Ключ. слова: політичний лідер, С. Мілошевич, Югославія
Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4Юго)7-8

Рубрики:

Історія

Шифр НБУВ: Ж16653 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто сторінки життя та діяльності І.Кістяківського - відомого у російських та українських дореволюційних колах адвоката, державного секретаря та міністра внутрішніх справ Української Держави у формі Гетьманату, його роль у національному державотворенні 1918 р. Висвітлено жорсткі позиції І.Кістяківського щодо внутрішніх та зовнішніх дезорганізаторів стабільності в Україні, наведено оцінку його діяльності гетьманом П.Скоропадським.

Рассмотрены страницы жизни и деятельности И.Кистяковского - известного в русских и украинских дореволюционных кругах адвоката, государственного секретаря и министра внутренних дел Украинского Государства в форме Гетманата, его роль в создании национального государства 1918 г. Освещены жесткие позиции И.Кистяковского относительно внутренних и внешних дезорганизаторов стабильности в Украине, дана оценка его деятельности гетманом П.Скоропадским.

Проаналізовано творчість видатного українського хореографа, балетмейстера, педагога, кінорежисера Авраменка В.К. на основі газетних та журнальних статей, особистих архівних матеріалів.

Проанализировано творчество видного украинского хореографа, балетмейстера, педагога, кинорежиссера Авраменко В.К. на основе газетных и журнальных публикаций, личных архивных материалов.

Наведено інформацію про життєвий і творчий шлях видатного сербського вченого-фізика Н.Тесли. Надано покажчик його наукових робіт і літературних джерел про нього, а також монографій загального характеру інших авторів, в яких відображено розвиток на початку XX ст. галузей знань, в яких працювавав науковець.

Приведена информация о жизненном и творческом пути выдающегося сербского ученого-физика Н.Теслы. Дан указатель его научных работ, литературных источников о нем, а также монографий общего характера других авторов, отражающих развитие в начале XX в. отраслей знаний, в которых работал ученый.

Зазначено, що В. І. Вернадський - організатор і перший президент Української академії наук. Його ім'я відоме не тільки у науковому середовищі. Геніальний вчений, мислитель, філософ, відомий суспільний діяч, талановитий організатор науки, він встиг зробити надзвичайно багато як для своїх сучасників, так і для нащадків.

Вперше в українській історико-філософській науці проаналізовано філософські засади польського романтизму та його інтегрованість у загальноєвропейський контекст. Доведено, що філософія польського романтизму є своєрідною світоглядною теорією кінця XVIII - початку XIX ст., якій властива месійність, що розкривається через реформаторсько-сотеріологічний зміст її завдань і прагнення формування національної самосвідомості польського народу. Встановлено, що проблема свободи є ключовою для філософії польського романтизму та розглядається в двох аспектах: як свобода художньої творчості та можливість вибору поетом мети власної творчості. З'ясовано, що принцип історизму є базовим у філософії польського романтизму та виявляється у прагненні польських поетів-романтиків до вирішення проблеми збереження пам'яті народу, осмислення минулого та проектування його у сучасніть і майбутнє з метою зміни якісних характеристик людства. Доведено, що А. Міцкевич у своїх поетичних і публіцистичних працях створив роматничну концепцію людини, яка розкривається через поняття "пророк", "геній", "ідеальна людина". Досліджено особливості втілення ідеї досконалості людини в образі поета-пророка, який здатний керувати потужними змінами суспільної свідомості за допомогою поетичного слова, якому як елементу духовної сили властива здатність впливати на світ та історію.

Проаналізовано розуміння Ю. Словацьким визначної особистості, що втілюється в понятті "поета-пророка" як духовного проводиря народу та виразника загальнолюдських інтересів, а також ідеї безперервного розвитку народу через подолання попередніх форм на шляху до духовного та суспільного перетворення. Виявлено закономірний взаємозв'язок народу та поета-пророка, що є умовою їх діяльнісного співіснування.

Розглянуто художній образ ангела, який є своєрідною символічною парадигмою у європейській літературі. Увагу зосереджено на декількох структурних елементах цієї парадигми, зокрема ангел як посередник, вісник, посланець, демон або геній, охоронець, хоронитель (людини), двійник (тінь). Зауважено, що сенс інтерпретацій символіки образу ангела завжди залежить від ідейного світу конкретного твору.

Розглянуто діяльність М.В. Гоголя зі збору усної народної творчості. Підтримано переконання письменника про те, що про історію народу та його минуле можна дізнатися не тільки за матеріалами літописів, але і вивчаючи пісні та перекази. Висвітлено великий вплив народної пісні на мову творів Гоголя й їх художні зображувальні засоби на підставі дослідження зразків українського фольклору, перетворюваних письменником на поетичний феномен зроблено висновок, що геній Гоголя-художника виріс із народної пісні, із системи естетичних і моральних уявлень українського народу. Живильною силою митця стала усна народна творчість, знавцем і збирачем якої він був.

Рассмотрена деятельность Н.В. Гоголя по собиранию усного народного творчества украинского народа. Поддержано убеждение писателя о том, что о истории народа и его прошлом можна узнать не только по материалам летописей, а и изучая песни и пересказы. Освещено большое влияние народной песни на язык сочинений Гоголя и их художественные изобразительные возможности. Исследуя украинський фольклор, переработанный писателем на поэтический феномен, сделан вывод о том, что гений Гоголя-художника вырос из народной песни, из системы эстетических и моральних представлений украинского народа. Живительной силой художника стало устное народное творчество, знатоком и собирателем которого он был.

Genius of Hohol grew from a folk song, from the whole system of aesthetical and moral concepts of thepeople. Verbal folk art became a life-giving force of master, he was its connoisseur and collector. Creative group came to such conclusion, exploring standards of the Ukrainian folklore, converted in the poetic phenomenon by a writer.

Актуалізовано питання феномену геніальності у зв'язку з можливістю прискорення матеріального й культурного прогресу усього людства за допомогою геніїв, які б могли безперешкодно досягати вершин свого професіоналізму. Указано на помилковість критично-нігілістичної оцінки геніїв і геніальності в наукових публікаціях і ЗМІ. Висловлено гіпотезу про причини такого відношення (інтелектуальна перевага геніальної людини над своїм оточенням викликає в більшості зрозумілу заздрість, перешкоди в трансляції думок іншим людям з оточення, нерозуміння, байдужість, що разом призводить до ескалації взаємного нерозуміння, до розриву взаємодії). Проаналізовано наукові здобутки дослідження геніальності та наведено деякі статистичні характеристики цього явища. Стверджено, що найбільш продуктивним буде індивідуально акцентована освіта з використанням новітніх досягнень кількох молодих наук, які поглиблено вивчають ментальні та інші спроможності людини.

Актуализирована проблема гениальности в связи с возможностью ускорения материального и культурного прогресса всего человечества посредством гениев, имеющих возможность достигать вершин своего профессионализма. Указано на ошибочность критично-нигилистичной оценки гениев и гениальности в научных публикациях и СМИ. Высказана гипотеза о причинах такого отношения (интеллектуальное преимущество гениального человека над своим окружением вызывает у большинства понятную зависть, помехи в трансляции мыслей другим людей из окружения, непонимание, безразличие, что вместе приводит к эскалации взаимного непонимания, к разрыву взаимодействия). Проанализированы научные достижения исследования гениальности и приведены статистические характеристики этого явления. Утверждается, что наиболее продуктивным будет индивидуально акцентированное образование с использованием новейших достижений нескольких молодых наук, которые углубленно изучают ментальные и другие способности человека.

The inaccuracy of a critically-nihilistic estimation of geniuses and genies in scientific publications and mass-media is proved, and also the hypothesis about the reasons of this phenomenon is stated. Higher prevalence of genius among men is explainedand new approaches to work with gifted youth are offered.

Проаналізовано вербальні експлікатори концептів, що репрезентують концептосферу народна мораль в українському фольклорі. З'ясовано, що аналізовані концепти мають біцентричний характер, зумовлений їх локалізацією навколо гіперсем "добре - погано". Специфічними вербальними втіленнями екстралінгвальних ознак цих концептів є слова-символи, до яких належать зооніми, орнітоніми, антропоморфні номінації (власне та невласні антропонімічні). Аналіз засвідчив, що творчий геній українського народу створив цілу низку лінгвальних виразників семасіологічної та підтекстової природи, у яких втілено етноуявлення про моральні максими, сформовані в мовно-концептуальній картині світу українців.

На широкому філософсько-культурологічному та мистецькому тлі здійснено комплексне дослідження феномена геніальності Т. Шевченка. Охарактеризовано основні сучасні стратегії осмислення постаті та творчості мітця - академічну, постмодерністську, нігілістичну, інтегрально-націоналістичну, філософсько-екзистенціалістичну. Обгрунтовано доцільність персоналістичного підходу в трактуванні цієї проблеми. Констатовано діалектичне співіснування двох домінант становлення людського духу - об'єктивно-раціоналістичної та суб'єктивно-екзистенційної, а геніальність розглянуто як синтез цих настанов, максимальну активізацію особистісної творчої первини, осягнення ієрархізованої всеєдності буття. Показано, що геніальність Т. Шевченка зумовлена його персоналістичною аксіологією, наріжною ідеєю всебічного згармонізування світу, творенням метаромантичного ідіостилю та виявлена передовсім у панетичному світосприйманні.

150-річний ювілей Володимира Івановича Вернадського, який відзначили в березні 2013 р., не залишив байдужим практично жодного вітчизняного вченого. У конференц-залі Президії НАНУ відбулись урочисті збори організаторів української науки і керівників наукових установ. Там же було організовано й виставку, присвячену засновникові Української Академії наук. У Національній бібліотеці України, яка носить ім'я великого вченого, пройшли ювілейні Вернадські читання, що вже стали традиційними, і не тільки. Цю дату відзначили і в Росії, і в інших колишніх республіках СРСР, і в далекому зарубіжжі. Адже Вернадський - постать світового масштабу, геній, що відкрив людству нове розуміння власної ролі на цій маленькій і вразливій планеті. З його ідеї постали конкретні напрями наукових пошуків, на яких науковці реалізують свій творчий інноваційний потенціал.

Художня природа творчості Тараса Шевченка є постійним предметом уваги дослідників, діапазон розуміння якого достатньо широкий, що зумовлено, зокрема, універсальністю об'явлення генія. Відтак, можна говорити і про те, що феномен художнього у цьому випадку заявляє себе у своїй повноті, сприйняття та інтерпретація якої, однак, зумовлені готовністю культури (і окремого реципієнта) до відповідного розуміння. Розглянуто такі способи реалізації художнього, як парадоксальність творчої індивідуальності та творчості Шевченка, зумовлене специфікою вираження цих категорій митцем співвідношення художнього та художності, парадоксальність і закономірність сприйняття та інтерпретації його творчості. Центральною тезою спостережень є думка про принципову повноту втілення художнього Шевченком, що зумовлює постійну актуалізацію його спадщини в культурно-історичному часі, по суті її позачасову природу.

Розкрито історію створення пам’ятників монументального мистецтва Т. Г. Шевченку − феномену всепланетарного людського витвору ХІХ століття. Наведено приклади перших кроків увічнення пам’яті виразника народних дум і сподівань. Зокрема, внесено деякі корективи до хронології початку встановлення пам’ятника великому Кобзареві одразу після його смерті, зокрема через спогади російського та українського художника і скульптора М. Микешина. Виокремлено питання увічнення пам’яті Т. Шевченка після його перепоховання в Україні на Чернечій горі 6 травня 1861 року. Наголошено, що перший пам’ятник на планеті великому українцю виконано і встановлено в 1881 році в Казахстані до 20-річчя від дня його смерті. Розглянуто події , що відбулися в другій половині ХІХ століття та в перші 14 років ХХ століття, які ознаменувалися лютою антиукраїнською пропагандою та шевченкофобією, боротьбою прихильників імперського колоніального режиму проти увічнення пам’яті світоча української нації, а також порушенням міцності нездоланної російської цензури щодо всього, що стосувалося постаті Шевченка. Зазначено, що підготовка до відзначення століття від дня народження велетня духу українського народу завершила епоху багатолітнього гальмування та нищення режимом імперії потужного процесу поширення шевченкіани. Подальші сто років, як засвідчив історичний поступ, стали тріумфальними щодо відкриття та осмислення незрівнянного його таланту.

Раскрыта история создания памятников монументального искусства Т. Г. Шевченко ‒ феномена всепланетарного человеческого творения XIX века. Приведены примеры первых шагов увековечения памяти выразителя народных дум и чаяний. В частности, внесены некоторые коррективы в хронологию начала установки памятника великому Кобзарю сразу после его смерти, в частности из-за воспоминаний российского и украинского художника и скульптора М. Микешина. Выделены вопросы увековечения памяти Т. Шевченко после его перезахоронения в Украине на Чернечей горе 6 мая 1861 года. Отмечено, что первый памятник на планете великому украинцу выполнено и установлено в 1881 году в Казахстане к 20-летию со дня его смерти. Рассмотрены события, произошедшие во второй половине XIX века и в первые 14 лет ХХ века, которые ознаменовались яростной антиукраинской пропагандой и шевченкофобией, борьбой сторонников имперского колониального режима против увековечения памяти светоча украинской нации, а также нарушением прочности непреодолимой российской цензуры во всем, что касалось фигуры Шевченко. Отмечено, что подготовка к празднованию столетия со дня рождения гиганта духа украинского народа завершила эпоху многолетнего торможения и уничтожения режимом империи мощного процесса распространения шевченкианы. Дальнейшие сто лет, как показал исторический прогресс, стали триумфальными в открытии и осмысления несравненного его таланта.

The article deals with the history of monumental art monuments to T.H. Shevchenko ‒ a universe phenomenon of the 19th century. The author presents the examples of the first steps concerning setting up monuments to the great writer. In particular, he made some corrections in the chronology of the early monuments put up to Kobzar immediately after his death using memories of the Russian and Ukrainian artist and sculptor M. Mykeshyn. The attention is paid to the question concerning the perpetuation of the memory of T. Shevchenko after his reburial in Ukraine on Chernecha Hill on May 6, 1861. It is emphasized that the first monument to the great Ukrainian was made and set up in 1881 in Kazakhstan to 20th anniversary of his death. The author describes the events taken place in the second half of the 19th century and in the first 14 years of the 20th century, which are characterised by an anti-Ukrainian propaganda and shevchenkophobia, the imperial colonial regime struggle against the perpetuation of the memory of the famous Ukrainian luminary and failure of firmness of the Russian censorship concerning everything connected with the figure of Shevchenko. It is indicated that preparation for the centennial Shevchenko’s birth ruined the age of empire which had destroyed the process of Shevchenko’s ideas dissemination. Further hundred years period was a successful one concerning understanding of his incomparable talent.

У роботі В. Пахаренка "Мудреці з дитячими серцями (Про тип світосприймання генія)" зроблено спробу окреслити психо-фізіологічні характеристики генія. Це насамперед мистецький (метафоричний) тип його світосприймання, сила, широта узагальнень, інтуїція, здатність до діялогу, до розв'язання екзистенційних суперечностей людського існування, екзистенційна дитинність тощо. Наголошено, що геній максимально актуалізує творчісну первину у світі.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)6-4 Тютюнник Григір 13

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано одне з ключових теоретичних питань політичної економії - теорія вартості розглянутих в площині твору Давида Рікардо "Начала політичної економії та оподаткування". У зв'язку з цим показано тлумачення вченим предмету та методу дослідження політичної економії, як встановлення законів розподілу "продукту землі" між трьома основними класами суспільства: власниками землі, власниками грошей або капіталу, необхідного для її обробітку та робітниками, працею яких вона впорядковується і виступає на поверхні у вигляді основних доходів - ренти, прибутку і заробітної плати, а, також, його теорії вартості (цінності), а потім і дедуктивного методу через призму якого досліджена фундаментальна проблема вартості. Головна увага статті торкається тлумачення автором книги, мінової вартості (цінності). Причому, мінова вартість розглядається не тільки з точки зору Давида Рікардо, а й з точки зору представників інших напрямків, таких як марксизм та маржиналізм. Так, коли перші вважали, що в основі мінових вартостей лежить праця, втілена в товарах, а їх рідкість є елементом мінової вартості, то представники ж маржиналізму вважали, що в основі її лежить корисність. В основу обміну Д. Рікардо включив не лише витрати праці, але й рідкість (хоча це добре не виписав), яка дозволили йому вийти на дію такого фактора утворення цінності як земля, що детально виявлено в аналізі питань земельної ренти. Показано, що науковими здобутками Д. Рікардо у тлумаченні проблеми вартості є: по-перше, зведення до мінової цінності корисних благ з двох джерел - рідкості та кількості праці; по-друге, дозволила поглибити питання з точки зору процесу виробництва, що спирався на двофакторну модель створення багатства - працею та землею; по-третє, поглибила дослідження вартості з боку з'ясування законів обміну, які принципово відрізнялись від законів виробництва, який здійснюється не стільки за витратами праці, а й за законами відшкодуванням витрат капіталу. Творчість Д. Рікардо показала важливість чіткого слідування логіки розкриття проблем, з'ясування принципів науки та прив'язки їх до вирішення конкретних питань практики, які, при всій глибіні постановок, вченому чітко провести не вдалось. Для цього знадобився геній А. Маршалла, який показав їх глибину, вибудував логіку подачі, дав висновки з неї та продемонстрував її важливість для науки.

21 серпня виповнюється 110 років від дня народження одного з велетнів науки XX ст., видатного математика і фізика-теоретика академіка Миколи Миколайовича Боголюбова. У всьому світі визнано його величезний внесок у науку, який стосується найрізноманітніших галузей - нелінійної механіки, ядерної фізики, квантової теорії поля, фізики високих енергій, статистичної механіки, фізики конденсованого стану речовини тощо. Праці цього без перебільшення геніального вченого значною мірою змінили "ландшафт" кожного із зазначених напрямів. Не менш вражаючий слід залишив Микола Миколайович і як організатор науки - створені ним кафедри, дослідницькі групи, цілі інститути успішно працюють донині, а школа Боголюбова, що зросла на його ідеях, успішно розвивається уже в четвертому її поколінні. Авторитетна думка Боголюбова мала вирішальне значення при прийнятті цілої низки рішень, які стосувалися науково-технічного поступу в СРСР, до неї прислухалася міжнародна наукова спільнота, а його внесок у зміцнення міжнародної співпраці тодішнього СРСР важко переоцінити.

Аргументовано, що своєрідною теоретичною настановою у процесі аналізу становлення творчого діалогу між європейським авангардизмом і українським футуризмом повинна виступити проблема творчості, яка досить повільно утверджувалася в історії як естетики, так і мистецтвознавства, і посіла гідне місце лише на межі XIX - XX ст. Підкреслено роль "негативної психології" у розширенні меж розуміння постаті митця та якісних чинників геніальності.

Наведено інформацію про українського кіноактора, сценариста і режисера, заслуженого артиста України, лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (тепер Національна премія України ім. Т. Шевченка), буковинця І. Миколайчука.