Уперше в українському літературознавстві досліджено історичну повість ХІХ - початку ХХ ст., систематизовано ідейний зміст повчальності її художніх текстів як втілення морально-етичного досвіду історії вітчизняного державотворення. Встановлено єдність комплексу творів історичного повістярства в його еволюції від класицистичної та преромантичної прози проміжної жанрово-стильової приналежності до якісних, довершених зразків історичної повісті, її різновидів і модифікацій, головними критеріями класифікації яких виступили достовірність зображення історичної реальності, розвиток майстерності для моделювання образів історичних та вигаданих персонажів, збагачення зображально-виражальних засобів, а також протиріччя між різноспрямованими тенденціями у творчості одного автора та способи їх вирішення. Розглянуто проблеми дослідження історичної повісті як способу функціонування художнього мислення та відображення провідних соціоментальних комплексів певної історичної епохи, ідей, продуктивних для сучасного історичного процесу України.

  Скачати повний текст

Вивчено жанрові модифікації сучасного історичного роману в світлі історико-літературних змін у поетиці жанру. На матеріалі сучасного хорватського та українського літературного романів (із використанням парадигматичних творів з інших європейських літератур) досліджено різні типи романів цього жанру. На підставі виділених у результаті дослідження базових критеріїв класифікації розроблено типологію сучасного історичного роману. У науковий обіг уведено новий типологічний поділ історичного роману на чотири основні типи: класичний або справжній, романтичний, модерний та постмодерний.

  Скачати повний текст

Досліджено романтичний історичний роман як естетичну цілісність і особливий етап у розвитку романного мислення. Вивчено проблеми художнього освоєння історії, усвідомлені як філософське та творче завдання в естетиці раннього романтизму Франції. Висвітлено полеміку французьких романістів доби Реставрації з вальтерскоттівською моделлю жанру. Зазначено, що національний рух до жанру та своєрідність його поетики обумовлені діалектичним тяжінням - відштовхуванням від традиції класицизму. Визначено специфіку французького романтичного варіанта жанру драматизмом безпосереднього соціального досвіду. Зазначено, що роман В.Гюго "Собор Паризької Богоматері" втілює трагедійний та особистісний пафос суб'єктивного переживання історії, властивого для романтичного типу історичного роману. Поетику роману розглянуто в єдності загальноромантичного, національно-характерного та індивідуально-творчого начал. Однією з принципових художніх домінант твору постає образ автора (авторський герой), визначальний для універсалізуючої концепції жанру. Ця концепція передбачає діалогізм культурних начал та жанрових мов різних епох: античність, міська та клерикальна культура Середньовіччя, що утворюють нову цілісність у художньому світі романтичного роману В.Гюго. Новий характер історизму в романі Гюго полягає в "кодуванні" художніх мов у культурному просторі та своєрідності сприйняття його як цілісності.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Досліджено історико-біографічні романи Ю. Хорунжого "Борвій", "Злет і заземлення Григорія Полетики", "Любов маєш - маєш згоду", "Вірую" в контексті української історико-біографічної прози 1960 - 1990 рр. Простежено мистецьку еволюцію письменника в жанрі художньої біографії. Установлено типологічні ознаки романів, визначено засоби використання асоціативно-психологічної організації біографічного матеріалу, ідейно-естетичну роль історичних документів у художньому відтворенні подій та характерів. Розкрито специфіку творення образу головного героя в художніх життєписах. З'ясовано місце романів серед творів цього жанру й логіку ідейного, художнього, проблемно-тематичного зв'язку творчості письменника з попередниками й сучасниками, показано його новаторство в жанрі історико-біографічного роману.

  Скачати повний текст

На підставі дослідження публіцистичної, художньої та епістолярної спадщини проланалізовано історіософські погляди історичних романістів другої половини XIX ст., їх самобутність і новаторство в ідейно-естетичній реалізації концепції історичного твору. Розглянуто складові поетики історичної прози зазначеної доби, які ще не були об'єктом дослідження: точку зору автора та "літописця" та художні форми її вираження, інтерпретацію, засоби та прийоми трансформації джерела, "чужу мову" оповідача. Найпоширенішим історичним джерелом у другій половині XIX ст., поряд з козацькими літописами, були науково-публіцистичні історичні монографії М.Костомарова та інших істориків. Досліджено проблему художніх особливостей історичної прози. Зроблено висновок, що в історичній романістиці другої половини XIX ст. утвердився документалізм, про що свідчить ідентичність фабул творів різних авторів і спроби імітації джерела. Відзначено, що насиченість документальної бази та її трансформація може бути різною та тісно пов'язаною зі стильовою манерою автора. Показано, що в аналізованих творах у різних співвідношеннях синтезується документальна основа та художній вимисел. Зазначено, що історична проза даного періоду значною мірою художньо популяризує історичні науки, приводить читача до сміливіших і радикальніших узагальнень, сприяє формуванню національної ментальності.

  Скачати повний текст

Досліджено у порівняльному аспекті проблему національного характеру в українському та російському історичному романі кінця ХХ ст. Розглянуто генезу постановки проблеми національного характеру в літературному процесі України та Росії; жанрові особливості сучасного українського та російського історичного роману. Проаналізовано у компаративістському аспекті романи В.Шукшина "Я пришел дать вам волю" та М.Вінграновського "Северин Наливайко": розкрито особливості зображення національного характеру та менталітету через систему образів, жанрові особливості та структуру творів, вивчено фольклорні мотиви як спосіб вираження національного, висвітлено проблему інонаціонального характеру, визначено місце та роль сміхової культури у структурі романів.

  Скачати повний текст

Дисертація являє собою одну з перших спроб дослідження художньої специфіки російського історичного роману другої половини XIX століття в аспекті особливостей белетристичної літератури. Подається концепція розвитку жанру протягом 1850-1900-х рр.; обгрунтована його періодизація, а також внутрішня диференціація історичної романістики за напрямками. Окремо розглядаються складові художньої специфіки, пов'язані з ключовою для жанру категорією часу - хронотоп і історіософія, а також суспільне значення жанру.

  Скачати повний текст