Розглянуто розв'язання наукової задачі - на підставі вивчення маркерів кісткового метаболізму й остеотропних хімічних елементів у крові та волоссі пацієнтів з різним перебігом ревматоїдного артриту. Доведено клінічну значущість даних показників у розвитку суглобової й екстраартикулярної патології, їх зв'язок з імунним статусом, патогенетичну роль у змінах структурного стану кістки. Встановлено вплив патогенетичної терапії на вміст маркерів кісткового метаболізму та хімічних елементів в організмі хворих. Виділено критерії, які прогнозують перебіг захворювання й ефективність подальших лікувальних заходів.

  Скачати повний текст

Дисертаційна робота присвячується розгляду питання матеріального забезпечення та надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві. Аналізуються поняття, ознаки, принципи, функції та суб'єкти загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві, а також сучасний стан його нормативно-правового регулювання Визначено причини виробничого травматизму і встановлено, що вони мають складний комплексний характер – економічний, технічний, організаційний і правовий. Досліджено правову конструкцію «нещасний випадок на виробництві», запропоновано його розглядати як певну подію, що сталася з підстав, незалежаних від волі людини або ж безпосередньо внаслідок умисних чи необережних дій. Нещасний випадок на виробництві чинить негативний вплив на працівника, виявляється у формі настання фізичної, психічної або моральної шкоди його здоров'ю працівника при виконанні ним своїх трудових або пов'язаних з ними обов'язків як безпосередньо на території підприємства, установи чи організації, так і за її межами, якщо працівник знаходився в такому місці за розпорядженням роботодавця або ж мав там бути за договором або за інших підстав, установлених роботодавцем. 2 Аргументовано, що нещасний випадок на виробництві може настати не лише в разі, коли потерпілому завдано фізичну травму, а й у випадках настання травми психічної. Поглиблено досліджується історія становлення соціального страхування в Україні, що розпочалася ще з часів Київської Русі. Зазначається, що сучасний період цього процесу характеризується реформуванням чинного трудового законодавства, необхідністю імплементації й гармонізації національного законодавства міжнародним і законодавством країн ЄС. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві розглядається як установлена й регламентована державою система гарантій, що передбачають матеріальне забезпечення потерпілого, страхові виплати й надання соціальних послуг застрахованому працівникові або особам, які за законом мають на це право, в разі настання нещасного випадку, пов'язаного безпосередньо з виробництвом. Принципи загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві – це керівні ідеї й засади, що визначають сутність і спрямованість цього виду соціального страхування. Наголошується, що законодавчий підхід до поширення єдиних принципів соціального страхування (в тому числі й на страхування від нещасного випадку на виробництві) не є правильним, оскільки таке страхування має свої особливості. Наголошується, що нагального вирішення потребує зараз питання залучення до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування членів особистих селянських господарств, адже такі особи сьогодні є соціально не захищеною частиною трудового населення України. Виокремлено такі функції загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві, як охоронна, компенсаційна, соціально-реабілітаційна, економічна і превентивна. Зазначається, що нормативно-правовий механізм регулювання загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві станом на сьогодні характеризується застарілою базою 3 чинного законодавства, явним браком належної систематизації законодавства в цій сфері й давно оновлюваними поглядами на систему соціального страхування. У роботі відзначаються законодавча невідповідність і неузгодженість у використанні таких понять, як «матеріальне забезпечення» і «страхові виплати», а також наводиться перелік видів матеріального забезпечення і страхових виплат у контексті загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві. Автор вважає за необхідне усунути відповідні законодавчі прогалини й використовувати категорію «матеріальне забезпечення» замість «страхові виплати», що є більш виправданим. Обґрунтовуються доцільність і навіть потреба повернути в чинне законодавство положення, що моральна шкода є одним видів страхових виплат, яка повинна відшкодовуватися за рахунок коштів Фонду соціального страхування України. Пропонується внести зміни в п. 1 ч. 2 ст. 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме усунути положення, що дітям, годувальник яких помер від нещасного випадку на виробництві і які після 16 років працевлаштувалися, страхові виплати припиняються, оскільки така норма прямо суперечить ст. 180 Сімейного кодексу, а також принципам і функціям загальнообов'язкового державного соціального страхування.^UThe dissertation is devoted to consideration of the issue of material support and provision of social services in the form of a compulsory state social insurance against accident at work. Concepts, features, principles, functions and subjects are analyzed, as well as the current state of legal regulation of compulsory state social insurance against accident at work. The causes of occupational injuries are determined and they are determined to be complex: economic, technical, organizational and legal. The term "accident at work" was investigated and it was proposed to consider it as a certain event that occurred on grounds that do not dependent on the will of the person or directly as a result of certain intentional or careless actions, has a negative impact on the employee and is manifested in the form of physical, mental or moral harm to an employee resulting from the employee's performance of his employment or labor-related duties, both directly on the territory of the enterprise, institution, organization, and in other places if the worker was in such a place by order of the employer or on the basis of an agreement between the worker and the employer or for other reasons specified by the employer. The author argues that an accident at work may occur not only in the event that the injured person suffered physical injury, but also in cases of mental injury. The paper also explores the history of the formation of social insurance in Ukraine, which dates back to the time of Kievan Rus. It is noted that the present period is characterized by the reform of the current legislation, the need for 6 implementation and harmonization of national legislation with international and EU legislation. The compulsory state social insurance against accident at work is considered by the author as a system of guarantees established and regulated by the state providing for material security, insurance payments and the provision of social services to the insured person or persons who are legally entitled to this right in the event of an accident in production. Principles of compulsory state social insurance against accidents at work are defined as guiding ideas and principles that determine the nature and direction of this type of social insurance. It is noted that the legislative approach to the extension of the uniform principles of social insurance, including insurance against industrial accidents, is incorrect because the social insurance against accidents at work has its own peculiarities. The author stresses out that to the question of involving in the system of compulsory state social insurance members of the personal agricultural economy needs urgent solution, since today such persons are socially unprotected part of the labor force of the population of Ukraine. Regarding the functions of compulsory state social insurance against accidents at work, the following are allocated: 1) security; 2) compensation; 3) social rehabilitation; 4) economic; 5) preventive. It is noted that the legal mechanism of regulation of compulsory state social insurance against an accident at work in the present situation is characterized by an insufficiently updated base of the current legislation, the lack of proper systematization of legislation in this area and outdated views on the social insurance system. The paper notes legislative inconsistency and inconsistency in the use of such concepts as "material security" and "insurance payments", as well as a list of types of material security and insurance payments in the context of compulsory state social insurance against accidents at work.

Дисертаційна робота присвячена комплексному розкриттю теоретичних і практичних питань правового регулювання участі держави та її органів в соціально-забезпечувальних правовідносинах. При визначенні місця держави та її органів серед суб'єктів соціального забезпечення розкриваються історичний розвиток системи соціального забезпечення, ролі, функції держави в цьому процесі, а також сучасні види вказаних суб'єктів, сутність і призначення державних органів у зазначеній системі.На підставі отриманих результатів проведеного аналізу проведено авторську класифікацію історичних етапів розвитку досліджуваної системи. Виділяються й характеризуються такі етапи, як дистанціювання участі держави від регулювання соціально-забезпечувальних відносин (давні часи – І половина XVI ст.); зародження і становлення соціальної функції держави (ІІ половина 16 ст. – І половина ІХХ ст.); початок формування комплексної системи соціального забезпечення в Російській імперії (ІІ половина ІХХ ст. – 1917 р.); обмежене виконання Радянського державою своїх соціальних функцій (1918 р. – 50-ті роки ХХ ст.); удосконалення правового регулювання соціального забезпечення в СРСР (50-ті роки ХХ ст. – 1991 р.); розвиток сфери соціального забезпечення з проголошенням Україною незалежності (1991 р. – до сьогодення).Вивчається суб'єктний склад соціально-забезпечувальних правовідносин, правові підставі віднесення того чи іншого їх учасника до переліку цих суб'єктів. Наводиться коротка характеристика правового статусу фізичних і юридичних осіб, у царині соціального забезпечення населення, розрізняються їх функції й роль в останній. Сформульовано й обґрунтовано власну класифікацію суб'єктів соціального забезпечення з використанням таких визначальних чинників їх диференціації, як виконання (невиконання) функцій держави у процесі участі у правовідносинах і безпосередність надання (отримання) соціального забезпечення.Досліджуються термінологічні аспекти поняття «державний орган», правова природа держави та її органів як суб'єктів соціального забезпечення, їх місце й роль у соціально-забезпечувальних відносинах. Акцентується увага, що призначення вказаних органів не тільки в акумулюванні й розподілі додаткових соціальних і матеріальних благ населенню, а й в ефективній і результативній регуляторній політиці в цій сфері, покликаній запровадити ринкові засади впорядкування відносин соціального забезпечення, децентралізувати ці процеси. Виокремлюється низка функцій органів державної влади, які, на думку авторки, підкреслюють їх центральне місце в системі суб'єктів соціального забезпечення.При вивчені загальної характеристики державних органів у досліджуваній системі аналізується їх правовий статус та інших суб'єктів, які беруть участь у відносинах соціального забезпечення, розкриваються питання контролю й нагляду за виконанням покладених повноважень на них та їх відповідальність у сфері соціального забезпечення населення. У процесі аналізу системи органів державної влади, що виступають суб'єктами соціального забезпечення, авторка основну увагу зосереджувала на органах влади виконавчої, які тією чи іншою мірою реалізують управлінські повноваження в царині соціального захисту громадян. Стисло наводяться ключові компетенційні характеристики Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики, Державної служби зайнятості, Державної служби у справах ветеранів та учасників антитерористичної операції, Фонду соціального захисту інвалідів, Пенсійного фонду України, департаментів та управлінь з питань соціального захисту населення місцевих державних адміністрацій та інших суб'єктів. При цьому досліджуються як органи, що беруть безпосередню участь у соціально-забезпечувальних відносинах, так і ті, діяльність яких має опосередкований характер, тобто пов'язана зі встановленням юридичних фактів, створенням правових підстав соціального забезпечення конкретнії особи. Показано взаємозв'язок цих органів, зокрема наявність інституційних, субординаційних і координаційних зв'язків всередині виконавчої вертикалі. За результатами проведеної роботи з цих питань авторка пропонує враховувати певні критерії: адміністративно-територіальний, місце державного органу в системі органів виконавчої влади, його галузеву спрямованість, з використанням яких і проводиться їх авторська класифікація.^UThe dissertation is devoted to a comprehensive study of theoretical and practical issues in the legal regulation of the state and its bodies' participation in the social security legal relations. The historical development of the social security system, the state's role and functions in this process; modern types of social security entities; the nature and the purpose of the state bodies in the system of such subjects are examined through determining the place of the state and its bodies in the system of social security entities. Based on the results of the analysis, the author's classification of the historical stages of the development is carried out. Such stages as distancing the state's participation from the regulation of social security relations (ancient times - I half of the 16th century.); origin and formation of the state's social function (ІІ half of the 16th – I half of the 19th century.); beginning of the formation of a comprehensive social security system in the Russian Empire (II half of the 19th century – 1917); the Soviet state's limited performance of its social functions (1918 - the ‘50's of the 20th century.); improvement of the legal regulation of social security in the USSR (‘50s of the 20th century - 1991); development of the social security system after Ukraine's restoration of independence (1991 – present) are distinguished and characterized.The subject nature of the legal relations on social welfare provision and legal grounds for the attribution of one or another participant of such relations to the list of such subjects is studied. A brief description of the legal status of individuals and legal entities in the field of social security, distinction between their functions and role in the system of social protection of the population is presented. Also, the author's own classification of social security entities is formulated and justified through the use of such defining factors of differentiation as the state's fulfillment (non-fulfillment) of its functions during its participation in legal relations, and the immediacy of the provision (receipt) of social security services. The terminological aspects of the concept of "state body," the legal nature of the state and its bodies as subjects of social security, their place and role in social welfare provision relations are examined. It is emphasized that the purpose of these bodies' existence is not only in accumulating and distributing additional social and material benefits to the public, but also in effective and efficient regulatory policy in this sphere, designed to introduce market principles for the regulation of social security provision relations, and the decentralization of these processes. A number of state bodies' functions that, in author's opinion, underline their central place in the system of social security subjects is identified.Through a general characteristic of state bodies in the system of social security entities, the author analyzes the legal status of state bodies and other agents involved in social security provision relations; as well as examines the issue of control and supervision over the exercise of powers, the responsibility of the state bodies in the field of social security. Thus, through the examination of the system of public authorities that act as social security provision agents, the author mainly focuses on the executive bodies that in one way or another exercise managerial powers in the field of the social protection of the public. The key competence features of the Cabinet of Ministers of Ukraine, the Ministry of Social Policy of Ukraine, the State Employment Service of Ukraine, the State Service of Ukraine on the Affairs of ATO participants and veterans, the Fund of Social Protection of the Disabled of Ukraine, the Pension Fund of Ukraine, the departments and offices of local state administrations on the issues of social protection and other agents are analysed. Besides, both bodies directly involved in social services provision relations and those whose activities are indirect, i.e. connected with the establishment of legal facts, and creation of legal grounds of social security provision to a certain individual, are analysed. The interconnection of these bodies, in particular institutional, subordinate, and coordinative connections within the executive authority vertical is analysed. Following the results of the conducted research, the author offers an administrative territorial criterion, as well as criteria of a state body's place in the executive bodies' system, and a criterion of sectoral focus. The author carries out their own classification with the use of those criteria.

У науковій роботі автор виходить із того, що освіта є фактором працевлаштування випускників ЗО та впливає на задоволеність роботою, тобто формується тріада «освіта – працевлаштування – задоволення роботою». Адже для того, щоб випускник ЗО працевлаштувався та працював за фахом, він/вона мають бути задоволені своєю роботою. Працевлаштування випускника ЗО – це система правових, економічних та організаційних гарантій і реальних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації випускником ЗО права на працю. ЗО відіграють важливу роль на шляху підготовки майбутнього фахівця, але за працевлаштування вони не повинні нести відповідальність. Адже якщо покласти на ЗО такий обов’язок, то це є нічим іншим як перекладення сфери відповідальності держави на ЗО. Усі ЗО мають головний обов’язок – забезпечити якісний освітній процес, надати здобувачам знання, навички, максимально підготувати їх для майбутньої роботи. Випускник ЗО має бути готовим увійти у ринок праці зі знаннями, уміннями та навичками, які він/вона отримали протягом навчання у ЗО. Держава ж має дбати про створення робочих місць для цих випускників, а особливо надавати всім перше робоче місце, яке відповідало б рівню знань, умінь та навичок кожного випускника ЗО. Зроблено висновок, що попри те, що ст. 26 КЗпП України забороняє встановлювати випробування молодому спеціалісту, ця норма нині не працює. Отже, на практиці не буде порушенням установлення випробування випускнику ЗВО чи ЗПТО на загальних підставах. Виняток – установлення випробування випускнику вищого медичного, мистецького чи педагогічного закладу освіти, який уклав угоду про відпрацювання в сільській місцевості. Адже законодавство встановлює особливості для трудових відносин із випускниками вищих медичних, мистецьких і педагогічних закладів освіти, які уклали угоду про відпрацювання не менше 3-х років у сільській місцевості або селищах. Автор переконує, що трирічне відпрацювання після завершення ЗО не є примусовою працею, а навпаки дає можливість випускнику закріпити на практиці отримані під час навчання у ЗО знання та навички, а державному сектору економіки отримувати молодих фахівців із новітніми знаннями та свіжими ідеями для розвитку певної сфери, що є рушійною силою економічної стабільності та добробуту. На переконання автора, колишні умови щодо обов’язкового відпрацювання для всіх випускників ЗО, які навчалися за державним замовленням, не можна вважати негативним досвідом, навпаки молодий фахівець знав, що після завершення навчання в нього точно буде перше робоче місце, він здобуде практичний досвід та стаж, який наразі є важливим для подальшого професійного розвитку та зростання працівників. І відтак, після спливу цих 3-х років молодий фахівець вже матиме можливість претендувати на кар’єрне зростання, оскільки матиме підтверджений практичний досвід. Тобто обов’язкове трирічне відпрацювання є реальним забезпеченням випускників ЗО першим робочим місцем та забезпеченням державою реалізації права на працю випускників ЗО. Тому автор вважає, що таку гарантію слід передбачити (скоріше повернути) для всіх без винятку випускників ЗО, які навчалися за державним замовленням. Направлення випускника ЗО на роботу не є примусовою працею ще й тому, що вступу особи до ЗВО за державним замовленням передує вільний вибір особою майбутньої професії та роду занять.^UIn the scientific work, the author starts from the fact that education is a factor in the employment of graduates of educational institutions and affects job satisfaction, that is, the triad “education – employment – job satisfaction” is formed. After all, in order for a graduate of an educational institution to get a job and work in a profession, he/she must be satisfied with his/her work. Employment of a graduate of an educational institution is a system of legal, economic and organizational guarantees and real measures aimed at ensuring that a graduate of an educational institution realizes the right to work. Educational institutions play an important role in training a future specialist, but they should not be responsible for employment. After all, if such an obligation is imposed on an educational institution, it is nothing more than transferring the sphere of responsibility of the state to the educational institution. All educational institutions have the main responsibility – to ensure a high-quality educational process, to provide students with knowledge and skills, to prepare them as much as possible for future work. A graduate of an educational institution should be ready to enter the labour market with knowledge, skills and abilities that he/she has acquired during his/her studies at the educational institution. And the state should take care of creating jobs for these graduates, and especially provide everyone with the first job that would correspond to the level of knowledge, abilities and skills of each graduate of the educational institution. The conclusion is made that despite the fact that Art. 26 of Labour Code of Ukraine forbids setting a probation for a young specialist, this rule does not work now. However, in practice, it will not be a violation to set probation for a graduate of a higher education institution or a vocational and technical education institution on general grounds. An exception is the establishment of probation for a graduate of a higher medical, artistic or pedagogical educational institution who has entered into an agreement to work in a rural area. After all, the legislation establishes specifics for labour relations with graduates of higher medical, art, and pedagogical educational institutions who have signed an agreement to work for at least three years in rural areas or urban-type settlements.