Здійснено комплексне (семантико-словотвірне, структурне, функціональне, діахронно-синхронне) дослідження історії префіксального та конфіксального словотворення прикметників в українській мові. Виявлені в пам'ятках XI - XX ст. деривати класифіковано за словотвірними формантами, у межах кожного з яких виділено окремі лексико-словотвірні типи (ЛСТ), визначено типологію словотвірних зв'язків формантів з твірними основами, установлено їх семантико-функціональну спрямованість у різні хронологічні періоди, описано основні словотвірні моделі похідних префіксальних і конфіксальних прикметників. З'ясовано час виникнення, етапи розвитку, структурні та семантичні особливості кожного ЛСТ, установлено його продуктивність / непродуктивність, висвітлено долю похідних у сучасній українській літературній мові, частково - у територіальних діалектах.

  Скачати повний текст

Досліджено модусні смисли у староукраїнській літературній мові другої половини XVI - першої половини XVII ст. Визначено статус модусу як метакатегорії основних модусних категорій - евіденційності, персуазивності, епістемічності. Розглянуто характеристики відповідних модусних смислів - евіденційних, персуазивних, епістемічних. Запропоновано новий в історичній лінгвістиці погляд на модус як дискурсивну категорію, що відображає в тексті результат когнітивного процесу мовця у вигляді його ставлення до джерела інформації та способу її одержання, ступенів достовірності мовця щодо повідомлюваного, до епістемічних понять. Визначено когнітивно-епістемічну специфіку модусу, охарактеризовано оновлену традиційну епістему й альтернативний можливий світ, що є ключем до дискурсивного аналізу полеміки. Обгрунтовано доцільність розширення модусу інтерактивністю, діалогічністю, змінами у свідомості, що скоординовано з динамікою староукраїнської літературної мови. Узагальнено типи модусних смислів та особливості експлікації (аналітичність, продовження розвитку спеціалізованих засобів для вираження модусу, зв'язок із генетичними конструкціями на позначення мовлення) на підставі рукописних і стародрукованих пам'яток та історичних словників.

  Скачати повний текст

На підставі опрацьованого фактичного матеріалу перехідні дієслова кокретної фізичної дії (КФД) класифіковано за лексико-семантичним принципом. Проаналізовано лексико-семантичні підгрупи з загальним значенням "здійснювати конкретний вид діяльності" лексико-семантичний ряд (ЛСР на позначення процесів суспільно-виробничої, побутової та обрядової сфер) і лексико-семантична підгрупа (ЛСП) з загальним значенням "досягати результату дії" (ЛСР із семантикою "створювати об'єкт", "пошкоджувати об'єкт" і "руйнувати об'єкт"). Розглянуто вияв імпліцитної й експліцитної перехідності в межах кожної ЛСП, визначено типи й умови реалізації імпліцитної перехідності, зафіксовано синтаксичні конструкції та структурні моделі з перехідними дієсловами КФД, зокрема подано різновиди значень акузатива та генетива та репрезентовано лексико-семантичну групу об'єктів дії - іменників, які уточнюють семантику аналізованих лексем.

  Скачати повний текст

Узагальнено різні погляди на частиномовний статус сполучника та службових слів загалом. Висвітлено історію становлення сучасної назви "сполучник" у граматиках українських науковців-словесників XVI - XXI ст. Простежено формування системи сполучників в українській мові XVI - XVII ст., а також шляхи поповнення їх складу. Указано на походження сполучників, на тип синтаксичного зв'язку, який вони передають, на місце вживання між синтаксичними одиницями в простому та складному реченнях. На широкому фактичному матеріалі - різножанрових писемних пам'ятках української мови XVI - XVII ст. - проаналізовано динаміку використання сурядних і підрядних сполучників на тлі інших слов'янських мов того часу. Виявлено зв'язок сполучників із синтаксичною організацією текстів. З'ясовано, які сполучники увійшли у словниковий склад сучасної української літературної мови, а які збереглися в діалектному мовленні.

  Скачати повний текст

Теоретично обгрунтовано статус та основні ознаки множинних іменників як номенів з неповною числовою парадигмою в українській мові. Визначено словотвірну структуру й особливості семантики номінацій дослідженого типу. Описано динаміку лексико-словотвірних типів множинних найменувань у різні періоди нової української мови, визначено ступінь дериваційної активності мотивувальних основ. Встановлено функціональні особливості плюральних формантів. Визначено продуктивність досліджених словотвірних типів і виявлено чинники, що впливають на її формування. Розглянуто специфіку вживання даних дериватів у різностильових джерелах нової української мови, встановлено основні тенденції та закономірності розвитку словотвірної підсистеми множинних іменників протягом останніх трьох століть.

  Скачати повний текст