Індекс рубрикатора НБУВ: У529 я73

Рубрики:

Світова економіка підприємства. Спільні підприємства

Шифр НБУВ: ВА869275 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто ідентифікацію рівня демографічної безпеки України за сучасною методологією, порівнянню його з інтегральними пороговими значеннями та визначенню найвпливовіших загроз у цій царині з позицій соціальної безпеки. Визначено робочий перелік індикаторів демографічної безпеки, який може змінюватись залежно від глибини та завдань дослідження. Проведено визначення меж безпечного демографічного розвитку з урахуванням досвіду економічно розвинених країн ЄС, що уможливлює захист життєво важливих інтересів об'єкту безпеки. Відтак для кожного індикатора визначено вектор порогових значень: верхні та нижні оптимальне, порогове та критичне (для глибших досліджень) методом t-критерію через побудову функцій щільності ймовірності, обчислення статистичних характеристик (математичного очікування, середньоквадратичного відхилення та коефіцієнта асиметрії) з використанням таблиць Стьюдента та формалізованого опису вектора порогових значень за характерними типами розподілу (нормальний, логнормальний, експоненціальний). Ідентифікацію рівня демографічної безпеки у динаміці виконано шляхом інтегрального оцінювання за сучасною методологією, яка передбачає використання мультиплікативної форми інтегрального індексу, комбінованого методу нормування та динамічних вагових коефіцієнтів, визначених з використанням методів головних компонент та ковзної матриці. Інтегральна згортка проведена для індикаторів і порогових значень, що надає можливість їх порівняння в одному масштабі для визначення загроз. Ідентифікація поточного стану демографічної безпеки України та визначення динаміки інтегрального індексу засвідчує його критичний рівень за всі роки незалежності України, що створює суттєву загрозу національній безпеці. Окреслено найважливіші загрози та ранжовано їх за вагомістю впливу. Найсуттєвішими загрозами демографічної безпеки України за віддаленістю від рівня сталого розвитку є наднизький нетто-показник відтворення населення на одну жінку, високий рівень смертності населення загалом і смертності немовлят зокрема. Встановлено також, що найбільш впливовими факторами регулювання для рівня демографічної безпеки є коефіцієнт депопуляції та загальний коефіцієнт смертності населення.

Соціальна безпека розглядається авторами як стан соціальної сфери, за якого забезпечуються висока якість життя населення (матеріальний рівень і соціальні складові), захищеність основних життєво важливих демовідновлювальних процесів, можливість здобуття якісної освіти і відсутність загроз здоров/ію та життю людини. Детально досліджено головний індикатор якості життя - рівень бідності за різними методами визначення. Обгрунтовано недосконалість існуючих підходів для відображення реального стану бідності в Україні. Запропоновано визначення рівня бідності як частки населення, чиї еквівалентні сукупні витрати є нижчими за фактичний прожитковий мінімум, який розраховується як 50 % від середньої заробітної плати. Згідно з таким підходом, рівень бідності в Україні становить близько 60 %, що відображає реальний стан. Інтегральний індекс якості життя в Україні, розрахований за сучасною методологією, свідчить про його незадовільний стан протягом усього аналізованого періоду, що можна подолати тільки виходячи з позицій сталого розвитку. Окреслено і проранжовано найважливіші загрози за вагомістю їх впливу. Встановлено, що першопричиною всіх загроз якості життя, як і соціальній безпеці взагалі, є неприпустимо низька питома вага оплати праці у випуску, яка істотно відстає від аналогічних показників економічно розвинутих країн та зумовлює відповідні принизливі соціальні стандарти. У цьому зв'язку запропоновано законодавчо змінити соціальну політику через перерозподіл доходів між працею та капіталом до середнього рівня економічно розвинутих країн ЄС: праця - 29 %, капітал - 71 %.

Розглянуто проблему підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств за рахунок зростання продуктивності праці персоналу. Погіршення основних показників функціонування економіки України призводить до послаблення інноваційної активності вітчизняних суб'єктів господарювання, що обмежує їх можливості забезпечувати зростання продуктивності праці персоналу і знижує рівень конкурентоспроможності підприємств як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Для вирішення даної проблеми пропонується відновити роботу Національного центру продуктивності, як головного координуючого органу в питаннях продуктивності, здатного сприяти співпраці між державними органами, промисловістю, профспілками, асоціаціями та іншими організаціями. Доцільно також ініціювати національний рух за високу продуктивність, спрямований на зміну відношення керівництва та персоналу підприємств до проблеми продуктивності. На рівні підприємства зростання продуктивності праці можливо досягнути шляхом безперервного вдосконалення бізнес-процесів і усунення втрат різного характеру, зокрема за рахунок реалізації програм впровадження принципів "leanproduction". Збільшити продуктивність праці також можливо на основі застосування нового виду інтелектуальних послуг - консалтингових проектів з управління персоналом, спрямованих на охоплення інтересів всіх учасників соціально-трудових відносин.

Дослідження взаємозв'язку між процесами фіктивізації людського капіталу та ризиками у сфері зайнятості необхідне для ефективного управління процесами відтворення людського капіталу на різних рівнях, формування соціально орієнтованої державної політики, утвердження в суспільстві ідей людиноцентризму, цінності праці і працівника, усвідомлення їх вирішальної ролі у забезпеченні економічного зростання і соціального прогресу.

Розглянуто порівняльні оцінки умов розвитку ринків праці європейських країн та України, аналізу досвіду країн Східної Європи, зокрема Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Словаччини та Румунії в процесі інтеграції до Європейського ринку праці, вивченню можливих викликів та наслідків цього процесу як передумови забезпечення готовності українських інституцій до необхідних перетворень. Висвітлено особливості інтеграції ринків праці східноєвропейських країн до загальноєвропейського ринку, надано оцінку загроз, що виникають, визначено перспективи згаданого процесу для України. Дослідження показало, що умови ринку праці в Україні не лише значно гірші, ніж у країнах ЄС, але й змінюються в негативному напрямі, на відміну від європейських країн. Суперечності розвитку ринку праці України перешкоджають його ефективній євроінтеграції. Водночас потрібні перетворення на ринку праці співпадають із заходами, необхідними для євроінтеграції економіки України. Аналіз засвідчив, що в країнах, які приєднались до загальноєвропейського ринку праці, збільшується попит на робочу силу, зростає заробітна плата, чисельність працюючих не зменшується, спадає рівень безробіття. Ефективна євроінтеграція України потребує стратегії готовності до євроінтеграційних викликів, пошуку засобів подолання пов'язаних із ними очікуваних проблем, форм та методів використання нових можливостей. Ця стратегія повинна включати визначення найбільш затребуваних професій для національної економіки в коротко- та довгостроковій перспективі, організацію ефективної профорієнтації та профпідготовки за цими напрямами, впровадження механізмів мотивації праці на вітчизняному ринку, перегляду підходів до виплат соціального забезпечення, податкового навантаження на заробітну плату, інструментів легалізації заробітної плати, залучення трудових мігрантів із-за кордону тощо. Грунтовне дослідження наведених у статті тенденцій сприятиме підготовці такої стратегії у найкоротші строки.

Поширення непродуктивних форм людського капіталу, процеси його фіктивізації за сучасних умов набувають глобального масштабу, суттєво впливаючи на формування, нагромадження та використання людського капіталу на всіх рівнях. У контексті еволюції концепції людського капіталу досліджено сутність, характерні особливості та сфери виникнення його нової непродуктивної форми - фіктивного людського капіталу. Запропоновано визначати його як сформований і накопичений людиною в результаті непродуктивних та протиправних інвестицій (або деформований в результаті тривалого невикористання) певний запас фіктивних характеристик здоров?я, знань, навичок, здібностей, який цілеспрямовано використовується цією людиною в соціально-трудових відносинах, не сприяє зростанню продуктивності праці, але при цьому впливає на зростання доходів свого власника, зменшуючи можливий прибуток підприємства та національний дохід. Проведено порівняльну характеристику реального і фіктивного людського капіталу за ключовими ознаками. Запропоновано матрицю виокремлення непродуктивних форм людського капіталу - негативного, віртуального та фіктивного. Залежно від сфер формування виокремлено фіктивний капітал: освіти, професійних навичок і здоров'я. Визначено, що процеси фіктивізації людського капіталу відбуваються як за рахунок створення нового фіктивного людського капіталу, так і шляхом перетворення реального людського капіталу на фіктивний у результаті тривалого невикористання або цілеспрямованих деформацій. Виділено чинники фіктивізації людського капіталу в Україні, обгрунтовано напрями зменшення їх негативного впливу.

На основі системного підходу розглянуто питання теорії та практики соціально відповідальної діяльності людини, інститутів держави та суспільства. Винесено уроки та зроблено висновки із суперечливої практики соціальної відповідальності, що склалася на сучасному етапі розвитку економіки та суспільства. Висвітлено прикладні аспекти імплементації інституту соціальної відповідальності в систему управління на корпоративному та державному рівнях.

Викладено концептуальні засади інвестування у людський капітал і забезпеченняя гідної праці. Проаналізовано сучасний стан і чинники забезпечення гідної праці та оцінено рівень і якість інвестування в людський капітал в Україні, виявлено проблеми та умови реалізації цих процесів. Обгрунтовано пріоритетні напрями інвестування в людський капітал в контексті забезпечення гідної праці. Запропоновано комплексний методичний підхід до оцінювання рівня забезпечення гідної праці. Доведено. що рівень забезпечення гідної праці є результатом і критерієм соціальної відповідальності роботодавців і держави, який має постійно підвищуватись за рахунок імплементації прогресивного міжнародного досвіду, удосконалення національного законодавства, запровадження практики складання соціальної звітності.

Мета роботи - розробка кадрового забезпечення ефективної системи антикризового корпоративного управління. Виділено та схематично зображено складові елементи кадрового забезпечення ефективної системи антикризового корпоративного управління та взаємозв'язки між ними. Визначено основні вимоги до суб'єктів системи антикризового корпоративного управління з позицій ефективного кадрового забезпечення підприємства. Проаналізовано кадрову систему на вітчизняних машинобудівних підприємствах. Виокремлено положення, на яких повинно грунтуватися кадрове забезпечення системи управління персоналом, в рамках системи антикризового корпоративного управління.

Мета статті - виклад результатів дослідження проявів і закономірностей взаємозв'язку корпоративного й індивідуального соціальних капіталів у сфері послуг і практичної імплементації механізмів формування індивідуального і корпоративного соціальних капіталів у традиційні функції управління. Щоб ідентифікувати різноманітні прояви соціального капіталу організації та оцінити їх, проведено соціологічне дослідження, яким охоплено 118 працівників фірми "НАДіЯ" (м. івано-Франківськ). Для визначення набору управлінських дій, які здатні "запускати" існуючий потенціал соціального капіталу організації й активувати продуктивні властивості індивідуального соціального капіталу, було використано метод "мозкового штурму". Для перевірки на практиці впливу активізації соціального капіталу на економічні результати роботи організації було проведено масштабний проект "Патріот фірми". В результаті розроблено систему включення конкретних механізмів формування соціального капіталу в традиційні функції управління. Реалізація цієї системи на практиці протягом проведення проекту "Патріот фірми" надала суттєве зростання економічних показників роботи готелю і ресторанів. Мотиватором активізації індивідуального соціального капіталу стала перспектива його конвертації в інші форми капіталу, і це спонукало персонал до нарощення власного людського, інтелектуального і соціального капіталів. Феномен корпоративного соціального капіталу виявився всередині організації у вигляді згуртованості, єднання колективу в цілому та навколо вирішення певних проектів. У зовнішньому середовищі він виявляється як репутація організації, її визнання та прихильність споживачів.

Викладено теоретико-методологічні засади дослідження соціальної відповідальності у трудових відносинах. Запропоновано нові методологічні та методичні підходи до оцінювання соціальної відповідальності, в тому числі в регулюванні ризиків у сфері праці. Обгрунтовано стратегічні завдання та напрями забезпечення соціально відповідальної взаємодії у трудовій сфері.

Розглянуто соціальні інновації як нові методи розв'язання проблем у трудовій сфері. Проаналізовано світовий досвід та наведено результати власного соціологічного дослідження щодо їх практичної реалізації. Визначено види, рівні реалізації та напрями забезпечення соціальних інновацій в Україні.

Досліджено феномен соціальної відповідальності суб'єктів суспільства на всіх рівнях - особистісному, корпоративному, інституціональному та державному. Розглянуто теоретичні засади соціальної відповідальності людини як відображення її органічного зв'язку із суспільством і природою, поєднання в ній біологічної, соціальної та духовної основ. Значну увагу приділено теорії та практиці соціальної відповідальності бізнесу, держави й інститутів громадянського суспільства. Виокремлено уроки та зроблено висновки з практики розвитку соціальної відповідальності, що склалася на межі XX - XXI ст. Досліджено проблематику імплементації національної ідеї соціальної відповідальності в загальну систему суспільного розвитку.

Розглянуто питання оцінювання соціальної ефективності консалтингових проектів з управління персоналом для консалтингових компаній, підприємств-замовників консалтингових послуг, персоналу підприємств-замовників і для суспільства в цілому. Систематизовано види соціальних ефектів, які можна одержати від різних консалтингових проектів у сфері управління персоналом.

Опрацьовано теоретичні основи розуміння сутності соціальної відповідальності держави, бізнесу, громадянина, обгрунтувано її роль у модернізації суспільства, досліджено її рівні і ступені, оцінено стан її поширення, специфіку національних умов формування й розвитку системи соціальної відповідальності у порівнянні з іншими країнами, і на цій основі науково обгрунтувано пріоритетні напрями її розвитку в Україні в контексті подолання системної кризи.

Висвітлено питання економіки праці та соціально-трудових відносин. Охарактеризовано сучасний етап економіко-трудових досліджень. Розкрито сутність таких понять, як праця, людський капітал, ринок праці, трудова кар'єра, трудовий контракт, соціально-трудові відносини, соціальне партнерство, індекс людського розвитку. Розглянуто економічні та соціальні компоненти трудового потенціалу, проблеми регулювання соціально-трудових відносин, особливості міжнародної організації праці. Увагу приділено моніторингу соціально-трудової сфери, об'єктам нормування праці, класифікації витрат робочого часу, факторам і резервам підвищення продуктивності праці, методам планування трудових показників, міжнародним актам про економічні, соціальні та культурні права людини.

Висвітлено роль та місце цінностей в сучасному бізнесі та визначено напрями взаємовпливу цінностей людини й організації в корпоративній системі. Запропоновано схему впровадження цінностей у систему соціальної відповідальності організації.

Розглянуто теоретико-методичні засади дослідження трудового потенціалу (ТП), запропоновано нові методичні підходи до його оцінювання на різних рівнях. Здійснено інтегральне оцінювання кількісних та якісних характеристик ТП регіонів України. Охарактеризовано сутність, соціальне значення, сучасний стан продуктивності праці як індикатора ефективності використання ТП. Виявлено вплив інституційних чинників на її динаміку, обгрунтовано шляхи удосконалення організаційно-економічного механізму її підвищення. Досліджено якість трудового життя як результат ефективного використання ТП. Обгрунтовано стратегічні завдання збереження та розвитку ТП, напрями забезпечення гідної праці та підвищення якості трудового життя в Україні.

Визначено роль і значення розвитку домашніх господарств як чинника і індикатора соціально-економічного прогресу. Проаналізовано структуру і динаміку доходів, витрат і рівня бідності домогосподарств в Україні. Обгрунтовано основні напрями державної політики у цій сфері.