Досліджено внутрішні, регіональні та міжнародні фактори еволюції Косовського конфлікту. Доведено, що сучасні етнонаціональні конфлікти істотно ускладнюються активним поширенням новітніх інформаційно-комунікативних технологій, які об'єктивно сприяють активізації націоналістичних радикальних ідеологій як чинників нестабільності у вимірах національної, регіональної та глобальної безпеки. Показано, що ефективне забезпечення національної, єврорегіональної та міжнародної безпеки неможливе без ліквідації загроз, пов'язаних з неконтрольованим загостренням етнополітичних конфліктів та їх переходом у фазу збройного протиборства, наслідком якої є розпад державності, нищення та дискримінація людей за етнічною ознакою, що підтверджено на прикладі конфліктів на території колишньої Югославії, зокрема, у Косовському краї. Косовський конфлікт проаналізовано у цілісному міжнародному контексті. Досліджено фазу його інтернаціоналізації, яка активізувалася з початку 1998 р. у зв'язку з загостренням ситуації у краї. Висвітлено міжнародне втручання миротворчих сил у березні 1999 р., яке трансформувалося у воєнну операцію НАТО проти керованої на той час С. Мілошевичем Союзної Республіки Югославії із застосуванням "повітряної війни". Дане втручання розцінено як прояв нової тенденції в міжнародних відносинах, за якої гуманітарні стандарти та дотримання прав людини набувають пріоритетного значення у порівнянні з державним суверенітетом. Проаналізовано проголошення у лютому 2008 р. Республікою Косово державної самостійності з усіма бажаними та небажаними наслідками "Косовського прецеденту", досліджено його вплив на систему міжнародних відносин. Показано, що одним з подібних наслідків є свідомі зусилля Російської Федерації (РФ), спрямовані на "розморожування" етнополітичних конфліктів у пострадянському політичному просторі, про що свідчить визнання РФ в односторонньому порядку державної самостійності Південної Осетії й Абхазії.

  Скачати повний текст

Розглянуто концептуальні засади вдосконалення механізмів державного управління у сфері захисту прав жінок в Україні у контексті державної гендерної політики. Досліджено витоки та суть понять "жінка", "дискримінація щодо жінок", "права людини", "права жінок" у контексті традиції публічної влади й управління. Висвітлено стратегічні напрями та завдання щодо вирішення проблеми прихованої дискримінації щодо жінок. Виявлено порушення прав жінок в Україні у сферах політики, праці, репродуктивного здоров'я, сім'ї. Доведено, що позитивний розвиток суспільних процесів в Україні, пов'язаних з захистом прав жінок, має відбутися через введення системи гендерних квот. Запропоновано створення нової державної виконавчої структури - Міністерства з гендерних питань.

  Скачати повний текст

Досліджено історію мешканок Харківського регіону у період першої хвилі фемінізму на теренах Російської імперії (1861 - 1917 рр.). Висвітлено більшість сфер життя та діяльності жіноцтва усіх соціальних груп Слобожанщини, окрім селянок. З'ясовано рівень гендерної дискримінації жінок владою, яка була презентована лише чоловіками-урядовцями. Висвітлено процеси її подолання, динаміку змін з приводу жіночої освіти усіх ступенів, працевлаштування, соціальної мобільності, соціального захисту материнства й дитинства, правового статусу у родині та суспільстві. Показано особливу роль емансипованої харківської громадськості у розв'язанні багатьох аспектів "жіночого питання" у межах губернії та держави.

  Скачати повний текст

У дисертації опрацьовано теоретичні положення і розроблено науково обґрунтовані практичні рекомендації з удосконалення публічної політики щодо подолання стигми та дискримінації ВІЛ-інфікованих/хворих на СНІД в Україні.Встановлено, що стигма та дискримінація досі залишаються поширеними явищами в Україні. Стигма та дискримінація, які пов'язані з ВІЛ/СНІДом, обмежують права ВІЛ-інфікованих та призводять до їх дезадаптації в суспільному житті. Боротьба з проявами стигматизації та дискримінації ВІЛ-інфікованих/хворих на СНІД є несистемною, незлагодженою, розрізненою, науково необґрунтованою та неефективною.Сучасний стан проблеми ВІЛ/СНІДу свідчить про недосконалість публічної політики щодо протидії стигматизації та дискримінації, що пов'язані з ВІЛ/СНІДом. Визначено, що механізми реалізації публічної політикиз подолання стигми та дискримінації ВІЛ-інфікованих/хворих на СНІД – це комплекс прийнятих загальнодержавних рішень, розроблених та ухвалених за участю державних і недержавних інституцій, що реалізуються системними діями органів публічної владишляхом застосуванням комплексного механізму з протидії стигматизації та дискримінації ВІЛ-інфікованих/хворих на СНІД на принципах публічності, прозорості, рівності, відкритості, взаємодії, зворотного зв'язку та суспільного блага з метою збереження здоров'я населення в інтересах як конкретної людини (особистості), так і суспільства загалом.Комплексний механізм реалізації публічної політики щодо подолання стигми та дискримінації ВІЛ-інфікованих/хворих на СНІД– цесукупність взаємопов'язанихсуб'єктів, інструментів та заходів публічної політики, що безпосередньо входять до нормативно-правового, медико-соціального, фінансово-економічного, організаційно-функціонального, інформаційно-комунікативного, освітнього механізмів профілактики і запобігання стигми та дискримінації ВІЛ-інфікованих/хворих на СНІД.Встановлено, що основними механізмами публічної політики України з подолання стигми та дискримінації ВІЛ-інфікованих/хворих на СНІД є такі: нормативно-правовий, медико-соціальний, фінансово-економічний, організаційно-функціональний, інформаційно-комунікативний, освітній. Показано, що неефективні комунікації становлятьодну з основних перешкод на шляху досягнення успіху в боротьбіз проявами стигми та дискримінації ВІЛ-інфікованих. З'ясовано, що частинами сучасних ефективних комунікативних процесів є цифровізація та використання IT-технологій.Визначеноосновні детермінанти виникнення й поширення стигми та дискримінації ВІЛ-інфікованих, які слід враховувати при формуванні та реалізації відповідної публічної політики. Серед детермінант, що сприяють поширенню й посиленню стигми та дискримінації ВІЛ-інфікованих, розрізняють модифіковані(медичні, економічні, кадрово-управлінські, соціальні та правові), на які можливо впливати, та немодифіковані(культурні, етичні та релігійні), які важко змінити. Виявлено значну готовність до стигматизації та дискримінації з боку викладачів і студентів закладів медичної освіти. Високий рівень стигматизації та дискримінації до ВІЛ-інфікованих з боку студентів та викладачів закладів медичної освітивиявляється в готовності відмовити в наданні медичної допомоги ВІЛ-інфікованим/хворим на СНІД.Автором розроблено, апробовано та запропоновано програму курсу “Протидія стигматизації та дискримінації ВІЛ-інфікованих” в навчальних програмах дисциплін “Медсестринство в інфектології, дерматології, терапії, педіатрії”. Розширено навчальні програми дисципліни “Основи правознавства” за тематикою “Нормативно-правове забезпечення у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, стигматизації та дискримінації людей, що живуть з ВІЛ” для закладів медичної освіти I-II рівня акредитації (які впроваджено у Київському медичному коледжі).Науково обґрунтовано та розроблено модель публічної політики щодо подолання стигми та дискримінації ВІЛ-інфікованих/хворих на СНІД в Україні, що включає:суб'єкти формування та реалізації публічної політики в досліджуваній сфері на основі міжсекторального підходу, передбачає реалізацію цієї моделі із застосуванням комплексного механізму. Застосування розробленої моделі забезпечить зниження стигми та дискримінації людей, що живуть з ВІЛ, і сприятиме підвищенню рівня соціальної адаптації останніх.З метою впровадження та реалізації комплексу заходів, організації та координування зусиль усіх зацікавлених акторів запропоновано створити у складі Центру громадського здоров'я МОЗ України підрозділ з моніторингу та протидії стигматизації й дискримінації ВІЛ-інфікованих/хворих на СНІД. Доведено, що необхідно на законодавчому рівні визначити запропоновані автором поняття дискримінації, стигми, стигматизації та вразливих груп населення щодо ВІЛ-інфекції/СНІДУ.Ключові слова: публічна політика, сфера охорони здоров'я, стигма, дискримінація, подолання стигми та дискримінації, ВІЛ-інфікований/хворий на СНІД, людина, що живе з ВІЛ, механізм реалізації публічної політики щодо подолання стигми та дискримінації ВІЛ-інфікованих/хворих на СНІД.^UThe dissertation develops theoretical provisions and develops scientifically-based practical recommendations for improving public policy to overcome stigma and discrimination against HIV/AIDS-infected patients in Ukraine.It is established that stigma and discrimination are still common phenomena in Ukraine. The stigma and discrimination associated with HIV/AIDS infringe on the rights of HIV-positive people and result in their maladaptation in public life. The current state of the HIV/AIDS problem indicates the imperfection of the state policy to combat the stigma and discrimination associated with HIV/AIDS. It has been determined that the mechanisms for implementing public policy to overcome stigma and discrimination against HIV/AIDS-infected patients – this is the set of the national decisions made, developed, and adopted with the participation of the state and non-state institutions, implemented by systematic actions of public authorities through the application of a comprehensive mechanism to counteract stigmatization and discrimination of HIV/AIDS-infected patients based on the principles of publicity, transparency, equality, openness, interaction, feedback and the public good in order to preserve the health of the population in the interests of both a particular person (individual) and society as a whole.In particular, it is established that the main mechanisms of public policy of Ukraine to overcome stigma and discrimination against HIV/AIDS-infected patients are as follows: regulatory, medical and social, financial and economic, organizational and functional, information and communication, and educational mechanisms. It has been demonstrated that ineffective communications are one of the main obstacles to success in combating stigma and discrimination against HIV-positive people. It is found out that digitalization and the use of IT technologies are the parts of the modern effective communication processes. The main determinants of the emergence and spread of stigma and discrimination against HIV-positive people are identified, which should be taken into account when forming and implementing the appropriate public policies. Among the determinants that contribute to the spread and strengthening of stigma and discrimination of HIV-positive people, there are modified ones that can be influenced, and unmodified ones that are difficult to change. A significant willingness to stigmatize and discriminate on the part of teachers and students of the medical educational institutions – future healthcare professionals – was revealed. The high level of stigmatization and discrimination against HIV-positive people by the students and teachers of the medical educational institutions is reflected in the willingness to refuse medical care to HIV/AIDS-infected patients.It has been proven that they need to review and improve the training program on the problem of stigmatization and discrimination of HIV/AIDS-infected patients in medical educational institutions. For this purpose, the author developed, tested, and proposed a program for the medical educational institutions of the I-II accreditation level in the curriculum of the subjects “Nursing in Infectology, Dermatology, Therapy, and Pediatrics “Fundamentals of Law” of the course “Countering Stigmatization and Discrimination of HIV-positive People” and “Regulatory Support in the Field of Combating HIV/AIDS, Stigmatization and Discrimination against People Living with HIV”. It has been demonstrated that an important reason for the high level of stigmatization and discrimination of HIV-positive people by future healthcare professionals and teachers of the medical educational institutions is the imperfection of the national state program in this area, in particular, the lack of the set of measures to prevent and counteract stigmatization and discrimination of HIV/AIDS-infected patients.The model of public policy for overcoming stigma and discrimination of HIV/AIDS-infected patients in Ukraine has been scientifically based and developed, which covers the subjects of the formation and implementation of the public policy in the field under study based on a cross-sectoral approach, taking into account the determinants of the emergence and spread of stigma and discrimination of HIV/AIDS-infected patients, international practice and regulatory legislation. In order to implement the set of measures, organize and coordinate the efforts of all the interested artists, it is proposed to create a unit for monitoring and countering stigmatization and discrimination of HIV/AIDS-infected patients within the Public Health Center of the Ministry of Health of Ukraine. Keywords: public policy, healthcare, stigma, discrimination, overcoming stigma and discrimination, HIV/AIDS-infected patients, the person living with HIV, the mechanism for implementing public policy to overcome stigma and discrimination against HIV/AIDS-infected patients.

Дисертація присвячена розв’язанню науково-прикладної проблеми, що має важливе значення для правової науки та полягає у комплексному теоретикоправовому розумінні дискримінації за віком і формуванні належної правової політики протидії та запобігання віковій дискримінації.На основі авторського методологічного інструментарію запропоновано власний понятійно-категоріальний апарат вікової дискримінації, що трактується як ситуація, в якій особа через свій вік зазнає обмеження у визнанні, реалізації прав, свобод, законних інтересів у будь-якій формі або до неї ставляться менш сприятливо, ніж би ставилися до особи іншого віку в порівняльній ситуації, та визначено основні характеристики вікової дискримінації. Згруповано соціальні умови, що призводять до дискримінації за віком в сучасному глобалізованому суспільстві, в умовах пандемічних загроз та військових конфліктів.Виокремлено загальні та спеціальні принципи правової політики недискримінації за віковою ознакою, котрі формують базис для нормативної діяльності держави, правореалізаційної та правозастосовної практики. Наголошено на потребі введення в понятійно-категоріальний апарат термінопоняття «множинна дискримінація за віком», котру запропоновано тлумачити як дискримінацію особи чи групи осіб у будь-якій її формі та на основі будь-якої комбінації двох або більше підстав, однією з яких є вік, при цьому підстави накладаються одна на одну, підсилюючи негативні наслідки дискримінації.Детерміновано гарантії принципу вікової недискримінації як специфічний комплекс умов, засобів, методів та принципів забезпечення, реалізації, охоронита захисту прав людини і громадянина в контексті недопущення порушення рівності за віковою ознакою та протидії порушення вікової дискримінації.Розкрито групи гарантій протидії віковій дискримінації: політичні; ідеологічні; соціальні; юридичні (нормативні, інституційні). Згруповано інституційні гарантії запобігання та протидії дискримінації за віком у модельні групи; обґрунтовано потребу створення інституту Урядовогоуповноваженого у справах вікової дискримінації в Україні; розроблено основні завдання такого спеціального органу, які запропоновано впровадити у законодавство.^UThe dissertation is devoted to solving a scientific and applied problem of great importance for legal science, which is a comprehensive theoretical and legal understanding of age discrimination and the formation of an appropriate legal policy to combat and prevent age discrimination.Based on the author's methodological tools, the author proposes her own conceptual and categorical apparatus of age discrimination. The social conditions that contribute to age discrimination in today's globalized society, in the context of pandemic threats and military conflicts are grouped.The author distinguishes general and special principles of legal policy of nondiscrimination on the basis of age, which form the basis for the state's regulatory activities, law enforcement and law application practice. The author positions the need to introduce the term "multiple age discrimination" into the conceptual and categorical apparatus. The author determines the guarantees of the principle of age non-discrimination and reveals the groups of guarantees for combating age discrimination: political; ideological; social; legal (regulatory, institutional).The author identifies the features of guarantees of non-discrimination on the basis of age in the modern legal reality and suggests improvements to the regulatory legal and institutional guarantees.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання з’ясувати сутність та особливості правового регулювання недопущення дискримінації у сфері праці за ознакою статі як багатогранного явища правової дійсності.Аргументовано, що правове регулювання недопущення дискримінації за ознакою статі полягає у правовому впорядкуванні трудових та тісно пов’язаних із ними відносин за допомогою юридичних засобів з метою досягнення паритету між представниками різної статі, недопущення проявів гендерно обумовленої дискримінації у реалізації кожною людиною та громадянином своїх трудових прав та можливостей.Встановлено, що характерними правовими ознаками дискримінації у сфері праці є: 1) вона ґрунтується на дискримінаційних ознаках, які характеризують особу або певну групу осіб з погляду етнічного походження, стану здоров’я, приналежності до певної соціальної групи, громадянства тощо; 2) виявляється у вигляді встановлення будь-яких відмінностей, розрізнень, обмежень, винятків або заборон стосовно особи або групи осіб; 3) відмінності, розрізнення, обмеження, винятки або заборони мають необґрунтований, свавільний та упереджений характер, з огляду на що переслідують неправомірну мету, яка не має об’єктивного та розумного обґрунтування; 4) правовий наслідок дискримінаційного поводження зводиться до порушення передбачених Конституцією та законами України трудових прав та свобод або до обмеження у їх визнанні, реалізації чи користуванні усіма членами суспільства на засадах рівності; 5) тягне за собою юридичну відповідальність відповідно до положень чинного законодавства внаслідок вчинення стосовно особи або групи осіб дискримінаційного правопорушення. Визначено, що дискримінація у сфері праці – це ситуація, за якої особа або група осіб, що неправомірно виділена за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов’язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов’язаними з характером роботи або умовами її виконання, зазнає будь-яких позбавлених свого об’єктивного та розумного обґрунтування відмінностей, розрізнень, обмежень, винятків або заборон у визнанні, користуванні або реалізації гарантованих Конституцією і законами України трудових прав та свобод на засадах рівності.Охарактеризовано законодавчо закріплені форми дискримінації, які на практиці простежуються у трудових та тісно пов’язаних із ними відносинах. На підставі системного аналізу доктринальних джерел, законодавчих положень, судової практики, ґрунтовно розкрито сутнісний зміст форм дискримінації, які негативним чином позначаються на сфері праці та акцентовано увагу на необхідності недопущення їх виникнення. Аргументовано, що принцип недопущення дискримінації є однією із ключових міжнародних засад у сфері праці, яка лежить в основі сучасного процесу реформування трудового законодавства та визначено місце означеного принципу в системі принципів трудового права. Наголошено, що зміст принципу недопущення дискримінації у сфері праці полягає у створенні та забезпеченні умов для рівного доступу людини і громадянина до трудових прав і свобод, рівної можливості для їх реалізації шляхом недопущення необґрунтованого відмінного ставлення за однією або декількома дискримінаційними ознаками. Наголошено, що одну із вирішальних ролей у забезпеченні недопущення дискримінації у царині праці відіграють міжнародно-правові стандарти. Обґрунтовано, що міжнародно-правові стандарти забезпечення недопущення дискримінації у царині праці є своєрідним комплексом міжнародно-правових норм, приписів, які знайшли своє закріплення та зовнішнє вираження в міжнародно-правових актах (пактах, конвенціях, деклараціях тощо) в результаті діяльності міжнародних організацій, міжнародних відносин та співробітництва, відповідно до яких формується національне трудове законодавство у напрямку недопущення дискримінації у трудових та тісно пов’язаних із ними відносинах, встановлюється обов’язок держави щодо забезпечення їх практичної реалізації та до досягнення яких повинна прагнути кожна суверенна держава у своїй правовій діяльності.^UThe thesis is a comprehensive and complete scientific research of gender-based discrimination in the sphere of labor as a multifaceted phenomenon of legal reality and legal regulation of preventing gender-based discrimination.It is argued that legal regulation of preventing gender-based discrimination consists in legal regulation of labor relations and those closely related with them by legal means with the aim of achieving parity between representatives of different sexes, preventing manifestations of gender-based discrimination in exercising labor rights and opportunities by every person and citizen.Taking into account the systematic analysis of legislative provisions, practice of the European Court of Human Rights and generalization of the diversity of theoretical and legal approaches to interpreting discrimination in the scientific literature both in the general sense and from the point of view of its manifestation in the sphere of labor, a scientifically based author’s definition of discrimination in the sphere of labor is given and the author’s vision of a number of characteristic legal features inherent in discrimination in the sphere of labor is outlined. It has been established that characteristic legal signs of discrimination in the sphere of labor are the following: 1) it is based on discriminatory features that characterize a person or a certain group of persons from the point of view of their ethnic origin, state of health, belonging to a certain social group, citizenship, etc.; 2) it manifests itself in the form of establishing any differences, distinctions, restrictions, exceptions or prohibitions against a person or a group of persons; 3) differences, distinctions, restrictions, exceptions or prohibitions are unfounded, arbitrary and biased of nature, given that they pursue an illegitimate purpose that does not have an objective and reasonable justification; 4) the legal consequence of discriminatory treatment is reduced to violation of labor rights and freedoms provided for by the Constitution and laws of Ukraine or to restriction of their recognition, implementation or use by all members of society on the basis of equality; 5) it entails legal responsibility in accordance with the provisions of current legislation as a result of committing a discriminatory offense against a person or group of persons. It has been determined that discrimination in the sphere of labor is a situation when a person or a group of persons is wrongfully singled out on the basis of race, skin color, political, religious and other beliefs, sex, gender identity, sexual orientation, ethnic, social and foreign origin, age, state of health, disability, suspicion or presence of HIV/AIDS, family and property status, family responsibilities, place of residence, membership in a trade union or other citizen association, participation in a strike, appeal or intention to appeal to the court or other authorities for protection of their rights or providing support to other employees in protection of their rights, on linguistic or other grounds not related to the nature of the work or conditions of work performance, it is a situation when a person or a group of persons is subjected (devoid of objective and reasonable justification ) to any differences, distinctions, restrictions, exceptions or prohibitions in recognition, use or realization of labor rights and freedoms guaranteed by the Constitution and laws of Ukraine on the basis of equality.Characterized are legally enshrined forms of discrimination which are observed in practice in labor relations and in those closely related with them. On the basis of a systematic analysis of doctrinal sources, legislative provisions, judicial practice, the essential content of forms of discrimination that negatively affect the labor sphere is thoroughly revealed, and attention is focused on the need to prevent their occurrence. It is argued that the principle of preventing discrimination is one of the key international principles in the sphere of labor, which underlies the modern process of reforming labor legislation, and the place of this principle in the system of labor law principles has been determined. It is noted that the principle of preventing discrimination is a fundamental principle of law and has a cross-cutting nature, as it is intertwined with other principles of labor law. The essence of the principle of preventing discrimination in the sphere of labor is to create and ensure conditions for equal access of a person and a citizen to labor rights and freedoms, equal opportunity for their implementation by preventing unjustified differential treatment based on one or several discriminatory grounds.

Дисертаційне дослідження присвячене актуальному завданню наукиміжнародного права – дослідженню природи, правових основ злочину проти людяності та виявленню засобів запобігання та притягнення до відповідальності за вчинення злочинів проти людяності, як життєво важливого компонента міжнародного права у сучасному світі.Наукова робота ставить за мету комплексний теоретико-правовий та історичний аналіз проблем, пов’язаних із становленням нормативно-правових та інституційних засад притягнення до міжнародно-правової відповідальності за вчинення злочинів проти людяності, а також створення ефективного механізму їх попередження.В ході дослідження визначено основні фактори вчинення злочинів проти людяності, а саме політичні фактори (тоталітарні режими, імунітет від переслідування та покарання тощо), соціальні фактори (економічна нерівність, різноманітність суспільств, культурні протиріччя та непорозуміння, соціальна дискримінація за ознаками раси, релігії, гендеру, національності тощо), воєнні дії та конфлікти, технологічні досягнення сучасного світу, що дозволяють здійснювати масштабні, координовані напади на цивільне населення. Важливо, що розуміння цих факторів допомагає при розслідуванні та запобіганні злочинів проти людяності, а також при створенні стратегій для вирішення конфліктів, роботи на попередження вчинення злочинів та підтримки прав людини.Розглянуто лінгвістичні колізії, пов’язані із перекладом на українську мову англомовного відповідника «crimes against humanity». На основі проаналізованих західних джерел визначено що, «crimes against humanity» має перекладатись як «злочини проти людяності», а не як «злочини проти людства», як вважають деякі вітчизняні науковці. Цей термін більшою мірою відображає сутність цих злочинів та їх вплив на людей, підкреслює порушення основних гуманітарних цінностей та прав людини, наголошує на тому, що ці злочини не лише спрямовані проти конкретних осіб, але і проти загальних цінностей, які визнаються міжнародним співтовариством, він має сильний моральний і етичний аспект, який відображає відверту жорстокість і неприйнятність цих дій у будь-якому суспільстві та культурі.У роботі обґрунтовано кваліфікацію операції «Вісла» як злочину проти людяності, на підставі історичного й правового аналізу цих подій і їх наслідків та з урахуванням сучасної практики органів міжнародної кримінальної юстиції та статуту Міжнародного кримінального суду, та доведено її значущість для сучасного українського соціуму зокрема, та міжнародної спільноти загалом. Виокремлено кваліфікуючі ознаки, що надають можливість розглядати цю операцію саме в межах концепту злочинів проти людяності, що сформувався в сучасному міжнародному праві, зокрема її широкомасштабність, спланованість, систематичність, спрямованість на виселення великої кількості населення.^UThe study is devoted to the urgent task of the science of international law - to study the nature and legal basis of crimes against humanity and to identify means of preventing and prosecuting crimes against humanity as a vital component of international law in the modern world.The dissertation aims to provide a comprehensive theoretical, legal, and historical analysis of the problems associated with establishing the legal and institutional framework for bringing to international legal responsibility for crimes against humanity, as well as creating an effective mechanism for their prevention.The study identifies the main factors of crimes against humanity, namely political factors (totalitarian regimes, immunity from prosecution and punishment, etc.), social factors (economic inequality, diversity of societies, cultural contradictions and misunderstandings, social discrimination based on race, religion, gender, nationality, etc.), military actions and conflicts, technological achievements of the modern world that allow for large-scale, coordinated attacks on civilians. It is essential that understanding these factors helps in the investigation and prevention of crimes against humanity, as well as in the creation of strategies for conflict resolution, crime prevention, and human rights support.The author examines linguistic conflicts related to translating the English equivalent of «crimes against humanity» into Ukrainian. Based on the analyzed Western sources, it is determined that «crimes against humanity» should be translated as «злочин проти людяності» and not «злочин проти людства», as some domestic scholars believe. This term reflects to a greater extent the essence of these crimes and their impact on people, emphasizes the violation of fundamental humanitarian values and human rights, and emphasizes that these crimes are not only directed against specific individuals but also against common values recognized by the international community, and has a solid moral and ethical aspect that reflects the outright cruelty and unacceptability of these actions in any society and culture.The paper substantiates the qualification of Operation «Vistula» as a crime against humanity based on the historical and legal analysis of these events and their consequences, taking into account the current practice of international criminal justice bodies and the Statute of the International Criminal Court, and proves its significance for the modern Ukrainian society in particular and the international community in general. The author highlights the qualifying features that make it possible to consider this operation within the concept of crimes against humanity,which has been formed in modern international law, particularly its large-scale, planned, systematic, and eviction of many people.