Досліджено джерела з історії відкупів півдня України останньої чверті XVIII - початку XIX ст. Проаналізовано історіографічний доробок щодо джерелознавчих студій з історії відкупів Південної України. З'ясовано рух джерел, що стосуються даного аспекту історії та визначено напрямки фондування документальних комплексів. Охарактеризовано основні архівні зібрання документальних джерел з історії відкупів Південної України зазначеного періоду. Розглянуто та визначено видові особливості документальних джерел. Визначено особливості створення наративних джерел з історії відкупу на півдні України. Проведено їх класифікацію. З'ясовано інформативні можливості актуалізованої джерельної бази для дослідження особливостей становлення системи відкупів на півдні України останньої чверті XVIII - початку XIX ст. й уніфікації відкупної сфери економіки Південної України за загальноросійським зразком.

  Скачати повний текст

На базі архівних джерел зроблено спробу виявити основні тенденції та напрями розвитку бібліотечної справи регіону України в територіально-адміністративних межах сучасних Миколаївської, Одеської та Херсонської областей протягом XIX - початку XX ст. Встановлено наявність мережі бібліотек того часу, розподілених за типами: публічні (міські, губернські, громадські), народні (як різновид публічних бібліотек), спеціальні (навчальних закладів - вищих, середніх і галузевих), а також власні книжкові зібрання. Показано активність процесу формування мережі публічних бібліотек на півдні України. Документально доведено, що ці процеси значною мірою впливали на формування мережі бібліотек у Російській імперії. Виявлено, що саме в цьому регіоні відбувалося становлення бібліотек морського та технічного профілю (спеціальних морських бібліотек): бібліотеки штурманського училища, бібліотеки при гідрографічному депо, Севастопольської морської офіцерської бібліотеки; вищих навчальних закладів. Охарактеризовано внесок українських учених, громадських і політичних діячів (М. Аркаса, Г. Ге, С. Русової, М. Пирогова, С. Сільванського, А. Скальковського), бібліотечних фахівців (М. Беккера, М. Попруженка, В. Шенфінкель), а також книговидавців (М. Клочкова, К. Тотті, В. Картамишева) у розвиток бібліотечної мережі регіону.

  Скачати повний текст

Проведено дослідження архівного та бібліотечного сегментів Празького архіву (ПА). Проаналізовано обставини переміщень ПА, які хоча і відбувалися з порушенням правових норм, але сприяли акумуляції більшої частини ПА в Україні. Встановлено хронологічні межі переміщень ПА в УРСР у 1945, 1958, 1983 рр. Документальних свідчень переміщення еміграційних матеріалів у 1948 р., про які згадують окремі дослідники, не виявлено. Простежено передачу документальних сегментів ПА в Україну в 1993 - 2008 рр. Визначено місця перебування частин даного комплексу у Чеській Республіці та Словаччині. Встановлено кількісні та змістові параметри матеріалів ПА, складено перелік фондів ПА в архівах і бібліотеках України. Вперше проведено детальну реконструкцію роботи відділів таємних фондів (перших частин) з документами української еміграції у повоєнні десятиліття. Досліджено історію науково-технічного опрацювання та "оперативної розробки" (ОР) документальних масивів і бібліотечних матеріалів ПА, визначено її види, темпи, періодизацію. Висвітлено архівознавчий аспект політики радянського режиму щодо "українських буржуазних націоналістів" та інших "к/р елементів". Виявлено картотеку на "к/р елемент" обсягом близько 300 тис. карток у ЦДАВО України. Шляхом поодиничного перегляду видань колишнього спецфонду ДНАБ ідентифіковано бібліотечний сегмен ПА обсягом близько 20 тис. друкованих одиниць. Проведено атрибуцію та встановлено сучасне місценаходження окремих архівних сегментів ПА за системою атрибутивних ознак. Окреслено шляхи подальшої наукової реконструкції архівного та бібліотечного сегментів ПА на пофондовому та поодиничному рівнях.

  Скачати повний текст

Досліджено історію давньоруського віча та рецепцію цього явища в літописах XI - XIII ст. Проаналізовано літописні записи, які грунтуються на концепції побудови історичного наративу хронікального типу. Встановлено, що записи про віче відбивають безпосередньо факти соціального та політичного життя, містять наративні схеми. На підставі визначених нормативних моделей і системного аналізу давньоруської соціальної термінології реконструйовано соціальну природу та компетенцію віча. З'ясовано, що віче було зібранням соціальної верхівки, а склад його найчастіше ототожнювався з усією дружиною князя. Визначено основні напрямки його діяльності. Розкрито характерні риси уявлень про віче, які у своїй більшості були складовою частиною уявлень про князя.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена комплексному дослідженню питання щодо міжнародно-правового регулювання статусу правозахисників. У Розділі 1 надано характеристику міжнародно-правових актів на універсальному і регіональному рівнях щодо регламентації окремих аспектів становища правозахисника. На основі проведеного аналізу міжнародних актів встановлено, що в питанні ідентифікації та визначення особи як правозахисника важливе значення має не рід занять, статус чи навички, а саме правозахисний характер діяльності. Зазначено, що Декларація 1998 р. не створює нових прав, а лише підкреслює важливість роботи правозахисників і формулює, як ці права застосовуються до їхньої роботи. Підсумовано, що в міжнародно-правових актах універсального характеру суттєва увага зосереджена на питаннях захисту правозахисників. Окрема увага приділяється питанню захисту жінок-правозахисниць, захисників екологічних прав людини, правозахисників, які борються з корупцією та працюють у сфері захисту прав мігрантів, шукачів притулку та біженців.На міжнародному регіональному рівні охарактеризовано акти щодо становища правозахисників, прийняті в межах ЄС, РЄ, ОБСЄ, АС, ОАД тощо. Встановлено, що регіональні міжнародні акти базуються на положеннях Декларації про правозахисників 1998 р., оперують поняттям «правозахисники», наданим у Декларації та направлені, передусім, на забезпечення їхньої безпеки.У Розділі 2 розкрито питання щодо забезпечення права на свободу зібрання та об’єднань, свободи вираження поглядів і права на захист у контексті діяльності правозахисників. Приділено увагу праву на захист правозахисників, зокрема жінок-правозахисниць. Охарактеризовано порушення та обмеження означених прав і свобод, наведено практику контрольних органів ООН з цього питання. Акцентовано, що порушення прав людини правозахисників, як правило, є частиною системи, мета якої – залякати правозахисників і покласти край їхнім критичним виступам, послабити їхні організаційні структури і не допустити залучення інших людей до роботи із захисту прав людини. У третьому розділі приділено увагу універсальним, регіональним міжнародним інституціям загального і спеціального характеру, до компетенції яких віднесено питання захисту правозахисників. Підкреслено роль установчих органів ООН (Генеральної Асамблеї, Економічної і Соціальної Рада), які докладають зусиль щодо розробки, удосконалення універсального правового підґрунтя в галузі регламентації і захисту прав людини означеної категорії осіб. Зазначено, що створені ними допоміжні інституції посилюють напрямки співпраці. Серед органів регіонального характеру приділено увагу правозахисним інституціям РЄ, зокрема підкреслено значення ЄСПЛ, наведено практику Суду що стосується справ правозахисників; підкреслено роль Процедури розслідування передбачуваних репресій щодо правозахисників внаслідок їхньої взаємодії з Радою Європи; охарактеризовано діяльність Верховного комісара з прав людини Ради Європи. У межах ОБСЄ означено внесок Бюро з демократичних інститутів і прав людини, Координаційного пункту для правозахисників та національних інститутів з прав людини. На рівні ЄС зосереджено увагу на ролі його інституцій, зокрема: Європейської Комісії, Парламенту ЄС, які забезпечують фінансову, правову складову підтримки правозахисників та виробленню комплексної політики ЄС щодо правозахисників і активно сприяють її формуванню. Означено можливість правозахисників звернутися за захистом до Суду ЄС; ЄСПЛ, зважаючи на ту обставину, що країни-члени ЄС є учасницями Європейської конвенції про права людини 1950 р. (зобов’язання Союзу щодо приєднання до Конвенції 1950 р. закріплено Лісабонським договором 2007 р. (ст. 6)).Зазначено, що у розпорядженні будь-якої особи, в тому числі і правозахисників, є право звернутися також до органів, посадових осіб, уповноважених на розгляд відповідних питань у межах своєї компетенції: Агентство фундаментальних прав ЄС, Омбудсмен, Європейська рада із захисту даних та ін. Охарактеризовано «спеціалізовані» структури, створені в межах Союзу, серед яких: Механізм ЄС для правозахисників (ProtectDefenders.eu), Платформа моніторингу, Платформа ЄС з тимчасового переселення (EUTRP) тощо. Серед регіональних правозахисних механізмів також приділено увагу діяльності в галузі захисту правозахисників у межах Міжамериканської комісії з прав людини, Міжамериканського суду з прав людини, Спеціального доповідача Міжамериканської комісії з питання про правозахисників, Спеціального доповідача з питань свободи вираження думок, Африканської комісії з прав людини і народів та ін. Акцентовано увагу на діяльності міжнародних неурядових правозахисних організацій (мереж), уповноважених на захист правозахисників, серед яких: Міжнародна федерація прав людини (FIDH), Всесвітня організація проти катувань (OMCT) та започаткована ними Програма «Обсерваторія із захисту правозахисників», Amnesty International та ін. Зроблено відповідні висновки і рекомендації.^UThis thesis is a comprehensive study of the issue of international legal regulation of the status of human rights defenders. Chapter 1 describes the international legal acts at the universal and regional levels regulating certain aspects of the status of human rights defenders. Based on their analysis, it was established that in the issue of identifying a person as a human rights defender, it is not their occupation, status or skills, but the human rights nature of the activity that matters. It is noted that the 1998 Declaration on Human Rights Defenders does not create new rights, but rather emphasises the importance of the work of human rights defenders and sets out how these rights are applied. It is summarised that international legal acts of a universal nature focus considerable attention on the protection of human rights defenders. Particular attention is paid to the protection of women human rights defenders, defenders of environmental human rights, those, who are fighting corruption and working in the field of protection of the rights of migrants, asylum seekers and refugees.At the international regional level, the acts on the situation of human rights defenders adopted within the EU, the CoE, the OSCE, the AU, the OAS etc. It is established that the regional international instruments are based on the provisions of the 1998 Declaration, use the concept of "human rights defenders" as defined in the Declaration and are aimed primarily at ensuring their safety.Chapter 2 deals with the issues of ensuring the right to freedom of assembly and association, freedom of expression and the right to defence in the context of the activities of human rights defenders. Attention is paid to the right to protection of human rights defenders, including women human rights defenders. Violations and restrictions of these rights and freedoms are described, and the practice of UN supervisory bodies on this issue is presented. It is emphasised that violations of the rights of human rights defenders are usually part of a system aimed at their intimidation, putting an end to critical statements, weakening their organisational structures and preventing others from engaging in human rights activities. Chapter 3 focuses on the universal and regional institutions of a general and special nature, which are competent to protect human rights defenders. It emphasises the role of the UN statutory bodies (the GA, the ECOSOC), which are making efforts to develop and improve the universal legal framework for the regulation and protection of human rights of this category of persons. At the same time, the auxiliary institutions created by them strengthen the directions of cooperation. Among the regional bodies, attention is paid to the human rights institutions of the CoE, in particular, the importance of the ECtHR is emphasised, its practice in cases of human rights defenders is presented; the procedure for investigating alleged reprisals against human rights defenders as a result of their interaction with the CoE, the High Commissioner for Human Rights of the CoE is described. Within the OSCE, the role of ODIHR, the Focal Point for Human Rights Defenders and national human rights institutions is outlined.At the EU level, attention is focused on the role of institutions, in particular: The European Commission, the EU Parliament, which provide financial and legal support to human rights defenders and develop a comprehensive EU policy on human rights defenders and actively contribute to its formation. The possibility for human rights defenders to seek protection from the CJEU and the ECtHR is outlined, given that EU member states are parties to the 1950 ECHR, and the Union's obligation to accede it is enshrined in the 2007 Lisbon Treaty (Article 6).It is noted that any person, including human rights defenders, has the right to apply also to the bodies and officials authorised to consider relevant issues within their competence (the EU Agency for Fundamental Rights, the Ombudsman, the European Data Protection Board etc.) The article also notes the contribution of the Union to the creation of "specialised" structures, including: The EU Mechanism for Human Rights Defenders, the Monitoring Platform, the EU Temporary Relocation Platform etc. Among the regional human rights mechanisms, attention is also paid to activities in the field of protection of human rights defenders within the frameworks of: The IACHR, the IACtHR, Rapporteurship on Human Rights Defenders of the IACHR, the Special Rapporteur for Freedom of Expression, the ACHPR etc. Attention is focused on the activities of international non-governmental and national human rights organisations (networks) that are empowered to protect human rights defenders, including FIDH, OMCT and the Observatory for the Protection of Human Rights Defenders launched by them; Amnesty International, Front Line Defenders etc. Relevant conclusions and recommendations are made.

Для досягнення поставлених завдань було проаналізовано стан наукового вивчення теми, розглянуто і осмислено джерельну базу дослідження, обрано методологічний інструментарій і теоретичні засади необхідні для роботи.Розглянуто праці англійських мистецтвознавців, які присвячені темі тонкої кераміки Великобританії означеного періоду, зокрема Д. Сандона, Д. Годдена, Л. Джевіт, Г. Стівенсона, Д. Копіленда, Л. Бебб, П. Вуліскрофт, І. Фрістона, Х. Баллоу.Оглянуто та проаналізовано зразки фарфору-фаянсу Англії, Уельсу, Шотландії і Північної Ірландії завдяки державним і приватним колекціям. Найбільш численними і вагомими для дослідження були зібрання Музею Вікторії і Альберта, Художнього музею Британії, Музею королівського фарфору Вурстера, Музею Споуду, Національного музею Ліверпулю, Музею кераміки Сток-он-Тренту, Музею кераміки Белліка у Великобританії; Художнього музею Сієтлу в Австралії; Музею мистецтва Метрополітен у США; Національного музею мистецтва Богдана і Варвари Ханенків, Історико-меморіального музею Михайла Грушевського, Сумського обласного художнього музею імені Н. Онацького, Музею витончених мистецтв ім. О. Білого, Музею етнографії та художнього промислу НАН України.^UThe purpose of the research is to reveal the features of the art of fine ceramics of the leading artistic and industrial centers of Great Britain at the end of the XVIII and the beginning of the XX centuries.In order to achieve the set tasks, the state of scientific study of the topic was analyzed, the source base of the research was considered and understood, the methodological tools and theoretical foundations necessary for the work were selected.The works of English art historians devoted to the topic of fine ceramics of Great Britain of the specified period are considered, including J. Sandon, D Godden, L. Jewitt, G. Stevenson, R. Copeland D., L. Bebb, P. Woolliscroft, I. Freeston, H. Ballowe.Specimens of porcelain and faience from England, Wales, Scotland and Northern Ireland, thanks to public and private collections, were examined and analyzed. The most numerous and important for research were the collections of the Victoria and Albert Museum, the British Art Museum, the Wurster Royal Porcelain Museum, the Spode Museum, the National Museum of Liverpool, the Stoke-on-Trent Ceramics Museum, and the Belleek Ceramics Museum in Great Britain; Seattle Art Museum in Australia; the Metropolitan Museum of Art in the USA; Kharkiv Art Museum, Nikanor Onatsky Regional Art Museum in Sumy, Museum of Fine Arts of O. M. Biliy, The Khanenko Museum, Mykhailo Hrushevskyi Memorial Museum, Shvets Museum in Kyiv, The Ethnology Institute of National Academy of Sciences of Ukraine. First of all, these are the products of Wedgwood and Spode, in smaller quantities there are works by Worcester and Minton.

Вперше у вітчизняній історіографії проведено комплексний аналіз джерел з історії іноземного інвестування промисловості Донбасу (1861 - 1914 рр.). Запропоновано класифікацію джерел з історії іноземного інвестування промисловості Донбасу (1861 - 1914 рр.), в основу якої покладено як формальні, так і змістовні критерії. Надано історико-джерелознавчу характеристику джерел з історії іноземного інвестування промисловості Донбасу (1861 - 1914 рр.): законодавчої бази Російської імперії, діловодної документації та статистичних матеріалів промислових підприємств, акціонерних товариств. Виявлено, систематизовано та досліджено комплекс джерел з історії іноземного інвестування промисловості Донбасу (1861 - 1914 рр.), здійснено їх класифікацію. До наукового обігу введено значний масив невикористаних джерел, насамперед "Зібрання узаконень правлячого при уряді Сенату", а саме: статути акціонерних товариств і зміни до них, зафіксовані на сторінках краєзнавства.

  Скачати повний текст

Досліджено нормативні акти, які регулюють відповідні правовідносини на різних етапах розвитку вітчизняного суспільства. Визначено специфіку феномену мирних зібрань і права на зібрання у контексті загальної теорії прав людини. Розглянуто міжнародні стандарти у сфері реалізації даного права глобального та регіонального характеру. Проаналізовано специфіку правових механізмів права на мирні зібрання у законодавстві іноземних держав. Розкрито особливості нормативної бази, що міститься у поточному законодавстві України щодо проблеми мирних зібрань. Здійснено аналіз перспектив вдосконалення правового забезпечення реалізації відповідного права. Охарактеризовано основні положення закону про мирні зібрання та вказано на першочергові заходи щодо покращення ситуації з реалізацією права на мирні зібрання в Україні.

  Скачати повний текст

Дисертація є комплексним дослідженням конституційного права громадян на збори, мітинги, походи і демонстрації в контексті механізму його реалізації, яку здійснено із врахуванням теоретичної складової та практичного виміру. На підставі проведеного дослідження вперше: доведена доцільність введення нової дефініції «право на мирні публічні зібрання» як узагальнюючого поняття щодо всіх організаційних форм зібрань; запропонована авторська класифікація способів нормативно-правової регламентації порядку організації і проведення мирних публічних зібрань (ситуаційний; дозвіл/заборона; повідомлення й погодження; явочний порядок); представлено авторський підхід до визначення ознак міжнародно-правових стандартів права на мирні публічні зібрання; запропоновано авторське визначення механізму реалізації права на мирні публічні зібрання; сформульований авторський підхід щодо визначення структури механізму реалізації права на мирні публічні зібрання як поєднання загальних та спеціальних його елементів. Удосконалено: положення про комплексний характер конституційного права громадян України на збори, мітинги, походи і демонстрації як багатогранного, соціального, політичного і правового явища, що охоплює суб'єктивне конституційне право; форму безпосередньої демократії і комплексний правовий інститут; положення щодо змісту права на мирні публічні зібрання як природнього права людини, яке належить їй від народження, незалежно від урегульованості цього права на законодавчому рівні. Дістали подальший розвиток положення щодо: співвідношення та взаємопов`язаності права на мирні публічні зібрання з іншими конституційними правами та свободами; змісту нормативно-правового й інституційно-правового механізму реалізації права на мирні публічні зібрання; необхідності прийняття закону про мирні публічні зібрання.^UThe dissertation is a comprehensive study of the constitutional right of citizens to assemblies, rallies, marches, and demonstrations in the context of of its implementation, which is executed with regard to the theoretical component and practical dimension. Based on the conducted research for the first time: the expediency of introducing a new definition of "the right to peaceful public assembly" as a generalizing concept for all organizational forms of meetings is proved; the author's classification of ways to regulate the procedure for organizing and conducting peaceful public assemblies (situational; permission/prohibition; notification and approval; turnout order) is proposed; the author's approach to determining the features of international legal standards of the right to peaceful public assembly is presented; the author's definition of the mechanism for implementing the right to peaceful public assembly is proposed; the author's approach to determining the structure of the mechanism for implementing the right to peaceful public assembly as a combination of its general and special elements is formulated. Improved: provisions on the complex nature of the constitutional right of Ukrainian citizens to assemblies, rallies, marches and demonstrations as a multifaceted, social, political and legal phenomenon encompassing subjective constitutional right; a form of direct democracy and a comprehensive legal institution; provisions on the content of the right to peaceful public assembly as a natural human right that belongs to individual from birth, regardless of the regulation of this right at the legislative level. Received further development the provisions on: the correlation and interrelation of the right to peaceful public assembly with other constitutional rights and freedoms; the content of the normative and institutional mechanism for implementing the right to peaceful public assembly; the need to adopt a law on peaceful public assembly.

Зроблено спробу реконструювати та аналізувати історію рукописного зібрання Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України у 1944 - 1961 рр., висвітлено шляхи його формування. Розглянуто основний шлях комплектування рукописних фондів інституту у даний період - передачу матеріалів зі споріднених установ (архівів, бібліотек, музеїв, науково-дослідних інститутів) на підставі урядових й академічних розпоряджень. Значну увагу приділено процесу централізації в Інституті архівних матеріалів з історії української літератури, що зберігалися в сховищі (1949 - 1955 рр.). Висвітлено специфіку комплектування фондів у разі придбання матеріалів у приватних осіб. Показано шляхи, факультативні для зазначеного періоду - одержання матеріалів у дарунок та передачу з неспоріднених установ (видавництв, редакцій періодичних видань). Зроблено висновок щодо визначальної ролі розглянутого періоду в історії формування зібрання.

  Скачати повний текст

На підставі аналізу архівних матеріалів, законодавчих актів і наукової літератури розкрито історію Волинського дворянського зібрання, його трансформацію з самоврядної станової корпоративної інституції, основні властивості якої були сформовані у річпосполитській традиції, до інституції, підпорядкованої державним інтересам Російської імперії. Узагальнено значний матеріал про зміни його структури та складу, функцій, прав і повноважень, обмеження участі зібрання у системі органів влади. З'ясовано механізми та технології усунення зібрання від правління губернією, серед яких - позбавлення виборчого права, русифікація кадрового складу станових і державних установ. Звуження прав місцевих дворянських інституцій мало прояв у забороні депутатському зібранню видавати свідоцтва про належність до привілейованого стану, а згодом - ревізії його діяльності. Найголовнішим заходом стала заборона проведення Волинського дворянського зібрання та виборів. Доведено, що губернське дворянське зібрання використовувалося місцевою знаттю як вагомий засіб для збереження та відстоювання їх корпоративних прав. Зроблено висновок, що держава, втручаючись у формування його соціоетнічного складу, роз'єднувала шляхетську солідарність і підпорядкувала місцеве дворянство імперським завданням.

  Скачати повний текст

Комплексно вивчено та значно розширено джерельну архівну та бібліотечну базу дослідження. Проведено перелік усіх колекцій та особових зібрань університетської бібліотеки (1918 -1941 pp.). Встановлено умови надходження збірок, колекцій, особових бібліотек. Висвітлено життєвий шлях власників книжкових колекцій, основні напрями їх діяльності та складено наукову бібліографію. Визначено їх внесок у розвиток вітчизняної культури та зв'язок зі змістом і складом бібліотечних зібрань. Досліджено та проаналізовано джерела та шляхи комплектування особових бібліотек. Виявлено й проаналізовано численні автографи власників книжкових зібрань, дарчі написи, екслібриси, суперекслібриси, печатки та здійснено систематизацію книжкових знаків.

  Скачати повний текст

Вперше комплексно досліджено життєвий шлях, громадсько-політичну, науково-дослідну та педагогічну діяльність О. Бочковського (1885 - 1939 рр.) - одного з провідних європейських фахівців з теорії нації та національних відносин, громадсько-політичного діяча, дипломата, журналіста, публіциста та науковця. Проананалізовано широке коло джерел і документів вітчизняних і закордонних архівів, спогади, періодичні видання, листування, публікації, а також творчу спадщину ученого. Розкрито суттєву роль О. Бочковського у становленні української державності та поширенні української ідеї. Розглянуто процес формування та розвитку світоглядних позицій науковця, висвітлено його внесок у розвиток наукового та громадсько-політичного життя української громади в еміграції (зокрема, в європейських країнах і на американському континенті) та становлення чесько-українських відносин. Проаналізовано основні напрями наукової, педагогічної, публіцистичної, громадсько-політичної та дипломатичної діяльності О. Бочковського, висвітлено його викладацьку роботу в українських ВНЗ і наукових установах Чехо-Словаччини. На підставі евристичної роботи в архівних фондах і бібліотечних зібраннях виявлено понад триста невідомих творів О. Бочковського, розшифровано його криптоніми та встановлено авторство кількох неопублікованих праць, створено цілісну наукову біографію ученого. Відтворено маловідомі аспекти громадсько-політичної діяльності О. Бочковського у країнах Європи й Америки, висвітлено його участь і роль у житті української еміграційної спільноти у 1920 - 1930-х рр.

  Скачати повний текст

У роботі прослідковано процес формування мережі римо-католицьких монастирів на Волині. Вивчений матеріал дозволив стверджувати, що наприкінці XVIII століття в межах Луцько-Житомирської дієцезії діяло 53 римо-католицькі монастирі (з них 48 чоловічі і 5 жіночі). Переважно вони знаходились у містах і містечках західних і південних повітів Волинської губернії, що було зумовлено густотою населення та локалізацією резиденцій магнатів, котрі домінували серед фундаторів чернечих осередків. Найбільше монастирів виникло у XVII столітті, – 28, дещо менше у XVІІІ столітті – 16. Чисельну перевагу мали домініканці та кармеліти (відповідно 13 і 12 монастирів); дещо менше було бернардинських монастирів (8), францисканських (6), ордену тринітаріїв (5). Інші чернечі ордени (капуцини, августинці, піари, реформати, бригідки, шаритки) були представлені на Волині двома-трьома осідками.Основу життя монастиря становила духовна діяльність, яка передбачала утримування парафій при монастирських костелах або роботу у парафіях, де бракувало священників. На початку ХІХ століття з 53 монастирів Луцько-Житомирської дієцезії парафії мали 36 монастирів. Упродовж першої половини ХІХ століття спостерігався чисельний приріст парафіян монастирських парафій. Місцями паломництва вірян стали Луцький домініканський монастир і Бердичівський монастир босих кармелітів, де були чудотворні ікони Божої Матері, короновані у XVIII столітті. При монастирських костелах діяли релігійні братства або розарії (останні характерні переважно для домініканських монастирів), які активізували участь пастви у духовному житті дієцезії, були однією з форм зав'язків ченців із зовнішнім світом, оскільки статути багатьох орденів передбачали жорстку аскезу для чернецтва.У дослідженні також розкрито функціонування шкіл при монастирях. Зроблено висновок, що волинські католицькі осідки відігравали важливу роль в поширенні шкільної освіти до початку 1830-х років. Монастирі утримували як парафіяльні, так і повітові школи, навчальний процес у яких опирався на освітні традиції, закладені Едукаційною комісією останньої третини XVIII століття. У 1803 році у Луцьку відбулося зібрання римо-католицького духовенства, на якому монастирі зобов'язали утримувати початкові школи або виділяти кошти на їх функціонування. Опрацьовані джерела дали підстави стверджувати, що школи діяли при 33 римо-католицьких монастирях Луцько-Житомирської дієцезії упродовж перших трьох десятиліть ХІХ століття. У парафіяльних школах учили читати і писати польською мовою та арифметики. До шкіл повітового рівня належали школи при монастирях піарів у Дубровиці та Межиріччі Корецькому, босих кармелітів у Бердичеві, а також при тринітарському у Берестечку. Учні були дітьми місцевої шляхти, зрідка – унійних священиків. Цілковита ліквідація монастирських шкіл відбулась після Листопадового повстання 1830 року. У дисертації проаналізовано тематичний та жанровий репертуар монастирських бібліотек. З'ясовано, що бібліотека була невід'ємним атрибутом кожного монастиря. Функції бібліотеки не зводились до суто освітніх. Лише частина літератури у книгозбірнях була призначена для забезпечення навчального процесу, зміст решти книг передбачав задоволення інтелектуальних потреб чернецтва. У дисертації бібліотеки розглядаються, як невід'ємна частина монастирської культури. Монастирське господарство було складовою традиційної господарської культури Волині. У роботі з'ясовано матеріальне забезпечення монастирів, розкриті основні галузі господарства, які розвивались у монастирських фільварках. Зроблено висновок, що ченці у свої маєтках використовували як вільнонайману працю місцевого люду, так і послуговувались працею залежних селян, розміри панщини яких були зафіксовані в інвентарях та візитаціях. Економічна діяльність монастирів базувалась переважно на екстенсивних методах господарювання із слабо розвиненою агрикультурою.У дисертації проаналізовано нормативно-правові акти Російської імперії, які окреслювали поле функціонування Римо-Католицької Церкви в державі. Виділено основні етапи у правовому регулюванні діяльності римо-католицьких монастирів, що переважно збігалися з роками правління російських монархів. Зроблено висновок, що російське законодавство було спрямоване на вироблення такої форми управління усією конфесією, яка склалася щодо Православної Церкви, повністю підпорядкованої державі разом з усіма своїми інституціями. Внаслідок такої правової політики поступово руйнувалися усталені віками традиції внутрішнього життя римо-католицьких монастирів. Жорстких утисків католицькі ченці зазнали за правління імператора Миколи І, який використав як привід Листопадове повстання 1830 року для видання указів про ліквідацію 35 римо-католицьких монастирів у Луцько-Житомирській дієцезії, закриття повітових шкіл при усіх монастирях, передачу власності римо-католицьких монастирів державі і переведення духовенства на державну пенсію із поділом монастирів на штатні та заштатні.^UThe process of forming a network of Roman Catholic monasteries in Volyn was observed in the work. The studied material allowed to assert that at the end of the XVIII century there were 53 Roman Catholic monasteries within the Lutsk-Zhytomyr Dioceses (48 of them were male and 5 were female). They were mostly located in the cities and towns of the western and southern districts of the Volyn province what was caused by population density and the location of the residences of magnates who dominated among the founders of monastic centres. Most monasteries appeared in the XVII century – 28, a little less in the XVIII century – 16. The Dominicans and the Carmelites had a numerical advantage – 13 and 12 monasteries, respectively; there were slightly fewer Bernardine monasteries (8), Franciscans (6), and the Trinitarian order (5). Other monastic orders (Capuchins, Augustinians, Piarists, Reformates, Bridgettines, Charities).The basis of the life of the monastery was a spiritual activity which involved maintaining parishes at the monastery churches or work in parishes where there was a lack of priests. At the early XIX century, out of 53 monasteries of the Lutsk-Zhytomyr Dioceses, 36 monasteries had parishes. During the first half of the XIX century there was a numerical increase in the number of parishioners of monastic parishes. The places of pilgrimage for the faithful became the Lutsk Dominican Monastery and the Berdychiv Monastery of the Discalced Carmelites where there were miraculous icons of the Mother of God crowned in the XVIII century. Religious brotherhoods and rosaries functioned at the monastic churches; the last ones were inherent predominantly Dominican monasteries which had intensified the participation of the flock in the Dioceses` spiritual life and were a form of monks' contacts with the outside world because of the statutes of many orders provided for strict asceticism.It was concluded that the Volyn Catholic centres played an important role in the spread of school education until the early 1830s. The monasteries maintained both parish and district schools the educational process of which was based on the educational traditions established by the Commission of National Education in the last third of the XVIII century. In 1803, a meeting of the Roman Catholic clergy took place in Lutsk and obliged the monasteries to maintain primary schools or allocate funds for their functioning. The studied sources gave reasons to claim that the schools functioned at 33 Roman Catholic monasteries of the Lutsk-Zhytomyr Dioceses during the first three decades of the XIX century.It is noted that the monasteries had hospitals as the institutions that were a manifestation of the charitable activities of the monks. The brothers of the monasteries cared for the sick, the elderly and orphans. The monasteries of Bonifratris and Charities specialized in the maintenance of hospitals what was their main obedience.The thematic and genre repertoire of monastic libraries was analysed in the dissertation. The library was found to be an integral part of every monastery. The functions of the library were not reduced only to educational. Just part of the literature in these book collections was intended to ensure the educational process, the content of the rest of the books provided for the satisfaction of intellectual needs of the monks. Libraries are considered an integral part of monastic culture.The monastery farm was a component of the traditional economic culture of Volyn. The material support of the monasteries was clarified in the work; the main industries that developed in the monastery farms were shown. It was concluded that in their estates the monks used both the free labour of the local people and the labour of dependent peasants the size of whose serfdom was recorded in inventories and visitations. The legal acts of the Russian Empire which outlined the field of functioning of the Roman Catholic Church in the state were analysed in the dissertation. The main stages of the legal regulation of the functioning of Roman Catholic monasteries which mostly coincided with the years of rule of Russian monarchs were given off. It was concluded that the Russian legislation was aimed at developing such a form of government of all denominations which had developed concerning to the Orthodox Church fully subordinated to the state together with all its institutions. As a result of such a legal policy, the centuries-old traditions of the internal life of Roman Catholic monasteries were gradually destroyed. Catholic monks were severely persecuted during the reign of Emperor Nicholas I who used the November Uprising of 1830 as an excuse to issue decrees to liquidate some Roman Catholic monasteries, close district schools at all monasteries, and confiscation property of Roman Catholic monasteries to the treasury and transfer of the clergy to the state pension with the division of monasteries into ordinary and extraordinary.

Роботу присвячено вирішенню актуального науково-практичного завдання - розробці наукового обґрунтування геоінформаційного картографування природно-заповідного фонду України шляхом створення інтерактивного атласу.У першому розділі роботи вивчено досвід національних і міжнародних нормативно-правових актів, які регулювали та регулюють питання охорони природи, зокрема створення та функціонування природоохоронних територій. Найбільш значущим документом є 17 глобальних Цілей сталого світового розвитку, погоджені главами держав та урядів (2015 року) на саміті Організації Об’єднаних Націй зі сталого розвитку під час 70-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН та імплементовані указом президента України в національне законодавство.Сформовано визначення поняття природно-заповідного фонду відповідно до національного законодавства й окреслено його стан (кількість об’єктів, площа, розподіл за регіонами). Проведено ретроспективний огляд розвитку природно-заповідного фонду на території України. Окреслено методологічні підходи до оцінювання територій для заповідання.Проаналізовано закордонний і вітчизняний досвід картографування природно-заповідного фонду, основні підходи та принципи до відбору показників, наведено основні картографічні твори, які розкривають це поняття. Констатовано, що, попри велику кількість картографічних творів, присвячених питанню природоохоронних територій, повноцінного інформаційного ресурсу загальнодержавного й регіонального рівня про території та об’єкти природно-заповідного фонду в Україні досі немає. Це обумовило доцільність обґрунтування створення інтерактивного атласу природно-заповідного фонду України.У другому розділі обґрунтовано систему картографічних творів для відображення стану й розвитку природно-заповідного фонду на різних територіальних рівнях: загальнодержавному та регіональному. Сформовано систему кількісних і якісних показників, які розкривають зміст карт, який впливає на їх масштаби та основні підходи до проєктування систем умовних позначень. Наявні картографічні твори, що розкривають питання стану й розвитку природно-заповідного фонду різних територіальних рівнів створювалися в різний час, за різними підходами. Нині не виявлено уніфікованої системи умовних позначень територій та об’єктів природно-заповідного фонду (як-от для геологічних карт). Через це постала проблема обґрунтування єдиної системи картографічних творів для відображення стану та розвитку природно-заповідного фонду з єдиним підходом до вибору масштабів, відбором показників і розробленням системи умовних позначень на різних територіальних рівнях, одним із практичних рішень якої може стати інтерактивний атлас природно-заповідного фонду України.Третій розділ присвячено розробці концепції інтерактивного атласу природно-заповідного фонду України. Інтерактивний атлас природно-заповідного фонду України – це динамічна геоінформаційна система, що включатиме різні види природоохоронних територій та об’єктів відповідно до класифікації згідно з чинним законодавством у вигляді систематичного зібрання карт, логічно і тематично пов’язаних між собою, а також поданих у порядку, який визначає можливості доповнення попередніх карт наступними. Це комплексний картографічний твір еколого-природоохоронної спрямованості, основним завданням якого є надання актуальної інформації про стан і структуру природно-заповідного фонду України як цілісної системи, що має запобігати надмірному антропогенному впливу на навколишнє середовище, а також підтримувати його належний екологічний стан.Актуальність створення інтерактивного атласу природно-заповідного фонду зумовлена необхідністю доступу до обробленої та унаочненої інформації про стан природоохоронних територій за допомогою створення інформаційно-картографічних систем на різних територіальних рівнях для наукового, методичного та інформаційного забезпечення, здійснення просторового територіального аналізу даних і перспективного планування під час складання науково обґрунтованих прогнозів при формуванні програм сталого розвитку країни та її територій. В інтерактивному атласі природно-заповідного фонду передбачено спеціальну карту щодо руйнувань екосистем України через військову агресію Російської Федерації.^UThe work is dedicated to the solution of an actual scientific and practical task - the development of a scientific basis for geo-informational mapping of the natural reserve fund of Ukraine by creating an interactive atlas.In the first section of the work, the experience of national and international normative legal acts that regulated and regulates the issue of nature protection, in particular the creation and functioning of nature protection areas, is studied. The most significant document is the 17 global Sustainable Development Goals agreed by the heads of state and government (in 2015) at the United Nations Summit on Sustainable Development during the 70th session of the UN General Assembly and implemented into national legislation by the decree of the President of Ukraine.The definition of the concept of nature reserve fund was formed in accordance with the national legislation and its condition was outlined (number of objects, area, distribution by regions). A retrospective review of the development of the nature reserve fund on the territory of Ukraine was conducted. Methodological approaches to the assessment of territories for inheritance are outlined.The foreign and domestic experience of mapping the nature reserve fund, the main approaches and principles to the selection of indicators are analyzed, the main cartographic works that reveal this concept are given. It was established that, despite the large number of cartographic works devoted to the issue of nature conservation areas, there is still no comprehensive national and regional level information resource on the territories and objects of the nature reserve fund in Ukraine. This determined the expediency of substantiating the creation of an interactive atlas of the nature reserve fund of Ukraine.The second chapter substantiates the system of cartographic works for displaying the state and development of the nature reserve fund at different territorial levels: national and regional. A system of quantitative and qualitative indicators has been formed, which reveal the content of the maps, which affects their scale and the main approaches to the design of conventional marking systems. The existing cartographic works revealing the state and development of the nature reserve fund at different territorial levels were created at different times, using different approaches. Currently, there is no unified system of conventional designations of territories and objects of the nature reserve fund (such as for geological maps). Because of this, the problem arose of substantiating a unified system of cartographic works for displaying the state and development of the nature reserve fund with a unified approach to choosing scales, selecting indicators and developing a system of conditional designations at different territorial levels, one of the practical solutions of which can be an interactive atlas of the nature reserve fund of Ukraine.The third section is devoted to the development of the concept of an interactive atlas of the nature reserve fund of Ukraine. The interactive atlas of the nature reserve fund of Ukraine is a dynamic geo-information system that will include various types of nature conservation areas and objects in accordance with the classification in accordance with the current legislation in the form of a systematic collection of maps, logically and thematically related to each other, as well as presented in order , which determines the possibility of supplementing the previous cards with the following ones. This is a complex cartographic work of ecological and nature protection orientation, the main task of which is to provide up-to-date information about the state and structure of the nature reserve fund of Ukraine as a complete system, which should prevent excessive anthropogenic influence on the environment, as well as maintain its proper ecological state.The urgency of creating an interactive atlas of the nature reserve fund is due to the need to access processed and visualized information about the state of nature conservation territories through the creation of information and cartographic systems at different territorial levels for scientific, methodical and information support, spatial territorial data analysis and prospective planning during compilation scientifically based forecasts when forming programs for the sustainable development of the country and its territories. The interactive atlas of the nature reserve fund provides a special map of the destruction of Ukrainian ecosystems due to the military aggression of the Russian Federation.

Комплексно досліджено історію формування зібрання кириличних рукописних книг відділу рукописів Львівської національної наукової бібліотеки Ураїни ім. В.Стефаника, основа якого створена зі збірок і колекцій провідних бібліотек наукових, культурно-освітніх, релігійних установ і товариств Львова, що функціонували у XIX - першій половині XX ст. (до 1939 р.), невелика частина рукописних кириличних пам'яток придбана бібліотекою. Проведено атрибуцію та науковий опис кириличних рукописних книг XVI ст. з фондів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника, висвітлено історію їх створення та побутування. Визначено репертуар і жанрові особливості української книжності XVI ст.

  Скачати повний текст

Обґрунтовано необхідність формування та використання в інтранет-середовищі наукової бібліотеки нової інформаційної складової - фонду плинних мережевих ресурсів. Розроблено підхід до архівування мережевих джерел інформації, сутність якого полягає в кооперативній підготовці його складових спільними зусиллями головних галузевих та регіональних бібліотек і централізованому формуванні інтегрованого довідково-пошукового апарату. Визначено джерельну базу формування фонду "мережевої україніки": наукові та суспільно значущі документи українського сегмента інтернет; зарубіжні наукові ресурси з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в Україні; публікації українською мовою та українців і українських інституцій у світових інформаційних мережах. Запропоновано новий підхід до інформаційної технології опрацювання інтранет-ресурсів наукової бібліотеки, який базується на виокремленні зібрань публікацій, створенні метаданих про ці зібрання на підставі Дублінського ядра метаданих і повнотекстовому індексуванні в зібраннях. Досліджено тенденції розвитку правового підґрунтя архівування мережевих ресурсів, що полягають у переході від заборонної парадигми класичного авторського права до дозвільної системи поширення знань з урахуванням прав інтелектуальних власників. Розглянуто фонд інтранет-середовища Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського, сформований з використанням результатів дисертаційного дослідження.

  Скачати повний текст

Проведено комплексне дослідження історії створення та функціонування заснованої митрополитом Андрієм Шептицьким книгозбірні "Студіону" у Львові. Розглянуто джерела комплектування, особливості опрацювання, зберігання та використання зібрання. Проведено довідково-біографічний матеріал про працівників і читачів. Обгрунтовано її історико-культурний феномен. Відтворено процес ліквідації книгозбірні та переміщення її книжково-рукописних колекцій. Визначено втрати та вказано сучасні місця зберігання її вцілілих частин. Проведено реконструкцію його складу та змісту й охарактеризовано теперішній стан фонду.

  Скачати повний текст

Проведено дослідження історично сформованих та штучно створених ретроспективних фондів Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського як об'єкта опису археографії та джерелознавства. Особливу увагу приділено реконструйованим колекційним книгозбірням приватних, юридичних осіб та ряду колекцій/зібрань, сформованих за предметно-тематичною, хронологічною, культурологічною ознакою. Здійснено їх історико-культурологічну класифікацію за станово-професійною ознакою для приватних колекційних фондів, за тематичною - для ретроспективних зібрань юридичних осіб, наведено бібліотекознавчу класифікацію. Встановлено терміносистему колекційних фондів (визначено зміст понять "колекція", "зібрання", "бібліотека") для проведення державної реєстрації. Запропоновано ідентифікаційні індекси відповідно до класифікацій ретроспективних книжкових колекційних фондів та систему обов'язкових облікових документів (паспортів) як різновиду науково-довідкового апарату на історико-культурні фонди з метою забезпечення збереження колекцій/зібрань, введення їх до наукового обігу та ефективного використання. Науково обгрунтовано методику складання найменшого елемента археографічного опису колекційного фонду - заголовка.

  Скачати повний текст

Досліджено діяльність бібліотек різного підпорядкування, визначено їх роль у культурно-духовних процесах Катеринославщини, розглянуто форми та напрями діяльності, простежено динаміку розвитку статистичних бібліотечних даних. Висвітлено процес формування та розвитку земських бібліотек і народних безкоштовних читалень, міських громадських бібліотек, мережі навчальних бібліотек, що зберігали значні за обсягом і цінні за змістом книжкові та періодичні зібрання за галузевими та мовними ознаками. Відтворено картину становлення та розвитку бібліотек наукових товариств, музейного закладу та нелегальних гуртків. Проаналізовано кількісний і тематичний зміст приватної колекції Г.П. Алексєєва, виявлено джерела комплектування та стан розвитку особових бібліотек катеринославських культурно-освітніх діячів.

  Скачати повний текст