Лікування хворих цукровим діабетом з гнійно-некротичними захворюваннями м'яких тканин здійснено за принципами активної хірургічної тактики. Для попередження післяоперційних нагноєнь виконувалось активне дренування рани, яке доповнювалось місцевим використанням пінних аерозольних препаратів, призначених для застосування в першій фазі ранового процесу. Підсумки порівняльного аналізу результатів лікування запропонованим методом доводять, що поєднання активного дренування рани з місцевим застосуванням пінних аерозолей після радикальної санації осередку гнійно-некротичної деструкції дозволяє стабілізувати процес загоєння, ефективно приглушує ранову мікрофлору і надійно запобігає розвитку місцевого запалення. Хірургічне лікування хворих цієї категорії повинно проводитися в умовах обов'язкового адекватного антидіабетичного лікування і корекції порушень у системі гомеостазу.

На модели карагиненового острого асептического перитонита у крыс показано, что под влиянием дексаметазона усиливается грануломоноцитопоэз, выход лейкоцитов в кровь, аккумуляция их в очаге и раньше завершается лейкоцитарная реакция, и что, таким образом, противовоспалительный эффект дексаметазона во многом реализуется за счет усиления защитно-приспособительных реакций системы крови.

На модели карагиненового острого асептического перитонита у крыс показано, что при воспалении на фоне введения криоэкстракта хориона наблюдается заметное угнетение нейтрофильной реакции и стимуляция макрофагально-фибробластической реакции, а также более раннее завершение воспаления, то есть криоэкстракт хориона обладает выраженным противовоспалительным действием, которое во многом реализуется путем угнетения патологических и стимуляции защитно-приспособительных реакций системы крови.

Проаналізовано морфологічні особливості, які обумовлюють клінічний перебіг та прогноз одонтогенних кератокіст (ОКК). Проведено клініко-морфологічне дослідження 40 випадків ОКК. Доведено: кератокісту частіше можна зустріти у чоловіків, ніж у жінок, переважно у віці 12 - 35 років; вона виникає на нижній щелепі у зоні третього моляра. Визначено, що розташування кіст обумовлено віком хворих. Рецидиви виявлено у 6 випадках, проростання ОКК у гайморову порожнину як і множинні ОКК - у 5 випадках. Розкрито морфологічні особливості ОКК: хронічне запалення з проліферацією епітелію, рідко з його дисплазією, а також паракератоз у верхніх відділах епітелію та наявність супутніх дрібних кіст у стінці основної кісти.

Досліджено роль лейкотрієнів (ЛТ) C4/D4/E4 у сироватці крові жінок з міомою, ендометріозом матки та при поєднанні цих процесів, визначено їх роль при даній патології. Встановлено суттєву роль ЛТ у розвитку запальної реакції при поєднаних доброякісних процесах матки (ПДПМ). Підкреслюється необхідність розробки диференційних схем корекції рівня ЛТ у крові в залежності від виду ПДПМ з використанням активних антилейкотрієнових препаратів.

В експериментах на 34 білих щурах-самцях досліджено інтеграцію реакцій неспецифічної резистентності (НР) у випадку асептичного запалення та його корекції тимопентином (ТП - 100 мкг/кг внутрішньочеревинно за 30 хв до введення флогогенного агента). Вивчено 25 загальносоматичних, цитологічних, цитохімічних і біохімічних показників лімфоїдних органів і крові, оцінено їх взаємозв'язки за допомогою методу кореляційних плеяд. Показано, що ТП у інтактних щурів посилював інтеграцію показників НР, підвищував роль наднирників у сітці корелювальних ознак. Асептичне запалення характеризувалось виникненням зв'язків між клітинними реакціями у запальному вогнищі та реакціями на рівні всього організму. ТП під час запалення знижував інтеграцію показників НР стрес-синдрому, індукованого місцевим патологічним процесом, і не впливав на кількість кореляцій, що характеризують запальне вогнище. Активність кірки наднирників за цих умов підвищувалась.

Досліджено біохімічні показники у плазмі крові тварин з експериментальним запаленням. Уведення кріоекстракту хоріона дозволяє зменшити тяжкість протікання процесу і за менший строк досягти нормалізації функціонування метаболічних систем в організмі тварин з експериметальним запальним процесом.

Висвітлено історію розвитку фармакології, розкрито основи загальної та спеціальної фармакології. Розглянуто лікарські засоби, що впливають на вегетативну нервову систему, а також лікарські речовини, які регулюють процеси обміну речовин, запалення, алергії та імунотропні засоби. Досліджено механізм дії засобів, що впливають на функції центральної нервової системи та виконавчих органів, властивості протимікробних хіміотерапевтичних засобів. Подано основи фітотерапії та гомеопатії, наведено рекомендації щодо надання першої допомоги у випадках гострого отруєння лікарськими речовинами та хімічними сполуками.

У клініці травматології та ортопедії Медичного центру Управління справами Президента РФ методом черезкісткового остеосинтезу за допомогою стрижневих і спице-стрижневих апаратів конструкції А. І. Городниченка з 1997р. до 2000р. прооперовано 158 пацієнтів із внутрішньо- та навколосуглобовими переломами довгих кісток, із них 56 мали супутній остеопороз. Показаннями для остеосинтезу були деякі відкриті переломи, переломи проксимальних відділів стегнової та плечової кісток, колінного суглоба та дистального відділу плечової кістки за класифікацією AO/ASIF. Можливість закрито, атравматично та надійно фіксувати кісткові відламки дозволила швидше активізувати хворих, поліпшила якість їх життя, скоротила час стаціонарного лікування, мінімізувала небезпечність виникнення гіпостатичних ускладнень, що в сукупності з багаторазовим використанням всіх вузлів і деталей апарата має велике економічне значення. Консолідацію переломів досягнуто у всіх випадках. З ускладнень зафіксовано запалення м'яких тканин навколо стрижнів у 5 пацієнтів. Метод дозволив почати раннє відновне лікування постраждалих і поліпшити функціональні результати лікування.

На модели карагиненового острого асептического перитонита у крыс с использованием ингибиторов ряда лейкоцитарных продуктов показано, что лизосомальные протеиназы угнетают активацию эритропоэза при воспалении, липоксигеназные производные - стимулируют, а в целом эйкозаноиды усиливают эритропоэз еще больше. Активные формы кислорода способствуют развитию гиперплазии красного ростка костного мозга. Введение дексаметазона усиливает интенсификацию эритропоэза.

Із уражених серозно-катаральним запаленням легень 364 свиней виділено переважно культури молікутів (65,1-87,9), та бактерій - стафілококів (29,7), пастерел (24,2), стрептококів (14,0), ешеріхій (12,4) і рідше - ще 17 видів. Культури молікутів ідентифікували як M. hyorhinis (51,9), M. arginini (32,9), M. hyosynoviale (12,7), A. laidlawii (11,4) та A. granularum (1,3). Від 34,2 свиней виділено культури мікоплазм, які типувати не удалося. Це вказує на необхідність їх подальших досліджень.

Проаналізовано помилки у діагностиці менінгітів на догоспітальному етапі. Визначено ступінь вираження компонентів запалення в головному та спинному мозку, його оболонках, викликаних герпетичним менінгоенцефалітом і мієлітом. Висвітлено роль ентеробіозу в розвитку неврологічних порушень і зниженні компенсаторно-пристосувальних реакцій. Досліджено проблему кліщового енцефаліту в Україні. Наведено екологічну та клініко-епідеміологічну характеристики випадків гарячки Західного Нілу в Україні. Викладено сучасні методи діагностики та лікування серозних менінгітів. Розглянуто питання вакциноасоційованого поліомієліту та поствакцинальних реакцій. Установлено диференціальний діагноз серозного та гнійного менінгіту в новонароджених. Зроблено оцінку емпіричної антибіотикотерапії гнійних менінгітів у дітей. Використано хлорофіліпт для лікування лістеріозного менінгіту та менінгоенцефаліту. Відображено сучасні аспекти лікування гнійних менінгітів у дітей.

На підставі виявлення низькомолекулярних фракцій білків у пацієнтів з ексудативно-гіперемічною та ерозивно-виразковою формами захворювання встановлено обмеження деградації білків у вогнищі запалення. Рекомендовано для лікування застосовувати інгібітори протеаз.

Розглянуто проблему спільності механізмів виникнення та розвитку патологічного процесу у випадку легеневих хвороб без урахування домінуючого значення їх нозології. Про це свідчать результати аналізу клінічних спостережень, що виявив скоріш кількісні, ніж якісні відмінності у стані метаболічних процесів у разі рецидивуючих та різних хронічних захворювань у дітей. Вказано на універсальність реакцій організму під час запального процесу легень, а також на злагодженість реагування різних органів і систем на подразнення (запалення) незалежно від нозологічної форми захворювання.

Обстежено 124 жінки, з них: 40 здорові, які склали контрольну групу; 84 страждають безпліддям, з яких 44 пацієнтки з безпліддям після перенесеної хламідійної інфекції включено до I групи. II групу склали 40 жінок із безпліддям, які мають в анамнезі запалення нехламідійного генезу. За результатами проведених досліджень виявлено збільшення фолікулостимулюючого гормону (ФСГ) у першій фазі менструального циклу у хворих I групи у порівнянні з контрольною та II групами. Знизився рівень ФСГ на 14-й день менструального циклу у хворих I та II груп, а у хворих, які мали хламідійну інфекцію, зниження рівня естрадіолу відбулося в першій фазі менструального циклу та в період овуляції. Вміст прогестерону на 21-й день менструального циклу у хворих I групи набагато нижче за контрольну. Таким чином, у хворих безпліддям на фоні перенесеного запального процесу геніталій неспецифічної та хламідійної етіології відбувається порушення овуляції внаслідок пошкодження центральної та периферійної ланок системи регуляції менструальної функції. На відміну від перенесеного запального процесу неспецифічної етіології, хламідійна інфекція призводить до більш глибоких і стійких змін у гормональній функції яєчників.

Встановлено, що пластинкові конструкції значною мірою погіршують показники місцевого гомеостазу порожнини рота, а це в 20% випадків провокує появу реактивного запалення покривних тканин, в основному в ділянці протезного ложа. Розроблено схеми етіології та патогенезу протезного стоматиту, дано обгрунтування етіотропного та патогенетичного лікування.

Розглянуто питання діагностики, морфології, патогенезу, лікування, а також особливості перебігу гострого гнійного середнього отиту, мастоїдиту, хронічного гнійного запалення середнього вуха, отогенних внутрішньочерепних ускладнень та отогенного сепсису, хронічних ринітів, запальних захворювань приносових пазух, риногенних орбітальних і внутрішньочерепних ускладнень, гострих первинних тонзилітів, захворювань гортані, пухлин верхніх дихальних шляхів, інфекційних гранульом верхніх дихальних шляхів тощо.

Розглянуто історію розвитку офтальмології. Докладно описано анатомію та фізіологію органа зору; основні сучасні методи дослідження, такі як: флюоресцентна ангіографія, оптична система та рефракція ока. Висвітлено окремі нозологічні форми захворювань повік, кон'юнктиви й слізного апарату (патологія слізних органів, захворювання слизової оболонки ока); рогової оболонки (ендогенні кератити, екзогенні кератити, наслідки захворювань рогівки та ін.); судинного тракту ока (аномалії розвитку, запалення судинної оболонки, гнійні ураження судинного тракту та ін.); кришталика (катаракта, аномалії форми і положення кришталика); сітківки (запальні захворювання сітківки, циркуляторні порушення) та ін. Подано сучасні методи діагностики та лікування цих захворювань, а також операційні методи лікування глаукоми, катаракти, відшарування сітківки.

Описано загальнопатологічні процеси - пошкодження, дистрофію, некроз, порушення кровообігу і лімфообігу, запалення, імунопатологічні процеси, регенерацію, процеси пристосування (адаптації) і компенсації, склероз, пухлини. Патологічну анатомію хвороб викладено за нозологічним принципом. Розглянуто хвороби системи крові, серцево-судинної системи, органів дихання, шлунково-кишкового тракту, печінки, жовчного міхура та підшлункової залози, нирок, статевих органів та молочної залози, вагітності та післяпологового періоду, залоз внутрішньої секреції, кістково-м'язової системи, центральної нервової системи, а також інфекційні хвороби. Особливу увагу приділено патології хвороб дитячого віку.

Вивчено ефективність використання аутовакцини для лікування хворих на гострий та хронічний аднексити. Об'єктом дослідження були хворі гострим та хронічним сальпінгоофоритом віком 20 - 30 років. Всього під наглядом перебувало 346 хворих. Серед них: 35 хворих із гострим та 51 хворий з хронічним аднекситом отримали протимікробні засоби разом із стафілококовою вакциною, 22 хворих з гострою та 35 жінок із хронічною патологіями вживали етіотропні препарати та були аутовакциновані. Для порівняння, 83 хворих гострим та 118 жінок із хронічним аднекситом приймали тільки протимікробні препарати, згідно визначених схем. Доведено, що використання схем лікування, до яких належать протимікробні та вакцинні препарати, дозволяє більш ніж удвічі знизити частоту хронізації запальних процесів у хворих гострим аднекситом та запобігати загостренню інфекційного процесу у хворих хронічним аднекситом. Імунізація стафілококовою вакциною призвела до позитивних результатів у лікуванні хворих, захворювання яких обумовлено золотистим стафілококом. У випадках, коли пусковим механізмом запалення виступали інші бактерії та мікробні асоціації, специфічний захист забезпечувався тільки за допомогою використання аутовакцин.