Розглянуто проблему формування біблійного антропоцентризму, протиставленого богоборчому за своєю суттю магізму - джерелу становлення секулярного антропоцентризму. У процесі вирішення проблеми антроподицеї Біблія переносить акцент з обожнення людини на її обоження, що кардинально змінює етичну парадигму Стародавнього світу. Показано, що біблійний антропоцентризм докорінно відрізняється від секулярного (прометеїстичного) варіанта антропоцентризму, який генетично сягає язичницької свідомості. Останній побудовано на наївному прагненні до могутності та всевладдя людини, яка вільно та необмежено заглиблюється в пізнання Добра та Зла, а перший невіддільний від розуміння дискретності людських можливостей, зречення пізнання глибин Зла. З'ясовано, що біблійна концепція людини базується на необхідності постійного духовного самовдосконалення, суворого дотримання моральних норм релігійного Закону та величезної відповідальності людини за все, що її оточує. Обгрунтовано, що біблійний антропоцентризм є переходом від наївного міфологічного мислення та прагматичних теургічних практик до умоглядних (теологічних) моделей світу, що раціоналізують осягнення істини.

  Скачати повний текст

Запропоновано новий ракурс осмислення біблійного символізму, зокрема біблеїзмів як лінгвокультурологічних одиниць, що мають не лише мовне наповнення, а і зберігають у часі інформацію культурно-національного характеру. Здійснено порівняльний аналіз біблеїзмів, що побутують у російській і французькій мовах, що дозволило розкрити механізм творення та збереження етнокультурної специфіки окремої нації, формування рис національної самобутності та толерантності, що базуються на засадах християнського етносу. Висвітлено формування основних концептів простору біблійної культури у аспекті семіотики. Зроблено висновок, що сучасні культурно-національні картини світу активно використовують вирази, джерелом яких є Біблія, незалежно від того, чи відбувся процес фразеологізації біблеїзму на рівні тексту-джерела (Біблії) або у більш пізніших текстах. Свідомість людини сприймає їх у готовому вигляді або переосмислює, надаючи їм нові значення. Зазначено щодо позанаціональної схильності людської свідомості до збереження "заповітних смислів" у вигляді сталих мовних виразів, що використовується у сфері інформаційних технологій (ЗМІ, телевізійних новинах, рекламі). Зауважено, що факти асиметрії складу біблеїзмів у кожній культурно-національній картині світу відображають особливості культурної свідомості французького, російського й українського соціуму, які зумовлюють різницю їх культурних традицій.

  Скачати повний текст

Висвітлено процеси виникнення та становлення п'єси-притчі, основні елементи поетики жанру. Джерелом появи п'єси-притчі є сакральні тексти (передусім Біблія), в яких прослідковуються процеси синтезу притчевого компонента та драматичного начала. Визначено ключові етапи розвитку п'єси-притчі: священні книги, середньовічний релігійний театр, притчеподібна драматургія на межі ХІХ - ХХ ст., творчість Б.Брехта. Показано значущість кожного етапу для утвердження п'єси-притчі як жанру епічної драми. Визначено та описано комплекс атрибутивних ознак жанру, специфіку тематичного діапазону та відмінності п'єси-притчі від притчі канонічної. Викладено особливості побудови сюжету п'єси-притчі, типи п'єси-притчі залежно від первинності чи вторинності використання матеріалу. Розглянуто своєрідність дії метафори та алегорії, природу дидактичного компоненту та специфіку впливу п'єси-притчі на реципієнта.

  Скачати повний текст

Наведено результати багатоаспектного аналізу міжтекстових зв'язків у поетичних творах Т.С. Еліота 1910 - 1930-х рр., досліджено домінуючі в них форми та функції інтертекстуальності. З'ясовано, що джерелами формування інтертекстуальності метатексту поета є Біблія, "Метаморфози" Овідія, "Сатирикон" Петронія, "Божественна комедія" Данте, твори Шекспіра. Виявлено, що як джерела запозичення численних мотивів та образів Т.С. Еліот використовував також наукові дослідження з антропології - "Золоту гілку" Дж.Фрезера та "Від ритуалу до роману" Дж.Вестона. Доведено, що творчість Т.С. Еліота є експліцитним та імпліцитним діалогом з попередниками, поет органічно синтезує відомі та маловідомі образи, мотиви та теми як знаки світової культури від язичництва до модернізму, які художньо трансформуються за допомогою таких форм інтертекстуальності, як цитата (атрибутована та неатрибутована), ремінісценція, алюзія, парафраза, міфема, міфологема, вкраплення "чужого" стилю. Відповідно до джерела запозичення інтексти класифіковано як міфологічні та літературні. Виявлено особливості одноступеневої та полігенетичної інтеракції у метатексті Т.С. Еліота. Проаналізовано різноманітні прояви міжтекстових зв'язків на рівні власне інтертекстуальності, паратекстуальності й архітекстуальності. Охаракретизовано домінантні для поезії Т.С. Еліота функції інтертекстуальності: культурно-семіотичну, семантико-трансформаційну та структурно-наратологічну.

  Скачати повний текст

У дисертації здійснено комплексне досліження процесів секуляризація і десекуляризації правових систем релігійного типу. Дисертантом висвітлено сучасні підходи до класифікації правових систем та визначно, що у порівняльному правознавстві не сформовано єдиної позиції про те, які існують правові сім'ї. Встановлено, що у теоретичному аспекті класифікації допомагають упорядкувати різноманітні правові системи на основі їхніх спільних і специфічних рис, що забезпечує зручність їх вивчення. Аналіз критеріїв класифікації правових систем здійснено для аналізу загально-теоретичних аспектів секуляризації та ресекуляризації у релігійних правових системах та їх місце на правовій карті світу, з'ясування правової природи і особливостей релігійних правових системах та з метою їх подальшої класифікації. Зазначено, що основу сучасних релігійно-правових правових систем та окремих їх юридичних інститутів формують ціннісно-нормативні положення, сформовані та формалізовані в священних текстах (Біблія, Коран), і незважаючи на світський характер багатьох державно-правових просторів, є фундаментальною основою для розвитку нормативно-правового регулювання, легітимації результатів юридичної діяльності тощо.Проаналізовано процеси секуляризації і десекуляризації у правових систем мусульманських держав та виявлено внутрішні протиріччя та конфлікти у взаємодії світського і духовного. Проаналізовано унікальність взаємин держави і релігійних інститутів в Ізраїлі. Визначено, що в Ізраїлі релігійні інститути не відокремлені від держави, на відміну від України та більшості західних країн.Зазначено, що складність процесів взаємодії правових норм з іншими соціальними нормами полягає в тому, що в кожному конкретному випадку вона може виявлятися по-різному. В одних випадках ці норми можуть доповнювати одна одну, а в інших – взаємозаперечувати.Специфіка кожного соціального регулятора, якими є право та релігія, дозволяє найбільш ефективно узгоджено впливати на суспільні відносини для досягнення суспільно значущих цілей. Право і релігія в процесі соціонормативного регулювання є самодостатніми соціальними регуляторами, різноманіття унікальних властивостей яких розкривається в їхній взаємодії.^UIn the thesis a complex dolzhenzhenya processes of secularization and desecularization of legal systems of a religious type. The thesis covers modern approaches to the classification of legal systems and it is determinable that in comparative jurisprudence there is no uniform position on what legal families exist. It was established that, in the theoretical aspect, classifications help to regulate various legal systems on the basis of their common and specific features, ensures the convenience of their study. The analysis of criteria for the classification of legal systems was carried out for the analysis of general theoretical aspects of secularization and resecularization in religious legal systems and their place on the legal map of the world, elucidation of the legal nature and features of religious legal systems and with a view to their further classification. It is noted that the basis of modern religious legal legal systems and their separate legal institutions form the value-normative positions formed and formalized in the sacred texts (the Bible, the Koran), and despite the secular nature of many state and legal spaces, is the fundamental basis for the development of the normative legal regulation, legitimation of the results of legal activity, and the like. The processes of secularization and desecularization in the legal systems of Muslim states are analyzed and internal contradictions and conflicts in the interaction of secular and spiritual are revealed. The uniqueness of relations and religious institutions in Israel is analyzed. It is determined that in Israel religious institutions are not separated from the state, unlike in Ukraine and most Western countries. It is noted that the complexity of the processes of interaction of legal norms with other social norms lies in the fact that in each concrete case it can manifest itself in different ways. In some cases, these norms can complement each other, while in others they are mutually interchangeable. The specificity of each social regulator, by which law and religion, allows the most efficiently coordinated influence on public relations in order to achieve socially significant goals. Law and religion in the process of socionormative regulation are self-sufficient social regulators, the variety of unique properties of which is revealed in their interaction.