Вперше здійснено розмежування свободи як об'єктивної реальності людського буття та свободи як феноменальної даності, до якої відносяться мислення та культуротворення. Уточнено зміст понять "сенс" і "значення" як нетотожних смислових аспектів у процесі культуротворення: значення як ідеального концептуального смислу, об'єктивованого в предметах культури, та сенсу як ціннісно-почуттєвого відношення суб'єкта. Обгрунтовано культуротворчий зміст поняття "мотивації", що виявляється у потребі самоздійснення та втілюється в актах вираження та розуміння. Виявлено характер культуротворення як відповіді Іншому та відповідальності перед Іншим. Визначено місце рефлексії у здійсненні свободи як прояснення й актуалізації смислів. Встановлено роль Іншого як межі свободи й об'єктивної умови культуротворення.

  Скачати повний текст

Визначено основні види й інтенції творчості, розроблено класифікацію свобод і виявлено їх рівневу організацію. Розкрито сутність понять "свобода", "творчість" і "свобода творчості", представлено їх інтерпретацію в різних філософських вченнях, а також обгрунтовано семантику й етимологію даних термінів у літературній критиці. Обгрунтовано положення, що творчість нерозривно пов'язана з пізнанням, розглянуто їх діалектичний взаємозв'язок і взаємозалежність. Виділено основні аспекти у визначенні антропологічного статусу свободи творчості, зокрема, вільний творчий аспект і свобода творчості.

  Скачати повний текст

Показано доцільність застосування до музики сучасної феноменологічної інтерпретації тіла як не протипокладеного душі/духу, що полягає у можливості легітимізації тілесної компоненти у філософії музичної культури. Запропоновано тезу про античну предуготовленість людського тіла до мистецтва, яка є необхідною передумовою існування мистецтва взагалі та музики зокрема. Виявлено, що "потяг" до "замовчування" тіла в музиці зумовлений онтологічною розбіжністю між раціональним і чуттєвим, духовним і тілесним, іманентною всій європейській метафізичній традиції, і позначився на концептуальному баченні музики. Проаналізовано філософські тексти про музику Шеллінга та піфагорійців, Гегеля та Шопенгауера, Аристотеля, Платона та Канта та показано наявність стійких опозицій "душа/дух - тіло", "раціональне - чуттєве", "розумне задоволення - фізична насолода", де слабкий термін піддавався систематичному витісненню. Розкрито тенденції позитивної інтерпретації тілесного аспекту музичної реальності в текстах С.К'єркегора, Ф.Ніцше, Т.Адорно, що вказує на деструкцію опозиційних структур і дозволяє розглядати філософські передумови "музичної тілесності". Висвітлено генеалогічний зв'язок між тілесним досвідом освоєння світу й "антропоморфними" властивостями музичної мови. Запропоновано положення про темпоральну естетизацію слухацької тілесності у процесі музичного сприйняття, а також ідею про те, що в музичному творі містяться метазвукові перцептивно-афективні структури, які означують "позамузичні" смисли музичного дискурсу (наведено "робоче" визначення музичного перцепту й афекту), - в чому набули розвитку ідея Р.Інгардена про іманентність "емоційних якостей" музичного твору, а також ідеї Ж.Дельоза і Ф.Гватарі про "перцепт і афект" як "Форми думки" мистецтва.

  Скачати повний текст

На підставі концепцій суб'єктивної темпоральності виділено три антропологічні моделі співвідношення часу та суб'єктивності, які виходять за межі спільного бачення внутрішнього часу як тривалості й утворюють разом смисловий простір атропології тривалості. Показано, що дані моделі характеризуються акцентом на певному модусі часу, а саме: минулого, теперішнього або майбутнього, що зумовлює антропологічні характеристики. Модель "антропології пам'яті" експлікується на матеріалі філософії тривалості А. Бергсона, модель "антропології діалогу" грунтується на діалогічній філософії (М. Бубера, Ф. Розенцвейга, О. Розенштока-Хюссі, Ф. Ебнера), а модель "антропології Іншого" реконструйовано на підставі філософії Е. Левінаса. Досліджено трансформацію антропологічних характеристик у даних моделях тривалості. Увагу приділено аспекту інтерсуб'єктивності, виявлено його зв'язок зі сприйняттям тривалості та розглянуто як основний чинник процесу суб'єктивації. Запропоновано виділення антропологічних моделей тривалості як можливої методології аналізу сучасного стану філософської антропології. Проаналізовано поетику антропології тривалості як зміну мови, методів і умов побудови філософського та літературного тексту, зумовлену зміною парадигм теморальної антропології. На підставі аналізу поетики показано, що процес вкорінення у культурі антропологічних настанов відбувається як зміна мови висловлювання, спричинена трансформацією уявлення про суб'єктивну темпоральність.

  Скачати повний текст

Досліджено фундаментальне логічне відношення між буттям та його іншим, яке розглянуто як основу для можливого синтезу "класичної" та "некласичної" філософій. Відзначено, що відношення "буття - його інше" має прояв у системі всіх філософських категорій (всезагального - одиничного, необхідності - випадковості, єдиного - множинного, сутності - існування, суб'єкта - об'єкта). Наголошено, що зазначене відношення має прояв через відношення суб'єкт - об'єкт. Акцентовано на актуальності категорії "буття". Доведено, що логічне відношення "буття - його інше" може використовуватися як основа для синтезу класичного та некласичного філософувань. Це дозволяє розглядати історію філософії в єдності різноманіття як єдину систему.

  Скачати повний текст

Досліджено часову складову у картині світу суб'єкта. Показано, що картина світу суб'єкта складається з двох головних процесів - уявлення та переживання, а часова складова - з двох головних елементів - уявлення про час і переживання часу. Показано, що структура уявлень про час містить два основні блоки: "статус часу" та "становлення часу". Поняття статусу часу містить чотири основні полярні характеристики часу: "тривалість - упорядкованість", "рівномірність - нерівномірність", "зворотність - незворотність", "перервність - неперервність". Становлення часу має характеристики: "швидкість плину часу" та "точка відліку часу". Показано, що формування часової складової у картині світу суб'єкта відбувається у підлітковому віці. Виявлено чотири типи часової складової у картині світу суб'єкта: "статичний", "динамічний", "субстанціональний" і "реляційний".

  Скачати повний текст

Досліджено онтологічний статус, основні онтологічні характеристики віртуальної реальності, встановлено особливості віртуальної реальності, представленої технічними засобами. Визначено смислові навантаження, якими наділено поняття "віртуальний" в історії філософії та науковому дискурсі. Виявлено еврестичний потенціал постнекласичної філософії для з'ясування онтологічного статусу віртуальної реальності. Зазначено, що постмодерністська методологія дозволяє визначити віртуальну реальність як інтерактивну, символічну реальність, що містить у собі нестачу реальності та внаслідок цього є умовою пошуку істини, виступає постійним нагадуванням про існування розрізнення між буттям та його формами. Встановлено, що для даного типу реальності характерні нон-фінальна процесуальність та високий креативний потенціал. Обгрунтовано твердження, що на відміну від віртуальної реальності як такої, яка завжди нагадує про існування забуття реальності (буття) у формах її представлення, віртуальна реальність, створена інформаційними та телекомунікаційними технологіями, навпаки, призводить до забуття реальності, стверджуючи можливість абсолютного та вичерпного представлення буття технічними засобами. Зазначено, що внаслідок перманентної процесуальності віртуальної реальності об'єкт, простір, час, причинність у ній інвертуються, знаходяться у процесі постійної зміни.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему з'ясування методологічних і евристичних можливостей категорії внутрішньої форми у контексті філософсько-гуманітарного пізнання. Встановлено співвідношення внутрішньої форми з фундаментальними філософськими категоріями - формою та структурою, а також з важливими для гуманітарного пізнання поняттями "символ", "образ", "сутність" і "установка". Досліджено основні концепції внутрішньої форми, розроблені науковцями Європи. Відзначено, що мовна практика застосування цієї категорії дозволяє раціоналізувати внутрішню форму та теоретично її дослідити. Доведено, що завдяки особливому онтологічному статусу, внутрішня форма має певні когнітивні та смислотвірні якості. Це зумовлює визначне місце внутрішньої форми у процесі одержання наукового знання. Обгрунтування та реалізація сучасного методологічного підходу до внутрішньої форми базується на розумінні зазначеної категорії як важливого елемента процесів символізації, засобу інтерпретації, а також на тлумаченні внутрішньої форми як "діалогічної" моделі пізнання, що базується на взаємодії її складових.

  Скачати повний текст

Уперше у межах етичної рефлексії (я повинен) реконструйовано в формі категоріальної моделі установку феноменологічного споглядання, що виходить за межі як екзистенціального (я існую), так і трансценденталістського (я мислю) тлумачення характеру людської присутності в світі. Показано, що виявлене в модальності належного поняття сутності дозволяє подолати традиційну в феноменології жорстку альтернативу "сутність - існування". Доведено, що такий підхід розкриває феноменологічну установку як сферу морального відношення існування людини до розумоосяжного змісту, що належить самому світові. На базі реконструкції основоположних принципів "філософії вчинку" (П.Я.Чаадаєв, М.М.Бахтін, М.К.Мамардашвілі) одержано значно нове трактування положення про вчинок як форму усвідомлення належного. Установлено, що його аналіз виражає послідовний зв'язок феноменів: самозречення - страждання - надія. За допомогою поняття "кінестезис" розкрито категоріальну структуру етичного відношення сутності до існування. Зазначено, що поняттю даної структури відповідає принцип людської "співучасті" в бутті, в межах якого ситуація етичної присутності в світі виявляє сутнісні засади самого світу.

  Скачати повний текст

Висвітлено можливості іманентистського підходу у феноменології як методологічної альтернативи трансценденталізму. На основі діалектичної реконструкції "предметного" у рамках "речі" установлено, що межі інтенціонального предмета мають не тільки дескриптивний, а і категоріальний характер. Уперше інтенціональний предмет розглянуто як конституйований за допомогою специфічної "комунікативної" субстанції - енергеми. У структурі інтенціонального предмета виявлено наявність ейдетичної форми темпоральності. Визначено ейдетичний статус і можливість феноменологічної фіксації становлення. Запропоновано "генологічний" метод дослідження феномена, реконструйований на основі робіт О.Ф.Лосєва. Запропоновано критерії, що дають змогу визначати межі феноменальних специфікацій, а також визначати ступінь конституйованості "речі" у контексті свідомості.

  Скачати повний текст

Проаналізовано процес становлення і розвитку поняття "доля", що відноситься до найбільш давніх філософських понять, які застосовуються соціальною філософією, філософською антропологією і філософією культури. Обгрунтування ідеї долі як інтенції екзистенційно-життєвої орієнтації людини базується на фундаментальному епістемологічному принципі єдності історичного і логічного, єдності соціальної теорії і практики. Розглянуто трансісторичний і кроскультурний феномен "доля", який визначається як екзистенційно-інформаційна форма матерії, й на особистісному рівні - як інтегральна, аксіологічна функція. Життєвий світ утворюється на перетинанні соціально-історичних умов (об'єктивної долі) й аксіологічного "Я" (екзистенційно-особистісної долі).

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

На підставі застосування нового методу апостеріорного іманентного аналізу проведено дослідження епістемологічних схем, що застосовуються для формування поняття розвитку у критичних науках про культуру. Відзначено, що даний метод передбачає первинність дослідного підходу як основи для розвитку теоретичних побудов щодо об'єкта вивчення. Шляхом комплексного розгляду іманентної для критичних наук про культуру проблематики визначено спільні теми, для яких у кожній концепції здійснено особливу інтерпретацію. Окреслено сукупність епістемологічних проблем, зумовлених історичною констеляцією критичних наук про культуру. Показано, що методологічний підхід дуалізму визнає подвійне значення поняття розвитку: як руху наукової рефлексії та як теоретичної схеми для конструювання поступу реальності та упорядкування фактів дійсності у причинно-наслідковий ряд.

  Скачати повний текст

Досліджено генезу й еволюцію західноєвропейського нігілізму. Доведено, що європейський нігілізм, грунтуючись на екзистенційній ментальності, виробляє власну метафізику, яка втілює досвід людського існування. Відтворено цілісну нігілістичну парадигму у вертикальному та горизонтальному вимірах, розкрито амбівалентну суть західноєвропейського нігілізму та виявлено його позитивний зміст. Проведено історико-філософський аналіз з позицій pro et contra, що дає змогу кваліфікувати цей світоглядний феномен не тільки як прояв волі до заперечення та деструкції, але й як здійснення волі до утвердження і творення. Запропоновано тезу, що, репрезентуючи кризову свідомість, нігілізм акцентує самоподолання як основну вимогу активної життєтворчості. На підставі компаративного аналізу зроблено висновок щодо європейського грунту вітчизняного філософування, що породив самобутній тип українського ніцшеанства.

  Скачати повний текст

Розглянуто структуру просторово-часових уявлень давньоруського хронотопу. Визначено місце сакрального центру в системі просторово-часових уявлень давньоруської культури. Конкретизовано розуміння сакрального центру представниками книжної культури давньої Русі на прикладі уявлення про земний рай, Єрусалим - виокремлених смислових топосів зовнішнього просторового виміру. Проаналізовано генезу уявлень про сакральний центр книжної культури Давньої Русі на прикладі розуміння Києва - виокремленого смислового топосу внутрішнього виміру. Висвітлено особливості давньоруського паломництва, яке є своєрідним кроскультурним екзистенційним способом створення сприятливих умов для спілкування людини зі священним і змінює її релігійно-моральний статус. Показано можливість осмилювати актуальні проблеми сучасного українського суспільства та культури з залученням спадщини середньовічної вітчизняної думки.

  Скачати повний текст

Висвітлено ідею трансцендентного на підставі вивчення робіт провідних європейських філософів. Доведено, що методологічно-коректна постановка цього питання вимагає переосмислення класичної ідеї трансцендентного у контексті феноменологічної онтології людського буття. Сучасні методологічні засади дослідження ідеї трансцендентного полягають у залученні значень, що онтологічно зумовлює спосіб буттєвості трансцендентного у пізнанні та виявляється історично мінливим. Методологічна специфічність ідеї трансцендентного полягає у неможливості звичайних об'єктивних фіксацій і описів трансцендентного, що зумовлено самим характером існування трансцендентного як мислительного поля, яке знаходиться у міжсуб'єктних відносинах, наявно розташовується між суб'єктом і об'єком пізнавальної діяльності. У взаємозв'язку з цим розглянуто символічні форми свідомості всередині системно побудованої діяльності, що дозволяє тлумачити ідею трансцендентного в онтологічному вимірі. Акцентовано увагу на розумінні трансцендентного як сукупності смислів, які, незважаючи на різноманітність шляхів осягнення, виражають певні аспекти обмеженості нашого світу.

  Скачати повний текст

Значну увагу приділено праксеологічним оцінкам, у контексті яких у межах логіки може бути розглянута будь-яка цілеспрямована дія людини. Досліджено два основні напрямки до аналізу поняття "дія" у сучасному логічному знанні: модель деревовидного універсуму та теоретико-ігрову модель. Проаналізовано суттєві для логіки складові елементи дії (розробка й оцінка альтернатив, прийняття рішень, оцінки "ефективно" та "економічно"). Сформульовано логічну схему праксеологічних оцінок. Проаналізовано поняття "дія" на підставі сучасних логічних підходів, а саме - логіко-когнітивного та логіко-феноменологічного. Альтернативи та зв'язок між ними репрезентується як можливі світи за допомогою семантики графів. Виявлено можливості та перспективи подальших наукових досліджень логіки праксеологічних оцінок.

  Скачати повний текст

Досліджено лінгвістичний час в контексті, що інтегрує знання філософії часу, філософії мови, філософії освіти, темпорології, мовознавства, когнітології та задовольняє запитам сучасного міждисциплінарного рівня досліджень темпоральності як когнітивної та соціокультурної константи. Застосовано новий підхід до досліджуваного предмета, який базується на теорії "трьох точок зору" (К. Ажеж), позначено морфосинтаксичний, семантико-референційний ракурс вивчення предмета, а також ієрархії висловлювання, удосконалено інтеграційно-методологічні засади вивчення лінгвістичного часу як узгодження різних репрезентаційних моделей темпоральності.

  Скачати повний текст

Вперше проведено комплексне дослідження проблеми ідеального. Запропоновано концепцію об'єктивності ідеального, що грунтується на розумінні єдиної субстанціальної єдності природи та суспільства. Обгрунтовано положення про існування ідеального як об'єктивної форми реальності, що реалізується в здатності одиничної реальності через ставлення до іншої виявляти всю повноту своєї природи. Встановлено, що специфіка ідеального полягає у здатності соціально-економічної реальності створювати свій власний загальний образ, а не відображати своєю реальністю щось принципово поза-буттєве, що перетворює саме буття. Розкрито специфік конкретних форм існування об'єктивної реальності духу, або об'єктивної ідеальності, тобто абстрактної форми ідеї та рівного власній сутності і тому конкретного образу ідеалу. Обгрунтовано висновок, що в соціально-економічній реальності об'єктивна ідеалізація через відчуження даною реальністю свого власного загального образу здійснюється не тільки всупереч, а завдяки усьому особливому та людському, що є в ній. На підставі реально існуючої ідеалізації економічної суспільної єдності, що є її загальним образом у вигляді грошей, конкретизовано специфіку свідомості через здатність не тільки відображати об'єктивно існуючу ідеалізацію буття, але й здійснювати саму ідеалізацію як суспільно значущу об'єктивну мислену форму. Обгрунтовано твердження, що розвиток ідельного потенціалу буття до ступеня реального ідеалу передбачає зазор і навіть деяке відчуження у визначенні його раціонально виявленої єдності. З'ясовано, що даний зазор виражає першість у бутті матеріальної спонтанності, історичної специфічності щодо узагальнювального руху логіки історії.

  Скачати повний текст

Проведено принципово новий аналіз традиційних категорій гносеології - сутності та явища, змісту і форми, необхідності і випадковості, можливості та дійсності та ін., що грунтується на принципах цілісності, системності та припускає створення новітніх пізнавальних моделей, які можуть виступати засобом дослідження самоорганізації та саморозвитку. Розроблено загальну схему розгортання системного підходу, визначено її роль в обурунтуванні категорій гносеології.Досліджено проблему цілісності та специфіку співвідношення "ціле - частина" у сучасному світорозумінні. В контексті дослідження категорії гносеології набувають принципово нового значення та обурунтовують не тільки об'єктивні внутрішні та зовнішні зв'язки об'єкта, що пізнається, але й замасковані, невизначені зв'язки, які виникають без початкової необхідності і розгортаються в процесі розвитку об'єкта.

  Скачати повний текст