Обгрунтовано теоретико-методологічні засади та концептуальні підходи до вдосконалення механізму реалізації державної політики щодо підвищення рівня та якості життя населення України. Удосконалено систему соціальних індикаторів, яка є важливою складовою моніторингу рівня та якості життя населення. Систематизовано причини поглиблення диференціації населення за рівнем і якістю їх життя. Оцінено результативність регуляторного впливу держави на рівень задоволення основних потреб населення України. Обгрунтовано основні засади соціально відповідального суспільства, в якому всі без виключення його члени зобов'язані відповідати за свої дії, вчинки чи бездіяльність. Розроблено методологію реалізації державної політики щодо підвищення рівня та якості життя населення, яка передбачає реалізацію національної стратегії запобігання бідності та комплексне застосування механізму підвищення рівня добробуту населення, подолання та запобігання бідності.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Вивчено актуальні правові, теоретичні та практичні проблеми оскарження дій і рішень міліції як органу дізнання. Обгрунтовано нові положення, які стосуються поняття оскарження та скарги на дії, рішення (бездіяльність) міліції. Проведено комплексну розробку проблем правового й організаційного характеру, які виникають у процесі оскарження дій і рішень міліції як органу дізнання. Розкрито суть і наведено класифікацію скарг на дії та рішення міліції, порядку їх прийому, розгляду та вирішення. Охарактеризовано діяльність начальника органу дізнання, прокурора та суду, яка здійснюється у зв'язку з оскарженням процесуальної дії чи рішення особи, яка проводить дізнання в міліції. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, що регламентує оскарження дій і рішень міліції як органу дізнання та практики його застосування.

  Скачати повний текст

Досліджено специфічну форму правової поведінки - правомірну бездіяльність, визначено її місце у структурі правової поведінки та в механізмі правового регулювання. Запропоновано класифікацію ПБ за суб'єктивним і об'єктивним критеріями, описано деякі її види. Наведено шляхи нормативно-правового регулювання ПБ і приклади даного регулювання з законодавства України. Показано роль ПБ у забезпеченні законності та правопорядку, встановлено зв'язок ПБ з громадською думкою.

  Скачати повний текст

Досліджено кримінально-правові проблеми осудності та неосудності. Висвітлено існуючі тлумачення понять "осудність" та "неосудність", зміст і суть інституту осудності як юридичної категорії та запропоновано їх нове формулювання. Розглянуто норми законодавства зарубіжних країн, у яких закріплено ці категорії. Виведено формули осудності та неосудності, рекомендовано характеризувати ці поняття за допомогою наведених трьох критеріїв. Показано доцільність введення у кримінальний закон норми про презумпцію осудності. Розглянуто питання відповідальності осіб з психічними розладами й аномаліями, що не виключають осудності та кримінальної відповідальності неповнолітніх з затримкою у психічному розвитку. Вказано на недоцільність закріплення у Кримінальному кодексі терміна "обмежена осудність". Замість цього запропоновано три моделі осудності, класифікацію яких здійснено з урахуванням ступеня зниження здатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними під час вчинення злочину. Запропоновано внести зміни до КК України й доповнити його відповідними нормами.

  Скачати повний текст

Розглянуто теоретичні та практичні проблеми реалізації кримінально-процесуального інституту слідчого судді. Досліджено його правову природу як гарантії судового захисту конституційних прав і свобод людини. Проаналізовано процесуальний статус слідчого судді, його місце та роль у системі кримінально-процесуальної діяльності, особливості характеру здійснюваної ним функції на стадії досудового розслідування у кримінальній справі, яку визначено як забезпечення законності й обгрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудовому провадженні. Проаналізовано процесуальні права й обов'язки слідчого судді під час застосування заходів процесуального примусу, розгляду скарг на дії (бездіяльність), рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого та прокурора, проведення слідчих дій, які обмежують конституційні права людини та громадянина й інші повноваження. Розглянуто специфіку предмету кримінально-процесуального пізнання слідчого судді, його межі та гносеологічні та правові вимоги, які повинні пред'являтися до його рішень. На підставі проведеного порівняльного аналізу кримінально-процесуального законодавства зарубіжних країн і певних положень проектів КПК України зроблено висновок про доцільність запровадження інституту слідчого судді та запропоновано його теоретичну модель.

  Скачати повний текст

Розглянуто системну концепцію та шляхи удосконалення механізму реалізації судової діяльності у досудовому провадженні. Визначено правову природу, мету, об'єкт, предмет та межі судової діяльності у досудовому провадженні, функції суду. Розкрито правові й організаційні засади судової діяльності із застосування заходів кримінально-процесуального примусу, надання дозволів на провадження процесуальних та оперативно-розшукових дій, а також розгляду скарг на дії, бездіяльність і рішення владних суб'єктів кримінального процесу. Викладено проблеми нормативної регламентації та реалізації дозвільної функції, судового контролю, функції застосування заходів кримінально-процесуального примусу у досудовому провадженні.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено правовій характеристиці кримінальної відповідальності за службову недбалість. На основі дослідження ґенези кримінальної відповідальності за службову недбалість прослідковано вплив політичного режиму на становлення, розвиток та позиціонування злочинів у службовій сфері загалом та службової недбалості зокрема. Розглянуто підстави криміналізації даного діяння та соціальну обумовленість існування ст. 367 КК України. Визначено, що серед усіх факторів, які обумовлюють встановлення кримінальної відповідальності за службову недбалість, вирішальними є суспільна небезпечність цього діяння, його відносна поширеність, конституційна адекватність, міжнародно-правова допустимість та необхідність криміналізації. Встановлено, що соціальна обумовленість існування ст. 367 КК України підтверджується її соціальною корисністю, системно-правовою несуперечливістю, можливість боротьби з діянням за допомогою кримінально-правових засобів і неможливість боротьби за допомогою інших, наявністю ресурсів для здійснення кримінального переслідування та співрозмірність позитивних і негативних наслідків заборони. Здійснено характеристику об'єктивних та суб'єктивних ознак службової недбалості. Зокрема, у межах аналізу об'єктивної сторони службової недбалості аргументується виділення двох форм учинення цього злочину: дія (неналежне виконання обов'язків) та бездіяльність (невиконання обов'язків). Під час характеристики наслідків службової недбалості обґрунтовано недоцільність визначення понять «істотна шкода» і «тяжкі наслідки» виключно як заподіяння матеріальної шкоди та аргументовано потребу повернення до попередньої редакції Закону в контексті тлумачення даних кримінально-правових категорій. Обґрунтовано, що бездіяльність може стати причиною суспільно небезпечних наслідків. У разі, якщо службова недбалість вчиняється у формі дії, причинний зв'язок може бути прямий або опосередкований, у випадках, коли формою діяння є бездіяльність, причинний зв'язок може мати лише опосередкований характер.Під час розгляду суб'єкта службової недбалості зазначається, що він є спеціальний – службова особа як публічного, так і приватного права. Розкрито зміст юридичних ознак суб'єкта злочину, передбаченого ст. 367 КК України.Здійснений аналіз характеру функцій, покладених на осіб, які надають публічні послуги, дозволив зробити висновок, що у разі їх невиконання чи неналежного виконання може заподіюватися шкода охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб. Тому запропоновано, шляхом внесення змін до назви та диспозиції ст. 367 КК України, визнати дану категорію осіб суб'єктом службової недбалості.Обґрунтовано пропозицію щодо додаткової диференціації відповідальності за службову недбалість шляхом передбачення як кваліфікуючої ознаки у ч. 2 ст. 367 КК України вчинення службової недбалості особами, які займають особливо відповідальне становище.При характеристиці суб'єктивної сторони службової недбалості зроблено висновок, що у переважній більшості випадків службова недбалість позиціонується практиками як необережний злочин. Однак з огляду на чинне законодавство є підстави стверджувати про можливість вчинення даного злочину з непрямим умислом. У третьому розділі дисертаційного дослідження розглянуто заходи кримінально-правового характеру, що застосовуються до осіб, які вчинили службову недбалість. Обґрунтовано, що з урахуванням специфіки суб'єкта злочину, передбаченого ст. 367 КК України, одним із найефективніших способів досягнення мети спеціальної превенції щодо осіб, які вчинили службову недбалість, є застосування таких покарань, як штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та громадські роботи.У зв'язку з великим відсотком застосування до осіб, які вчинили злочин, передбачений ч. 2 ст. 367 КК України, звільнення від кримінального покарання з випробуванням пропонується з метою уникнення їх безкарності реалізовувати пробаційні програми. Для цього запропоновано внести зміни до ч. 2 ст. 76 КК України шляхом передбачення поряд із таким додатковим заходом, як застосування пробаційних програм, вказівку на те, що у рамках пробаційних програм можливим є застосування неоплачуваної праці на користь суспільства.^UThe thesis is devoted to the legal characteristic of criminal liability for official negligence. Based on the study of the genesis of criminal liability for official negligence, the influence of the political regime on the formation, development and positioning of crimes in the official sphere as a whole and official negligence in particular, has been traced the grounds for the criminalization of this act and the social conditionality the existence of Art. 367 of the Criminal Code of Ukraine have been analyzed. It is determined that among all the factors that determine criminal liability for official negligence the decisive ones are: the social danger of this act, its relative prevalence, constitutional adequacy, international legal permissibility and the need for criminalization. It is established that the social conditionality of the existence of Art. 367 of the Criminal Code of Ukraine is confirmed by its social benefits, systemic legal consistency, the ability to combat the action through criminal legislation means and the impossibility of fighting through others, the availability of resources for criminal prosecution and the proportionality of the positive and negative consequences of the ban. In the context of the grounds for criminal liability, objective and subjective features of official negligence are considered. When considering the objective side of official negligence, has been for the uniform application of the law it has been proposed leave in the disposition of Art. 367 of the Criminal Code of Ukraine the wording "failure to perform or improper performance of duties." In the context of analyzing the socially dangerous consequences of official negligence it has been proved that causing intangible harm is socially dangerous, it meets other criteria of criminalization, therefore it is necessary to return to the previous wording of paragraphs 3 and 4 of the note to Art. 364 of the Criminal Code of Ukraine, which gave every reason to assert that substantial harm and socially dangerous consequences can have a tangible and intangible nature.It has been subs proved that inaction can cause socially dangerous consequences. If official negligence is committed in the form of an action, the causal relationship may be direct or conditioning, in cases where the form of the act is inaction, the causal relationship can only have a conditioned character.When characterizing the subjective signs of official negligence, it was concluded that in the overwhelming majority of cases, official negligence is positioned by practitioners as a careless / reckless crime. However, taking into account the current legislation, there are grounds for asserting the possibility of committing this crime with indirect intent.When considering the subject of official negligence, it is noted that he is special - an official of public law and an official of private law. It is substantiated that given the significance of the powers concentrated in the hands of persons engaged in professional activities related to the provision of public services, in the event of non-fulfillment or careless performance of their duties, substantial harm to the rights, freedoms and interests of individual citizens, state or public interests or interests of individual legal entities. Therefore, it is advisable to determine the auditor, appraiser, expert, notary, arbitration manager, independent mediator, member of labor arbitration and arbitrator as the subject of official negligence by amending the name and disposition of Art. 367 of the Criminal Code.In the context of the mechanism of criminal law regulation, it is determined the criminal law measures applied to persons who have committed official negligence. It is substantiated that, taking into account the specifics of the subject of the crime, provided for by Art. 367 of the Criminal Code of Ukraine, features of its objective and subjective signs one of the most effective ways to achieve the goal of special prevention in relation to persons who have committed official negligence, is the use of such penalties as fines, deprivation of the right to hold certain positions or engage in certain activities, and public works.There is a large percentage of the application to persons who have committed a crime under p. 2 of Art. 367 of the Criminal Code of Ukraine, exemption from criminal punishment with probation. It is proposed to avoid probable impunity to implement probation programs. For this proposed changes in p. 2 of Art. 76 of the Criminal Code of Ukraine, by means of a prediction alongside such an additional measure as the use of probation programs, an indication that within the framework of probationary programs, it is possible to use unpaid work in favor of society.

Дисертацію присвячено теоретичним та практичним проблемам застосування адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації України. Охарактеризовано засади, тенденції, проблеми та особливості правового регулювання та перспективи удосконалення його застосування. Досліджено правові категорії «розсуд», «адміністративний розсуд», «дискреція», «межі адміністративного розсуду», «оціночне поняття» та інші.Проведено аналіз нормативно-правової основи застосування адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації, внаслідок чого встановлено, що нею є сукупність нормативно-правових актів законодавчого та підзаконного характеру, які направлені на регулювання відносин, пов'язаних із реалізацією дискреційних повноважень органів публічної адміністрації у правотворчій та правозастосовній діяльності.Охарактеризовано принципи адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації: верховенства права, законності, гуманізму, пропорційності, неупередженості, рівності перед законом, справедливості, недопустимості зловживання правом, добросовісності, розумності, варіативності (селективності), цілеспрямованості, цілісності, системності, науковості, компетентності, відповідальності та інші.Досліджено форми реалізації адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації: прийняття нормативних правових актів, індивідуальних правових актів, укладання адміністративних договорів, вчинення інших юридично значущих дій (конклюдентні акти - дії, бездіяльність).Проаналізовано правову природу меж адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації; запропоновано авторське визначення цього поняття – це встановлений в нормативно-правових актах за допомогою спеціальних правових засобів вид правових обмежень в діяльності органів публічної адміністрації, який обумовлює межі, в яких органи публічної адміністрації мають можливість вольового вибору оптимального вирішення юридичного питання.Досліджено особливості застосування адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації в умовах надзвичайного правового регулювання. З'ясовано, що надзвичайне правове регулювання обумовлює зростання застосування імперативних принципів у правовому впливі на суспільні відносини, збільшує межі дискреції, свободу розсуду органів публічної адміністрації при правозастосуванні та нормотворенні, допускає трансгресію власної компетенції, визначеної законодавством для ординарної ситуації.Досліджено вплив адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації на корупційні відносини. Доведено, що корупціогенність адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації полягає у потенційній можливості здійснення або нездійснення своїх повноважень, а також у підставах і строках їхнього здійснення.Досліджено шляхи оптимізації меж адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації.З метою удосконалення нормативно-правової основи застосування адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації запропоновано прийняти Закон України «Про адміністративну процедуру» та Закон України «Про нормативно-правові акти».З метою посилення контрольно-наглядової діяльності держави за застосуванням адміністративного розсуду у правотворчій та правозастосовній діяльності органів публічної адміністрації запропоновано внести низку змін до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».^UThe dissertation is devoted to the theoretical and practical problems of application of administrative discretion in the activities of public administration agencies of Ukraine. This scientific works reveals and analyses characteristic features, tendencies, problems and peculiarities of legal regulation and perspective of elaborating of its application. The author researches such categories as “discretion”, “administrative discretion”, “limits of administrative discretion”, “value judgment” etc.The dissertation produces the analysis of regulatory basis of application of administrative discretion in the activities of public administration agencies, while in the result we can state that this regulatory basis includes the array regulatory legal acts of legislative and by-law character, which are directed on regulation of relations relating to the realization of discretionary powers of public administration agencies within law-making and law-application activities.The research gives characteristics of the principles of administrative discretion within the public administration activities, emphasizing the main pertaining to the topic: rule of law, legality, humanism, proportionality, impartiality, equality before the law, justice, inadmissibility of abuse of law, good faith, reasonableness, variability (selectivity), purposefulness, integrity, consistency, scientificity, competence, responsibility, etc.In the course of the scientific work the author studies the forms of realization of administrative discretion in the public administration activities: adopting regulatory acts, individual legal regulatory acts, concluding administrative agreements, making other legally significant acts (concluding acts-deals, inaction).The research analyses the legal nature of the limits of administrative discretion within the public administration activities; proposes author definition of the concept: it is a type of legal restrictions of the public administration activities specifically stipulated in regulatory acts by means of relevant legal mechanisms, which defines the boundaries within which the public administration agencies have the possibility of the strong-willed choice of the optimal settlement of legal issue.Peculiarities of application of administrative discretion in activity of public administration agencies in the conditions of extraordinary legal regulation are investigated as well. It was found that extraordinary legal regulation causes the growth of the application of imperative principles in the legal influence on public relations, increases the limits of discretion, freedom of discretion of public administration bodies in law enforcement and rule-making, allows the transgression of their own competence defined by law for ordinary situations.The influence of administrative discretion in the activity of public administration agencies on corruption relations is investigated by the author. It is proved that the corruption of administrative discretion in the activities of public administration agencies lies in the potential possibility of exercising or not exercising their powers, as well as in the reasons and terms of their exercising.The ways of optimizing the limits of administrative discretion in the activity of public administration agencies are investigated.In order to improve and elaborate the regulatory basis for implementation of administrative discretion within the public administration activities the author proposes to adopt the Law of Ukraine «On Administrative Procedure» and the Law of Ukraine «On Regulatory Acts».With the aim of reinforcing the monitor-controlling state function over the application of administrative discretion in law-making and law-application activities of public administration agencies, the current dissertation proposes to adopt a range of amendments to the Law of Ukraine «On Local State Administrations» and the Law of Ukraine «On Local Government in Ukraine».

Дисертаційну роботу присвячено формулюванню науково обґрунтованих пропозицій, що спрямовані на удосконалення означених кримінально-правових норм (ст. 139 КК України), а також підвищення ефективності кримінального права саме у сфері належного надання медичної допомоги у відповідності з чинним законодавством особі, яка її потребує, зокрема шляхом реалізації права на охорону здоров'я й медичну допомогу, на основі комплексної та системної кримінально-правової характеристики кримінального правопорушення, передбаченого ст. 139 КК України.Варто зазначити, що дане дослідження виконано у межах актуального на сьогодні для сучасної науки антропоцентричного напрямку, зокрема коли центром уваги держави має бути людина як суспільна істота, яка у своїй поведінці відповідно керується певними установками чи/та цінностями, що можуть регулюватись традиціями, звичаями, законом тощо.У результаті проведення наукового аналізу теоретичного стану означеної проблеми, зокрема її законодавчого регулювання, а також практики застосування чинного законодавства, було надано важливі й істотні пропозиції для науки кримінального права, сформульовані нові положення та висновки. Зокрема здобувачем вивчено 335 теоретичних джерел, проведено наскрізний огляд законодавчого матеріалу, у якому наявні вказівки на положення щодо кримінального правопорушення, передбаченого ст. 139 КК України, проаналізовано усі 9 вироків з Єдиного державного реєстру судових рішень винесених з 2012 по 2020 рр. у частині кримінальної відповідальності за ненадання допомоги хворому медичним працівником та опитано 930 респондентів щодо означеної проблеми.У ході дослідження встановлено витоки й ґенезу кримінальної відповідальності за кримінальне правопорушення ненадання допомоги хворому медичним працівником і сучасний стан проблеми (підрозділ 1.1). У дисертації закладені методологічні основи щодо формування авторського підходу із визначення поняття кримінального правопорушення «Ненадання допомоги хворому медичним працівником», передбаченого ст. 139 КК України (підрозділ 1.2). З огляду на вищевказане і загального поняття кримінального правопорушення (ст. 11 КК України), а також об'єктивні й суб'єктивні ознаки даного діяння, автором сформульовано визначення цього кримінального правопорушення під яким варто розуміти: «Умисну (у виді прямого умислу для ч. 1), а за ч. 2 даної статті подвійну форму вини (до діяння умисна вина у виді прямого умислу, а щодо наслідків тільки необережність у виді кримінально протиправної самовпевненості), заборонену КК дію чи бездіяльність, суб'єкта (медичний працівник), що посягає на суспільні відносини, які виникають щодо умов із забезпечення надання медичної допомоги, у відповідності із чинним законодавством, особі, що її потребує, зокрема шляхом реалізації її права на охорону здоров'я й медичну допомогу лікарем чи іншим медичним працівником у державних або комунальних, чи приватних закладах охорони здоров'я, або науково-педагогічним працівником закладу вищої чи післядипломної освіти, що забезпечують підготовку кадрів у галузі охорони здоров'я, за наявності у нього сертифіката лікаря-спеціаліста і дозволу керівника закладу охорони здоров'я щодо надання медичної допомоги, чи фізичною особою-підприємцем, що зареєстрована й має ліцензію на провадження господарської діяльності щодо медичної практики, які полягають у ненаданні (бездіяльність) чи відмові (дія) надати медичну допомогу потерпілому, який знаходиться у фізіологічному або/та патологічному процесі, що є критичним або/та небезпечним для його життя і здоров'я, за умови, що останній саме потребує надання медичної допомоги та відсутні перешкоди, а також наявна можливість для здійснення дій щодо усунення небезпеки для здоров'я й життя потерпілого, тобто йому буде надана медична допомога медичним працівником, який відповідно до встановлених правил та чинного законодавства зобов'язаний її надавати, та спричинило (за ч. 2 цієї статті) смерть або інші тяжкі наслідки для потерпілого».З'ясовано зміст основних чинників соціально-правової обумовленості кримінально-правової заборони, передбаченої ст. 139 КК України: а) соціально-кримінологічний чинник; б) нормативний чинник; в) етичний чинник; г) міжнародно-правовий чинник; д) культурно-історичний чинник (підрозділ 1.2). Проаналізувавши чинники соціально-правової обумовленості даної заборони (ст. 139 КК України), варто зазначити, що наявна неоднорідність поглядів на загальні та спеціальні положення щодо соціально-правової обумовленості заборони, а також наявні суперечливі судження, що стосуються класифікаційних систем передумов криміналізації.З огляду на зазначене вище, маємо усі підстави, аби стверджувати, що на сьогодні означена проблема на теоретичному рівні залишається не вирішеною.^UThe dissertation is devoted to the formulation of scientifically substantiated proposals on the basis of complex and systematic criminal-legal characteristics of the criminal offense under Art. 139 of the Criminal Code of Ukraine which aimed at improving the certain criminal-legal provisions (Article 139 of the Criminal Code of Ukraine), as well as at improving the effectiveness of criminal law in the field of proper medical assistance to the person in need in accordance with applicable law, and in particular by the realization of the right to health care and medical assistance.The research is performed within the current anthropocentric direction for modern science, in particular when the focus of the state should be on the person as on a social being, whose behavior is regulated by certain attitudes and/or values that can be governed by traditions, customs, law etc.As a result of scientific analysis of the theoretical state of this problem, in particular, its legislative regulation, as well as the practice of applying of current legislation, important and significant proposals for the science of criminal law was provided, new provisions and conclusions were formulated. In particular, the author studied 335 theoretical sources by the conduction of the full review of the legislative material, which contains references to the provisions of the criminal offense under Art. 139 of the Criminal Code of Ukraine, analyzed all 9 court sentences from the Unified State Register of Court Decisions issued from 2012 to 2020 in terms of criminal liability for failure to render assistance to a sick person by a medical professional and interviewed 930 respondents on this issue.During the research, the origins and genesis of criminal liability for the criminal offense of failure to render assistance to a sick person by a medical professional and the current state of the problem were defined (section 1.1). In the dissertation the methodological foundations for the formation of the author's approach to defining the concept of a criminal offense "Failure to render assistance to a sick person by a medical professional" under Art. 139 of the Criminal Code of Ukraine were established (subsection 1.2). Taking into account the above and the general concept of a criminal offense (Article 11 of the Criminal Code of Ukraine), as well as objective and subjective features of this act, the author formulated a definition of this criminal offense on which should be understood: "Intentional (in the form of direct intent for P.1), and under Part 2 of this article, a double form of guilt (intentional guilt in the form of direct intent to the action and carelessness in the form of criminally illegal self-confidence to the consequences), prohibited by the Criminal Code action or inaction, the subject (medical professional), encroaching on public relations that arising from the conditions for the rendering of medical assistance, in accordance with applicable law, to the person in need by realization of his/her right to health care and medical assistance by a doctor or other medical professional in state/municipal/private health care institutions, or by a research-teaching staff of higher or postgraduate educational institutions that provide training staff in the field of health care, in the case that he/she has a certificate of a doctor-specialist and a permission of the head of the health care institution to render medical assistance, or by an individual entrepreneur who is registered and licensed to conduct business activities related to medical practice, which consists in failure to render (inaction) or refusal (action) to render medical assistance to a victim who is in a physiological and/or pathological process that is critical or/and dangerous to his/her life and health, in the case that the latter needs medical assistance and there are no obstacles, as well as the is an opportunity to take action to eliminate the danger to victim's health and life and a patient will be provided with medical assistance by a medical professional who in accordance with established rules and current legislation is obliged to provide it, and it caused (under Part 2 of this article) death or other grave consequences for the victim".The main factors of social-legal conditionality of the criminal law prohibition under Art. 139 of the Criminal Code of Ukraine were examined, such as: a) social-criminological factor; b) regulatory factor; c) ethical factor; d) international-legal factor; e) cultural-historical factor (subsection 1.2).According to the analysis of the factors of social-legal conditionality of this prohibition (Article 139 of the Criminal Code of Ukraine), it should be noted that there is a dissimilarity of views on general and special provisions of social-legal conditionality of this prohibition, as well as there are contradictory judgments of scientists concerning classification systems.

У дисертації здійснено комплексне дослідження порядку оскарженнярішень, дій чи бездіяльності митних органів, їх посадових осіб та іншихпрацівників.Розкрито генезис становлення та розвитку права на оскарження рішень,дій чи бездіяльності митних органів. Визначено поняття та особливостімитного спору. Охарактеризовано нормативно-правове регулюванняпроцедури оскарження рішень, дій чи бездіяльності митних органів. З'ясованоособливості процедури досудового оскарження рішень, дій або бездіяльностіпосадових осіб митних органів.Визначено процесуально-правові засади розгляду і вирішення скаргна рішення, дії або бездіяльність митних органів, їх посадових осіб таінших працівників. Розкрито питання оскарження в суді рішень, дій чибездіяльності митних органів, їх посадових осіб та інших працівників.Проаналізовано рішення, дії або бездіяльність митних органів, їх посадовихосіб та інших працівників щодо проваджень у справах про порушеннямитних правил.Вивчено зарубіжний досвід правового регулювання процедури оскарженнярішень, дій чи бездіяльності суб`єктів публічного адміністрування, зокремамитних органів, сформульовано відповідні пропозиції для України. Авторомсформульовано рекомендації, спрямовані на удосконалення національногозаконодавства щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності митних органів,їх посадових осіб та інших працівників.^UThe thesis provides a comprehensive study of the procedure for appealingdecisions, actions or omissions of customs authorities, their officials and otheremployees.The genesis of the formation and development of the right to appeal decisions,actions or omissions of customs authorities is revealed and the periods arehighlighted: 1) period of origin of the right to appeal against decisions, actions oromissions of public entities; 2) educational period; 3) soviet period; 4) democraticperiod.It is determined that customs disputes arise due to implementation by customsauthorities of their powers in the field of customs affairs. It is noted that customslegal relations are social relations that arise in the customs sphere, characterized bythe presence of interrelated entities that exercise their rights, interests and duties inthe field of customs.The article describes the legal regulation of the procedure for appealingdecisions, actions or omissions of customs authorities.It is determined that the protection of rights and legitimate interests of individualsand legal entities violated by public administration bodies and their officials iscarried out in Ukraine through the functioning of administrative and judicial appealinstitutions, each of which has its own advantages and disadvantages of legalregulation. The differences between these institutions are determined by the subjectcomposition regarding the decision-making on the complaint, the legal regulation ofprotection procedures, the level of their security, legal guarantees, and so on.It is determined that the subject of appeal is presented by various decisions,actions and omissions of customs officials in the proceedings on cases of violationof customs rules. Taking into account the subject of appeal, there are two types of appeal in such proceedings: appeal against decisions in case of violation of customsrules and appeal against other decisions, actions or omissions of officials and otheremployees of customs authorities in administrative and tort proceedings. Decisions,actions or omissions of customs authorities, their officials and other employees inthe proceedings on cases of violation of customs rules are analysed.It is argued that the deadline for filing a complaint should not be calculated fromthe date of the decision on the case of violation of customs rules, but from the dateof delivery or a receipt of its copy by the relevant participants in the proceedings onviolation of customs rules.

У першому розділі «Теоретичні основи захисту корпоративних прав» вироблено авторське поняття та з'ясовано правову природу суб'єктивних корпоративних прав як об'єкту захисту, виокремлено підстави та спеціальні принципи захисту корпоративних прав. Встановлено, що загальними підставами захисту корпоративних прав та інтересів є їх порушення, невизнання чи оспорювання. Натомість спеціальними підставами захисту корпоративних прав учасників господарських товариств можуть бути: зловживання своїм правом мажоритарними акціонерами; недружнє (насильницьке) поглинання; не повідомлення акціонера про проведення загальних зборів товариства; прийняття наглядовою радою та правлінням неправомірних рішень; порушення прав на виплату дивідендів, на інформацію; дії (бездіяльність) правління, які викликали банкрутство товариства; ухвалення рішення про додаткову емісію акцій, що робить ще більш незначною кількість голосів акціонерів тощо. Окрему увагу в межах цього розділу акцентовано на особливостях реалізації цивільно-правових принципів у процесі захисту суб'єктивних корпоративних прав, що відображається у поєднанні теоретичних витоків та природи цивільно-правових принципів, з однієї сторони, та визначення особливостей їх реалізації у процесі правозастосування, з іншої. У другому розділі «Цивільно-правові способи захисту корпоративних прав» під способами захисту суб'єктивних корпоративних прав учасників господарських товариств розуміються встановлені законодавством, локальними актами або договором правові прийоми, спрямовані на попередження, припинення порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного корпоративного права та відшкодування завданих цим збитків. Встановлено, що універсальні способи захисту є базисом для напрацювання спеціальних способів, спрямованих на захист корпоративних прав учасників господарських товариств. Найбільш поширеними способами неправомірного припинення корпоративних прав є: 1) вчинення фіктивних чи удаваних правочинів; 2) незаконні маніпуляції з реєстрами (запис в реєстр про нового власника вноситься за підробленими передавальними розпорядженнями, неправосудними чи фальсифікованими судовими рішеннями); 3) звернення стягнення за неіснуючими борговими зобов'язаннями (наприклад, фальсифікація грошових зобов'язань акціонера); 4) змішані (поєднують в собі кілька з перерахованих вище способів). У випадку неправомірного припинення корпоративних прав учасник господарського товариства вправі скористатися такими способами захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення права, визнання права на цінні папери, відшкодування збитків, зобов'язання вчинити дії тощо.У третьому розділі «Неюрисдикційні форми захисту корпоративних прав» акцентовано увагу на превалюючій ролі альтернативних способів вирішення корпоративних спорів у порівнянні із традиційними, зважаючи на суттєву економію часу і коштів, витрачених на вирішення конфлікту, а також на можливість пошуку такого рішення, яке для конфліктуючих сторін буде справедливим і прийнятним. Зроблено висновок щодо превалюючої неарбітрабельності внутрішніх корпоративних спорів, а звідси – щодо неможливості застосування юрисдикційних альтернативних способів захисту для захисту корпоративних прав за винятком випадків, визначених законом. Встановлено, що медіація є різновидом добровільних примирних процедур внутрішнього корпоративного характеру, спрямованою на примирення сторін конфлікту та упорядкування відносин між ними, із обов'язковим залученням нейтральної третьої сторони, основним завданням якої є сприяння врегулюванню конфлікту. В роботі встановлено дієвість консиліації як окремої примирної процедури внутрішнього корпоративного характеру, організаційно та процесуально схожої до медіації, спрямованої на взаємовигідне та компромісне вирішення спору між учасниками господарського товариства та/або самим товариством, із обов'язковим залученням нейтральної третьої сторони (консиліатора), яка здійснює консультування сторін спору та за потреби пропонує сторонам власні варіанти його вирішення. Доведено, що правовою основою здійснення самозахисту корпоративних прав є законодавчо закріплена низка положень, присвячених діяльності товариств, які за своєю природою можна вважати своєрідними гарантіями прав їх учасників, а також можливостями учасників у випадку реального виникнення порушень їх прав чи загрози такого виникнення припинити їх шляхом самостійного реагування або звернення до органів управління господарського товариства. Визначено переваги процедури sell-out як способу самозахисту прав міноритаріїв. Встановлено, що міноритарні акціонери, які не були залучені до управління корпорацією та фактично були позбавлені можливості реалізовувати належні їм корпоративні права, завдяки процедурі sell-out мають змогу уникнути витрат, у тому числі й на взяття участі в загальних зборах АТ, а також отримати справедливу ринкову ціну за власні акції.^UIn the first section «Theoretical foundations of corporate rights protection» the author's concept is developed and the legal nature of subjective corporate rights as an object of protection is clarified, the grounds and special principles of corporate rights protection are highlighted. It is established that the general grounds for the protection of corporate rights and interests are their violation, non-recognition or contestation. Instead, special grounds for protecting the corporate rights of members of companies may be: abuse of their rights by majority shareholders; unfriendly (forced) takeover; non-notification of the shareholder about the general meeting of the company; adoption of illegal decisions by the supervisory board and the board; violation of the right to dividends, information; actions (inaction) of the board that caused the bankruptcy of the company; decision-making on additional issue of shares, which makes the number of shareholders' votes even smaller, etc. The peculiarity of the implementation of civil legal principles in the process of protection of subjective corporate rights is the combination of theoretical origins and nature of civil legal principles, on the one hand, and determining the features of their implementation in legal enforcement, on the other.In the second section «Civil legal methods of protection of corporate rights» methods of protection of subjective corporate rights of members of companies are understood as established by law, local acts or contract legal measures aimed at preventing, stopping violations, non-recognition or contestation of subjective corporate right and compensation for damages. The most common ways of illegal termination of corporate rights are: 1) committing fictitious or fictitious transactions; 2) illegal manipulation of the registers (entry in the register of the new owner is made on forged transfer orders, unjust or falsified court decisions); 3) recovery of non-existent debt obligations (for example, falsification of shareholder's monetary obligations); 4) mixed (combining several of the above methods). In case of illegal termination of corporate rights, the participant of the company has the right to use such means of protection as restoration of the situation that existed before the violation, recognition of the right to securities, compensation for damages, obligation to act, etc.The third section «Non-jurisdictional forms of corporate rights protection» focuses on the predominant role of alternative ways of resolving corporate disputes compared to traditional ones, given the significant savings in time and money spent on resolving the conflict, as well as the possibility of finding a solution for conflicting parties which will be fair and acceptable. Mediation has been found to be a type of voluntary conciliation procedure of an internal corporate nature, aimed at reconciling the parties to the conflict and regulating relations between them, with the obligatory involvement of a neutral third party, whose main task is to facilitate the settlement of the conflict. At the same time, the sphere of interpersonal relations, which is not regulated by the law, plays a priority role in resolving corporate disputes. Accordingly, the main and primary purpose of mediation is the peaceful settlement of the conflict and the preservation of business relations between the partners, and not the protection of violated rights, which is the specificity of mediation as an alternative to litigation. The paper separately establishes the effectiveness of conciliation as a conciliatory procedure of internal corporate nature, organizationally and procedurally similar to mediation, aimed at mutually beneficial and compromise settlement of the dispute between the participants of the company and / or the company itself, with the mandatory involvement of a neutral third party (consultant) who advises the parties to the dispute and, if necessary, offers the parties their own options for resolving it. It is proved that the legal basis for self-protection of corporate rights is a number of provisions on the activities of companies, which by their nature can be considered as a kind of guarantee of the rights of their members, as well as the ability of participants in case of real violations of their rights or the threat of such occurrence to terminate them by self-response or appeal to the governing bodies of the company. The advantages of the sell-out procedure as a way of self-protection of minority rights are determined. It has been established that minority shareholders who were not involved in the management of the corporation and were in fact deprived of the opportunity to exercise their corporate rights, thanks to the sell-out procedure can avoid costs, including participation in the general meeting of the company and obtain fair market price for own shares.

Дисертація є першим щонайменше за останнє десятиріччя комплексним дослідженням питань кримінальної відповідальності за прояви службового зловживання та кримінально протиправного використання повноважень службовими особами, в якому здійснено системну оцінку стану протидії даному суспільно небезпечному явищу в умовах сьогодення.Актуальність обраної теми дослідження обумовлена процесом динамічних реформ українського суспільного життя та системи управління, що відбуваються протягом останніх років в руслі європейських асоціаційних та інтеграційних процесів. Зазначений процес напряму залежить від службової діяльності осіб, які наділені представницько-управлінськими, організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями і реалізують свої повноваження у даній системі. А тому, прояви зловживання службовими повноваженнями такими особами мають вкрай негативні наслідки для результативності функціонування всієї структури публічного управління та сфери господарювання. В свою чергу, держава та правоохоронна сфера мають реалізовувати ефективні та дієві заходи, направлені на протидію таким проявам, в тому числі кримінально-правовими методами.Загальний аналіз наукової літератури засвідчує, що застосування норм кримінального права у сфері протидії службовому зловживанню і донині породжує чимало дискусійних питань, окремі його аспекти є недостатньо дослідженими та однозначно невирішеними для практики, а в руслі мінливої кримінальної політики виникає необхідність оперативно реагувати на нові практичні ситуації, не допускати помилок у законотворчій техніці, проводити правильну та повну кримінально-правову кваліфікацію складних суспільно небезпечних діянь, які вчиняють службові особи, та забезпечувати одноманітність правозастосування. У вступі дисертації обґрунтовано науковий інтерес автора щодо обраної теми дослідження, зазначено про її актуальність та теперішній стан наукового дослідження даної сфери; визначено мету, завдання, об'єкт і предмет, методологічний інструментарій дослідження; аргументовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; представлені відомості щодо апробації та публікування результатів дослідження. У роботі здійснено вивчення історіографії становлення кримінальної відповідальності за суспільно небезпечні діяння службових осіб на території сучасної України, починаючи з часів утворення перших форм державності, та акцентовано увагу на недоліках і перевагах кримінально-правової охорони сфери службової діяльності у різні періоди часу. Проведено аналіз питань соціальної обумовленості існування кримінальної відповідальності за суспільно небезпечні діяння, які пов'язані з використанням службових повноважень, із зазначенням статистичних відомостей щодо реєстрації та протидії таким діянням. Зокрема, дістало подальший розвиток авторське бачення питання криміналізації незаконного збагачення та практичного значення цивільно-процесуальних процедур щодо визнання необґрунтованими активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Також, досліджені питання кримінальної відповідальності за уникнення від фінансового контролю, бездіяльність службової особи (як умисної, так і необережної) та посередництво у корупційних діях (як у активних, так і пасивних формах кримінально-караного підкупу).Вивчено міжнародний та зарубіжний досвід правової регламентації інституту кримінальної відповідальності службових осіб, окреслено позитивні та негативні тенденції його розвитку, в тому числі для впровадження окремих аспектів у національне законодавство. Охарактеризовано поняття та визначено систему кримінальних правопорушень, що пов'язані з використанням службових повноважень (службовим зловживанням), а також описано критерії їх розмежування при виникненні питань суміжності. Проведено кримінально-правовий аналіз об'єктивних та суб'єктивних ознак складів досліджуваних правопорушень, зазначені їх особливості для процесу доказування, розроблено пропозицію для подальшого усунення нормативних прогалин та неточностей. Зокрема, удосконалено розуміння системи об'єктів кримінальних правопорушень службових осіб, визначення сфери службової діяльності, інтересів служби та юридичних осіб; охарактеризовано базову ознаку об'єктивної сторони аналізованих злочинів – службове зловживання; визначено специфіку загальних та спеціальних властивостей службових осіб, обґрунтовано правову можливість та практичну необхідність віднесення до них фізичної особи-підприємця та одноособового керівника приватного підприємства тощо.Як результат, автором пропонується замінити категорії «службове становище або влада» у кримінальному законодавстві на міжгалузеву категорію «службові повноваження», з подальшою легалізацією дефініції останньої в антикорупційному законодавстві.^UThe dissertation represents the first comprehensive research at least for last decade which analyses problems of criminal liability for acts of abuse of power by the officials and representatives of state authority, their illegal use of power and systematic assessment of the state of counteraction to this socially dangerous phenomenon in today's conditions. The relevance of the research topic is related to the process of dynamic reforms in Ukrainian state and society accompanied by the European association and integration processes in recent years. This process directly depends on the activity of the officials, that are empowered representative, managerial, organizational, administrative, economic rights and obligations. Any acts of abuse of power by the officials possess extremely negative consequences for the public administration system and economic activity. In turn, the state and law enforcement agencies must implement effective and efficient measures to counteract such manifestations, including methods of criminal law. The general analysis of the scientific literature proves that the application of criminal law to combat abuse of power still causes a lot of discussion. Some aspects of such counteraction are insufficiently studied and other issues not resolved for practice. There is a need to respond quickly to new practical situations in consider dynamic of criminal policy in order to avoid gaps in legislative framework, to conduct a correct and complete criminal qualification of complex socially dangerous acts of officials and to provide the same law application.The introduction to the dissertation contains the following provisions: substantiation of the author's scientific interest in the chosen research topic and its relevance; the current state of scientific research in this area; the purpose, tasks, object and subject, methods of research; scientific novelty and practical significance of the obtained results; information on approbation and publication of research results is presented.The history of criminal liability for socially dangerous actions of officials on the territory of modern Ukraine is presented in the thesis, since the formation of the first forms of statehood. At the same time, author emphasizes the pros and cons of legal protection of the sphere of official activity in different periods of time.The research provides the analysis of social conditionality issues of criminal liability for socially dangerous actions which are related to the use of official power. The author notes statistical information about the process of registration and counteraction to such socially dangerous acts. In particular, the author's vision of the issue of criminalization of the illicit enrichment is further developed. Also, author pays attention to the practical significance of civil proceedings, which are related to the recognition of unexplained wealth of the persons, that are authorized to perform the functions of state or local government. Also, the issues of criminal liability for avoidance of financial control, inaction of the official and mediation in corrupt practices are investigated. International practice and experience of foreign countries in the field of legal regulation of the institute of criminal liability of officials is comprehensively studied, positive and negative tendencies of its development are outlined, in order to implement certain aspects into the national legislation.The concept and system of criminal offenses, which are related to the use of official power, are described. Also the author describes the criteria for their delimitation in the case of adjacency issues. In the course of research the criminal-legal analysis of objective and subjective signs of investigated offenses is carried out, their features for the process of proving are indicated and ways to eliminate regulatory gaps and inaccuracies are also offered for practice. In particular, the understanding of the system of objects of criminal offenses of officials is improved; definitions of the sphere of official activity, interests of the service and legal entities are defined; the official abuse is characterized, as the basic feature of the objective side of the analyzed crimes; the specifics of general and special properties of officials are determined; it is claimed that private entrepreneurs may be recognized by officials that is justified by legal possibility and practical necessity. As a result, the author proposes to replace the criminal law categories «official position or power» with the intersectoral category «official power» with further legalization of its definition in anti-corruption legislative act.

Дисертацію присвячено вирішенню конкретного науково-практичного завдання, яке полягає у формуванні комплексу теоретичних положень і практичних рекомендацій, необхідних для підвищення ефективності кваліфікації адміністративних проступків на автомобільному транспорті. На основі аналізу сучасних науково-правових досліджень окреслені тенденції розвитку, проблемні аспекти та шляхи вдосконалення наукового забезпечення кваліфікації адміністративних проступків на автомобільному транспорті. Констатовано відсутність комплексного доктринального підходу до розгляду відповідної проблематики, а також відсутність дієвого зв'язку між наукою та практикою. Обґрунтовано доцільність постійного моніторингу наукових досліджень з питань юридичної відповідальності за адміністративні проступки на автомобільному транспорті. Аргументовано створення механізму інформування уповноважених суб'єктів адміністративної юрисдикції про перспективні наукові розробки з питань кваліфікації адміністративних проступків на автомобільному транспорті. Зроблено висновок про необхідність державного стимулювання комплексної розробки питань кваліфікації адміністративних проступків на автомобільному транспорті. З метою формування чіткого наукового уявлення про природу та сутність кваліфікації адміністративного проступку проаналізовано її формально-логічний, когнітивний та юридичний (матеріально-правовий та процесуальний) аспекти. Систематизовано перелік визначальних ознак кваліфікації адміністративного проступку. Сформульовано авторську дефініцію цього поняття, під яким пропонується розуміти: здійснену уповноваженим суб'єктом правозастосовної діяльності юридичну оцінку фактичного посягання, в ході якої було зроблено та процесуально закріплено висновок про наявність у скоєному всіх ознак складу конкретного адміністративного проступку. Здійснено ґрунтовний аналіз об'єктивних та суб'єктивних ознак складів адміністративних проступків на автомобільному транспорті. Підкреслюється важливість правильного визначення об'єкта таких проступків. Констатовано, що на саме основі об'єкта посягання фактична дія (бездіяльність) ідентифікується як делікт певного типу, робиться висновок про те, у рамках якого провадження його слід розглядати, окреслюється коло суб'єктів кваліфікації, визначаються її інструменти, алгоритм і процесуальні форми. Виходячи з ключової ролі об'єкта посягання в структуризації чинного КУпАП, запропоновано переглянути на предмет відповідності цьому критерію зміст Глави 10 КУпАП “Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку”. Розглянуто практичні аспекти встановлення суб'єктивної сторони адміністративних проступків на автомобільному транспорті. Встановлено, що переважна більшість таких проступків мають формальні склади і не передбачають обов'язкового настання суспільно-небезпечних наслідків. З огляду на це, встановлення їх суб'єктивної сторони (зокрема, вини) неможливо здійснити на основі положень чинного КУпАП, які визначають форми вини через ставлення порушника до суспільно-небезпечних наслідків скоєного. Доведено необхідність чіткого законодавчого визначення форм вини у проступках з формальними складами. В основу такого визначення запропоновано покласти ідею про те, що при кваліфікації проступків з формальними складами вина визначається на основі психічного ставлення порушника до своїх протиправних дій чи бездіяльності. Розкрито особливості кваліфікації адміністративних проступків, які спричинили пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд або іншого майна. З'ясовано, що більшість помилок при кваліфікації таких проступків обумовлена недостатнім рівнем професійної підготовки суб'єктів адміністративної юрисдикції, що проявляється у формальному підході до зібрання та вивчення доказів, неправильному складанні процесуальних документів, ігноруванні вимог законодавства, хибному визначенні нормативних підстав кваліфікації. З огляду на це, актуальні питання кваліфікації відповідних проступків пропонується включити до планів з функціональної підготовки працівників патрульної поліції, а також висвітлити в нормативно-правових актах з питань розгляду справ про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті.^UThe primary focus of this dissertation is a set of theoretical provisions and practical recommendations to approach the specific issue of the legal science and practice concerned with qualifying more efficiently the administrative offenses in road transport. The trends, challenges, and ways of improving the qualification of administrative offense in road transport are considered through a review of the scientific and legal up-to-date research. The lack of a comprehensive doctrinal approach to the subject area under exploration was revealed as well as the missing effective links between scientific and practical spheres. The formal logical, cognitive, and legal (substantive and procedural) aspects of administrative offense qualification were analyzed to form a clear scientific understanding of its nature and essence. As well, determinant attributes of the administrative offense qualification were defined as an organized list while its concept was formulated, which suggests approaching the administrative offense qualification as a Law-driven evaluation of the actual delinquent act by an authorized law-enforcement entity, which resulted in a conclusion on the essential elements of the specific misdemeanor be in place, which is formally executed in terms of relevant procedure. A thorough analysis of objective and subjective attributes of administrative offenses in road transport was completed, and the importance of identifying accurately the object of an offense is highlighted. The latter is argued to be at the core of action (inaction) qualification as a tort of a particular type. Also, it accounts for the assigned proceeding framework and the circle of qualification subjects, as well as specific toolфs, algorithm, and procedure options. Chapter 10 of the current Code of Ukraine on Administrative Offenses entitled "Administrative offenses in road transport, infrastructure and communications" is suggested for an update to comply with a key role of the misdemeanor object in the current CUAO framework. The difficulties in defining the subject of administrative offenses in road transport are addressed, the largest number of mistakes in the administrative offense qualification occurring in finding out those responsible for poor maintenance of municipal roadways and streets as well as those liable for accidents caused by dangerous road conditions and poorly-maintained (or badly-designed) "off-balance" municipal facilities. The dissertation examined the practical aspects of the mental elements assessment as regards the administrative offense in road transport. The vast majority of such offenses are known to have formal corpus delicti and normally do not act injurious to the public in general. Given this, the mental elements assessment (in particular, guilt) cannot draw on the current CUAO version, linking the criminal responsibility to the attitude of the offender to socially dangerous consequences of what was done. The need for a clear legislative definition of criminal liability for misconduct with formal corpus delicti was recognized, such definition being driven by the idea that the misdemeanors with formal corpus delicti should be qualified following the offender's mental attitude to his misdoing or inactivity. The individual nature of guilt in administrative offense occurrence in road transport is emphasized. In this connection, the terms of "dual guilt", "mutual guilt", "general guilt", etc. currently used in the procedural documents to recognize results of previous and final qualification, are criticized. They are argued to be pseudoscientific and unacceptable in common usage. The study prompts rethinking qualification of the administrative offenses, which result in damage to vehicles, cargo, roadways, streets, railroad crossings, road facilities, or other property. As the study shows, most mistakes in qualifying such offenses are due to the poor level of the administrative jurisdiction competence shown through a formalistic approach to gathering and examination of evidence, bad formulation of procedural documents, lawlessness, failure in regulatory substantiation of qualification. From this perspective, the thesis stresses the utmost importance for relevant issues of the administrative offense qualification to be put into the curriculum of the patrol police officers, as well as covered in the regulations to handle cases of administrative offenses in road transport.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню особливостей захисту прав інтелектуальної власності від недобросовісної конкуренції на ринку лікарських засобів.Сформульовано висновок про те, що недобросовісною конкуренцією на ринку лікарських засобів є дії чи бездіяльність суб'єктів господарювання спрямовані на введення в оману споживачів, посягання на ділову репутацію, порушення торгових та інших чесних звичаїв та правил у сфері конкурентних відносин, у тому числі неправомірні дії по використанню результатів інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються як об'єкти права інтелектуальної власності.Встановлено форми прояву недобросовісної конкуренції на ринку лікарських засобів, які є правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності, до яких належать: умисне продовження фармацевтичними компаніями дії патентного захисту лікарського засобу, тобто зловживання патентними правами шляхом створення «вічнозеленого» патенту; патентний тролінг; умисна не реєстрація торговельних марок на лікарські засоби; зміна форми та/ або шляху введення розробленого і реалізованого лікарського засобу, якщо відповідні зміни не призводить до покращення фармацевтичної ефективності лікарському засобу тощо. Обґрунтовано поняття «захисту прав інтелектуальної власності від недобросовісної конкуренції на ринку лікарських засобів».Виявлено основні проблеми (економічного, соціального та правового характеру), які виникають на ринку лікарських засобів та впливають на ефективність правового регулювання відносин у цій сфері, до яких належать: попит на лікарські засоби залежить від їх цінової політики; захищеність лікарських засобів патентами, які унеможливлюють випуск генериків; відсутність альтернативних генеричних копій в багатьох оригінальних лікарських засобів (в т.ч. орфанних); зростання цін на лікарські засоби через стабільну монополію провідних фармацевтичних компаній тощо.Сформульовано поняття «ринку лікарських засобів».Розглянуто особливості форм охорони лікарських засобів у системі права інтелектуальної власності через авторське право, патентне право та охорону прав на торговельні марки. Визначено, що не можуть бути охарактеризовані як форми прояву недобросовісної конкуренції випуск генериків (раніше сплину патентного строку), надання примусових ліцензій на лікарські засоби, а також, ввезення лікарських засобів через паралельний імпорт.Сформульовано висновок про можливі негативні наслідки повної заборони реклами лікарських засобів на телебаченні та радіо, а також в інших засобах масової інформації. Зокрема, відсутність на телебаченні реклами для наочної демонстрації упаковок, торговельних марок та назв лікарських засобів може збільшити випадки порушення прав інтелектуальної власності фармацевтичних виробників та розповсюдження недобросовісної конкуренції.Обґрунтовано позицію щодо запровадження механізму захисту прав інтелектуальної власності на торговельні марки в адміністративному порядку «post-grant opposition» в Апеляційній палаті Національного органу інтелектуальної власності. Аргументовано положення щодо розширення компетенції Вищого суду з питань інтелектуальної власності завдяки утворенню Судової палати з розгляду справ у сфері захисту прав інтелектуальної власності і економічної конкуренції.Констатовано актуальність посиленого нагляду з боку державних органів за діяльністю учасників ринку лікарських засобів, які мають реагувати на прояви недобросовісного поширення інформації, що вводить в оману, містить хибні, неточні твердження, мінімізує ризики товару, перебільшує ефективність, містить бездоказове, необґрунтоване чи безпідставне порівняння одного товару з іншим. Зазначено, що зі зміною законодавства у порівняльній рекламі лікарських засобів наразі дозволено використовувати торговельні марки без згоди власника, проте, на противагу законодавству США та ЄС, у законодавстві Україні не визначені обмеження використання торговельної марки конкурента, відсутні критерії порівняння, а також основні приписи, які мають бути наявні у порівняльній рекламі представлених товарів: застереження щодо побічних дій, алергічних реакцій тощо. Водночас, порівняльна реклама не може дискредитувати конкурента, містити неповну/ неточну/ неправдиву інформацію про лікарський засіб конкурента та інші твердження.Запропоновано визначення поняття «корегуючої реклами лікарських засобів».^UThe dissertation is devoted to complex research of features of intellectual property rights protection from unfair competition on the pharmaceutical market.The principle conclusion of the investigation presupposes that unfair competition on the pharmaceutical market consists of the actions or inaction of business entities aimed at misleading of consumers, business reputation intervention, violation of trade and other fair customs and regulations in the field of competition, including illegal actions regarding the results of intellectual and creative activity, that are subject to protection of intellectual property rights.Forms of unfair competition on the pharmaceutical market are defined, namely infringements in the field of intellectual property, which include: intentional extension of pharmaceutical companies' patent protection of medicines, i.e. abuse of patent rights by creating an "evergreen" patent; patent trolling; intentional non-registration of trademarks for medicines; change of the form and/or route of administration of the developed and sold medical product, unless the corresponding changes do not lead to the improvement of the pharmaceutical efficacy of the medical product, etc. The dissertation arguments the concept of "protection of intellectual property rights from unfair competition on the pharmaceutical market". The main problems (economic, social and legal), arising on the pharmaceutical market and affecting the legal regulation of relations in this area are underlined, which include the following: demand for medicines depends on their pricing policy; protection of medicines by patents, which make it impossible to produce generics; lack of alternative generic copies in many original drugs (including orphan); rising prices for medicines due to the consistent monopoly of leading pharmaceutical companies, etc.The investigation formulates the concept of "pharmaceutical market".It is investigated the peculiarities of medicines protection forms in the system of intellectual property rights under copyright, patent law and protection of trademark rights.The work determines that the production of generics (in advance of the expiration of the patent term), the granting of compulsory licenses for medicines, as well as the import of medicines through parallel imports cannot be characterized as forms of unfair competition.The conclusion of the dissertation contemplates among other about possible negative consequences of the ban on medicines advertising on television and radio, as well as in other media. In particular, the lack of advertising on television for demonstration of packaging, trademarks and names of medicines can increase the number of infringements of intellectual property rights of pharmaceutical manufacturers and the spread of unfair competition.The position on the providing the mechanism for the protection of intellectual property rights to trademarks in the administrative procedure "post-grant opposition" in the Chamber of Appeal of the National Intellectual Property Authority is substantiated. The paper provides the arguments on expanding the competence of the High Court on intellectual property issues due to the establishment of the Judicial Chamber for the Protection of Intellectual Property Rights and Economic Competition.It is underlined the urgency of enhanced oversight of the activities of market participants in medicinal products by government agencies, which must react on the forms of unfair spread of misleading information, containing false, inaccurate statements, minimizing product risks, exaggerating efficiency, containing unproven, unreasonable or unjustified comparison goods with another. It is noted that the change of legislation in the field of comparative advertising of medicines allows to use trademarks without the consent of the owner, however, in contrast to US and EU legislation, Ukrainian legislation does not restrict the use of a competitor's trademark, comparing criterions are absent, as well principle prescriptions, necessary in the comparative advertising of the presented goods, namely: warnings about side effects, allergic reactions, etc. At the same time, comparative advertising may not discredit a competitor, contain incomplete/ inaccurate/ false information about a competitor's medicinal product and other allegations.It is proposed to define the concept of "corrective advertising of medicines" as advertising that corrects (amends) already published advertising of medicines (on television, radio or other media and otherwise) and eliminates allegations that mislead consumers, contain incomplete/ inaccurate / false information about the medicinal product, as well as eliminate infringements of intellectual property rights.It is determined that the legislative enshrinement of the term "corrective advertising".

Дисертаційна робота є комплексним науковим дослідженням міжнародних засад правового регулювання діяльності із запобігання неналежному поводженню з особами, позбавленими свободи.У дослідженні розкрито юридичний зміст понять – неналежне поводження, катування, нелюдське поводження або покарання, поводження або покарання, що принижує людську гідність. Досліджено ґенезу виникнення вищевказаних понять через призму рішень європейських судових органів – Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.Автором наведені кілька різновидів класифікацій зобов’язань держави згідно з договором про права людини, які є поширеними у сучасній доктрині міжнародного права. Найбільш вживаними є дихотомічний поділ таких зобов’язань на негативні (утримуватись від дій) та позитивні (діяти) права та трихотомічний поділ таких зобов’язань і залежності від функцій держави на зобов’язання поважати права, зобов’язання захищати та зобов’язання держави забезпечувати права людини. У дисертаційному дослідженні підтримується дихотомічний поділ зобов’язань держави щодо запобігання неналежному поводженню.У праці досліджується природа м’якого права, яке регулює діяльність із запобігання неналежному поводженню, здійснюється аналіз різних підходів до розуміння м’якого права. Пропонується відхід від традиційного сприйняття міжнародного права як системи норм загальнообов’язкового характеру, створених суб’єктами міжнародного права, з урахуванням постмодерних тенденцій щодо трансформації національних правових систем.У дисертаційному дослідженні розкрито сутність універсального механізму запобігання неналежному поводженню через призму діяльності органів ООН – Ради ООН з прав людини, Управління Верховного комісара з прав людини, Міжнародного кримінального суду, Комітету проти катувань. Розглянуто діяльність Підкомітету ООН із запобігання катуванням та роль національних превентивних механізмів в системі Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань. Окрему увагу приділено регіональному (європейському) механізму запобігання неналежному поводженню.Здійснено дослідження впливу людиноцентристської правої ідеології на модернізацію національного законодавства у сфері запобігання неналежному поводженню.У дисертації досліджується вплив актів м’якого права органів на законодавство України. Визначаються перспективи розвитку м’якого права у досліджуваній сфері.Проаналізовано статтю 127 Кримінального кодексу України на відповідність практиці ЄСПЛ, Конвенції проти катувань, актам м’якого права квазісудових інституцій, а саме актам ООН та Ради Європи, в котрих міститься розмежування понять неналежного поводження, нелюдського поводження та покарання, поводження чи покарання, що принижує гідність людини, поняття катування тощо. Автор вказує на недоліки зазначеної статті, зокрема відсутність з об’єктивної сторони вказівки на бездіяльність, а також не зазначення спеціального суб’єкта вчинення злочину – службової особи. Пропонується доповнення статті 127 Кримінального кодексу України спеціальною нормою, що встановлює відповідальність службових осіб за скоєння катування, а також посилює відповідальність за вчинення катування.Ключові слова: неналежне поводження, запобігання катуванню, катування, права людини, людиноцентризм, позитивні зобов’язання держави, м’яке право, універсальна система захисту прав людини, регіональна система захисту прав людини, національний превентивний механізм.^UThe Dissertation is a comprehensive research study of the international principles of legal regulation of activities on the prevention of ill-treatment treatment of persons deprived of their liberty.The research reveals the legal content of the concepts of ill-treatment, torture, inhuman treatment or punishment, treatment or punishment that degrades human dignity. The origin of the above-mentioned concepts was studied from the perspective of the decisions of European judicial authorities – the European Court of Human Rights and the European Commission of Human Rights.The author gives several types of classifications of the State's obligations under the human rights treaty, which are common in the contemporary doctrine of international law. The most used are the dichotomous division of such obligations into negative (to refrain from actions) and positive (to act) rights and the trichotomous division of such obligations and dependence on the functions of the State into obligations to respect rights, obligations to protect and obligations of the State to fulfill human rights. The dissertation research supports a dichotomous division of the State’s obligations to prevent ill-treatment. The research examines the nature of soft law, which regulates activities on the prevention of ill-treatment, analyzes different approaches to understanding soft law. It is proposed to depart from the conventional perception of international law as a system of the rules of generally binding nature created by the international entities, with consideration to postmodern trends in the transformation of the national legal systems.The dissertation research reveals the nature of the universal mechanism for the prevention of ill-treatment through the lens of the activities of UN bodies – the UN Human Rights Council, the Office of the High Commissioner for Human Rights, the International Criminal Court, the Committee against Torture. The activities of the UN Subcommittee on the Prevention of Torture and the importance of the national preventive mechanisms in the system of the Optional Protocol to the UN Convention Against Torture were studied. Special attention was given to the regional (European) mechanism for the prevention of ill-treatment. The influence of human-centered right-wing ideology on the modernization of national legislation in the field of prevention of ill- treatment was studied.The dissertation examines the influence of soft law acts of bodies on the legislation of Ukraine. Prospects for the development of soft law in the researched area were defined.Article 127 of the Criminal Code of Ukraine was analyzed for compliance with the practice of the ECHR, the Convention against Torture, acts of soft law of quasi-judicial institutions, namely acts of the UN and the Council of Europe, which feature a distinction between the concepts of ill-treatment, inhuman treatment and punishment, treatment or punishment that degrades human dignity, the concept of torture, etc. The author refers to a number of weaknesses of the mentioned article, in particular, the weaknesses of the objective aspect – a lack of inaction, as well as the failure to specify the special subject of the crime, namely – an official. It is proposed to supplement Article 127 of the Criminal Code of Ukraine with a special rule that establishes the responsibility of officials for committing torture and increases responsibility for committing torture.

Дисертація є комплексним дослідженням правової природи, особливостей і реалізації в Україні адміністративно-деліктного механізму забезпечення прикордонної безпеки держави.Установлено, що прикордонна безпека має свою власну видову специфіку, що спрямована на забезпечення державного суверенітету і територіальної цілісності держави, захист національних інтересів в прикордонній сфері, що і варто вважати основною метою прикордонної безпеки. Запропоновано під прикордонною безпекою держави розуміти – збалансований стан захищеності державного суверенітету, територіальної цілісності, а також охоронюваних законодавством про державний кордон інтересів людини, суспільства й держави у прикордонні сфері. З методологічних позицій визначено, що проблема адміністративно-деліктного механізму забезпечення прикордонної безпеки держави повинна розглядатися як цілісна система взаємозалежних елементів, взаємна узгодженість і послідовність розгляду яких дає змогу розкривати і доповнювати зміст одне одного. Наведені у дослідженні теоретико-методологічні основи пізнання адміністративно-деліктних механізмів забезпечення прикордонної безпеки визначили базові положення, що дозволили сформувати логічну структуру дисертаційного дослідження.Адміністративним правопорушенням (деліктом) проти прикордонної безпеки держави розглядається як суспільно шкідливе (небезпечне), винне й протиправне діяння особи, що посягає на збалансований стан захищеності державного суверенітету й територіальній цілісності, а також охоронюваних законодавством про державний кордон інтересів людини, суспільства і держави у прикордонні сфері, за яке законом передбачено адміністративну відповідальність. До них відносяться правопорушення, передбачені статтями 172-18, 185-10, 202, 203-1, 204-1, 204-2, 204-4 КУпАП та статтею 1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень».Констатовано, що прикордонні відносини, які поєднують охоронювані адміністративно-деліктним правом суспільні відносини, дають змогу вести мову суто про родовий об’єкт адміністративних правопорушень (деліктів) проти прикордонної безпеки України без поділу їх юридичних складів на видові об’єкти. При цьому родовим об’єктом цих правопорушень (деліктів) є прикордонна безпека держави, що становить собою однорідні й тотожні за своїм змістом суспільні відносини.Для адміністративних правопорушень (деліктів) проти прикордонної безпеки України характерним є обов’язковість такого елементу об’єктивної сторони як місце їх вчинення. Ця ознака конструктивно закладена в кожен склад цих правопорушень (деліктів) або безпосередньо, або змістовно. Місцем є конкретно визначена частина прикордонного простору, з учиненням чи не вчиненням у межах якого відповідне суспільно шкідливе діяння (дія або бездіяльність) законом про адміністративну відповідальність пов’язується наявність певного складу правопорушення (делікту), що посягає на прикордонну безпеку держави. Притаманним для цих правопорушень також є наявність спеціального суб’єкта щодо їх вчинення: особа, яка входить до складу наряду з охорони державного кордону України; іноземці та особи без громадянства; особа, яка перетинає державний кордон України чи межі тимчасово окупованої території України; підприємство (його об’єднання), установи, організації чи фізичні особи, які здійснюють міжнародні пасажирські перевезення.Адміністративно-деліктна діяльність є складовою адміністративно-юрисдикційної діяльності Держприкордонслужби, що співвідносяться між собою як частка і ціле. Доведено, що слід вести мову про формулювання такого поняття як «адміністративно-деліктна юрисдикційна діяльність», яке розкриває змістовно-структурне розуміння про те, що адміністративно-деліктна діяльність є складовою адміністративно-юрисдикційної діяльності органу публічної влади, Держприкордонслужби зокрема.Нормативно-правове забезпечення досліджуваної сфери передбачає сприяння здійсненню пошуку шляхів щодо удосконалення існуючих і новостворюваних адміністративно-деліктних норм задля необхідного виконання принципово нових завдань у забезпеченні прикордонної безпеки держави, при цьому становлячи відповідний процес утворення й підтримки (у певних межах) організаційно-функціональних конструктивних характеристик прикордонної безпеки держави через забезпечення управлінського впливу нормативно-правовими засобами.У дослідженні надано пропозиції щодо удосконалення українського законодавства у прикордонній сфері та запропоновано: врегулювати в КУпАП порядок застосування стягнення у виді примусового видворення; передати повноваження розгляду справ за статтею 204-1 КУпАП органам Держприкордонслужби; визнати такими, що втратили чинність, статті 204-3, 204-4 КУпАП; запровадити у законодавстві єдину конструкцію поняття «законодавство про державний кордон України» шляхом доповнення статті 6-1 Закону України «Про державний кордон України» та відповідного корегування інших законів.^UThe dissertation is a comprehensive study of the legal nature, features and implementation of the administrative-delict mechanism for ensuring the border security of the state in Ukraine.It has been established that border security has its own species specificity, which is aimed at ensuring state sovereignty and territorial integrity of the state, protecting national interests in the border area, which should be considered the main goal of border security. It is suggested that the border security of the state should be understood as a balanced state of protection of state sovereignty, territorial integrity, as well as the interests of man, society and the state in the border area protected by the legislation on the state border.From a methodological point of view, it is determined that the problem of the administrative-delict mechanism for ensuring the border security of the state should be considered as a whole system of interdependent elements, the mutual coherence and sequence of consideration of which makes it possible to reveal and complement each other's content. The theoretical-methodological foundations of knowledge of the administrative-delict mechanisms of border security provided in the study determined the basic provisions that made it possible to form the logical structure of the dissertation research.An administrative offense (delict) against the border security of the state is considered as a socially harmful (dangerous), culpable and illegal act of a person that encroaches on the balanced state of protection of state sovereignty and territorial integrity, as well as the interests of man, society and the state in border areas protected by the legislation on the state border the sphere for which the law provides for administrative responsibility. These include offenses provided for by Articles 172-18, 185-10, 202, 203-1, 204-1, 204-2, 204-4 of the Code of Criminal Procedure and Article 1 of the Law of Ukraine "On Liability of Carriers During International Passenger Transportation".It was established that border relations, which combine social relations protected by administrative and tort law, make it possible to speak purely about the generic object of administrative offenses (torts) against the border security of Ukraine without dividing their legal structures into specific objects. At the same time, the generic object of these offenses (delicts) is the border security of the state, which is homogeneous and identical in its content to social relations.For administrative offenses (delicts) against the border security of Ukraine, the obligation of such an element of the objective party as the place of their commission is characteristic. This feature is constructively embedded in each composition of these offenses (delicts) either directly or meaningfully. A place is a specifically defined part of the border space, with the commission or non-commitment of a corresponding socially harmful act (action or inaction), according to the law on administrative responsibility, the presence of a certain composition of the offense (delict) that encroaches on the border security of the state is associated. Inherent to these offenses is also the presence of a special subject for their commission: a person who is part of the order for the protection of the state border of Ukraine; foreigners and stateless persons; a person who crosses the state border of Ukraine or the borders of the temporarily occupied territory of Ukraine; an enterprise (its association), institutions, organizations or natural persons that carry out international passenger transportation.The regulatory and legal support of the researched area involves the promotion of the search for ways to improve existing and newly created administrative and tort norms for the necessary performance of fundamentally new tasks in ensuring the border security of the state, while constituting the corresponding process of formation and maintenance (within certain limits) of organizational and functional constructive characteristics border security of the state through the provision of managerial influence by regulatory and legal means.The study provided proposals for improving Ukrainian legislation in the border area and proposed: to regulate the procedure for the application of penalties in the form of forced deportation in the Criminal Code of Administrative Offenses; transfer the authority to consider cases under Article 204-1 of the Code of Administrative Offenses to the bodies of the State Border Service; recognize Articles 204-3, 204-4 of the Code of Administrative Offenses as having lost their validity; introduce in the legislation a unified construction of the concept of "legislation on the state border of Ukraine" by supplementing Article 6-1 of the Law of Ukraine "On the State Border of Ukraine" and correspondingly correcting other laws.

Дисертація є комплексним науковим дослідженням питань порушення, невизнання або оспорювання суб’єктивних корпоративних прав та інтересів, спрямована на пошук шляхів удосконалення способів захисту корпоративних прав та інтересів з урахуванням міжнародного досвіду становлення та розвитку корпоративного права, а також судової практики розгляду корпоративних спорів. Критеріями «ефективності» обраного способу захисту порушених, невизнаних або оспорюваних корпоративних прав та інтересів особи визначено: автономність, відповідність, реальність, збалансованість, остаточність. Охарактеризовано умови, за яких суд може здійснювати «корегування» ефективності позовних вимог – самостійно визначати інший, більш ефективний, спосіб захисту корпоративних прав та інтересів ніж той, який обрав позивач: «Правова лакуна», «Відповідність», «Законність». Визначено поняття корпоративного спору як спору, що зумовлює потребу захисту особою свого корпоративного права або інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання шляхом звернення до суду чи іншого уповноваженого державою органу. Встановлено характерні ознаки «порушення», «невизнання» та «оспорювання» корпоративного права, спільні та відмінні риси між ними. Відповідно, дано визначення таким поняттям: 1. Порушення корпоративного права є протиправна поведінка (діяльність, бездіяльність) особи, що не відповідає корпоративним законодавчим актам, локальним (внутрішнім) актам юридичної особи, корпоративним договорам, договорам укладеним юридичною особою з посадовими особами, корпоративним звичаям, порушує корпоративне право або інтерес іншої особи, наслідком чого є втрата особою повністю або частково корпоративного права або інтересу, або створення перешкод у здійсненні корпоративних прав або задоволенні корпоративного інтересу. 2. Невизнання корпоративного права як заперечення однією особою, яка не визнає право та не претендує на нього, існування суб’єктивного корпоративного права у іншої особи – носія права, що має наслідком виникнення невизначеності правового статусу останньої. 3. Оспорювання корпоративного права як заперечення однією особою, яка не визнає право, але претендує на нього, існування суб’єктивного корпоративного права у іншої особи – носія права, що має наслідком виникнення невизначеності правового статусу останньої. Виявлено, що характерними ознаками корпоративної відповідальності є те, що: 1) корпоративна відповідальність виникає у корпоративних правовідносинах; 2) є наслідком порушення, невизнання, або оспорювання суб’єктивних корпоративних прав та інтересів особи; 3) специфічним суб’єктом корпоративної відповідальності, що забезпечує «корпоративний захист» для особи, яка його потребує, як і негативні наслідки для порушника, є юрисдикційний орган (суд, НКЦПФР, Мінюст тощо), який розглядає, і усуває наслідки порушення, невизнання, оспорювання корпоративного права та інтересу. Встановлено, що засіб захисту корпоративних прав та інтересів слід розглядати як знаряддя, інструменти реалізації способу захисту корпоративних прав та інтересів. У судовій формі засоби захисту перетворюються на такі інструменти: позовні заяви, заяви про забезпечення доказів та позову, інші заяви по суті спору (відзив на позов, відповідь на відзив, заперечення на відповідь, пояснення третіх осіб), заяви та скарги на стадії виконання рішення, апеляційні та касаційні скарги й інші. Виділено такі характерні ознаки складності корпоративних спорів: «Комплексність», «Ємність», «Ефективність», «Багатосуб’єктність», «Множинність доказів», «Нестабільність правового регулювання» «Виключність місця розгляду спору», «Особливість розгляду під час воєнного чи надзвичайного стану». Визначено, що критеріями забезпечення позову у корпоративних спорах є: законність форми та способу забезпечення; розумність та обґрунтованість забезпечення; адекватність забезпечення; взаємозв’язок між заходом забезпечення і предметом позову; співмірність вимог забезпечення; баланс інтересів у забезпеченні; забезпечення виконуваності рішення та захисту права; відшкодування збитків у забезпеченні. Аргументовано, що суб’єктивне корпоративне право особи на інформацію, виконує декілька важливих функцій: 1) дозволяє особі мати відомості про юридичну особу на будь-якій стадії її життєдіяльності, від заснування, діяльності, і до її припинення; 2) дозволяє особі самостійно оцінити доцільність, і ефективність володіння нею корпоративними правами на кожній стадії «життєдіяльності» юридичної особи; 3) дозволяє ефективно реалізовувати усі інші корпоративні права, у тому числі право на управління, майнові права, переважні права тощо; 4) виступає певним «забезпеченням», запорукою дотримання і захисту корпоративних прав та інтересів засновника, учасника, акціонера, члена, особи яка вибула з юридичної особи.^UThe dissertation is a comprehensive scientific study of issues of violation, non-recognition or contestation of subjective corporate rights and interests, aimed at finding ways to improve corporate legal relations and their protection, taking into account the international experience of the development of corporate legislation, as well as the judicial practice of handling corporate disputes.The concept of protection of corporate law is defined as a subjective corporate right of a person who has the opportunity to defend his violated, unrecognized or disputed corporate law on his own (self-defense) or by applying to state-authorized bodies in the way of stopping the violation, recognizing or restoring the right or collecting material compensation for damages. The criteria of "effectiveness" of the chosen method of protection of violated, unrecognized or disputed corporate rights and interests of a person are defined as: autonomy, compliance, reality, balance, finality.The concept of a corporate dispute is defined as a dispute arising from corporate relations, which refers to the protection of a person's corporate right or interest in the event of its violation, non-recognition or dispute in court, which is referred to a court or other state-authorized body.The author was characteristic signs of "violation", "non-recognition" and "challenge" of corporate law, common and distinctive features between them are established. Accordingly, the following concepts are defined: 1. Corporate violation of a right or interest as illegal behavior (activity, inaction) of a person who violated a corporate right or interest that does not correspond to corporate legislative acts, corporate local (internal) acts of a legal entity, corporate agreements, other agreements concluded by a legal entity with officials, corporate customs, the consequence of which is the loss (termination, liquidation) of a person in whole or in part (reduction) or the creation of obstacles in the exercise of a person's corporate right or interest and the emergence of grounds for the protection of a violated corporate right or interest. 2. Non-recognition of corporate law as an objection by one person - the opponent, the existence of subjective corporate law in another person - the holder of the right, which results in a certain uncertainty in the person - the holder of the right - in his legal status, but the person - the holder of the right - does not lose subjective corporate law, and an opponent who does not recognize the right does not claim it in any way. 3. Challenging corporate law as an objection by one person – the applicant – to the existence of a subjective corporate right in another person – the holder of the right – regarding the grounds for asserting that such a right belongs to the person – the applicant, which results in a certain uncertainty in the person – the holder of the right legal status. At the same time, the holder of the right does not lose the subjective corporate right, and the applicant, disputing this right, considers it his own - claims it.The author was found that the characteristic features of corporate responsibility are that: 1) corporate responsibility arises as a responsibility in corporate legal relations; 2) it is a consequence of violation, non-recognition, or contestation of the subjective corporate rights and interests of a person; 3) the specific subject of corporate responsibility, which directly "creates" and provides "corporate protection" for the person who needs it, as well as the negative consequences for the violator, is the jurisdictional body (the court, the NKCPFR, the Ministry of Justice, etc.),which, ensuring the protection of corporate rights and interests of a person, considers and eliminates the consequences of violation, non- recognition, contestation of corporate rights and interests, or resolves issues of a compensatory nature, as well as the issue of holding the corporate violator to corporate responsibility.The author was conclusion that the object of protection of corporate legal relations is not only violated, unrecognized or disputed subjective corporate law, but also corporate interest is argued.The author has been established that the means of protection of corporate rights and interests should be considered as tools, instruments of implementation of the method of protection of corporate rights and interests. In the jurisdictional-judicial form, the means of protection are transformed into the following tools: statements of claim, statements to provide evidence and a claim, other statements on the merits of the dispute (response to the claim, response to the response, objection to the response, explanations of third parties), statements and complaints at the stage execution of the decision, appeals and cassation appeals and others.

Дисертація є комплексним дослідженням правового регулювання запобігання правопорушенням у фінансовій сфері. У роботі визначено поняття, юридичну природу та властивості системи запобігання правопорушенням у фінансовій сфері. Окрему увагу приділено характеристиці видів і методів запобігання фінансових правопорушень, висвітлено питання правового статусу та правосуб’єктності органів державної влади. На основі здійсненого аналізу запропоновано рекомендації щодо удосконалення відповідних нормативно-правових актів та практики їх застосування.У першому розділі, який присвячений дослідженню теоретико-правових засад фінансових правопорушень, на підставі вивчення наукових підходів запропоновано вдосконалення поняття «правопорушення» під яким розуміється неправомірне, протиправне, винне, каране, суспільно-небезпечне діяння, яке за своїм змістом включає дію чи бездіяльність і посягає на ту, чи іншу сферу суспільних відносин, що охороняються з боку держави або на інтереси окремих категорій громадян, за яке в обов’язковому порядку передбачена юридична відповідальність. У дослідженні проаналізовано поняття «фінансове правопорушення», що надало підстави для аргументації власного бачання класифікації наукових підходів до змісту такої категорії, а саме:1.?За загально-правовою природою є підставою притягнення до фінансово-правової відповідальності.2.?За об’єктивною ознакою – є окремим видом діяння. 3.?За міждисциплінарним характером – поєднує і визначає можливості притягнення одночасно до кримінальної, адміністративної та інших видів відповідальності.Констатовано, що особливо в умовах воєнного стану потребують вдосконалення норми бюджетного, податкового, банківського законодавства з метою застосування для виокремлення особливостей різних видів фінансових правопорушень.На підставі статистичних та звітних даних ДПСУ, ДАСУ, Рахункової палати України доводено наявну проблематику, що полягає у динаміці збільшення порушень бюджетного законодавства, аргументації, що найпоширенішим видом правопорушень у бюджетній сфері залишається «нецільове використання бюджетних коштів», а кількість порушених кримінальних справ дає підстави для твердження доцільності посилення відповідальності як основного фактору запобігання правопорушенням у фінансовій сфері.Дослідження генезису формування науки фінансового права, сприяло до виокремлення власної класифікації становлення правового регулювання фінансових правопорушень на такі етапи як: 1-й період (феодальний), 2-й період (становлення загально-теоретичних основ), 3-й період (60-80 років XIX), 4-й період (до 1991 р.), 5-й (з 1991 р. по 2000 р.), 6-й період (з 2000 р. по 2010 р.), 7-й період (з 2010 р. по 2022 р.), 8-й період (з лютого 2022 р. і до тепер). У другому розділі досліджено особливості механізму реалізації запобігання фінансовим правопорушенням. Проведено порівняльний аналіз категорій «попередження фінансових правопорушень», «запобігання фінансовим правопорушенням» та «протидія фінансовим правопорушенням» на підставі якого запропоновано їх розмежування в залежності від суб’єктів, які здійснюють заходи (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, громадські організації, трудові колективи й інші суб’єкти, наділені відповідними повноваженнями), об’єктів впливу (фізичні та юридичні особи, податкові агенти, представники, головні розпорядники бюджетних коштів, інші посадові особи), заходів запобігання (переконання, надання допомоги, примус).У третьому розділі досліджено позитивний зарубіжний досвід в частині запобігання фінансовим правопорушенням. Сформульовано висновки та розроблено пропозиції щодо вдосконалення чинного вітчизняного законодавства у сфері запобігання фінансовим правопорушенням, особливо в умовах воєнного часу. Аргументовано позицію щодо запровадження Концепції розвитку правового регулювання запобігання фінансовим правопорушенням, яка полягає у визначенні загально-державних векторів політики щодо запобігання фінансовим правопорушенням, затвердженні стратегій і тактичних дій компетентних органів податкової, бюджетної, банківської та інших сфер на наближчі роки, нормативно-правовому закріпленні форм, методів діяльності шляхом вдосконалення повноважень відповідних державних органів. Також внесення ряду змін до діючого законодавства в частині Податкового кодексу України, Бюджетного кодексу України та Кодексу про адміністративні правопорушення.^UThe dissertation is a comprehensive study of the legal regulation of crime prevention in the financial sphere. The work defines the concept, legal nature and properties of the system of preventive measures from the point of view of financial law. Particular attention is paid to the characteristics of types and methods of prevention of financial offenses, the issue of legal status and legal personality of state authorities is highlighted. On the basis of the analysis, recommendations are proposed for the improvement of the relevant normative legal acts and the practice of their application.In the first chapter, which is devoted to the study of the theoretical and legal foundations of financial offenses, based on the study of scientific approaches, the improvement of the concept of "offence" is proposed, which means an unlawful, illegal, guilty, punishable, socially dangerous act, which in its content includes action or inaction and encroaches on one or another sphere of social relations protected by the state or on the interests of certain categories of citizens, for which legal responsibility is provided in a mandatory manner.The study analyzed the concept of "financial crime", which provided grounds for arguing one's own vision regarding the classification of scientific approaches to the content of the "financial crime" category, namely:1. According to the general legal nature, it is the basis for bringing to financial and legal responsibility.2. On an objective basis, it is a separate type of action.3. Due to its interdisciplinary nature, it combines and determines the possibilities of simultaneous criminal, administrative and other types of liability.It was established that, especially in the conditions of martial law, there is a need to improve the norms of budget, tax, and banking legislation in order to apply them to distinguish the features of various types of financial offenses.On the basis of statistical and reporting data of the DPSU, DASU, and the Accounting Chamber of Ukraine, the existing problem is proven, which consists in the dynamics of increasing violations of budget legislation, the argument that the most common type of offenses in the budget sphere remains "improper use of budget funds", and the number of initiated criminal cases provides grounds for the assertion of the expediency of strengthening responsibility as the main factor in the prevention of offenses in the financial sphere.The study of the genesis of the formation of the science of financial law contributed to the separation of one's own classification of the formation of the legal regulation of financial offenses into such stages as: the 1st period (feudal), the 2nd period (the formation of general theoretical foundations), the 3rd period (60-80 XIX years), the 4th period (until 1991), the 5th period (from 1991 to 2000), the 6th period (from 2000 to 2010), the 7th period (from 2010 to 2022), the 8th period (from February 2022 to the present).The division of the system of legal protection of financial offenses and the characteristics of the current state, taking into account various spheres of financial activity, into separate components 1. legal regulation of financial offenses in the budgetary sphere, 2. legal regulation of financial offenses in the tax and customs sphere, 3. legal regulation of financial offenses are proposed in banking, money circulation and currency regulation.The second chapter examines the peculiarities of the implementation mechanism for the prevention of financial crimes. A comparative analysis of the categories "prevention of financial crime", "prevention of financial crime" and "combating financial crime" was carried out, on the basis of which their distinction was made depending on the subjects that carry out measures (state authorities, local self-government bodies, public organizations, labor collectives and other subjects endowed with relevant powers, objects of influence (natural and legal persons, tax agents, representatives, chief managers of budget funds, other officials), methods used (persuasion, assistance, coercion), nature of influence, etc.The third chapter examines positive foreign experience in preventing financial crimes. Conclusions were formulated and proposals were developed regarding the improvement of current domestic legislation in the field of financial crime prevention, especially in wartime conditions. The introduction of the Concept of the development of legal regulation for the prevention of financial offenses is argued, which consists in the determination of state-wide policy vectors for the prevention of financial offenses, the approval of strategies and tactical actions of the competent authorities of the tax, budget, banking and other spheres for the coming years, the normative and legal consolidation of forms, methods activities by improving the powers of relevant state bodies.