Аналізується проблема інтонації у гносеологічному аспекті. На основі музичної інтонаційної моделі зроблено спробу розширити рамки вживання поняття "інтонація" як структурної особливості усіх видів мистецтва. Інтонація трактується як глибинний смисл мистецької інформації, що пізнається не раціональним шляхом і водночас є способом пізнання та засобом передачі інформації.

Досліджено співвідношення між особистим фізичним часом персонажа та історичним поступом часу в романі С.Рушді "Останній подих Мавра". Висвітлено типологічну належність романів С.Рушді до постколоніального або постмодерністського дискурсів. Розглянуто базові питання створення й використання електронних наукових журналів для забезпечення потреб науки та освіти. Оцінено вплив англійської мови як академічної дисципліни на формування особистості студентів. Особливу увагу приділено поєднанню навчання англійської мови та особистісного розвитку студентів. На підставі аналізу й узагальнення сучасних визначень понять "просодія" та "інтонація" запропоновано нетрадиційний підхід до розв'язання питання про їх співвідношення, що дає можливість виходу на принципово новий рівень планування та проведення експериментальних і теоретичних досліджень у фонетиці та фонології. Розкрито теоретичні та методологічні засади історико-філософської концепції Ореста Новицького - одного з найвизначніших представників київської академічної філософії ХІХ ст., визначено внесок останнього у становлення на вітчизняному грунті історії філософії як самостійної наукової дисципліни. Обговорено особливості формування філософсько-правової доктрини англійського філософа Джеремі Бентама та її вплив на розвиток англо-американського правового позитивізму. Проаналізовано питання у галузі інформаційного права та наведено пропозиції щодо реформи інформаційного законодавства України. Висвітлено основні засади правового регулювання торговельних відносин в Україні на сучасному етапі та пріоритети подальшого розвитку.

Освещены аналитические и когнитивные проекции музыки в слове, семантический диалог слова и музыки в музыкальной пародии. Раскрыты аспекты влияния речевых импульсов на формирование ритмо-интонационного музыкального образа. Проанализировано слово как определяющий фактор музыкальной драматургии французской оперы. Рассмотрены вопросы вербальности в онтологической структуре музыкального произведения. Описаны фольклорно-поэтические структуры в контексте формообразования.

Розглянуто закономірності та принципи побудови музичного твору як одного з видів творчості, який є певною структурою, що втілює ідеї, думки, почуття в особливій, специфічній формі та відображає дійсність відмежовано від точного зображення конкретних зовнішніх її ознак. Ця обставина дає можливість вираження одних і тих же ідей, настроїв різними музичними прийомами, засобами, інтонаціями. Вивчення основних правил, прийомів дозволяє проводити комп'ютерне моделювання процесу створення музичного твору. Результатом дослідження є створення алгоритму синтезування мелодії та ритму музичного твору, який базується на методі Заріпова з врахуванням усіх виявлених недоліків даного методу. Зазначено, що алгоритм передбачає принципово нову гармонізацію мелодії та відповідне до теорії музики розрішення нестійких нот, організацію останньої ноти з урахуванням руху мелодії. За даним алгоритмом створено програму синтезування мелодії, яка дозволяє генерувати мелодії випадково, тобто без втручання людини. Крім того існує можливість вибору (настройки) основних параметрів, властивостей бажаної мелодії, що полегшує аналіз залежності мелодії від певних її властивостей. Наприклад, створення різних мелодій з однаковими настройками властивостей мелодії дозволяє прослідкувати вплив певного параметра на мелодію в цілому. Одержану в цифровому вигляді мелодію способом перекодування в звуковий формат Midi можна прослуховувати, виділяти мелодійні фігури, мотиви, які сподобались, а також

аналізувати правила побудови цієї частини мелодії та вдосконалювати алгоритм. Однак цей шлях не буде ефективним, бо потребує для повного відтворення багато часу та аналізу великої кількості мелодій, тому даною розробкою передбачено навчання комп'ютера самого аналізувати, за якими правилами побудована будь-яка мелодія чи її ритм, а людина лише надаватиме оцінку даній мелодії. Це можливо в разі застосування нової технології обробки інформації, а саме нейроподібних мереж, що ростуть.

Розроблено теорію жанру транскрипції. Установлено, що авторська транскрипція є своєрідним ядром, на основі якого будується концепція даного жанру у музичній теорії та практиці. У процесі вивчення транскрипції та її об'єкта застосовано методи системно-структурного, компаративного, функціонального, історико-типологічного аналізу. Запропоновано термін "фактурна інтонація", що використано як основний інструмент дослідження жанрових зразків.

Досліджено актуальні питання взаємодії культур Захід - Схід на рівні художніх контактів, у яких значне місце займає виконавська діяльність китайських артистів на базі композиторської творчості європейської школи, в основному, класично-традиціоналістської орієнтації, зумовленої мовною експресією патетичної театральної декламації, яка, на відміну від побутового мовлення в європейських мовах, має виражену опірність на середніх висотностях голосового діапазону. Тонова виділеність театрального патетичного мовлення такого роду в європейському мовному середовищі сприяє безпосередній аналогії з тональністю китайської мови, що відноситься до групи тональних мов. Аналогічність мовних моделей китайської тональної мови патетичній експресії європейського театрального стилю дозволяє почути у ній китайським виконавцям зрозумілі та знайомі їм конструкції, головним чином ті, що пересічені у змістовому наповненні з тональними показниками національної мови. Проаналізовано твори китайських і європейських авторів, які втілюють звороти мовної патетики, що має безпосередні аналогії до мовних проявів ідей-образів у музиці Китаю та Європи.

Узагальнено уявлення щодо відмінностей мовленнєвого досвіду за національними традиціями та його культурну єдність за умов загальнолюдської природи мовлення. Визначено суттєвості мовленнєвих конструкцій у мелодиці європейської та китайської музики в їх принциповій культурній аналогічності та смисловій перехрещеності. Висвітлено твори українських та європейських композиторів, що складають репертуарну константу відомих китайських вокалістів і містять елементи національно-характерного вираження. Проаналізовано виконавські інтонаційні рішення за умов національного мовленнєвого досвіду китайських вокалістів. З'ясовано сутність китайської музики як акумуляції мовленнєвих інтонаційних накопичень.

В дисертації розроблена культурологічна концепція мистецтва, яка вносить суттєві корективи в розуміння походження мистецтва, причин та умов його видової специфіки, характеру еволюції художнього освоєння світу, ролі культурного контексту у своєрідності історичного виявлення природи мистецтва. Аналіз сучасного стану вивчення первісних форм мистецтва дозволив вичленити основні формоутворюючі художні засоби (ритм, інтонація, метафора, міф, символ і архетип), які сформувались в умовах синкретичної єдності практичної і розумової діяльності, синкретичних форм культури і забезпечили подальшу можливість виокремлення і розвитку мистецтва, як самостійного культурного феномену. Дослідження таких феноменів мистецтва як архітектура, міфологія, скульптура, трагедія, живопис, музика, література в контексті культури дозволили обгрунтувати їх органічне породження специфічними культурними умовами, спрямованими на освоєння буттєвих основ людського існування-соціального простору, соціального часу, людської тілесності і свідомості, людської особливості та соціальних відносин.

Проведено дослідження категорії музичної моторності на основі застосування концепційного підходу, який дозволяє виявити її подвійний зміст як музичного явища та музикознавчого поняття. Розглянуто генезис, шляхи розвитку та системи зв'язки музичної моторності. Охарактеризовано складові концепційного поля та структурні особливості музичної моторності. До наукового обігу введено нові терміни як супутні категорії "музичної моторності", зокрема такі, як музичний жест, артикуляційно-ритмічна формула, квомота, моторне інтонування, моторна інтонація, музичні моторні універсалії, моторний фонд жанру, музично-моторний базис культури або епохи та моторний образ всесвіту. Обгрунтовано жанрово-стилістичну типологію музичної моторності. На підставі одержаних результатів підтверджено положення про прояв музичної моторності як енергетичної структурності музичного руху та логіко-семантичного прототипу художнього образу в музиці.

Наведено результати інтонаційно-стилістичного та виконавського аналізу камерно-вокальних творів німецьких композиторів Ф.Шуберта, Р.Шумана, Р.Вагнера, Г.Малера, досліджено суттєвість їх романтичного грунту й органічного зв'язку з символізмом. Досліджено особливу роль символізму в розвитку німецького романтизму. Вивчено вагомість текстової символіки та мовно-інтонаційних структур, пов'язаних із традиціями риторики та культового співу у змістовності зазначених композицій та у виконанні їх згідно з прийнятими положеннями щодо нерозривності розвитку романтизму та символізму, австро-німецької творчості на основі єдиної літературної мови. Запропоновано виконавські концепції творів названих авторів відповідно до розуміння перетину романтичних і символістських принципів творчості.

Охарактеризовано загальні властивості пластичного в природі, запропоновано визначення даної категорії. Встановлено ієрархічні рівні пластичного, що мають практичне застосування у художній (конкретно - музичній) практиці та в мистецтвознавстві. Категорію пластичного розглянуто як одну з основ фортепіанно-виконавського інтонування. Запропоновано положення, що пластичне притаманне не тільки речам об'ємним та наочним, але й таким, що сприймаються слухом, як певна якість звукового матеріалу. Аргументовано тезу, що пластичне у творчому процесі піаніста виражається синкретично - у взаємопроникненні та взаємозбагаченні інтонацій двох видів - чутної та видимої. Введено поняття "виконавська пластика", "соматична інтонація", "соматичне інтонування", "виконавська інтонаційна модель", "виконавське кодування", "музично-пластичний метазнак", "внутрішнє співінтонування", запропоновано визначення понять "інтонація", "інтонування" та "виконавське інтонування". Обгрунтовано припущення, що явище пластичного у фортепіанно-виконавській інтонації є органічною цілісністю: у творчій діяльності виконавця (синкрезис інтелекту, відчуття і тіла); в єдності компонентів музично-виконавського інтонування (виконавця, музичного твору, музичного інструмента).

Визначено місце фоностилістики в системі лінгвостилістики. Розкрито суть та співвідношення термінів "просодія" та "інтонація". Вивчено функціонально-стилістичні особливості просодії, визначено основні одиниці та стилістично найбільш релевантні компоненти просодії. Здійснено порівняльний аналіз акцентно-ритмічної структури слова у словнику та текстах наукового й художнього функціональних стилів. Визначено довжину та тривалість синтагми. Проаналізовано особливості синтагматичного членування. З'ясовано ритмотворчі особливості синтагми.

Визначено роль національного характеру у формуванні української музичної культури та виявлено типологічні ознаки її матеріальних форм для удосконалення контролю за переміщенням культурних цінностей через митний кордон України. Доведено, що типологічно подібна до феномену перехідності культура українського романтизму втілює специфіку національного художнього образу світу та функціонує невід'ємно від національного характеру. Зазначено, що риси даного характеру обумовлюють специфічно "музичний" засіб світосприйняття українців. Встановлено, що музика як архетипна форма мислення обумовлює культурну самобутність, формує психоінформаційний простір етносу, утворюючи послідовність звук - інтонація - знак - символ - мова - сенсова спільність. Виявлено, що романтизм як універсальна художня система відповідає українській етнічній ментальності. Досліджено, що романтичний світогляд, гармонійно засвоєний та перетворений національною музичною школою, властивий кращим зразкам декорованих нотних видань ХІХ ст. Показано, що особливості українського національного характеру мають матеріальне втілення на рівні національного народного інструментарію.

Вперше в українському літературознавстві проведено комплексний системний аналіз психологічних аспектів художньої прози Є. Гуцала 1970-х рр. Досліджено природу психологізму оповідань, новел, повістей письменника, проаналізовано їх тематику. Розкрито особливості вираження внутрішнього світу героїв за допомогою таких психологічних засобів, як внутрішній монолог і діалог, невласне пряма мова, інтонація, психологічний портрет, прийом сну, рефлексія, сповідь, психологічна деталь, техніка потоку свідомості. Описано модель світу в прозі Є. Гуцала 1970-х рр., охарактеризовано її структурні складові. На рівні даної моделі досліджено взаємозв'язок соціум - особистість - внутрішній світ. Проаналізовано наративну організацію тексту, визначено функції інтертексту, вперше розглянуто його психологічну функцію, досліджено концепції любові та самотності. Розкрито психологічну вмотивованість вчинків і виявлено засоби розкриття внутрішнього світу незвичного гуцалівського героя - дивака, філософа, рефлектуючого інтроверта, оптиміста-життєлюба, філософа, дитини з дорослими очима, проаналізовано особливості творення образу матері. Зроблено висновок, що у реалістичній прозі Є. Гуцала поєднано різні типи психологізму (експресивний, оповідний, аналітичний, хронотопічний, філософсько-епічний), але домінуючим є психолого-аналітичний підхід до відтворення внутрішнього життя особистості, розкриття її Я.

Комплексно досліджено інтонацію публічного мовлення, мета якого - переконати слухачів у певних поглядах промовця. Визначено особливості інтонаційної організації публічних виступів (наукової доповіді та політичного виступу) на підставі грунтовного аналізу основних просодичних характеристик, зокрема, часової та частотної організації усного тексту. Встановлено комплекс інтонаційних ознак, що характеризують досліджувані жанри. З'ясовано, що ті сегменти тексту, які реалізують функцію переконування, мають спільну картину інтонаційного оформлення у виступах різних жанрів. Здійснено порівняльний аналіз інтонації текстів, записаних в авторській і дикторській реалізаціях. Охарактеризовано варіативність інтонації авторських публічних виступів і текстів, реалізованих дикторами радіо за студійних умов. Підтверджено гіпотезу про недостатність залучення мовлення дикторів для аналізу публічного мовлення.

Введено інтертекстуальну методологію до музично-історичних методів дослідження музики. Висвітлено процес утворення музичних інтертекстуальних зв'язків на основі перетворення факту-художнього факту в інтертекст. Виокремлено основні стуктурні одиниці-інтертексти, завдяки яким реалізуються міжтекстові зв'язки в конкретних артефактах - інтонація, жанр і стиль. Охарактеризовано відміності між полістилістикою й інтертекстуальністю. Проаналізовано творчість Б. Лятошинського та виведено теорію "інтонаційного словника" композитора, визначено три інтонаційні комплекси. Вперше введено до музикознавчого обігу ряд невідомих і маловідомих творів О. Безбородька, Г. Гаврилець, І. Карабиця, Ж. Колодуб, Г. Ляшенка, С. Пілютикова, К. Цепколенко, І. Щербакова, М. Скорика, В. Сильвестрова.

Проаналізовано вияви гендерної асиметрії оцінювання в англійській мові. Висвітлено особливості комунікативної прагматики англійських оцінних висловлень у діалогічному мовленні побутової сфери. Визначено просодичні засоби маркування раціональних та емоційних оцінок в чоловічому та жіночому мовленні. На основі аудиторського й акустичного аналізу встановлено інваріантні та диференційні просодичні характеристики, просодичні маркери гендерної варіативності експліцитних оцінних висловлень у сучасному англійському діалогічному мовленні.

Виявлено та розкрито прийоми та методи художнього музично-поетичного синтезу, втілених в творчості майстрів мистецтв Срібного століття. Вивчення прийомів і методів проведено на основі семіотичного підходу. Складний образ інтерпретується як синтетичний десигнат - віддзеркалення в свідомості сукупної дії набору елементарних знаків, символів і художніх конструкцій з даних елементів. Розкрито ряд універсальних прийомів і методів створення художніх образів, інваріантних до перетворення за переходів у просторі різних художніх текстів. Виявлено й охарактеризовано основні елементи та прийоми синтезу: узор, ритм, рух, інтонація, звуковий символізм, алітерація, пряме використання специфічних засобів суміжної форми мистецтва, контрапункт, імпровізація. Виділено два основні методи структурного синтезу художніх образів: метод синтезу від формоутворювальних складових до багатовимірного художнього образу та метод синтезу від складного образу-теми до формоутворювальних складових.

Проаналізовано явище інтонації в комунікативному аспекті речення. Досліджено питання функцій інтонації та їх ранжування.

Досліджено інтонацію публічного мовлення, що має за мету переконати слухачів у певних поглядах промовця. Визначено особливості інтонаційної організації публічних виступів (наукової доповіді та політичного виступу) на підставі грунтовного аналізу основних просодичних характеристик, зокрема, часової та частотної організації усного тексту. Встановлено комплекс інтонаційних ознак, що характеризують досліджувані жанри. З'ясовано, що ті сегменти тексту, які реалізують функцію переконування, мають спільну картину інтонаційного оформлення у виступах різних жанрів. На підставі порівняльного аналізу інтонації текстів, записаних в авторській і дикторській реалізаціях, підтверджено гіпотезу про недостатність залучення мовлення дикторів для аналізу публічного мовлення.