Однією з найновіших комплексних наукових праць, що стосуються збройних конфліктів між Російською Федерацією та Україною, є фундаментальне колективне дослідження, що вийшло під егідою Інституту історії України НАМ. Авторський колектив кафедри гуманітарних дисциплін ЛДУФК ім. І. Боберського у колективній монографії пропонує своє бачення складних проблем російсько-українського протистояння та війни в історичній ретроспективі. Зроблено спробу проаналізувати історичні, політологічні, соціологічні, філософські, культурологічні та правові аспекти даної теми. Концептуальний висновок монографії - Україна і Росія належать до двох діаметрально протилежних цивілізацій, тому зіткнення між ними, яке набирало різних гібридних форм, триває уже декілька століть, а нинішня російсько-українська війна є суттю російського агресивного імперіалізму, визначальною рисою, як російської еліти, так і загалом російського суспільства. Агресивну загарбницьку політику щодо України здійснювали як Російська імперія, так і її різновид - СРСР, а нині - РФ. Тому, тільки розпад РФ, позбавлення ядерного статусу та ліквідація тоталітарного рашистського режиму можуть, за певних сприятливих обставин, усунути небезпеку нових воєн проти України, Європи та світу.

Увагу приділено проблематизованому зв'язку соціології та Просвітництва, проаналізовано романтичні витоки соціологічного теоретизування. Доведено, що розходження між соціологією та економікою лише на позір методологічні, а в змісті продовжують епістемологічну полеміку між просвітницьким і романтичним поглядом на соціальну реальність. Зауважено, що реакція на привнесення економічних пояснень у соціологію - т. з. "аналітична соціологія", пориває із фундаментальними підставами своєї дисципліни не менше за ТРВ. Вміщено перші українські переклади праць Дж. С. Колмена та Нобелівського лауреата з економіки Дж.Стіґлера, що пояснюють зміст "економічного імперіалізму" у соціально-поведінкових науках.

Розкрито духовну складову російського імперіалізму. Розглянуто рашизм як культурний код московсько-ординської цивілізації, що фактично не змінюється від моменту зародження Московії в лоні Монголосфери до епохи путінізму. Увагу приділено цивілізаційній основі ідеології рашизму. Розглянуто роспропаганду як транслятор ідеології рашизму. Акцентовано на піднесенні ідеології рашизму в межах право-радикальних рухів.

Проаналізовано причини, передумови, геополітичні та геоісторичні цілі агресії Росії проти України. З'ясовано реакцію Заходу на російську геостратегію реваншу. Доведено, що гібридна війна породила глибоку кризу світової системи безпеки, яка ведеться з лютого 2014 року, коли почалася російсько-українська війна. Російська Федерація, порушивши норми та принципи міжнародного права, двосторонні та масштабні угоди, анексувала Автономну Республіку Крим та Севастополь. Методологія. Методологічну основу статті складають сукупність світоглядно-філософських, наукових засад і підходів та спеціально-наукових методів пізнання міжнародно-правових явищ і геополітичних процесів, що відбуваються у світі. Самостійне використання цих методів забезпечувало можливість вирішення поставлених завдань серед яких головним являється доведення загрози Росії міжнародному правопорядку. На основі чого було зроблено фундаментальний висновок про те, що путінська Росія повинна розпастися як імперія для того, щоб був відновлений світовий закон і порядок. Результати. Росія без оголошення війни напала на Україну і знову поставила під сумнів міжнародний порядок в Європі, починаючи з 24 лютого 2022 року, коли лідер російської держави оголосив про початок "спеціальної військової операції" щодо України. Єї метою він назвав "демілітаризацію" країни. Збройні сили Російської Федерації почали обстрілювати міста України та її військову і цивільну інфраструктуру по всій території нашої держави. Передувало цьому божевіллю 21 лютого 2022 року, коли президент Росії Володимир Путін визнав незалежність Донецької та Луганської народних республік. Проте російсько-українське протиставлення має глибоке історичне коріння. Поглинення України та її людських ресурсів - одним з ключових завдань розвитку проєкту російського імперіалізму. Сучасний процес формування та розвитку путінської Росії завжди супроводжувався війни з Україною. Росія мала на меті знищити нашу молоду державу. Історія взаємовідносин українського та російського народів - це літопис воєн, визвольних змагань українців та послідовної політики русифікації та асиміляції нашого народу.

Визначено особливості авторського (письменницького) трактування національної свободи, патріотизму та націоналізму у конкретних історичних умовах. Порівняно ставлення прозаїків до права боротьби поневолених народів за свою незалежність із урахуванням особливостей британського та українського світобачення у контексті даного питання. Акцент зроблено на особливостях реалізації національної свободи в умовах тоталітарного режиму та проблемі збереження національної ідентичності у тоталітарній державі, зокрема за умов підміни базових понять і маніпуляції інформацією. Увагу приділено взаємозв'язку понять національна свобода та вільна людина, а також умовам їх реалізації. Визначено спільні та відмінні риси інтерпретації Д. Орвеллом та І. Багряним національної свободи та чинників її обмеження; актуалізації позицій авторів у контексті сучасної російської війни проти України. Діахронічне порівняння ідеології та методів сучасної російської держави з радянськими через призму публіцистики обох авторів доводить, що поточні події є систематичним втіленням імперіалістичної політики країни агресора, що називає себе "правонаступницею СРСР". Порівняльний аналіз есе І. Багряного та Д. Орвелла надають змогу побачити, що багато проблем сучасності є відлунням чи продовженням тих проблем, котрі не знайшли свого вирішення у середині XX ст.

Розкрито спектр інструментів, які використовувало Управління економічної співпраці (Economic Cooperation Administration - ECA) під час реалізації Плану Маршалла: запрошення до дії, консультації, співпраця фахівців, спільна відповідальність, аналіз національних рахунків, спектр аналітичних підходів, переконання, контроль за наданою допомогою, право голосу щодо використання коштів допоміжних партнерських фондів, проєктна процедура, технічна допомога. Деякі з них були значно ефективнішими та результативнішими за інші, наприклад консультації, співпраця фахівців, технічна допомога. Програма відновлення Європи була спільною справою США та Європи, при її розробці не нав'язувалися умови, що суперечили інтересам європейців та не відбувалося підпорядкування економік європейських країн економіці Сполучених Штатів Америки. Цілі Плану Маршалла були етично обгрунтовані, що було дуже важливим для встановлення довіри до США та дій для реалізації взаємовигідних цілей. Курс було встановлено на демократичне світове лідерство, а не на імперіалізм. Розглянуто вплив США на європейську економіку під час реалізації Плану Маршалла, а також аспекти впливу та втручання Сполучених Штатів Америки. Проаналізовано особливості та наслідки впливу американської політики на Європу, зокрема: масштабні цілі Плану Маршалла, чітке адміністрування, взаєморозуміння та повага, політична та економічна надійність, узгодженість між принципами і діями та інші.Рекомендовано використати такі інструменти для програми відновлення України: консультації, співпраця фахівців, спільна відповідальність, контроль за наданою допомогою та право голосу щодо напрямків її використання, проєктна процедура, технічна допомога. Зазначено, що цей перелік не є вичерпним, тому під час реалізації "Плану Маршалла для України" можуть бути створені нові інструменти реалізації програми допомоги - як універсальні, так і специфічні, що можуть бути застосовані лише в контексті української ситуації.

Уперше: комплексно досліджено специфіку перманентної "гібридної війни" Російської Федерації проти України в економічній сфері, визначено основні її стадії (економічний сегмент) та їх характерні риси. Охарактеризовано особливості зовнішньоекономічної політики Росії щодо України та інших країн пострадянського простору, у контексті порівняльного аналізу. Показано вплив економічних чинників на політичні рішення вищого керівництва України. Уточнено: положення про євроатлантичний вектор зовнішньої політики України, як єдиний чинник збереження суверенітету України в умовах російської військової агресії, методику протидії "гібридним викликам" в економічній сфері на сучасному етапі російсько-української війни. Набули подальшого розвитку: програми українських політичних партій у сфері забезпечення національної безпеки України, питання перспективи практичного використання здобутків української та зарубіжної історіографії у сфері протидії "гібридним викликам". Проаналізовано та систематизовано стан наукової розробки теми, джерельну базу та теоретико-методологічні засади дослідження. Встановлено два етапи цієї війни в економічній сфері: перший (1991 – 2014 рр.) – Росія використовувала Українську державу в якості "сировинного придатка", що на тлі газових, торгових "війн" призвело до швидкого збагачення російських бізнес-структур, які фінансували розбудову військово-промислового комплексу країни-агресора та стали фінансовою і економічною опорою для анексії Кримського півострова, збройного конфлікту у східних областях України (2014 р.), другий (2014 – 2019 рр.) – відкрита торговельно-економічна "війна" проти України (у цей період частка українського експорту до Росії зменшилась із 30 до 9%). Акцентовано увагу на тому, що розвал СРСР (1991 р.) започаткував нову сторінку в російсько-українських відносинах. Констатовано, що необхідність втілення концепції "гібридної війни" проти України обґрунтовувалась російськими пропагандистами, відомими громадсько-політичними діячами, які наголошували на необхідності відновлення тотального впливу Російської Федерації на пострадянському просторі за допомогою низки політико-економічних та ідеологічних важелів. Звернено увагу на те, що концепція "русского мира" завжди була ідеологічним виправданням російського шовінізму, імперіалізму та військової агресії проти сусідніх держав. З'ясовано особливості російсько-українських конфліктів: "газові війни", "транзитні війни", "продовольчі війни", охарактеризовано основні риси цього процесу. Визначено неоімперську складову зовнішньої політики Російської Федерації в економічній сфері, що полягала у намаганні блокувати євроатлантичну інтеграцію України та залученні її до наддержавних утворень, що створювалися під егідою Росії. Зазначено, що суть геополітичних інтересів країни-агресора, доведено, що Росія намагається не допустити зниження залежності України від російських енергоносіїв, створює перешкоди в отриманні Україною доступу до альтернативних джерел газу, а також та блокує диверсифікацію шляхів нафтового та газового експорту країнами Центральної Азії. Для того щоб мати додаткові важелі тиску на Україну в енергетичній галузі, Росія прискорює будівництво нових газопроводів "Північний потік" і "Південний потік" в обхід української території.

Розглянуто есеїстичні студії історіософського змісту на широку тематику — від давньої історії Галичини до цивілізаційних проблем XX ст. Запропоновано вільні роздуми із загостренням складних питань національного буття українства у вирішальні періоди його історії. Концептуально вивчено культурну та ментальну специфіку Галичини як знакового регіону України, переосмислено цікаві теми з історії Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, досліджено джерела російського імперіалізму та філософію боротьби різних культур в минулому й сучасному. Цілий розділ склали франкознавчі студії, які виявляють малознані грані ідеологічних змагань великого українця Івана Франка. Проаналізовано низку проблем з історії українського вольового націоналізму (діяльність ОУН і УПА), інтерпретуються дискусійні теми вивчення української історії.

Розглянуто концепцію глобального соціального порядку як предмета соціологічних досліджень. Автор починає із вказівки на зміни в структурі та в характері нинішнього глобального соціального порядку, що полягають у прискоренні темпів обмінів і потоків, зниканні єдиної гегемонії та формуванні мультиполярності. Запропоновано розглядати глобальний соціальний порядок як приклад глобального предмета, який порізному може потрапити у фокус соціологічних досліджень. Для цього дається визначення понять соціального порядку й глобального соціального порядку, а також наводиться декілька класифікацій підходів до вивчення глобального світового порядку, після чого виділяються його основні складові частини. Капіталізм розглянуто як особливу форму світового порядку, а також запропоновано аналізувати імперіалізм і неоколоніалізм як, з одного боку, продукти цього порядку, а з іншого - як інструменти його легітимації та гегемонії. У подальших дослідженнях запропонована модель може бути використана, по-перше, для вдосконалення вивчення предмета соціології в глобальному масштабі, а по-друге - для поглиблення знань про процес (від)творення глобального світового порядку.

Виявлено необхідність аналізу традиційної квір-ідентичності американських індіанців у історико-культурологічному аспекті у світлі змін глобальної гендерної ідеології, яка не редукується ні до формальної, ні до змістовної складової патріархального суспільства, заснованого на європейській християнській ідеології. Показано, що пройдений соціумом етап пост-християнського уявлення про гендер робить можливою трансформацію мейнстрімних гендерних уявлень з урахуванням традицій корінних народів Північної Америки. При формулюванні мети дослідження авторка виходила з невирішеності питання причин, методів і підходів при формуванні описів історичної невідповідність коду бердаче у родовій системі північноамериканських корінних спільнот протягом п'ятсот років англо-європейської колонізації. Її завданням було дослідити особливості гендерної ідентичності бердаче (подвійного духу) у мові сучасного індіанського суспільства на макро- та мікрорівні, а також у міжкультурних комунікаціях індіанської і білої спільнот. Методологія дослідження. Зважаючи на специфіку об'єкту дослідження, дослідниця спиралася на історичний та соціокультурний підходи. Розглянуто питання формування гендерного середовища корінних спільнот в історичній та культурній перспективі. На основі історичних і культурних уявлень корінних жителів Північної Америки виявлено, що тенденцією становлення корінної гендерної ідентичності сьогодення є повернення до автентичних духовних витоків предків. Обговорення. Встановлено, що, коріннаквір ідентичність сучасності є одночасно продуктом і творцем унікального культурного й історичного досвіду, що є результатом опору корінних американців окупації із боку європейських поселенців, які не тільки захоплювали їхні правічні землі, але й знищували населення, що там проживало. Виходячи із колоніальних реалій, сучасна корінна квір-ідентичність залежить від історичних умов і традиційних переконань спільнот у тій самій мірі як і від практики протистояння расистському гнобленню. Спираючись на ідеї гендерної ідентичності корінних народів, авторка отримала висновок про те, що нав'язування з боку європейських поселенців власного бачення гендерних ролей є культурним імперіалізмом, який слід розуміти як методологічну настанову та її практичну реалізацію у родинній сфері як нуклеарної частини системи національно-духовних цінностей корінних народів, що призвело до фальшування дійсності в інтересах колоніальної ідеології. У такий спосіб продукувалися гетерономні по відношенню до корінної культури і національного буття семіотичні системи - "гендерні міфи", що спотворювали реальність усталених віками суспільних відносин індіанських громад.

Розглянуто широке коло наукових питань, пов’язаних із Варшавською битвою 1920 р., яка відіграла ключову роль в ході спільної боротьби поляків та українців проти "червоного імперіалізму" Радянської Росії і водночас суттєво вплинула на генну нового гсополітичного порядку в Центрально-Східній Європі. Звернено увагу на різні наукові проблеми, які допомагають краще зрозуміти передумови цієї драматичної події, її міжнародний контекст, перебіг військових дій і їх наслідки для подальшої історії України і Польщі. Зокрема, детально проаналізовано роль Армії УНР у досягненні вирішальної перемоги в серпні 1920 р., ставлення українських лівих (уесерів, укапістів та ін.) до союзу Польщі та України і ведення ними військових дій проти Радянської Росії, місце українсько-польського альянсу у контексті "вільсонівського моменту", відлуння Варшавської битви 1920 р.(і загалом - тодішньої війни проти більшовиків) у реляціях дипломатів західних країн, місце "Дива на Вислі" в контексті розвитку військового та політичного потенціалів українського і польського народів у період визвольних змагань, вплив цієї перемоги на подальший перебіг історичного розвитку двох народів і їх взаємовідносини. Окрему увагу приділено двом важливим вимірам сучасної рецепції Варшавської битви 1920 р. - в українських шкільних підручниках та вітчизняних електронних ЗМІ.

Дисертація є комплексним дослідженням образу німців у щоденній українсько- та російськомовній пресі Києва 1914 - 1918 pp. На основі джерел періодики простежено еволюцію уявлень про німців і Німеччину впродовж мирного часу 1914 p., участі Російської імперії у Великій війні та за доби Української революції 1917 - 1918 pp. Залучення архівних матеріалів і літератури дозволило врахувати чинники цензури і пропаганди, порівняти київський досвід зі сприйняттям німців у Росії та державах Антанти. За допомогою зіставлення видань різного напряму та мови друку продемонстровано ідеологічно розмаїтий, поліетнічний інформаційний простір Києва. Студія пояснює, як політичні та національні переконання газет визначили їхнє бачення Німеччини та, навпаки, як образ німецького "іншого" кшталтував місцевий образ "свого" у Києві як центрі Південно-Західного краю імперії, столиці УНР та Української Держави. Розглянуто характерні для періоду образи німців як "культурного взірця", "геополітичного суперника-мілітариста", "внутрішнього ворога-чужинця" й "німецької зради", "звіра" або ж "людини" на війні, "руйнівника" єдиної Росії і водночас "приятеля-спільника" України у боротьбі з "великоросами-більшовиками", зрештою - представника окупаційного "німецького порядку" й "імперіалізму". Встановлено, що незважаючи на війну та революцію, тривкими у київській пресі виявились уявлення про німецьку національну вдачу.

Наведено авторську епістемологічну реконструкцію концепції мікро-макро переходів Дж. С. Колмена. Зазначено, що спроба Дж. С. Колмена перезаснувати зв'язок між соціологічною та економічною теоріями була проблематичною. Визначено контекст становлення концепції мікро-макро переходів – "економічний імперіалізм" у соціальних науках. Всупереч поширеній критиці, доведено, що концепція Дж. С. Колмена не була простим перенесенням економічної логіки в соціологічне пояснення. Зосереджено увагу на питанні причин чому на межі ХХ - ХХІ ст. економічна теорія суттєво випереджає соціологічну в поясненні багатьох явищ, які традиційно вважалися складовою предметного поля соціології. Спроба Дж. С. Колмена, як реакція на економічний імперіалізм, мала на меті посилити пізнавальні можливості соціологічного теоретизування. Зазначено, що автор застосовує методологію П. Феєрабенда аби пояснити, що cпроба Дж. С. Колмена мала суперечливі передумови. Це порушення описане через концепт "онтологічної аргументації". Базові засновки підходу Дж. С. Колмена лишилися за межами легітимного соціологічного теоретизування. Доведено, що це пов'язано не з недоліками емпіричної верифікації концепції Дж. С. Колмена, а епістемологічним напруженням між засновками його концепції та легітимним стандартом теоретизування у соціології: конфліктом між аналітичною зручність та епістемологічним реалізмом.

Процес "американізації" глобальної культури, що утворюється, пов'язують з інтересами американського бізнесу та їхнім монопольним контролем над світовими інформаційними потоками. Стаття присвячена виявленню тих аспектів "американізації" культури, які дозволяють розглядати її, у тому числі, й як політичний проект. Для цього проводиться зіставлення змісту, характеру та засобів "американізації" культури з методом використання культурних впливів для досягнення зовнішньополітичних цілей, який представлено в концепціях культурного імперіалізму та "м'якої сили" в теорії міжнародних відносин.

Досліджено політику неприєднання як одину з ключових стратегій діяльності держави у міжнародних відносинах. Проаналізовано основні теоретичні та методологічні підходи дослідження політики неприєднання, виокремлено дефініції цього поняття та виявлено ключові ознаки стратегії неприєднання держав. Простежено історичний аспект виникнення ідеї руху неприєднання. Досліджено вплив глобалізації на зміну політики неприєднання та нейтралітету держав. Члени Руху неприєднання зобов'язані, як зазначено в Гаванській декларації 1979 р., забезпечити національну незалежність, суверенітет, територіальну цілісність і безпеку країн, що неприєдналися "у їх" боротьбі проти імперіалізму, колоніалізму, неоколоніалізму, расизму та всіх форм зовнішньої агресії, окупації, панування, втручання або гегемонії, а також проти політики великої держави та блоку. Політика неприєднання вимагає від держави, яка слідує за її принципами реалізації зовнішньополітичних намірів, спрямованих на поділ світу на два ворожі блоки. Декларуючи статус неприєднання статусу, держава передусім стежить за внутрішніми чинниками, економічними або політичними, та зовнішніми чинниками, тобто сильною економічною незалежністю, можливістю зовнішньополітичного або військового тиску. Крім того, курс на неприєднання є можливим лише за відсутності будь-яких очевидних або прихованих територіальних претензій до держави, яка прагне проводити політику неприєднання. Беручи до уваги реалізації статусу неприєднання, держава краще базується на досвіді європейських вже неприєднаних держав, а також сьогодні міжнародній ситуації. Однак сучасні умови дещо змінюють концепцію неприєднання.

Здіснено компаративістичне дослідження на перетині літературознавства й антропології культури. Висвітлено проблему імперського дискурсу у творах англійського класика польського походження Джозефа Конрада, який, приїхавши до Великої Британії у віці двадцяти років, інтегрувався в англійське художнє, митецьке й інтелектуальне середовище, у зв'язку з чим органічно поєднував культурні реалії польської та англійської національно-культурних моделей. Незважаючи на авторитетну принципову позицію Едварда Саїда щодо імперської інтервенції, дослідники ставляться до виявлень колоніальної експансії толерантніше, пропонуючи альтернативні моделі імперського залучення. Так, Сара Міллз, Пітер Хіюм, Мері Луїза Пратт, Енн МакКлінток, Пітер Кейн, Ентоні Хопкінс вважають, що необхідно враховувати чинники, що впливають на специфіку імперськості, насамперед, в контексті історії, політики та економіки. Адже імперіалізм, за формулою Пітера Кейна та Ентоні Хопкінса, визначається як комплекс намірів та матеріальних сил, які схиляють держави до вторгнення або спроби вторгнення у суверенітет інших держав. Ці спроби можуть приймати різноманітні форми. У такий спосіб, науковці впевнені, що уявлення про колоніалізм, як про систему, що має виключно нищівний та експлуатаційний характер, не має стосунку до дійсності. Дуже часто представники різних професій, що припливали на англійських кораблях до тубільного населення, "освоювали" нові території мирним чином, шляхом торгівлі, підкупу, подарунків та, нерідко, одруження з місцевими жінками. Подібні міжкультурні зв'язки маніфестуються у таких творах Джозефа Конрада, як "Almayer's Folly: A Story of an Eastern River" ("Примха Олмейра: історія східної річки", 1895), "An Outcast of the Islands" ("Вигнанець з островів", 1896), "The Rescue: A Romance of the Shallows" ("Порятунок: Роман мілин", 1920). Акліматизувавшись в англійському суспільстві, письменник засвоїв англійську національно-культурну ідентичність на художньо-естетичному рівні, у глибинах свідомості зберігаючи польські духовні цінності. Органічно сприйнявши британський імперський заклик, у питаннях підкорення територій він залишався на позиціях гуманізму, що було виявленням етнорелятивізму не тільки як маніфестації англійської національно-культурної ідентичності, але й як можливого наслідку польської Ягеллонської традиції. Специфіка імперського та антиімперського аспектів художнього світу митця вивчалася Жоржем Жан-Обрі, Седріком Ваттсом, Лінн Сазерленд, Ентоні Фотерджиллом, Хенріком Зінсом, Бенітою Перрі, Жаком Дарра, але досі на різноманітних формах співпраці місцевого населення з представниками "цивілізованих" народів, представлених у творах Конрада, дослідниками увага ще не акцентувалася. Ось чому вивчення альтернативних моделей імперськості або моделей колабораціонізму у творах Конрада є таким актуальним в контексті досягнення мети і дослідження його англійської національно-культурної ідентичності, яку він набув в результаті функціонування успішної стратегії акультурації.

Проаналізовано історико-політичні, геополітичні та ідеологічні передумови агресивної зовнішньої політики російських державних утворень - Московії, Росії, РРСФР та РФ щодо України. Зазначено, що російська влада розпочала війну на знищення Української держави одразу ж після проголошення її незалежності 24 серпня 1991 року. Автор застерігає усіх від повторення трагічних помилок багатьох поколінь українців, які через недооцінку хижацької сутності російського імперіалізму розплачувались втратою незалежної державності, і наголошує на тому, що незнання історії не звільняє від відповідальності перед нащадками.

Проаналізовано основні праці ідеологів української національної думки першої половини ХХ ст. Д. Донцова й В. Липинського. Актуалізовано проблему виокремлення соціально-психологічних ідей у публіцистичній спадщині. У доробку вчених виділено концепції національної аристократії та боротьби активної меншості проти пасивної більшості (В. Липинський), самодостатнього націоналізму (Д. Донцов), дотичні до проблематики психологічної елітології. Виокремлено й проаналізовано ідею стихійного свідомого (В. Липинський). Розкрито авторське уявлення відносин між елітами та масами через явище персоніфікації. Показано, що політичне лідерство мислиться через поняття імперіалізму. Психологічними ознаками імперіалізму є стихійне прагнення політичного лідера до розширення влади, віра в законність, потрібність, правдивість своїх дій (В. Липинський). Виокремлено психологічні складники концепції націоналізму Д. Донцова, яка характеризуються агресивністю, ірраціональністю, знеціненням раціональних компонентів свідомості й поцінуванням емоційних та афективних складників, приматом надіндивідуальних і надгрупових інтересів перед індивідуальними інтересами особи. Показано, що конструкт волі є базовим для націєтворчих концепції авторів. Припущено, що спільним для обох дослідників визначальним психологічним конструктом у взаємодії між масами й елітами виступає неусвідомлюване прагнення національного самоздійснення. Висловлено думку про пов'язаність на проблемологічному рівні концепцій та ідей, розроблених українськими дослідниками, із відомими тогочасними соціально-психологічними концепціями в царині психології мас й еліт. Відзначено подібність елітологогічних концепцій В. Липинського з психоаналітичними положеннями З. Фройда стосовно взаємодії лідера та мас.

На основі аналізу праць сучасних істориків, політологів та суспільствознавців робиться спроба визначити основні фундаментальні історичні міфи, які використовували радянські та сучасні російські ідеологи для формування історичної свідомості радянської людини та їх подолання в сучасній Україні.

Досліджено проблеми генези, формування й еволюції світ-системи постіндустріального корпоративно-монополістичного глобалізму, яка має специфічні формаційні та цивілізаційні ознаки фінансово-економічного імперіалізму. Особливу увагу приділено проблемам системно-структурної трансформації глобального капіталу та конвергенції національних капіталів та їх експлуатації світ-системою постіндустріального глобалізму. Розкрито сутність об'єктивних законів глобального відтворення капіталу, тенденції його трансформації в фінансовий капітал. Досліджено процеси гіперфінансіалізації економіки фіктивним капіталом і самовідтворення віртуального фінансового капіталу.