За поширеністю хвороби ендокринної системи, порушення харчування та обміну речовин посідають шосте місце серед захворювань дитячого населення України після хвороб органів дихання, органів травлення, ока, придаткового апарату, шкіри, підшкірної клітковини й кістково-м'язової системи. Ендокринна патологія потребує залучення значних економічних і соціальних ресурсів для профілактики, діагностики і лікування, яке зазвичай є пожиттєвим. В Україні впроваджено проведення неонатального скринінгу, зокрема на вроджений гіпотиреоз і вроджену дисфункцію кори надниркових залоз (ВДКНЗ). Скринінгом на ВДКНЗ у 2020 р. було охоплено 65,4 % новонароджених, у 2021 р. - 82,8 %. Це зумовлено нерегулярністю державних закупівель тестувальних систем для проведення скринінгу, а у 2022 р. - військовим станом, що часто унеможливлював належний порядок проведення та оцінки скринінг. За результатами обстежень зразків крові новонароджених у медико-генетичних центрах (МГЦ) частота діагностованих випадків ВДКНЗ становила у 2019 - 2020 рр. від 1 випадку на 10 432 живих новонароджених до 1 випадку на 15471, що узгоджується з показниками у більшості країн Європи, але в 2021 р. цей показник значно погіршився і становив 1 випадок на 26 865 новонароджених, ще нижчим він став у 2022 р., що зумовлено воєнним станом в Україні. Однак у розрахунку на загальну кількість новонароджених (з недостатньо повним охопленням їх неонатальним скринінгом) частота виявлення ВДКНЗ становить усього 1 випадок на 23,6 тис. новонароджених. У клінічних настановах Міжнародного ендокринологічного товариства щодо діагностики і лікування ВДКНЗ (Congenital Adrenal Hyperplasia Due to Steroid 21-Hydroxylase Deficiency: An Endocrine Society Clinical Practice Guideline, 2018) наголошено на необхідності проведення після першого етапу неонатального скринінгу другого етапу з використанням методу рідинної хроматографії - тандемної мас-спектрометрії, який значно збільшує позитивну прогностичну цінність скринінгу. В Україні не проводять другого етапу неонатального скринінгу, а генетичне тестування (на найпоширенішу мутацію гена СУР-21А2) доступне лише у комерційних приватних лабораторіях. Це призводить до несвоєчасного діагностування хвороби, особливо у новонароджених чоловічої статі (у дівчаток визначають вірилізацію зовнішніх статевих органів різного ступеня, що спонукає до пошуку причини цього стану й проведення обстеження, зокрема щодо наявності ВДКНЗ). Скринінгом на вроджений гіпотиреоз було охоплено від 89,64 % новонароджених у 2021 р. до 70,0 % у 2022 р. За даними скринінгу, поширеність вродженого гіпотиреозу в Україні становила в середньому 1 випадок на 7 тис. живих новонароджених. За даними звітів обласних дитячих ендокринологів, поза скринінгом щорічно цю патологію діагностували ще в 1 - 6 дітей віком до 1 року.

Мета роботи – дослідити рівень адипонектину, VCAM-1 та RBP 4 у сечі дітей залежно від тривалості діабету. Здійснили комплексне обстеження 55 осіб: 47 дітей із цукровим діабетом 1 типу та 8 практично здорових дітей без діабету, репрезентативних за віком та статтю. Залежно від тривалості захворювання пацієнтів поділили так: з уперше виявленим цукровим діабетом 1 типу – 11 осіб, із тривалістю хвороби від 1 до 5 років – 24 дитини, з перебігом захворювання понад 5 років – 12 осіб. Дітей обстежили згідно з наказом МОЗ України № 254 від 27.04.2006 р. щодо надання медичної допомоги дітям за спеціальністю «Дитяча ендокринологія». Проаналізували інтенсивність хемілюмінесценції адипонектину, VCAM-1 і RBP 4 за допомогою Bio-Rad ChemiDoc Touch, використовуючи Proteome Profiler Human Kidney Biomarker Array (R&D Systems, Minneapolis, USA). Матеріал для дослідження біомаркерів – сеча здорових дітей і хворих на цукровий діабет 1 типу. Для статистичного аналізу результатів використовували дескриптивну статистику та непараметричні методи (таблиці спряженості, коефіцієнт рангової кореляції Спірмена). Рівень адипонектину, VCAM-1 і RBP 4 у сечі дітей статистично збільшувався вже в перший рік захворювання на цукровий діабет 1 типу. Уринарний адипонектин показав істотну динаміку протягом усього періоду дослідження. Рівень адипонектину в сечі значно корелював із VCAM-1 (r = 0,636, p = 0,026) і RBP 4 (r = 0,650, p = 0,022). Коефіцієнт кореляції Спірмена між швидкістю клубочкової фільтрації та уринарними маркерами показав статистично значущу кореляцію тільки з адипонектином (p = 0,007). Сироватковий креатинін і швидкість клубочкової фільтрації не є ефективними діагностичними показниками пошкодження нирок на ранніх етапах захворювання на цукровий діабет 1 типу в дітей. Визначення рівня адипонектину в сечі дітей можна використовувати як неінвазивний індикатор ураження нирок у перші роки захворювання на цукровий діабет 1 типу. Визначення вмісту адипонектину, VCAM-1 і RBP 4 у сечі дасть змогу на ранніх стадіях прогнозувати й оцінювати стан клубочкових і тубулярних ниркових структур у дітей із цукровим діабетом 1 типу.

Викладено сучасні дані з ендокринології та терапевтичної стоматології, необхідні для підготовки лікаря-стоматолога. На сучасному рівні висвітлено питання етіології, патогенезу, діагностики, лікування і профілактики як ендокринних, так і захворювань порожнини рота. Окрім цього, видання містить тести, список сучасної літератури, протоколи надання медичної допомоги хворим. Доведено необхідності міцного зв’язку у викладанні основних предметів медичної спеціальності - стоматології та ендокринології. Передбачено викладання порушень нейроендокринної регуляції організму, які мають безпосередній стосунок до стоматології. Нерідко прояви у порожнині рота є першою ознакою загальної патології, зокрема ендокринної. Зазвичай основну увагу на стоматологічному прийомі звертається на прояви зв’язку захворювань тканин пародонта та цукрового діабету другого типу. Інша патологія ендокринної системи зустрічається не так часто, але має велике практичне значення в діагностиці симптоматичних уражень органів порожнини рота при соматичній патології. Функції нейроендокринної регуляції організму хворих потрібно враховувати в діагностиці стоматологічних захворювань. Симптоматичні ураження органів порожнини рота (в основному тканин пародонта і слизової оболонки порожнини рота - СОПР) зустрічаються при соматичній патології (шлунково-кишкового тракту, нервової, серцево-судинної та ендокринної систем, інфекційних захворюваннях, хворобах крові тощо).

Вагітні жінки дуже сприйнятливі до коронавірусної інфекції. Гестаційний цукровий діабет є важким коморбідним станом і серйозним фактором ризику летального наслідку. Ми повідомляємо про смертельний випадок коронавірусної хвороби (COVID-19), який був пов'язаний з двобічною пневмонією і синдромом системної запальної відповіді у вагітної з гестаційним цукровим діабетом. Пацієнтка поступила до лікарні у 31 тижнів вагітності з приводу обумовленої COVID-19 двобічної пневмонії. Було розпочато протизапальну, противірусну, антибактеріальну та імунотропну терапію. Вона отримала перорально фавіпіравір 200 мг, азитроміцин 500 мг, енфлувір 75 мг, плаквеніл 200 мг, а також цефтріаксон 1 г внутрішньовенно, піперациллін 4,5 г внутрішньовенно, метилпреднізолон 40 мг внутрішньом'язово, еноксапарин 0,6 підшкірно. Дозу інсуліна було скореговано. Стан жінки швидко погіршувався. Сатурація кисню впала до 80 %. Вагітна була інтубована, підключена до апарату штучної вентиляції легенів і розроджена шляхом кесаревого розтину. Неодоношена новонароджена з раннім неонатальним сепсисом померла наступного дня. Лікування не змогло протидіяти запальному шторму і, не дивлячись на інтенсивну терапію, жінка померла. Фатальний випадок COVID-19 був обумовлений поєднанням гестаційного цукрового діабету і запізнілої госпіталізації. Пацієнтки з COVID-19 і гестаційним діабетом мають вищий ризик тяжкої пневмонії, синдрому системної запальної відповіді і декомпенсації карбогідратного обміну. Оксидативний стрес, викликаний двобічною пневмонією, призвів до каскаду реакцій, які спричинили ураження тканин організму. Жирова тканина була додатковим джерелом вільних радикалів і прозапальних цитокінів. Прогресування запального сценарію посилювало поліорганну недостатність. У пацієнтки спостерігалися ознаки гострої легеневої, печінкової та ниркової недостатності. Відсутність ефекту від лікування сприяла розвитку синдрому системної запальної відповіді і погіршенню стану вагітної. Необхідно проведення подальших досліджень для покращення наслідків COVID-19 під час вагітності.

Розкриті питання, важливі для розуміння патогенезу алопеції й акне - анатомія волосся та сальних залоз, біологічні фактори, що впливають на фази розвитку волосся та функцію сальних залоз. Алопеція поділяється на дві великі групи: рубцева та нерубцева алопеція, яка представлена гніздовою алопецією, телогеновим випадінням волосся і втратою волосся за жіночим типом/андрогенетичною алопецією (ВВЖТ/АГА). Перед початком пошуку системних причин необхідне попереднє визначення різновиду алопеції на основі даних анамнезу і зовнішніх проявів. Також найрозповсюдженіша форма алопеції, ВВЖТ/АГА, у певні періоди часу може поєднуватися з іншою розповсюдженою патологією - телогеновим випадінням волосся; цей факт визначає терапевтичні підходи та їх результати. Розглянуто основні патогенетичні механізми, підходи до диференційної діагностики та лікування основних зазначених видів нерубцевої алопеції. Різновид алопеції, з якою найчастіше доводиться стикатись гінекологам/ендокринологам, а саме ВВЖТ/АГА, сьогодні розглядається як мультифакторна патологія із залученням генетичного компоненту, особливостями експресії гену андрогенового рецептора та синтезу дигідротестостерону, особливостями перебігу локальних запальних процесів в тканині скальпа. ВВЖТ/АГА може мати місце на фоні гіперандрогенії та без неї, при цьому в обох випадках супроводжується підвищеним ризиком метаболічного синдрому. В разі ВВЖТ/АГА з гіперандрогенією успішність лікування залежить від послідовної скоординованої роботи гінеколога/ендокринолога і дерматолога/трихолога, що дозволяє поєднувати і вчасно коректувати системну і місцеву терапію. Розглянуті сучасні погляди на патогенез акне. Зважаючи на комплексну природу акне, його терапія теж є комплексною і поетапною. Згідно з чинними клінічними рекомендаціями і даними нещодавніх досліджень мікробної складової патогенезу акне, сформульовані наступні висновки: пацієнтки з акне потребують оцінки андрогенного статусу, визначення джерела гіперандрогенії, включаючи оцінку тканинних андрогенів; у пацієнток із синдромом полікістозних яєчників має визначатись фенотипова форма синдрому і проводитись оцінка кардіометаболічних ризиків; при формах акне, які лікують із застосуванням місцевої або системної антибактеріальної терапії, доцільним є визначення антибіотикочутливості патогену, виділеного із запаленої пілосебаційної одиниці.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р712.55 + Р712.5-37

Рубрики:

Фізіологія і патологія функцій яєчників

Фізіологія і патологія статевої і ендокринної функцій жіночого організму

Шифр НБУВ: Ж101004 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р716.216.645.021.1

Шифр НБУВ: Ж101004 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета дослідження - оцінити вплив комплексу Квінофолік (міо-інозитол 500 мг, D-хіро-інозитол 12,5 мг, метилтетрагідрофолат 250 мкг) на функцію яєчників, метаболічний статус та біохімічну гіперандрогенію в жінок із класичною фенотиповою формою синдрому полікістозних яєчників (СПКЯ) та інсулінорезистентністю. Матеріали і методи. Проведено відкрите порівняльне дослідження за участю 60 жінок раннього/активного репродуктивного віку з діагнозом СПКЯ (класична фенотипова форма) і лабораторно підтвердженою інсулінорезистентністю, розподілених на 2 групи: основна отримала рекомендації з модифікації способу життя відповідно до клінічних настанов 2018 р., а також препарат Квінофолік в дозі 2 капсули на добу; група контролю отримала аналогічні рекомендації з модифікації способу життя і препарат фолієвої кислоти, аналогічний компоненту комплексного препарату групи дослідження, протягом 6 місяців. Кінцевими точками дослідження були: тривалість міжменструальних проміжків та наявність УЗ ознак овуляції, що відбулась; динаміка індексу НОМА, співвідношення окружності талії/стегон, індексу вільного тестостерону. Результати. Наприкінці третього місяця лікування в основній групі було зареєстроване статистично значуще скорочення міжменструальних проміжків: 45,6 +- 3,2 дня проти 68,9 +- 8,2 днів до лікування. Наприкінці шостого місяця лікування середня тривалість міжменструальних проміжків в основній групі склала 32,6 +- 2,8 дня. Середній показник міжменструальних проміжків в основній групі статистично значуще відрізнявся від групи контролю: 45,6 +- 3,2 дня проти 68,2 +- 5,6 днів наприкінці 3-го місяця і 32,6 +- 2,8 дня проти 56,6 +- 4,8 дня наприкінці шостого місяця. В контрольній групі середня тривалість міжменструальних проміжків наприкінці третього місяця не показала статистично значущої динаміки. Динаміка зменшення окружності талії/стегон в основній і контрольній групах була зіставною, але зміни при порівнянні показників до та наприкінці дослідження не були статистично значущими в обох групах. Водночас в основній групі було зареєстроване синхронне зі зменшенням співвідношення окружності талії/стегон статистично значуще зниження показників індексу НОМА та індексу вільного тестостерону. В групі контролю, незважаючи на значний ефект модифікації способу життя в окремих учасниць, середні значення цих показників не продемонстрували статистично значущих змін. Висновки: результати дослідження, об'єднані з наявним пулом даних про ефективність комбінованого застосування ізомерів інозитолу в співвідношенні міо-інозитол/D-хіро-інозитол = 40:1, підтверджують доцільність їх використання для покращення фолікулогенезу, зниження гіперандрогенії та інсулінорезистентності в жінок із СПКЯ.

Утеротоніки широко використовуються в акушерстві для преіндукції та індукції пологів, профілактики та лікування післяпологових кровотеч. Для профілактики післяпологових кровотеч як утеротонічні засоби використовують окситоцин, карбетоцин і мізопростол, а для лікування - окситоцин, ергометрин, синтометрин і мізопростол. При дотриманні принципу активного ведення третього періоду пологів профілактичне застосування утеротоніків на 60 % знижує ризик післяпологових гіпотонічних кровотеч. В огляді наведено сучасні дані щодо фармакокінетики, доз, режимів застосування та можливих ускладнень при використанні препаратів окситоцину, аналогів простагландинів Е1 і Е2, алкалоїдів ріжків в акушерській практиці. Представлені останні рекомендації Міжнародного консенсусу з використання утеротоніків під час кесаревого розтину 2019 року з урахуванням відмінностей між потребами в їх дозі при плановому й ургентному кесаревому розтині. Крім утеротонічної дії, окситоцин здійснює парасимпатичну нейромодуляцію, викликає вазодилатацію, негативні інотропний і хронотропний ефекти, знижує артеріальний тиск, у великих дозах і за швидкого введення може чинити негативний вплив на плід. Автор підкреслює, що коли введення окситоцину/карбетоцину не дає хорошого тонусу матки, утеротоніки другого ряду слід розглядати за можливості раніше, пам'ятаючи про те, що поєднане застосування окситоцину з ергометрином посилює ризики розвитку кардіальних ускладнень. Введення метилергометрину може призводити до підвищення центрального венозного і артеріального тиску, в деяких випадках може спровокувати ішемію та некроз серцевого м'яза. Мізопростол застосовується при преіндукції, індукції пологів і для профілактики та лікування післяпологових кровотеч поза офіційними показаннями. При застосуванні мізопростолу збільшується ризик гіперстимуляції матки і частота серцевих скорочень у плода, підвищується температура тіла матері. Тому запорукою ефективності та безпеки застосування утеротоніків є правильний спосіб, доза, шлях і швидкість введення, врахування показань і протипоказань, ретельний контроль за станом вагітної, плода, роділлі й породіллі, дотримання рекомендованих умов зберігання препаратів.

Мета дослідження - підвищення ефективності лікування хворих з локальною гіперплазією ендометрія шляхом застосування ендоскопічних технологій та патогенетично обгрунтованої післяопераційної терапії. Матеріали і методи. У дослідження включили 66 жінок, алгоритм лікування яких складався з 4 етапів: гістероскопічне видалення поліпа і зміненого ендометрія з подальшим морфологічним дослідженням, гормональна терапія, спрямована на супресію ендометрія, оптимізація гормонального статусу, диспансерне спостереження протягом 5 років. Після комплексного обстеження і гістологічної верифікації діагнозу хворі з поліпозом ендометрія були розділені на дві групи: група А (n = 34), яка додатково отримувала імунокоригуючу терапію, і група В (n = 32). Алгоритм обстеження включав імуногістохімічне дослідження ендометрія з визначенням його імуногістохімічного профілю. Результати дослідження. Гістологічний скринінг стану ендометрія показав, що у 9 (26,5 %) хворих групи А спостерігалися ознаки хронічного ендометриту. У групі В цей показник склав 15 (46,9 %), що на 20,4 % більше, ніж у групі А. Рівень експресії естрогенових рецепторів на фоні лікування прогестинами показав зниження в 1,2 разу в обох групах. Проведення комплексного вірусно-бактеріального скринінгу показало різке зменшення кількості патогенів контамінації ендометрія. Дослідження рівня фактора некрозу пухлини в змивах з порожнини матки засвідчило односпрямовану тенденцію з динамікою показника CD 138. Повний ефект лікування в групі А визначено через рік у 29 (85,2 %) хворих, у 5 (14,8 %) жінок спостерігали рецидив поліпозу ендометрія. Висновки: визначаючи тактику диференційованого лікування патології ендометрія, необхідно враховувати вік жінки, наявність поєднаної генітальної і супутньої соматичної патології, дані імуногістохімічного профілю гіперплазованого ендометрія. Доповнення антибактеріального лікування імунокоригуючою терапією сприяє відновленню рецепторного фенотипу, нормалізації рівня фактору некрозу пухлин, збільшує на 22,7 % ефективність лікування локальної гіперплазії ендометрія (поліпів ендометрія).

Мета дослідження - вивчити стан системного імунітету та гемостазу жінок із безпліддям і наявністю патологічних процесів залозистого епітелію геніталій з атипією клітин неясного генезу. Матеріали та методи дослідження. У дослідження увійшли 173 жінки з безпліддям і наявністю патологічних процесів залозистого епітелію геніталій з атипією клітин неясного генезу (основна група). Групу порівняння склали 100 жінок з безпліддям та відсутністю патологічних процесів епітелію шийки матки. Всім пацієнткам проводились дослідження систем імунітету (вивчали популяцію лімфоцитів, циркулюючі імунні комплекси) та гемостазу (виконували скринінгові коагуляційні тести, визначали кількість та агрегаційну функцію тромбоцитів). Результати. Аналіз стану імунної системи виявив певні зміни в пацієнток основної групи, більш виражені в жінок із патологією ендометрія - супресію клітинної ланки (про що свідчить зниження як абсолютної, так і відносної кількості Т-лімфоцитів CD3+, абсолютної кількості CD4+, CD16 та фагоцитарного числа) на фоні активації гуморальної ланки імунної системи (зростання рівня CD22+, циркулюючих імунних комплексів, IgG та IgA). Дослідження стану судинно-тромбоцитарної ланки системи гемостазу показало, що в жінок основної групи з патологією ендометрія спостерігається зниження кількості тромбоцитів на фоні тенденції до підвищення анізоцитозу тромбоцитів і зростання значень тромбоцитопоезу. При аналізі агрегаційної функції тромбоцитів у обстежених із патологією ендометрія виявлено достовірне підвищення агрегаційної здатності тромбоцитів до аденозиндифосфату, адреналіну та колагену, а також відмічена тенденція до гіперкоагуляції. Висновки: у пацієнток із безпліддям і наявністю патологічних процесів залозистого епітелію геніталій з атипією клітин неясного генезу відмічається супресія клітинної ланки імунної системи на фоні гіперактивації гуморальної ланки. Виявлена активація судинно-тромбоцитарної ланки системи гемостазу та тенденція до гіперкоагуляційного стану.

Мета роботи - оцінити можливий вплив марганцю та нікелю на стан гонадотропної функції гіпофіза і секрецію пролактину. Матеріали та методи. Для дослідження було відібрано 2 групи жінок. Контрольну групу склали 38 жінок репродуктивного віку без патології репродуктивної системи. Основну групу склали 52 жінки, в яких було діагностовано полікістоз яєчників (ПКЯ) у відповідності до критеріїв Роттердамського консенсусу. В обох групах жінок методом мас-спектрометрії проводили визначення показників марганцю, нікелю в сироватці крові. Визначення рівнів лютеїнізуючого (ЛГ), фолікулостимулюючого (ФСГ) гормонів та пролактину в сироватці крові виконували імуноферментним методом. Для оцінки статистичної значущості отриманих даних (р) було застосовано U критерій Манна-Уітні та t-критерій Ст'юдента. Для проведення кореляційного аналізу використовували коефіцієнт Спірмена. Результати. Проведені дослідження показали, що порівняно з контрольною групою в жінок із ПКЯ спостерігалися збільшені показники марганцю (р = 0,0093) та нікелю (р = 0,00019) в сироватці крові. Також у групі жінок із ПКЯ були підвищені показники пролактину (р = 0,0024) та ЛГ (р = 0,0001). Рівень ФСГ в обох групах жінок практично не відрізнявся (р = 0,074). В основній групі спостерігались суттєві індивідуальні коливання секреції гонадотропінів та пролактину. На думку авторів дослідження, це може бути ознакою дисфункції гіпофіза. В групі жінок із ПКЯ виявлена кореляція лише між показниками марганець-пролактин і марганець-ЛГ. В інших випадках не виявлено залежності між рівнем мікроелементів та гормонів. Висновки: у жінок із ПКЯ виявлена підвищена концентрація марганцю та нікелю в сироватці крові. Збільшення рівня пролактину та ЛГ у жінок із ПКЯ може бути пов'язане з підвищеним рівнем експонування марганцем. Експонування нікелем не впливає на показники гонадотропінів та пролактину в жінок із ПКЯ.

Мета дослідження - оцінити основні показники репродуктивного потенціалу жінок України в динаміці за період 2000 - 2018 років. Матеріали та методи. При проведенні аналізу були використані дані Державної служби статистики України та Державної Установи "Центр медичної статистики МОЗ України" за період 2000 - 2018 рр. Застосовано методи системного підходу, структурнологічного, епідеміологічного аналізу. Результати. Динаміка репродуктивного процесу в Україні в ХХI столітті мала нелінійний характер: зростання загального коефіцієнта народжуваності з 7,7 на 1000 наявного населення у 2000 р. до 11,4 у 2012 р. і сумарного коефіцієнта народжуваності з 1,11 до 1,6 відповідно з подальшою тенденцією до погіршення - 8,7 і 1,3 у 2018 р. відповідно. Низькі показники відтворення населення України в ХХI столітті утримувалися на фоні недостатніх для забезпечення цього ресурсів - зменшення чисельності жінок фертильного віку з 12 582,7 тис. у 2000 р. до 9998,6 тис. у 2018 р. при несприятливих змінах вікового профілю народжуваності в бік старших вікових груп, високому рівні захворюваності репродуктивної системи у жінок. У 2000 - 2018 рр. відмічається високий рівень при негативній тенденції поширеності розладів менструацій (приріст на 38,5 %), запальних хвороб шийки матки (приріст на 82,5 %), злоякісних новоутворень тіла матки (приріст на 39,9 %), молочних залоз (приріст на 11,99 %), шийки матки (приріст на 5,06 %), велика частота при негативній тенденції захворюваності вагітних цукровим діабетом (приріст на 62,5 %), хворобами щитоподібної залози (приріст на 17,3 %), системи кровообігу (приріст на 34,4 %), сечостатевої системи (приріст на 8,7 %). Водночас досягнуто зменшення репродуктивних втрат за рахунок вимушених абортів у 1,75 разу, померлих на першому році життя - у 1,7 разу, фетоінфантильних втрат - у 1,4 разу. Висновок: в Україні в останні десятиліття зберігається несприятлива демографічна ситуація - зменшення чисельності населення в результаті надвисокої смертності при низькій народжуваності та низькій очікуваній тривалості життя.

Синдром полікістозних яєчників є вагомою складовою в структурі захворювань, які спричиняють жіноче безпліддя, та найчастішою причиною оваріальної дисфункції в жінок репродуктивного віку. Це захворювання значно підвищує ризик невиношування вагітності, розвитку передчасних пологів, збільшує частоту таких перинатальних ускладнень, як гестаційний діабет, фетальна макросомія та гестаційна гіпертензія. Проведено порівняльне проспективне дослідження за участю 60 пацієнток репродуктивного віку, які страждали на синдром полікістозних яєчників (фенотип А) та мали підвищений індекс маси тіла. На початку дослідження всі пацієнтки отримали рекомендації щодо індивідуально підібраної редукційної дієти, комплексу фізичних вправ та дотримання режиму восьмигодинного нічного сну. Методом випадкової вибірки пацієнтки були розподілені на 2 групи по 30 осіб. Протягом 6 місяців пацієнтки основної групи застосовували комплексний препарат Міофолік по 1 саше 2 рази на добу. Одне саше препарату містить: міо-інозитол 2000 мг, вітамін В12 (ціанокобаламін) 5 мкг, фолієву кислоту у формі глюкозамінової солі (68)-5-метилтетрагідрофолату 200 мкг. Пацієнтки контрольної групи не отримували медикаментозної підтримки, дотримуючись лише рекомендацій з харчування та виконуючи комплекс фізичних вправ. Аналіз отриманих результатів застосування препарату Міофолік у жінок із синдромом полікістозних яєчників засвідчив його позитивну комплексну дію на метаболічні порушення (покращення ліпідного та вуглеводного обміну), зменшення гіперандрогенії, відновлення овуляторного циклу (зниження рівня лютеїнізуючого гормону та відношення лютеїнізуючий/фолікулостимулюючий гормон, підвищення рівнів естрадіолу, прогестерону), що відповідно значно збільшує шанси жінок із синдромом полікістозних яєчників на настання вагітності. Результати проведенного дослідження дозволяють рекомендувати препарат Міофолік для прегравідарної підготовки пацієнток із синдромом полікістозних яєчників.

Частота фолікулярних кіст яєчників (ФКЯ) на сьогодні складає 25 - 30 % у структурі всіх пухлин і пухлиноподібних утворень жіночої статевої сфери та має тенденцію до зростання. Наведено результати дослідження застосування чотирьох різних схем ведення/лікування ФКЯ в пацієнток віком від 18 до 42 років. Групу I (n = 46) склали жінки з неускладненим перебігом ФКЯ, які отримували терапію монофазними комбінованими гормональними контрацептивами (КГК) протягом 3 місяців. Група II (n = 49) - пацієнтки, які отримували монотерапію спеціальним екстрактом прутняка BNO 1095 (Циклодинон) протягом 6 місяців. Група III (n = 47) - пацієнтки, які отримували комбінацію КГК (3 місяці) та BNO 1095 (6 місяців). Групу IV (n = 35) склали пацієнтки, які не отримували медикаментозної терапії (очікувальна тактика + модифікація способу життя). Найвищу ефективність стосовно як регресії ФКЯ, так і стійкості результату протягом року спостерігали у хворих III групи, які отримували КГК + екстракт BNO 1095. Регресія ФКЯ відбулася у 100 % хворих цієї групи впродовж 3 місяців зі збереженням результату більш ніж у 95 % пацієнток протягом року. Комплексна гормонотерапія без використання BNO 1095 (група I) також продемонструвала досить високу ефективність стосовно регресії ФКЯ, але результат виявився нестійким - протягом року рецидиви ФКЯ спостерігались у 37 % хворих. Монотерапія BNO 1095 (група II) продемонструвала ефективність стосовно регресії кіст протягом 6 місяців у 87 % випадків зі збереженням результату протягом року майже у 80 % хворих. Група активного спостереження (IV) продемонструвала досить невисоку ефективність - через рік спостереження ФКЯ спостерігалися у понад 63 % хворих. Середній рівень пролактину в групах дослідження був вище референтних значень. За період спостереження рівень пролактину в усіх групах, крім контрольної, статистично знизився. Через 12 місяців спостереження в групі жінок, які отримували комбінацію КГК та препарату Циклодинон, спостерігалася стійка нормалізація концентрацій стероїдних гормонів - естрадіолу і прогестерону, що пояснюється відновленням двофазного менструального циклу в більшості жінок даної групи. Проведене дослідження підтверджує роль функціональної гіперпролактинемії в розвитку ФКЯ і доцільність призначення препарату Циклодинон в схемі лікування кіст як у комбінації з КГК, так і як монотерапії (за наявності протипоказань до застосування КГК або репродуктивних планів).

Вроджені вади розвитку - це патологія з мультифакторною етіологією. Серед їх численних ендо- та екзогенних чинників важливе значення має спадкова схильність, зокрема зниження активності ферментів фолатного циклу MTHFR, MTR, MTRR на генетичному рівні, а також дефіцит вітамінів та вітаміноподібних сполук групи В. Мета дослідження полягала у патогенетичному обгрунтуванні персоніфікованої корекції порушень фолатного циклу в організмі біологічних батьків, які готуються до вагітності, для профілактики вроджених вад розвитку в їхніх дітей шляхом застосування фолатів, що містять метафолін (5-MTHF). Матеріали та методи. Обстежено 75 жінок і 75 чоловіків (біологічних батьків), які мали дітей/плоди з вродженими вадами розвитку у попередніх вагітностях, і 75 новонароджених дітей цих пар. Усі вони застосовували запропоновану преконцепційну підготовку. Визначено алелі генів ферментів фолатного циклу (MTHFR, MTR, MTRR) методом полімеразної ланцюгової реакції у крові, слині обстежених. Результати. Серед обстежених (батько, мати, дитина) найвища частота зустрічальності поліморфізму генів ферментів фолатного циклу була в чоловіків. Показник становив 77,7 % порівняно з результатом 68,7 % у матерів і 60,7 % у їхніх дітей. Частота гомозиготних алелів була найвищою у чоловіків - 19,6 %, нижчою у матерів - 13,1 %, і найнижчою в дітей - 12,7 %. Результат гетерозиготних алелів знижувався від показника обстежених дітей (87,3 %) до показників матерів (86,7 %) і батьків (80 %). Висновки: отримані результати підкреслюють практичне значення визначення алелів генів ферментів фолатного циклу (MTHFR, MTR, MTRR) на етапі преконцепційної підготовки до вагітності в біологічних батьків та потім у їхніх новонароджених дітей з позицій профілактичної медицини. Наявність зниженої активності відповідних ферментів патогенетично пояснює доцільність застосування фолатних комплексів, що містять активний фолат метафолін (5-MTHF), з метою запобігання вроджених вад розвитку.

Мета дослідження - порівняти вплив екстракту Cimicifuga racemosa (CR, Ze 450, препарат Сімідона) і менопаузальної гормональної терапії (МГТ) на метаболічні параметри і масу тіла жінок із симптомами менопаузи. Матеріали і методи. У цьому моноцентричному ретроспективному когортному дослідженні були обстежені жінки старше 40 років, які звернулись на першу консультацію до лікаря між 2009 і 2016 роками. В остаточний аналіз були включені жінки, які отримували МГТ або CR і отримали щонайменше одну наступну консультацію. Основними досліджуваними показниками були метаболічні параметри сироватки крові (рівень ліпідів, глюкози, інсуліну та індекс інсулінорезистентності HOMA), маса тіла і симптоми менопаузи (оцінювались за шкалою оцінки менопаузи (MRS)-II). Статистичний аналіз проведений з використанням одно- та багатопараметричних регресійних моделей змішаних ефектів, які передбачають лінійний вплив часу. Результати. 174 жінки були включені в остаточний аналіз (група CR: n = 32, група MГT: n = 142). Не було відмінностей між групами щодо вихідних характеристик (вік, індекс маси тіла, метаболічні показники крові, рівень гормонів і артеріальний тиск) і загальним балом MRS-II, тоді як репродуктивна стадія значно відрізнялася - більшість жінок, які отримували CR (83 %), знаходились в постменопаузі, тоді як у групі MГT таких було 55 % (р = 0,038). Середня тривалість спостереження склала 12 місяців. В обох групах протягом періоду спостереження метаболічні показники і маса тіла не змінювалися, в той час як загальні показники і значення шкали MRS-II покращилися. Висновок: симптоми менопаузи значно зменшилися в обох групах (МГТ і СR), в той час як метаболічні показники сироватки крові та маса тіла в жінок, які отримували МГТ і СR, не змінилися.

Незважаючи на численні дослідження, що стосуються безпеки та ефективності гормональних контрацептивів у здорових жінок, дані щодо жінок, які мають основні медичні стани чи інші особливі обставини, обмежені. Критерії медичної придатності США (U.S. Medical Eligibility Criteria, USMEC) щодо використання контрацептивних засобів від 2016 року були схвалені Американським коледжем акушерів-гінекологів, а на основі найкращих наявних доказів та експертних висновків опубліковано відповідне керівництво, покликане допомогти медичним працівникам краще піклуватися про жінок з хронічними медичними станами, які потребують контрацепції. USMEC регулярно оновлюються та використовують 4 категорії для класифікації медичних станів, які впливають на застосування кожного методу контрацепції. Мета цього бюлетеня - роз'яснити використання системи оцінювання USMEC у клінічній практиці та конкретно обговорити різні медичні стани. Контрацепція для жінок з вірусом імунодефіциту людини, використання екстреної контрацепції в жінок із наявними медичними станами, включаючи ожиріння, а також вплив депо медроксипрогестерону ацетату на здоров'я кісток розглядаються в інших документах Американського коледжу акушерів-гінекологів. Артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця, серцево-судинні захворювання, цукровий діабет та інсульт - це стани, пов'язані з підвищеним ризиком несприятливих наслідків в результаті непередбачуваної вагітності. Ліки, які приймаються при певних хронічних станах, можуть бути тератогенними або змінювати ефективність гормональних контрацептивів. Тому планування вагітності є життєво важливим для таких пацієнток. Консультування жінок із супутніми медичними станами щодо контрацепції має співвідносити потенційні ризики використання методів контрацепції з можливими ризиками непередбачуваної вагітності. Це обов'язково передбачає оцінку характеру та тяжкості медичного стану пацієнтки; особистих вподобань жінки; її репродуктивних цілей; ефективності, прийнятності та доступності альтернативних методів контрацепції. Такі негормональні форми контрацепції, як мідна внутрішньоматкова система і стерилізація, залишаються безпечним вибором для багатьох жінок із супутніми захворюваннями.

Ендометріоз вражає до 10 % жінок репродуктивного віку, і головна мета лікування - полегшити його симптоми. Прогестини є основними засобами для пригнічення проявів ендометріозу, важливим представником яких в багатьох країнах світу став дієногест. Дана стаття є експертним оглядом літератури з рекомендаціями щодо застосування дієногесту в лікуванні ендометріозу в контексті різних клінічних міркувань. Методи. У базі даних PubMed проведений пошук публікацій, присвячених застосуванню дієногесту при ендометріозі, які вийшли між 2007 та 2019 роками. Експерти розглянули їх та включили найбільш актуальні для клінічної практики, базуючись на власному клінічному досвіді. Результати. Наведені докази щодо тривалого (понад 15 місяців) застосування дієногесту для лікування ендометріозу, при цьому експерти роблять висновок, що ефективність дієногесту слід оцінювати насамперед на основі його впливу на біль та якість життя пацієнтки. Крім того, розглянуто можливість збереження фертильності, можливість уникнення або відтермінування хірургічного втручання, а також тактика ведення нерегулярних кровотеч, які можуть виникнути під час лікування. Може бути корисним консультування жінок перед початком лікування щодо ймовірних ризиків розвитку кровотечі. Як свідчать дані досліджень, мало жінок припиняють лікування з цієї причини, при цьому переваги лікування превалюють над будь-яким впливом нерегулярних кровотеч. Висновки: загалом наявні докази свідчать про те, що дієногест добре переноситься і є ефективною альтернативою хірургічному лікуванню або доповненням до хірургічного втручання, маючи багато переваг перед комбінованими гормональними контрацептивами в терапії ендометріозу. Важливо дотримуватися керівних принципів лікування та враховувати індивідуальні потреби і побажання жінки.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р715.032

Рубрики:

Маткові кровотечі

Шифр НБУВ: Ж101004 Пошук видання у каталогах НБУВ