Розглянуто процес становлення і формування нового розуміння людини, її походження, природи, призначення, сенсу життя в українській духовній культурі у ХVI - XVIII ст. Показано гуманістичні ідеї єретичних учень, джерела формування нового ідеалу людини, зародження нового світовідчуття і світогляду. Особливу увагу приділено людиновимірності філософії Києво-Могилянської академії, а також антропоцентризму філософії Г.Сковороди.

Под наблюдением находились 25 больных хроническим гепатитом и циррозом печени, у которых выявлено кандидоз толстой кишки. Приведены данные о высокой эффективности препарата "Пимафуцин" в плане нормализации микробиоты толстой кишки у этих больных (при отсутствии какого-либо побочного действия).

Дана информация о проблеме диагностики и лечения мастоцитозов, первичных апудом диффузной нейроэндокринной АПУД-системы, с которой встречается в своей практике врач. Описан клинический случай системного мастоцитоза у больного, который поступил в гастроэнтерологическое отделение Львовской областной клинической больницы с "маской" язвенной болезни. Отображены объективные и субъективные трудности диагностического поиска, обусловленные редкостью системного мастоцитоза, особенностями его проявлений и течением.

Розглянуто гіпотезу про існування у Галицько-Волинській Русі у IX - XI ст. церковної структури, юрисдикційно пов'язаної з католицькою Празькою єпископією. Водночас простежується поширення кирило-мефодіївської традиції - її відкритість до міжкультурних взаємин і звернення до живої народної мови - у царині церковного письменства Галицько-Волинської Русі.

Висвітлено історію появи в Давній Русі тексту Сербської кормчої, перекладеної церковнослов'янською мовою за ініціативи сербського архієпископа св. Сави. Перший список цього перекладу потрапив у Київ з Болгарії за посередництвом болгарського князя Якова Святослава, вихідця з Галичини. Зроблено висновок: Сербська кормча, покладена в основу церковних реформ київського митрополита Кирила II, стимулювала оригінальну канонічну творчість в Русі-Україні.

Проаналізовано документи, якими радянський режим упродовж 1918 - початку 1980-х рр. унеможливив повноцінне функціонування протестантизму в Україні. З'ясовано кризові явища у протестантському середовищі, що виникли внаслідок переслідувань.

Проаналізовано причини висвячення Петра (Ратенського) на київського митрополита, його конфлікту з великим князем Михаїлом Ярославичем і зближення з московським князем Іваном Даниловичем (Калитою). Доведено, що приїзд митрополита Петра до Москви і його канонізація були ініційовані Іваном Калитою з метою політичного піднесення Московського князівства. Однак цей приїзд не був перенесенням митрополичої кафедри.

Висвітлено тему діалогу між православними та протестантами, зокрема на східних землях Речі Посполитої наприкінці XVI - на початку XVII ст. Показано роль у цьому діалозі гуситів і чеських братів, які вважали свою програму церковної реформи близькою до історичних і культурних традицій православ'я.

Узагальнено джерела, що можуть засвідчити існування богомілів у середньовічній Русі, та наукові студії, в яких визнається або спростовується цей факт. Аналізуючи джерельний корпус і нові дослідження доведено сумнівність існування богомілів на Русі, спростовано генетичний зв'язок богомільства з іншими поширеними тут антицерковними та єретичними течіями. Водночас підтверджено популярність апокрифічної літератури, пов'язаної з богомільством, її вплив на релігійну культуру Русі.

Висвітлено роль Реформації в суспільно-культурних перетвореннях і церковних реформах у Західній і Східній Європі XVI - XVII ст. Головним об'єктом розгляду є хроніка протестантського діяча Речі Посполитої А. Венгерського, який доводив участь православних, зокрема українців, у реформаційному русі, а отже - й у загальноєвропейських процесах того часу. Значну увагу зосереджено на аналізі та сучасному осмисленні поняття Реформації.

Висвітлено зміст маловідомого в українській славістиці трактату, написаного в середині XVII ст. социніянами Самуелем Пржипковським і Ю. Немиричем у відповідь на твір краківського каноніка Ш. Старовольського. Розкрито суспільно-історичний контекст, який зумовив появу социніянської пам'ятки, доведено суголосність викладених у ній ідей з гуманістичною політичною думкою новочасної Європи, концепціями свободи совісті та відокремлення Церкви від держави. Зазначено щодо впливу цих ідей на українську політичну думку.

Розкрито реформаторські погляди хорватського мислителя і католицького архієпископа Марка Антонія де Домініса, викладені в його творі "Послання до єпископів" і пов'язані з ідеєю повернення Західної Церкви до еклезіології нерозділеного християнства. Доведено вплив "Послання" на православного полеміста Мелетія Смотрицького в його пошуках реформи Київської Церкви і порозуміння у Київській митрополії.

Проаналізовано концептуальні відмінності у поглядах ранньої та сучасної славістики щодо ролі чеського гуманіста Я. Гуса в історії Реформації. Автор поділяє те наукове бачення, згідно з яким Я. Гус був насамперед натхненником реформи Західної Церкви, її повернення до еклезіології раннього, нерозділеного християнства. Наведено аргументи на підтримку такої візії, а також акцентовано на нових дослідженнях спадщини Я. Гуса, запропонованих екуменічними студіями.

Висвітлено більш і менш відомі факти з життя Ієроніма Празького, розкрито його роль у формуванні богословської і суспільної думки чеської Реформації. З огляду на участь Ієроніма у міжнародній політиці короля Вацлава IV, з'ясовуються причини та обставини поїздки чеського реформатора у Литву і Русь. Доведено, що ця сторінка в історії раннього гусизму породжує чимало питань і потребує подальшого дослідження. Значну увагу приділено огляду джерел, давніх і сучасних наукових студій, що забезпечують всебічне розкриття постаті Ієроніма Празького.

Висвітлено біографію та творчість хорватського церковного і культурного діяча XVI ст. М. Влачіча. Розглянуто його трактат "Ключ до Святого Письма"; підтверджено значний внесок протестантського мислителя у розвиток біблійної екзегетики і герменевтики. На підставі аналізу твору Влачіча "Каталог свідків істини" розкрито його методи застосування історичних джерел і церковних документів в осмисленні історії Церкви. Визначено головну роль хорватського гуманіста у створенні наймасштабнішої історичної праці ранньомодерної доби - "Магдебурзьких центурій" - і з'ясовано її значення у становленні сучасної історичної науки.

Простежено становлення екуменічного дискурсу, актуалізованого трагічними подіями Тридцятилітньої війни в Європі. На прикладі церковної та науково-просвітницької діяльності чеського мислителя Яна Амоса Коменського висвітлено процес пошуку реформаторами XVII ст. шляхів релігійного порозуміння. Доведено, що екуменічний світогляд Коменського базувався на гуманістичній духовній традиції та еклезіальній парадигмі Чеського братства, на наукових досягненнях і соціоетичних утопіях ранньомодерної доби, а також на іренічних проектах європейських реформаторів-просвітників.