі, музиці знаходили живий відгук в Україні, де негайно "виявляли" аналогії "ідейним збоченням", "викривленням", "помилкам", так званого, буржуазно-націоналістичного характеру. Не обминули Україну й наслідки "лисенківщини", що на десятки років загальмувало розвиток генетики й кібернетики. Представниками "антинародного, формалістичного, згубного для радянської музики напрямку" категорично кваліфікувалися українські композитори. Наприкінці 1948 р. в Україні було розгорнуто боротьбу проти "низькопоклонства перед Заходом", а пізніше проти "космополітизму".

Досліджено когнітивні підстави формування та корекції поведінки зі збоченнями. На підставі аналізу уявлень про рефлексію, у теоріях наукової раціональності та теоріях навчання, а також підходів до розуміння джерел девіантності теоретично типологізовано можливі варіанти взаємозв'язку між формами поведінки підлітків у період кризи дорослішання та їх рефлексивністю. Відокремлено групу підлітків, поведінка яких зумовлена низьким рівнем рефлексивності. На підставі розуміння уявлень про ієрархію потреб у рефлексії та її механізми, а також з урахуванням необхідності формування у підлітків психологічного запиту розроблено тренінг, що містить етапи: актуалізації когнітивного компонента переживання, ініціації когнітивного дисонансу, формування навичок рефлексивного переносу. Запропоновано розуміння змістової рефлексії як маркера високої рефлексивності, а також відокремлення компонентів рефлексивності. Розроблено процедуру перманентної та підсумкової діагностики ефективності корекційної програми розвитку рефлексивності. Констатовано, що зниження рівня агресивності та негативізму в підлітків корекційної групи зумовлені цими когнітивними змінами.

Висвітлено актуальну проблему статеворольової соціалізації особистості, вплив гендерних стереотипів на цей процес. Засвідчено, що низькі ціннісні пріоритети, несформовані моральні засади статевої поведінки, збочення у статевих поняттях і міжстатевих стосунках нерідко беруть свій початок у несприятливих умовах батьківської сім'ї. Виділено якісні психологічні характеристики, притаманні процесу статевої соціалізації дитини у сім'ї. Розглянуто особливості ставлення батьків до хлопчиків та дівчаток в сім'ї. Зазначено, що провідною причиною негативних наслідків у статеворольовій соціалізації є відсутність у сім'ях позитивних зразків статеворольового становлення для ідентифікації за чоловічим або жіночим типом. Наведено приклади впливу позасімейних інститутів на процес статеворольової соціалізації особистості. Подано дані джерел інформації, до яких звертаються підлітки з питань статевої поведінки. Показано роль школи у формуванні статевих стереотипів у хлопчиків та дівчат. Розкрито роль засобів масової інформації - газет, журналів, радіопередач, телебачення у статеворольовій типізації та соціалізації особистості.

Досліджено природно-правове мотивування суперечливої сутності руху. Виходячи з законів механіки, обгрунтовано природне право та доведено, що воно завжди потребує верифікації з природними законами. У наведеній авторській дефініції надано метафізичну єдність фізики, філософії, логіки та канонічного права, яка сприяє онтологічному вирішенню проблем суперечливого руху у права. Динаміка світових законів природи має вплив на антропологію людини, яка інакше не називалась би мікросвітом. Але у людини існує ще й своя автономна динаміка, генератором якої є рух людини. Для людини важливо правильно сприйняти рух, який буває абсолютним і відносним. Зокрема, онтологічні природні закони сприяють абсолютному рухові у Всесвіті, а природне право - відносному рухові у суспільстві з певними впливами на рух у Всесвіті. Тобто відносний рух, який притаманний природному праву, є різновидністю змін і процесів, що потребує наукового дослідження. Логіка, яка знаходить порушення несуперечливості закону, доводить, що двох взаємозаперечливих тверджень про один і той самий предмет не буває. Вона констатує факт збочення у твердженнях про природне право. А філософія права, беручи до уваги ці збочення, виводить, спростовує хиби, фальшиве природне право. У такому діалектичному русі встановлюється істинність у природному праві, відкидаючи квазіістину. Логічне мислення не призводить природне право до абсурду, а до природних законів для того, щоб людина сама встановила істинність. У цьому випадку існує логічне твердження, що жодна норма позитивного закону не може бути істинною одночасно зі своїм запереченням у природному законі. Іншими словами, логіка виводить людину на самостійне прийняття рішень, маючи сутність суперечливих явищ.

Проаналізовано поетику психоаналізу у ранній прозовій творчості С. Процюка. Систему психоаналітичних кодів у збірках повістей та оповідань "Шибениця для ніжності" та "Серафими і мізантропи" складають категорії деструкції, аморальності, неврозів, конфліктів, страхів, наявність яких дозволяє інтерпретувати ранню прозу українського письменника психологічними творами, епікою психоаналітичного спрямування та епікою з психоаналітичними конструктами. Виявлено, що рання прозова творчість С. Процюка вагомо вплинула на формування авторської унікальної поетики та стилю, розбудованих на засадах психоаналізу у його великій епіці ("Інфекція", "Тотем", "Жертвопринесення", "Руйнування ляльки", "Пальці поміж піском" та ін.). Досліджено, що психоаналітичні конструкти у збірках "Шибениця для ніжності" та "Серафими і мізантропи" представлені хаотично і досить неоднорідно, що засвідчує процес вироблення і становлення авторського стилю. Прийоми самопізнання, самокопирсання, інсайтування, самокритики, самозізнання і чесності з собою закономірно підсилені складними категоріями страху, невпевненості, деструкції, аморальності, відчаю, а також психозами, неврозами, збоченними фантазіями і суїцидальними думками персонажів ранньої епіки С. Процюка. Психоаналітичній типізації героїв сприяє уведення у структуру тексту термінів психіатричного характеру, що формують тло психоаналізу, умотивовуючи окремі з учинків персонажів творів. Рання творчість С. Процюка відзначається антиімперськими мотивами як одним із базових чинників формувань невдоволення, супротиву, несвідомого опротивнення й опору системі, девальвації суспільних цінностей тощо. Психоаналітичного звучання у творах набувають невротична закоханість ("Шибениця для ніжності"), нерозділене кохання ("Крапля Береша"), душевні та психічні перипетії учасників любовного трикутника ("Червона троянда, Чорна троянда"), саморуйнація та мізантропія ("Викрадені монологи"). Психоаналітичні конструкти повістей формують новий тип героя у літературі кінця ХХ - початку XXI ст., що містить психоаналітичні засновки, коди, детермінанти, героя-лузера, героя-відлюдника, героя-психотика як доволі продуктивних персонажів у епічному доробку С. Процюка, чию психічну організацію письменник майстерно характеризує низкою психоаналітичних засобів, прийомів та інструментів.