Доведено можливість і необхідність розмежування інтерпретації та тлумачення як двох різних за характером способів розуміння. Межа між цими способами розуміння збігається з межею між мисленням, що уявляє, і апелюючим мисленням. В аспекті інтерпретації розглянуто способи та принципи естетичного завершення та їх еволюцію в російській ліричній поезії XIX - XX ст. У межах символічної орудійності мови XIX ст. сформувались три основні принципи естетичного завершення, а саме: символіко-антиномічний, символіко-емпіричний і символіко-синомічний. З двоцентричністю як способом естетичного завершення можуть бути пов'язані символіко-антиномічний принцип творчого споглядання та символіко-синомічний. Еволюція російської поезії XX ст. значною мірою зумовлена взаємодією двох зазначених принципів естетичного завершення. В аспекті тлумачення виявлено зв'язок поезії Ф.І. Тютчева з давньогрецькою поезією, зокрема, присутність у тютчевській поезії манічного та міметичного родових начал.

  Скачати повний текст

Проаналізовано наукові погляди: "лірика безсюжетна", "лірика частково сюжетна", "лірика сюжетна, але іноді безфабульна", "лірика завжди сюжетна і фабульна". На основі зазначених методів наукового дослідження доведено помилковість і дизгармонійність перших трьох поглядів. Проведено цілісний аналіз структури ліричного твору, виокремлено й детально висвітлено систему складових "структури внутрішньої форми" ліричного твору з визначенням місця та ролі у даній структурі ліричного сюжету та фабули. Встановлено, що зазначена структура цілком аналогічна цілісній "структурі внутрішньої форми" будь-якого літературного твору і виглядає як низка взаємопов'язаних складових "образність - конфліктність - сюжет (у формі фабули чи системи фабул) - жанр". З'ясовано правдивість наукового погляду "лірика завжди сюжетна і фабульна". Доведено, що сюжетність і фабульність - властивості не родові, а загальнолітературні. Виявлено структурні компоненти та типологію будови ліричного сюжету та фабули, типологію ліричних сюжетів і фабул за їх розвитком, а також те, що звичні погляди на "сюжет" і "фабулу" є звуженими, що недослідженість їх поетики, особливо поетики малих неповних за розвитком сюжетів (і фабул) логічно викликала помилкові думки про "безсюжетність", "безфабульність" або "часткову наявність" сюжету чи фабули у ліриці. Розглянуто структурно-композиційні можливості малого ліричного сюжету (тобто сюжету-фабули) з боку його розвитку. Зроблено висновок про "структуру внутрішньої форми" твору як основу для подальшого дослідження композиційних можливостей ліричного твору.

  Скачати повний текст

Проведено системне дослідження рецепції міфу в російській преромантичній поезії. Запропоновано класифікацію структурно-семантичних моделей засвоєння міфу, яка втілює специфіку преромантичної міфотворчості. Доведено, що у російській поезії на межі XVIII - XIX ст. функціонували алегорико-емблематична, умовно-поетична та міфотворча моделі рецепції міфологічної образності, які домінують у поетичній практиці або стають маргінальними у процесі переходу від традиціоналістського до індивідуально-творчого типу художньої свідомості. Зазначено, що еклектичність свідомості перехідного періоду продукує конвенціональний характер виділених моделей, які співіснують і взаємодіють на всіх рівнях поетичного процесу та в ідіостилістиках. Досліджено особивості преромантичної рецепції міфу на матеріалі знакових для перехідності міфологем, що відображають видозміни світоглядних, естетичних, аксіологічних орієнтирів, а саме: золотого віку, смерті, генію. Висвітлено трансформацію міфологем на рівні мотивного комплексу, образно-символічного втілення, жанрово-стильових модифікацій.

  Скачати повний текст

Здійснено дослідження філософської лірики, її найважливіших жанрово-стильових особливостей. Зазначено, що становлення філософської лірики як особливого ліричного жанру відбулося у творчості поетів-романтиків В.А.Жуковського, Є.А.Баратинського, П.А.В'яземського, Ф.І.Тютчева. На підставі вивчення жанру філософської лірики у поезії 1880-х рр. (О.М.Апухіна, К.М.Фофанова, К.К.Случевського) доведено, що у цей період філософська лірика мала певні ознаки. Зауважено, що поштовхом до безлічі трансфомацій у текстах поетів є дисбалансність - відсутність цілісного та гармонійного ставлення до навколишнього світу. Проаналізовано лірику К.К.Случевського у контексті впливу романтичного світогляду та жанрово-стильових перетворень поезії 1880-х рр. та відзначено зміни в уявленні про світ і людину, що зумовило новаторський характер його творчості. Запропоновано тезу, що первісно філософська лірика - це лише ліричний твір, призначений для розкриття трансцендентної чи трансцендентальної проблематики, а у поезії передсимволіста внутрішнім фактором твору є не матеріал чи предмет художнього зображення, а саме форма ліричного висловлення, що відбиває спосіб поетичного освоєння дійсності. Відзначено, що у філософській ліриці К.К.Случевський не лише синтезував відкриття романтиків, але й підготував основу для поетичних експериментів символістів.

  Скачати повний текст

Вивчено естетичний феномен - поліфункціональність і полісемантичність наскрізних поетичних образів-домінант у творчості митців різного часу та різних творчих спрямувань української та російської поезії (переважно ХІХ та ХХ ст.), образів надепохальних, корені яких сягнули сивої давнини: душа, серце, розум, доля, дім, кінь, туман, вітер, сон, дощ, окремі колоративи тощо. У центрі дослідницької уваги - творчість Т.Шевченка, О.Пушкіна, Ф.Тютчева, О.Блока, Лесі Українки, М.Рильського, В.Сосюри, П.Тичини, Є.Маланюка, Дм.Загули, Ліни Костенко та ін., зокрема, митці Канону, творчість яких сфокусувала все найтиповіше, найхарактерніше в поетичному аспекті, що й зумовило широкий спектр поетичних функцій кожної домінанти, кожного ключового образу та мотиву, визначило їх роль у формуванні вічних цінностей світової культури у цілому.

  Скачати повний текст