Систематизовано підходи до феномену гри за парадигмами: міфологічною, біологічною, філософською та парадигмою стратегій. У межах філософської виокремлено естетичну, антропологічну, герменевтичну, психоаналітичну, лінгвістичну та постмодерністську школи. Розкрито теоретичні засади співвідношення літератури та гри. Висвітлено ігрову суть мистецтва, "ігрові" та "неігрові" літературно-мистецькі періоди, ігровий стиль, ігрову поетику. Розглянуто форми вияву гри у літературному побуті та питання ігрової поведінки письменника. Висвітлено ігрові принципи художньої організації тексту на його різних рівнях, а саме: наративному, тематичному, інтертекстуальному, мовно-стильовому. Ігрові прийоми нарації залучають читача до творчої лабораторії автора та забезпечують тексту молісемантичність. Ігрові прийоми тематичного зрізу ініціюють у тексті подвоєння та виникнення утаємниченого знання, що розкривається лише обізненим. Таким "прихованим" знанням може бути інтертекст, зокрема, гра ресурсами мови актуалізує естетичний ефект, руйнуючи автоматичне сприйняття. Естетичний потенціал ігрових прийомів пов'язується з інтенсивністю впливу на сприйняття, зумовленою ефектом новизни та неочікуваності.

  Скачати повний текст