У межах кристалічного фундаменту досліджуваної частини Приазовського блоку виділено дислокаційні структури: катазони, що мають північно-східне простягання, сформовані на етапі-0 - 1 в палеоархеї; катазони меридіонального простягання, сформовані на етапі-2 в палеоархеї; субкатазони, які мають північно-західне простягання і формувались на етапі-3 в мезо-неоархеї; мезозони, які формувались на етапі-4 у палеопротерозої; епізони-1, що сформувались на етапі-5 у фанерозої; вторинної мезозони, які сформувались на етапі-6 у фанерозої та епізони-2, що сформовані на етапі-7 й за віком є близькими до сучасних. Відзначено, що така послідовність дислокаційних перетворень відбувалась на фоні регресивної зміни Р-Т значень і реологічних властивостей середовища та відповідних їм дислокаційних механізмів, а також напрямків дії палеонапружень. Установлено, що дислокаційні структури відрізняються за морфологічними формами прояву, речовинно-структурними парагенезисами і тектоноформаціями та просторовою орієнтацією. Обгрунтовано, що дислокаційні перетворення кожного наступного етапу на ділянках накладення призводили до поглиблення структурної та речовинної переробки субстрату. Показано, що гібридні, складні макроструктури послідовно у часі та просторі, формуючись та накладаючись одна на одну, створюють еволюційний речовинно-структурний макроряд, або гібридний дислокаційно-речовинний комплекс. Зазначено, що такий ряд чи комплекс є результатом дислокаційних трансформацій докембрійського субстрату протягом усієї докембрійської та фанерозойської тектонічної історії приазовської частини Українського щита.

  Скачати повний текст