Ефективне функціонування соціальних комунікацій в новітніх умовах масового поширення інформаційно-комунікаційних технологій, де нерідко присутня неперевірена або неправдива інформація, неможливе без розвитку такої традиційної його форми як документальні видання. Мета роботи - узагальнення досвіду України щодо формування політики документної комунікації через видання збірників архівних документів в останне десятиліття для надання суспільству максимально об'єктивної інформації в найрізноманітних сферах його життєдіяльності. Методологія дослідження 'рунтується на стратегіях порівняння, типології, принципах історизму, соціального підходу. В основу логіки викладу матеріалу покладено проблемно-історичний принцип. Наукова новизна розвідок пов'язана з тим, що питання аналізу місця й ролі документальних видань як складової системи соціальних комунікацій досі не стало предметом спеціального дослідження. Показується, що обсяг документальних матеріалів, виданих в останнє десятиліття, досить великий і створив тематичні блоки з широкою хронологією. Відзначений вагомий внесок документальних збірників, підготовлених в регіонах, присвячених зокрема темам, що отримали свій розвиток лише в часи незалежності. Можна констатувати, що історики й архівісти загалом справляються з завданням показу об'єктивної картини історичних подій, що є головним в ефективній соціальній комунікації. Разом з тим, стан соціальних комунікацій має значні резерви в своему розвитку для підготовки документальних видань, які б відповідали назрілим інформаційним запитам населення та розвіювали кліше і міфи стосовно важливих історичних подій, і де є особливо наявним зовнішній щодо України інформаційний вплив.

Проаналізовано етимологію поняття "парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва", її статус і завдання, історію створення та характерні особливості цих об'єктів культурної спадщини, їхній взаємозв'язок із природою, роль і значення для збереження стильової та національно-культурної своєрідності. Увагу акцентовано на розкритті суспільно-культурної, мистецької та історичної цінності садово-паркових об'єктів з урахуванням їхнього художньо-естетичного світу, планувальних і композиційних рішень, проблеми збереження та репрезентації в межах чинного законодавства.

Проаналізовано характерні особливості української сакральної архітектурної спадщини, її роль і значення для збереження національно-культурної своєрідності та зростання міжнародної привабливості. Увагу акцентовано на сакральній спадщині Дрогобича як невід'ємній складовій національної та світової культури, важливій з погляду її полікультурності, історичної та художньої значимості, необхідності модернізації методів з охорони, популяризації та представлення нової пам'яткоохоронної та музеєфікаційної парадигми.

Проаналізовано особливості розвитку світового освітнього простору як успішної трансформації традиційної освітньої системи у гуманізований простір культури освіти за нових глобалізаційних, конкурентних умов. Теоретично обгрунтовано різносторонній вплив світового освітнього простору на створення нової освітньої та культурної реальності, в якій відбувається самореалізація особистості, розширення діалогу культур та збереження національно-культурних особливостей. Увагу закцентовано на ролі та значенні світового освітнього простору для модернізації європейської системи вищої освіти та зміни освітніх і культурних парадигм.

Висвітлено громадську, науково-педагогічну, архітектурно-будівельну та підприємницьку спадщину І. Левинського, яка мала видатні наслідки для розвитку Львова як прогресивного європейського міста та зробила великий вплив на розвиток Галичини, національної культури та економіки України. З'ясовано, що І. Левинський створив наукову архітектурну школу, розробив власну систему підготовки інженерних кадрів, був засновником національного промислу, одним із творців стилю львівської сецесії, організатором інженерного руху в Галичині, відзначився на ниві пам'яткоохоронної діяльності та прославив Львівську політехніку як провідний вищий технічний заклад краю.

Теоретично обгрунтовано соціогуманітарні трансформації, їх загрози та можливості за сучасних глобалізаційних умов розвитку українського суспільства. Увагу закцентовано на ролі та значенні національної історико-культурної спадщини для формування консолідаційного потенціалу об'єктивної історичної пам'яті та її використанні у культурно-пізнавальній сфері та міжнародній діяльності. З'ясовано роль історичних музеїв як важливих пам'яткоохоронних і дослідницьких установ у системі суспільних цінностей і змістовного наповнення національної ідеї. Встановлено загальні чинники, які впливають на формування національної ідентичності в межах глобального світосприйняття.

Проаналізовано суть та особливості експозиційної роботи як важливого напряму діяльності музею, концептуальні засади музейної експозиції та її роль для вивчення і збереження історико-культурної спадщини та висвітлення поступального розвитку людства.

Проаналізовано основні засади військової політики гетьмана П. Скоропадського, роль і місце національних Збройних Сил у державотворчих процесах квітня - грудня 1918 р. Розглянуто державно-правове підгрунтя формування національної армії та її кадрового забезпечення.

Проаналізовано складні та суперечливі стосунки Організації Українських Націоналістів і Німеччини на початку Другої світової війни, формування військово-політичної доктрини та геополітичної стратегії ОУН у боротьбі за самостійну Українську державу.

Розглянуто процеси проголошення та утвердження Української Народної Республіки, її боротьбу проти агресивних планів більшовицької Росії щодо захоплення влади на теренах України в листопаді 1917 - січні 1918 рр.

Розглянуто законодавчу діяльність ВР України в процесі формування громадянського суспільства (1991 - 2010 рр.). Висвітлено національно-культурні товариства України у життєвому просторі України. Увагу приділено сільському життєвому середовищу (1990 - 2000 рр.). Подано інформацію про демографічну складову життєвого простору України. Розглянуто екологію як один із чинників формування життєвого простору Ураїни (1991 - 2010 рр.). Викладено теорію та практику територіального чиннику в історії України доби незалежності.

Розглянуто генезис і процеси втілення ідей автономізму та федералізму за умов Української революції 1917 - 1921 рр. у контексті легітимного проекту державності української нації.

Наведено матеріали про держави, історія яких у різні епохи перетинається з історією України, а також основні міжнародні договори, конференції та конгреси, де Україна виступає суб'єктом або об'єктом. Охарактеризовано українські міста, що формувалися та набували розвитку як осередки загальноєвропейських торговельно-економічних шляхів. Вміщено статті про національні менщини, етноси, які осіли на українських землях внаслідок переселення з-за кордону. Надано відомості про інституції - політичні, громадські, науково-освітні, літературні, створені з метою взаємопізнання та співпраці між Україною та зарубіжжям, а також біографічні довідки про вітчизняних і зарубіжних державних і громадських діячів, істориків, літераторів, митців, науковців, праця яких залишила "українські" сліди у всесвітній історії.

Проаналізовано складні та суперечливі стосунки українських владних інститутів із німецько-австрійським військовим командуванням у ході революційних подій 1918 р. Висвітлено конкретні позиції та поведінку сторін за умов фактичної окупації України.

Вперше в українській історіографії узагальнено й проаналізовано деякі процеси змін у суспільному житті, породжені епохальною подією XX ст. - аварією на 4-му енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції, яка переросла у техногенну катастрофу та суспільно-політичну трагедію українського народу. Розглянуто зміни в адміністративно-територіальній організації, способі життя, ментальності та культурних проявах постраждалого населення.

Висвітлено суспільно-політичні та науково-технічні передумови аварії на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС) 26 квітня 1986 р., особливості її мінімізації та інформаційну ситуацію в країні, яка призвела до падіння довіри до влади. Проаналізовано основні напрями вирішення проблем аварії, інженерно-технічні та медико-біологічні процеси в зоні відчуження та на об'єкті "Укриття". Розглянуто проблеми довкілля, якості життя, стан здоров'я і вплив аварії на людей. Увагу приділено питанням суспільної активності, породженої аварією, зусиллям держави з унормування постчорнобильського розвитку та факту закриття ЧАЕС як політичного та довготривалого процесу.

На прикладі до- та післяаварійних подій на Чорнобильській АЕС узагальнено проблеми атомної енергетики, що роблять її небезпечною для довкілля та суспільства, а саме, проблеми недосконалості проектів нових АЕС та конструкції їх реакторів, ядерної та радіаційної безпеки, вибору майданчика для будівництва та його якості, кадрового забезпечення, поводження з накопиченими і майбутніми радіоактивними відходами. Показано лише незначну частину наслідків Чорнобильської катастрофи, які стають типовими в світлі подій на АЕС Японії.

Висвітлено аграрні причини державного перевороту в Україні 29 квітня 1918 р. Проаналізовано основні положення партійних програм і позиції різних політичних сил стосовно вирішення земельних проблем у ході зміни влади.

Розглянуто деякі важливі аспекти участі колективів наукових установ НАН України у вирішенні значного кола проблем, породжених Чорнобильською катастрофою, а саме: забезпеченні життєдіяльності Києва та охороні здоров'я населення.

Зазначено, що входженню Закарпатської України до складу УРСР (29.06.1945 р.) передували тривалі переговори Кремля з емігрантським урядом ЧСР. Розглянуто таємні зусилля сталінської дипломатії. Висвітлено намагання україномовного населення Пряшівщини возз'єднатися з Українською РСР.