Розкрито зміст поняття гарантії як виду забезпечення зобов'язань, розглянуто її правову природу та сутнісні ознаки, визначено місце у системі засобів забезпечення зобов'язань. Досліджено процес формування ідеї гарантії від часів римського приватного права до сучасного періоду. Проаналізовано діючу концепцію гарантії. Визначено підстави виникнення та припинення гарантійних правовідносин, а також специфіку юридичної сукупності, що спричиняє виникнення даних відносин. Показано особливості різних видів гарантії, проаналізовано їх співвідношення з суміжними цивільно-правовими інститутами. Сформульовано теоретичні висновки з досліджених питань і розроблено практичні рекомендації щодо удосконалення регулювання інституту гарантії у цивільному законодавстві України.

  Скачати повний текст

Дисертаційне дослідження спрямоване на розкриття адміністративно­правовихзасобів забезпечення законності в діяльності органів місцевого самоврядування (ОМС)та окреслення можливих шляхів оптимізації їх правового регулювання.В роботі дістали подальшого розвитку теоретичні напрацювання щодо змістузаконності в діяльності ОМС та удосконалено наукове розуміння особливостей і видівадміністративно­правових засобів забезпечення законності в діяльності ОМС. Зазмістом законність в діяльності ОМС визначено як субрежим адміністративного права,в результаті чого доведено, що законодавчі положення, якими передбачаєтьсязабезпечення законності в діяльності ОМС в Україні, потребують вдосконалення,оскільки неналежним чином врегульовують усі аспекти такого забезпечення, а вдеяких випадках навіть спрямовані на централізацію публічної влади. Запропоновановнести зміни до чинного Закону № 280: визначити поняття «забезпечення законностів діяльності ОМС»; доповнити розділом «забезпечення законності в діяльності ОМС»(уточнити принципи, сутність, мету, завдання та засади внутрішнього організаційногоконтролю, громадського контролю, адміністративного нагляду і судового контролю зазаконністю діяльності ОМС; окреслити специфіку ЗЗ в діяльності органів і посадовихосіб МС у період дії режимів воєнного та надзвичайного стану). Встановлено, щоадміністративно­правові засоби забезпечення законності в діяльності ОМС за змістомвиступають гарантіями, серед особливостей визначено їх мету та завдання, коло3адресатів, форми вираження. Систему основних видів досліджуваних засобівскладають: (1) контроль: внутрішній, внутрішній організаційний, судовий; 2)адміністративний нагляд: загальний, спеціальний, особливий; 3) субсидіарнадіяльність прокурора; 4) юридична відповідальність посадових осіб МС.^UThe dissertation thesis targets the disclosure of administrative and legal means of ensuring legality in the activities of local self­government bodies (LSGB) and outlining possible ways to optimize their legal regulation. Theoretical provisions about the content of legality in the activities of LSGB are received further development in the thesis. Also, the scientific understanding of the features and types of administrative and legal means ensuring legality in the activities of LSGB is 7improved. The legality of the activities of LSGB is defined as a sub­regime of administrative law by its content, therefore it is proven that corresponding legislative provisions need to be improved because they do regulate not enough all aspects of this ensuring and moreover in some cases are even aimed at the centralization of public power. The amend the current Law 280 is suggested: to define a definition of “ensuring of legality in the activities of LSGB”; tosupplement the Chapter “The ensuring of legality in the activities of LSGB” (to clarify theprinciples, the essence, purpose, tasks, and fundamentals of internal organizational control, public control, administrative supervision, the control by the court on legality in activities of LSGB; defining specific of ensuring of legality these activities during the period of military regimes and emergency regimes in the country). It has been established that administrative and legal means of ensuring legality in the activities of LSGB by their content are the guarantees which have features in their purpose and tasks, subjects of addressing, and forms of expression. The system of the main types of researched means is composed: 1) control: internal, internal organizational, judicial by the court; 2) administrative supervision: general, special, specific; 3) subsidiary activities of the prosecutor; 4) legal liability of officials of the local self­government.

Досліджено правові засоби забезпечення виконання господарських кредитно-банківських зобов'язань. До наукового обігу введено нові узагальнюючі терміни - "господарські правовідносини у сфері банківського кредитування" та "господарське правопорушення, вчинене у сфері банківського кредитування", обгрунтовано доцільність їх використання. Запропоновано визначення понять "застава" та "державна гарантія". Систематизовано види забезпечення виконання господарських кредитно-банківських зобов'язань і правопорушень у сфері банківського кредитування, а також детермінанти господарського кредитно-банківського правопорушення. Обгрунтовано необхідність подальшого формування нормативно-правової бази щодо регулювання бюро кредитних історій. Визначено порядок застосування застави та державної гарантії. Розроблено пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства України в частині регулювання відносин з забезпечення виконання господарських кредитно-банківських зобов'язань.

  Скачати повний текст

Виявлено, що понятійно-категоріальний апарат Г. Назіанзина за формою мав системний зв'язок із напрацьованою базою філософії античності, але з новим змістовним навантаженням у контексті вчення про людину апостола Павла та ряду інших християнських богословів. Встановлено місце антропологічних ідей, поглядів на богоподібність людини в творах ранньовізантійського філософа у загальному історико-філософському контексті. Доведено, що цілокупність (ціло-мудрість) людини, її виважений душевно-вольовий стан, і "просвітлений дух" мислиться Богословом як гарантія таємного спогляданням Бога на противагу зовнішнім, натуралістично-споглядальним, досвідно-логічним пошукам Істини як процесу, який іманентно містить в собі ряд неминучих похибок, помилок (гріха, зла). Реконструйовано особливості осмислення людського єства Г. Богословом, вказані ним шляхи до возз'єднання із первозданним Образом і Подобою (обожненням) на підставі базового синтезу мислительної тріади: віра - ум (розум) - розумна віра. Проаналізовано на прикладі Г. Назіанзина головну роль ортодоксального богословсько-містичного релігійного досвіду у становленні християнської антропології (богослов'я) на противагу релігійно-міфічним, еклектичним побудовам неоплатонізму. Доведено, що саме відношення до феномену магізму було одним із спонукальних чинників для Г. Богослова у пошуках та розумінні християнської духовності під час формування, ортодоксального вчення та ново-нікейських догматів.

  Скачати повний текст

Робота присвячена дослідженню фіксування судового провадження як кримінальної процесуальної гарантії, що має забезпечити дотримання прав і законних інтересів учасників кримінального провадження в перебігу стадії судового провадження.У роботі узагальнено та методом наукової дедукції виведено поняття фіксування судового провадження, яке може бути використано для потреб сучасного кримінального судочинства.Досліджено функціональне призначення фіксування судового провадження, визначена його генеральна та спеціальні функції.На підставі проведеного аналізу констатовано наявність двох самостійних видів фіксування судового провадження – «офіційного» та «неофіційного», визначена їхня роль у забезпеченні дотримання прав та законних інтересів кожної особи в перебігу судового провадження.Шляхом аналізу складових елементів кримінальних процесуальних правовідносин щодо фіксування судового провадження, вироблено власний науковий підхід до визначення його змісту, відзначено специфічні ознаки кожного елементу складу кримінальних процесуальних відносин щодо фіксування судового провадження.Науковий і практичний інтерес також становлять форми фіксування судового провадження, ґрунтовний аналіз яких проведено в роботі. У роботі обґрунтована доцільність запровадження в кримінальний процес України нової форми «офіційного» фіксування судового провадження, а саме стенографування.Авторкою вперше сформульовані правила фіксування судового провадження, за умови дотримання яких можуть бути реалізовані функції фіксування судового провадження.У роботі містяться висновки, отримані в результаті дослідження співвідношення фіксування судового провадження з такими основоположними гарантіями, як публічність судового розгляду, право на справедливий судовий розгляд та справедливий суд, розумність строків судового провадження, незалежність та неупередженість суду.Аргументовано точку зору, що фіксування судового провадження виступає необхідною умовою забезпечення належної правової процедури всього судового провадження, оскільки надає можливість об’єктивно встановити дотримання процесуального алгоритму інших процедур, які відбуваються під час його здійснення.Звернуто увагу на те, що у співвідношенні з гласністю судового провадження роль фіксування судового провадження залежить від його виду – «офіційного» чи «неофіційного».Якщо «неофіційне фіксування» може виступати правовим механізмом, закріпленим на законодавчому рівні, за допомогою якого, зокрема, може бути забезпечена гласність конкретного судового провадження, то роль «офіційного фіксування» не може бути обмежена лише визначенням його як складового елементу гласності.«Офіційне фіксування» судового провадження є гарантією дотримання законності у конкретному кримінальному провадженні, дотримання та забезпечення прав та законних інтересів його учасників, гарантування інших засад кримінального провадження, зокрема, забезпечення обвинуваченому права на захист, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їхньої переконливості, безпосередності дослідження показань, речей і документів тощо. Для «неофіційного» фіксування властивою є функція громадського контролю, яка забезпечує відкритість судового провадження як для осіб, які не є учасниками конкретного судового провадження, так і для суспільства в цілому. «Неофіційне» фіксування судового провадження, хоча і не є самостійною засадою кримінального провадження, однак закріплення цього права законодавчо є відображенням таких загальних засад кримінального провадження, як гласність та відкритість (у контексті національного кримінального процесуального законодавства) та публічності (в контексті прецендентної практики Європейського суду з прав людини).Окрему увагу приділено питанням фіксування судового провадження під час визначення складу суду в конкретному кримінальному провадженні. Така увага обумовлена позицією автора щодо того, що повне фіксування судового провадження починається з моменту реєстрації справи чи матеріалу в канцелярії суду і закінчується оголошенням повного тексту судового рішення останньої інстанції, уповноваженої на його перегляд, і безпосередньо впливає на дотримання вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо того, щоб справа була розглянута «судом, встановленим законом».Проаналізовано процесуальні правові норми, що регламентують процедуру судового розгляду кримінальних поступків, зроблено висновок про те, що в цьому випадку учасники судового провадження фактично позбавлені права на відвід (самовідвід), що може спричинити порушення вимоги національного закону про «належний склад суду».Окрема увага приділена дослідженню процесуального статусу секретаря судового засідання в частині його обов’язків щодо фіксування судового провадження.^UThe work is devoted to the investigation of the fixation of court proceedings as a criminal procedural guarantee, which should ensure the observance of the rights and legitimate interests of the participants in criminal proceedings during the stage of court proceedings.The work summarizes and derives the concept of recording court proceedings using the method of scientific deduction, which can be used for the needs of modern criminal justice.The functional purpose of recording court proceedings has been studied, its general and special functions have been determined.On the basis of the conducted analysis, it was established that there are two independent types of recording of court proceedings - "official" and "unofficial", and their role in ensuring compliance with the rights and legitimate interests of each person during the course of court proceedings is determined.Through the analysis of the constituent elements of criminal procedural legal relations regarding the recording of court proceedings, an own scientific approach to determining its content has been developed, the specific features of each element of the composition of criminal procedural relations regarding the recording of court proceedings have been noted.Forms of recording court proceedings are also of scientific and practical interest, a thorough analysis of which is carried out in the work.The paper substantiates the expediency of introducing a new form of "official" recording of court proceedings into the criminal process of Ukraine, namely stenography.The author formulated for the first time the rules for recording court proceedings, subject to compliance with which the functions of recording court proceedings can be implemented.The work contains the conclusions obtained as a result of the study of the relationship between the recording of court proceedings and such fundamental guarantees as the publicity of the court proceedings, the right to a fair trial and a fair trial, the reasonableness of the terms of the court proceedings, independence and impartiality of the court.The point of view is argued that the recording of court proceedings is a necessary condition for ensuring the proper legal procedure of the entire court proceedings, as it provides an opportunity to objectively establish compliance with the procedural algorithm of other procedures that take place during its implementation.Attention is drawn to the fact that in relation to the publicity of court proceedings, the role of recording court proceedings depends on its type - "official" or "unofficial".If "unofficial recording" can act as a legal mechanism fixed at the legislative level, with the help of which, in particular, the publicity of a specific court proceeding can be ensured, then the role of "official recording" cannot be limited only by defining it as a constituent element of publicity."Official recording" of court proceedings is a guarantee of compliance with legality in a specific criminal proceeding, observance and protection of the rights and legitimate interests of its participants, guarantee of other principles of criminal proceedings, in particular, provision of the accused's right to defense, competition of parties and freedom in presenting their evidence to the court and in proving before the court their persuasiveness, immediacy of the study of testimony, things and documents, etc.The "unofficial" recording is characterized by the function of public control, which ensures the openness of court proceedings both for persons who are not participants in a particular court proceeding and for society as a whole. "Unofficial" recording of court proceedings, although it is not an independent basis of criminal proceedings, but the establishment of this right by law is a reflection of such general principles of criminal proceedings as publicity and openness (in the context of national criminal procedural legislation) and publicity (in the context of precedent practice of the European Court on human rights).Particular attention is paid to the issue of recording court proceedings when determining the composition of the court in a specific criminal proceeding. Such attention is due to the author's position that the full recording of court proceedings begins from the moment of registration of the case or material in the court office and ends with the announcement of the full text of the court decision of the last instance authorized to review it, and directly affects compliance with the requirements of the Convention on the Protection of Human Rights and fundamental freedoms to have the case heard by a "court established by law".The procedural legal norms regulating the procedure for the judicial review of criminal offenses were analyzed, it was concluded that in this case the participants in the court proceedings are actually deprived of the right to challenge (self-recusal), which can cause violations of

Розглянуто адміністративно-правовий статус громадянина, адміністративну правосуб'єктність, гарантії адміністративно-правового становища громадян. Висвітлено комплекс теоретичних та практичних питань щодо реалізації громадянами прав, свобод та обов'язків, опосередкованих нормами адміністративного права, їх забезпечення та гарантування. Досліджено проблеми взаємовідносин органів виконавчої влади (їх посадових осіб) з громадянами. Визначено та проаналізовано роль органів виконавчої влади у формуванні та реалізації правового статусу особи. Розглянуто зміст прав, свобод та обов'язків громадян у сфері державного управління згідно чинного законодавства, шляхи вдосконалення правових норм, що їх містять. Значну увагу приділено особливостям правового статусу громадянина з метою застосування заходів адміністративного примусу і, зокрема, адміністративної відповідальності, гарантіям забезпечення адміністративно-правового статусу, наданню громадянам правової допомоги, посиленню відповідальності органів виконавчої влади та їх посадових осіб за порушення прав громадян, запровадженню інститута адміністративної юстиції. Досліджено особливості адміністративно-правового становища іноземців та осіб без громадянства в Україні, проблеми міграції, видворення іноземців-правопорушників за межі країни тощо. Сформульовано наукові висновки пропозиції, з метою вдосконалення діяльності органів державного управління у сфері забезпечення прав і свобод громадян.

  Скачати повний текст

Дисертаційна робота присвячена встановленню правової природи податкових консультацій як одного з елементів механізму податкового адміністрування. Зазначено про інституційну оформленість податкового консультування. Податкове консультування визначається як самостійний інститут податкового права. Це обумовлюється достатнім нормативно-регламентаційним потенціалом податкового консультування задля того, щоб бути виокремленим у самостійний податково-правовий інститут. Визначено систему принципів податкового консультування, до якої входять: 1) загальні прямо закріплені принципи податкового законодавства (принцип рівності усіх платників податків перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації та принцип-презумпція правомірності рішень платника податків); 2) спеціальні непрямо закріплені принципи надання податкових консультацій (принцип забезпечення практичної необхідності консультування; принцип індивідуальної орієнтованості; принцип забезпечення гарантій для платника податків; принцип примату узагальнюючої податкової консультації; принцип забезпечення судового контролю).Констатовано, що податкові консультації виконують наступні функції: а) інформаційну; б) гарантійну. Інформаційна функція має своїм призначенням, у першу чергу, сприяти платнику податків у розумінні ним належних йому прав та обов'язків. Крім цього немаловажливим є привнесення правової визначеності, що також забезпечується реалізацією інформаційної функції. Що стосується гарантійної функції податкових 2 консультацій, то вона на сьогоднішній день перебуває у стані відносної «стагнації». Даний підхід зумовлений тим, що гарантійна функція має усічений характер, адже не забезпечує у повній мірі довіру до правотлумачних позицій контролюючого органу як гаранту майнових інтересів правозобов'язаного учасника податкових відносин та не здатна цілковито убезпечити платника податків від донарахування податкових зобов'язань у майбутньому. Більше того, гарантійна функція, у її сьогоднішньому формулюванні, не забезпечує звільнення платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності, обмежившись гарантіями в аспекті фінансової відповідальності. Такого роду непослідовність нормотворця тільки сприяє зменшенню довіри платників податків до публічно-владних інституцій. Визначено уніфіковану структуру податкової консультації (властива як індивідуальним, так і узагальнюючим податковим консультаціям), яка складається з наступних інтегративних складників: 1) постановка проблеми – це перший структурний елемент податкової консультації, який вказує на фактичний склад проблематики, яка буде розглядатися у самій консультації (описова частина); 2) наведення нормативного масиву – це частина консультативного акта, в якому владним суб'єктом наводяться нормативні приписи, які у подальшому підлягатимуть послідовному аналізу (цитатна частина); 3) обґрунтування застосування норм законодавства – це частина, в якій проводиться послідовний аналіз таких нормативних приписів та наводяться роз'яснення їх змісту та порядку застосування (мотивувальна частина); 4) висновок з питань практичного використання аналізованих норм – це заключна частина податкової консультації, в якій відбувається підсумування результатів аналітичної діяльності (резолютивна частина). Зазначена вище уніфікована структура податкової консультації повинна розглядатися як еталон формування податково-консультативного акту.^UThe thesis is devoted to the establishment of the legal nature of tax consultations as one of the elements of the mechanism of tax administration. It is noted about the institutional form of tax consultation. Tax consulting is defined as an independent institution of tax law. This is due to the sufficient regulatory capacity of the tax consultation in order to be separated into an independent tax and legal institution. The system of principles of tax consultation has been determined, which includes: 1) general principles of tax legislation are directly enshrined (the principle of equality of all taxpayers before the law, the prevention of any manifestations of tax discrimination and the principle of presumption of the legitimacy of the taxpayer's decisions) 2) special principles of providing tax consultation are indirectly fixed (the principle of ensuring the practical necessity of consulting, the principle of individual orientation, the principle of providing guarantees for the taxpayer, the principle of the primacy of generalizing tax consultation); the principle of ensuring judicial control). It was stated that tax consultations perform the following functions: a) informational; b) warranty. The information function has its purpose, first of all, to assist the taxpayer in understanding their rights and obligations. In addition, it is important to introduce legal certainty, which is also ensured by the implementation of the information function. As for the guarantee function of tax consultation, it is currently in a state of relative "stagnation". This approach is due to the fact that the guarantee function has a truncated character, because it does not fully ensure confidence in the legal positions of the controlling body as a guarantor of the property interests of a legally bound participant in tax relations and is not able to completely secure the taxpayer from additional tax liabilities in the future. Moreover, the guarantee function, in its current formulation, does not provide the exemption of the Tax Cover from administrative or criminal liability, being limited to guarantees in the aspect of financial liability. This kind of inconsistency of rule-makers only contributes to a decrease in the trust of taxpayers in public institutions.

Проаналізовано актуальні теоретичні та практичні проблеми, пов'язані з функціонуванням у кримінально-процесуальному праві України інституту понятих. Визначено його сутність, функціональне призначення, а також взаємозв'язок з іншими процесуальними інститутами та гарантіями у контексті спрямованості на досягнення завдань кримінального судочинства. Досліджено історію виникнення та розвитку інституту понятих на території сучасної України з давніх часів до сучасного періоду, висвітлено його еволюцію у національному кримінальному судочинстві. Проаналізовано зміст норм чинного КПК України, які регламентують процесуальний статус понятого, сформульовано визначення терміна "понятий". Зроблено висновок, що інститут понятих не здатний ефективно виконувати покладені на нього функції та створює додаткові труднощі у реалізації завдань кримінального судочинства. Доведено, що подальше функціонування кримінально-процесуального інституту понятих є недоцільним й обгрунтовано необхідність внесення відповідних змін до КПК України.

  Скачати повний текст

У ході наукового дослідження проаналізовано правове регулювання оплати праці в окремі періоди розвитку української держави. Визначено поняття оплати праці та заробітної плати, роглянуто основні ознаки заробітної плати, особливості її структури, функцій та принципів. Обгрунтовано пропозиції щодо законодавчого визначення державного та договірного регулювання оплати праці. Особливу увагу приділено основним державним нормативам і мінімальним гарантіям в оплаті праці. Проаналізовано проблеми колективно-договірного регулювання оплати праці, а також судову практику щодо порушень законодавства у сфері оплати праці. Внесено пропозиції щодо вдосконалення законодавсства про регулювання заробітної плати.

  Скачати повний текст

Визначено, що імунітетом у кримінальному судочинстві є сукупніть виняткових правових норм, частина яких належить до міжнародного публічного та національного конституційного права, законодавства про судоустрій, а також до кримінально-процесуального права. Обгрунтовано необхідність узагальнення правових норм про імунітет, що містяться у різних нормативно-правових актах, виходячи з найголовнішого значення норм Конституції України та потреби гармонізації норм національного законодавства з міжнародно-правовими договорами. Розвинуто положення, що імунітет певних посадових осіб у сфері кримінального процесу визначається Конституцією України, яка є законом прямої дії. Зазначено, що недоторканість Президента України, народних депутатів України, суддів покликана забезпечити правомірність притягнення їх до кримінальної відповідальності та застосування заходів кримінально-процесуального примусу. Внесено пропозиції щодо подальшого розвитку законодавства про імунітет Президента України, доведено необхідність вилучення з числа гарантій недоторканості народних депутатів України надання згоди Верховною Радою України на притягнення до кримінальної відповідальності, усунення інших існуючих обмежень стосовно проведення слідчих дій відносно цих осіб, обгрунтовано потребу в обмеженні імунітету лише гарантіями за умов застосування заходів процесуального примусу. Сформульовано пропозиції щодо необхідності розглядати імунітет свідків у контексті конституційного права особи давати (чи відмовити давати) показання стосовно власної поведінки виключно з власної волі. Наведено аргументи стосовно подальшого вдосконалення кримінально-процесуальних норм, згідно з якими забезпечується реалізація конституційного права особи відмовитись давати будь-які показання щодо своїх близьких родичів та членів сім'ї. На підставі аналізу законодавства доведено, що вирішення питань захисту таємниці довірених відомостей, які складають таємницю особистого життя громадянина, потребує чіткого та однозначного нормативного закріплення в КПК України кола суб'єктів, на яких поширюється обов'язок зберігати такі відомості, а також визначено правову природу таких відомостей.

  Скачати повний текст

У першому розділі «Теоретичні основи захисту корпоративних прав» вироблено авторське поняття та з'ясовано правову природу суб'єктивних корпоративних прав як об'єкту захисту, виокремлено підстави та спеціальні принципи захисту корпоративних прав. Встановлено, що загальними підставами захисту корпоративних прав та інтересів є їх порушення, невизнання чи оспорювання. Натомість спеціальними підставами захисту корпоративних прав учасників господарських товариств можуть бути: зловживання своїм правом мажоритарними акціонерами; недружнє (насильницьке) поглинання; не повідомлення акціонера про проведення загальних зборів товариства; прийняття наглядовою радою та правлінням неправомірних рішень; порушення прав на виплату дивідендів, на інформацію; дії (бездіяльність) правління, які викликали банкрутство товариства; ухвалення рішення про додаткову емісію акцій, що робить ще більш незначною кількість голосів акціонерів тощо. Окрему увагу в межах цього розділу акцентовано на особливостях реалізації цивільно-правових принципів у процесі захисту суб'єктивних корпоративних прав, що відображається у поєднанні теоретичних витоків та природи цивільно-правових принципів, з однієї сторони, та визначення особливостей їх реалізації у процесі правозастосування, з іншої. У другому розділі «Цивільно-правові способи захисту корпоративних прав» під способами захисту суб'єктивних корпоративних прав учасників господарських товариств розуміються встановлені законодавством, локальними актами або договором правові прийоми, спрямовані на попередження, припинення порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного корпоративного права та відшкодування завданих цим збитків. Встановлено, що універсальні способи захисту є базисом для напрацювання спеціальних способів, спрямованих на захист корпоративних прав учасників господарських товариств. Найбільш поширеними способами неправомірного припинення корпоративних прав є: 1) вчинення фіктивних чи удаваних правочинів; 2) незаконні маніпуляції з реєстрами (запис в реєстр про нового власника вноситься за підробленими передавальними розпорядженнями, неправосудними чи фальсифікованими судовими рішеннями); 3) звернення стягнення за неіснуючими борговими зобов'язаннями (наприклад, фальсифікація грошових зобов'язань акціонера); 4) змішані (поєднують в собі кілька з перерахованих вище способів). У випадку неправомірного припинення корпоративних прав учасник господарського товариства вправі скористатися такими способами захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення права, визнання права на цінні папери, відшкодування збитків, зобов'язання вчинити дії тощо.У третьому розділі «Неюрисдикційні форми захисту корпоративних прав» акцентовано увагу на превалюючій ролі альтернативних способів вирішення корпоративних спорів у порівнянні із традиційними, зважаючи на суттєву економію часу і коштів, витрачених на вирішення конфлікту, а також на можливість пошуку такого рішення, яке для конфліктуючих сторін буде справедливим і прийнятним. Зроблено висновок щодо превалюючої неарбітрабельності внутрішніх корпоративних спорів, а звідси – щодо неможливості застосування юрисдикційних альтернативних способів захисту для захисту корпоративних прав за винятком випадків, визначених законом. Встановлено, що медіація є різновидом добровільних примирних процедур внутрішнього корпоративного характеру, спрямованою на примирення сторін конфлікту та упорядкування відносин між ними, із обов'язковим залученням нейтральної третьої сторони, основним завданням якої є сприяння врегулюванню конфлікту. В роботі встановлено дієвість консиліації як окремої примирної процедури внутрішнього корпоративного характеру, організаційно та процесуально схожої до медіації, спрямованої на взаємовигідне та компромісне вирішення спору між учасниками господарського товариства та/або самим товариством, із обов'язковим залученням нейтральної третьої сторони (консиліатора), яка здійснює консультування сторін спору та за потреби пропонує сторонам власні варіанти його вирішення. Доведено, що правовою основою здійснення самозахисту корпоративних прав є законодавчо закріплена низка положень, присвячених діяльності товариств, які за своєю природою можна вважати своєрідними гарантіями прав їх учасників, а також можливостями учасників у випадку реального виникнення порушень їх прав чи загрози такого виникнення припинити їх шляхом самостійного реагування або звернення до органів управління господарського товариства. Визначено переваги процедури sell-out як способу самозахисту прав міноритаріїв. Встановлено, що міноритарні акціонери, які не були залучені до управління корпорацією та фактично були позбавлені можливості реалізовувати належні їм корпоративні права, завдяки процедурі sell-out мають змогу уникнути витрат, у тому числі й на взяття участі в загальних зборах АТ, а також отримати справедливу ринкову ціну за власні акції.^UIn the first section «Theoretical foundations of corporate rights protection» the author's concept is developed and the legal nature of subjective corporate rights as an object of protection is clarified, the grounds and special principles of corporate rights protection are highlighted. It is established that the general grounds for the protection of corporate rights and interests are their violation, non-recognition or contestation. Instead, special grounds for protecting the corporate rights of members of companies may be: abuse of their rights by majority shareholders; unfriendly (forced) takeover; non-notification of the shareholder about the general meeting of the company; adoption of illegal decisions by the supervisory board and the board; violation of the right to dividends, information; actions (inaction) of the board that caused the bankruptcy of the company; decision-making on additional issue of shares, which makes the number of shareholders' votes even smaller, etc. The peculiarity of the implementation of civil legal principles in the process of protection of subjective corporate rights is the combination of theoretical origins and nature of civil legal principles, on the one hand, and determining the features of their implementation in legal enforcement, on the other.In the second section «Civil legal methods of protection of corporate rights» methods of protection of subjective corporate rights of members of companies are understood as established by law, local acts or contract legal measures aimed at preventing, stopping violations, non-recognition or contestation of subjective corporate right and compensation for damages. The most common ways of illegal termination of corporate rights are: 1) committing fictitious or fictitious transactions; 2) illegal manipulation of the registers (entry in the register of the new owner is made on forged transfer orders, unjust or falsified court decisions); 3) recovery of non-existent debt obligations (for example, falsification of shareholder's monetary obligations); 4) mixed (combining several of the above methods). In case of illegal termination of corporate rights, the participant of the company has the right to use such means of protection as restoration of the situation that existed before the violation, recognition of the right to securities, compensation for damages, obligation to act, etc.The third section «Non-jurisdictional forms of corporate rights protection» focuses on the predominant role of alternative ways of resolving corporate disputes compared to traditional ones, given the significant savings in time and money spent on resolving the conflict, as well as the possibility of finding a solution for conflicting parties which will be fair and acceptable. Mediation has been found to be a type of voluntary conciliation procedure of an internal corporate nature, aimed at reconciling the parties to the conflict and regulating relations between them, with the obligatory involvement of a neutral third party, whose main task is to facilitate the settlement of the conflict. At the same time, the sphere of interpersonal relations, which is not regulated by the law, plays a priority role in resolving corporate disputes. Accordingly, the main and primary purpose of mediation is the peaceful settlement of the conflict and the preservation of business relations between the partners, and not the protection of violated rights, which is the specificity of mediation as an alternative to litigation. The paper separately establishes the effectiveness of conciliation as a conciliatory procedure of internal corporate nature, organizationally and procedurally similar to mediation, aimed at mutually beneficial and compromise settlement of the dispute between the participants of the company and / or the company itself, with the mandatory involvement of a neutral third party (consultant) who advises the parties to the dispute and, if necessary, offers the parties their own options for resolving it. It is proved that the legal basis for self-protection of corporate rights is a number of provisions on the activities of companies, which by their nature can be considered as a kind of guarantee of the rights of their members, as well as the ability of participants in case of real violations of their rights or the threat of such occurrence to terminate them by self-response or appeal to the governing bodies of the company. The advantages of the sell-out procedure as a way of self-protection of minority rights are determined. It has been established that minority shareholders who were not involved in the management of the corporation and were in fact deprived of the opportunity to exercise their corporate rights, thanks to the sell-out procedure can avoid costs, including participation in the general meeting of the company and obtain fair market price for own shares.

Введено наукове поняття кримінально-процесуальних гарантій учасників міжнародних збройних конфліктів і визначено його ознаки. На підставі аналізу норм міжнародного права та міжнародно-правової доктрини проведено класифікацію кримінально-процесуальних гарантій учасників міжнародних збройних конфліктів. Визначено особливості нормативного змісту кожної з кримінально-процесуальних гарантій. Акцентовано увагу на гарантіях права на захист. Досліджено кримінально-процесуальні гарантії учасників міжнародних збройних конфліктів за національним законодавством України.

  Скачати повний текст

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове розв’язання наукового завдання, яке полягає у тому, щоб з’ясувати особливості правового регулювання реалізації права на працю суддями, та спираючись на позитивний вітчизняний та зарубіжний досвід розробити низку пропозицій та рекомендацій, спрямованих на вдосконалення норм загального та спеціального трудового законодавства у відповідній сфері.Здійснено історико-правовий аналіз становлення та розвитку системи правового регулювання праці працівників суду взагалі та суддів, зокрема. Акцентовано увагу на тому, що найбільш активний розвиток законодавства про працю суддів розпочався після набуття Україною статусу незалежної держави. Саме в цей час приймається велика кількість законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, норми яких спрямовані на регулювання суспільних відносин у відповідній сфері. Наголошено, що судді є суб’єктами трудового права, як і будь-які інші особи, які здійснюють трудову діяльність на підприємствах установах та організаціях. Зазначене обумовлено декількома чинниками: по-перше, судді, нарівні з іншими категоріями працівників наділені гарантіями реалізації права на працю, які передбачені Конституцією України, а також КЗпП України; по-друге, щоб стати суддею, особа повинна володіти трудовою правосуб’єктністю.З’ясовано, що право на працю суддів – це невід’ємне гарантоване Конституцією України, а також положеннями загального та спеціального трудового законодавства, суб’єктивне право громадянина реалізувати свій трудовий потенціал у сфері справляння правосуддя. Однак при цьому повинна володіти спеціальною трудовою правосуб’єктністю, яка визначена у спеціальному законодавстві, яке регулює працю суддів.Акцентовано увагу на тому, що особливості реалізації суддею права на працю пов’язані із регулюванням робочого часу, нормуванням праці та часу відпочинку цієї категорії суб’єктів трудового права, а також наявністю додаткових гарантій реалізації цього права в цілому, котрі не доступні працівникам інших державних та недержавних секторів. Доведено, що в системі правового регулювання реалізації права на працю суддів ключове місце належить нормам трудової галузі права, адже саме за їх допомогою: по-перше, регулюються окремі аспекти трудової правосуб’єктності суддів; по-друге, визначаються базові засади здійснення трудової діяльності, як-то: робочий час, час відпочинку, а також основи соціального забезпечення досліджуваних суб’єктів трудового права. Відмічено, що поряд із нормами загального трудового законодавства, важливе місце належить нормам законодавства спеціального, яке регулює безпосередньо процес справляння правосуддя суддями.Аргументовано, що наявність законодавчо встановлених вимог до кандидатів на посаду судді має важливе значення, адже: по-перше, формує той об’єктивний «поріг» без досягнення якого особа не може взагалі претендувати на посаду судді; по-друге, заздалегідь інформує кандидатів про необхідність виконання певних вимог з метою можливості приймати участь у процедурі відбору на посаду судді; по-третє, певним чином виключає дискримінаційну складову, адже наявність регламентованих законом умов протидіє свавіллю у процесі відбору кандидатів на посаду судді та висування до них необ’єктивних чи незаконних вимог. Виокремлено низку особливостей процесу відбору та призначення на посаду судді, які не притаманні механізму призначення на роботу більшості інших категорій працівників, зокрема: загальна розгалуженість процесу відбору та призначення кандидатів на посаду судді, який включає в себе три великі етапи протягом яких перевіряється відповідність особи майбутній посаді та існування в неї необхідних для цього вмінь та знань; процес відбору та призначення судді – це діяльність цілої групи суб’єктів державної влади та суддівського самоврядування, кожен з яких має власний спектр завдань та повноважень у вказаному процесі; наявність законодавчо окреслених вимог до кандидатів на посаду судді, а також процедури їх перевірки; встановленому законодавством України механізмі первинного професійного навчання (спеціальної підготовки) кандидатів на посаду судді та перевірки отриманих ними в ході навчання знань та навичок; тощо.Констатовано, що робочий час суддів доречно тлумачити у двох аспектах: широкому та вузькому. Відповідно до широкого – це нормативно-визначний період протягом якого суддя зобов’язаний виконувати покладені на нього законодавством повноваження із справляння правосуддя з метою забезпечення реалізації права кожної людини на справедливий та об’єктивний суд, а також отримання встановленої суддівської (грошової) винагороди. У вузькому розумінні робочий час суддів – це фізична величина, яка характеризує часовий проміжок протягом якого суддя здійснює покладені на нього законодавством завдання та функції.^UThe dissertation provides a theoretical generalization and a novel solution to the scientific task, which is to clarify the features of the legal regulation of the implementation of the right to work by judges, and based on the positive domestic and foreign experience, develop a series of proposals and recommendations aimed at improving the norms of general and special labor legislation in the relevant field.A historical and legal analysis of the formation and development of the system of legal regulation of the work of court employees in general and judges in particular has been conducted. Attention is focused on the fact that the most active development of legislation on the work of judges began after Ukraine acquired the status of an independent state. It is during this period that a large number of legislative and subordinate normative legal acts are adopted, the provisions of which are aimed at regulating social relations in the relevant sphere.It is emphasized that judges are subjects of labor law, just like any other individuals engaged in work in enterprises, institutions, and organizations. This is determined by several factors: firstly, judges, like other categories of workers, are endowed with guarantees for the implementation of the right to work, which are provided by the Constitution of Ukraine, as well as the Labor Code of Ukraine; secondly, in order to become a judge, a person must possess labor legal capacity.It is established that the right to work of judges is an inseparable right guaranteed by the Constitution of Ukraine, as well as the provisions of general and special labor legislation, and it is the subjective right of a citizen to realize their labor potential in the field of administering justice. However, in doing so, they must possess special labor legal capacity, which is determined by the special legislation regulating the work of judges.Emphasis is placed on the fact that the peculiarities of the implementation of the right to work by judges are associated with regulating working hours, labor standards, and rest time for this category of subjects of labor law, as well as the presence of additional guarantees for the exercise of this right as a whole, which are not available to employees in other state and non-state sectors.It is proven that in the system of legal regulation of the implementation of the right to work by judges, a key place belongs to the norms of labor law because it is through these norms that: firstly, certain aspects of the labor legal capacity of judges are regulated; secondly, the basic principles of carrying out work activities are determined, namely working time, rest time, and the basis of social security for the researched subjects of labor law. It is noted that alongside the norms of general labor legislation, significant importance is given to the norms of special legislation that directly regulate the process of administering justice by judges.It is argued that the existence of legislatively established requirements for candidates for judicial positions is of great importance because: firstly, it establishes an objective "threshold" which a person must meet in order to be eligible for a judicial position; secondly, it informs candidates in advance about the necessity of fulfilling certain requirements in order to participate in the selection process for a judicial position; thirdly, it effectively eliminates discriminatory elements, as the presence of legally regulated conditions counteracts arbitrariness in the process of selecting candidates for judicial positions and the imposition of subjective or unlawful requirements.A number of peculiarities of the selection and appointment process for judicial positions are identified, which are not inherent in the mechanism of employment for most other categories of workers, including: the overall complexity of the selection and appointment process for candidates for judicial positions, which includes three major stages during which the suitability of a person for the future position and the presence of necessary skills and knowledge are assessed; the selection and appointment process involves the participation of a group of state authorities and judicial self-government entities, each having its own range of tasks and powers in the aforementioned process; the existence of legislatively outlined requirements for candidates for judicial positions, as well as procedures for their verification; the established mechanism of initial professional training (special preparation) and assessment of the knowledge and skills acquired during the training for candidates for judicial positions, as prescribed by the legislation of Ukraine, and more.

Встановлено, що однією з найбільш відчутних проблем публічного управління в сучасній Україні за наслідками тимчасової окупації Російською Федерацією Автономної Республіки Крим та частини Сходу України стала проблема внутрішньо переміщених осіб (ВПО), що містить як управлінську, так і соціальну, політичну, економічну, демографічну, медичну, психологічну тощо складові. Закономірно, що протягом останніх років (від 2014 р. – дотепер), сформувався особливий напрямок державної політики, пов'язаний із адаптацією ВПО, що координується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (Мінреінтеграції) (назва з 11 березня 2020). Проте ВПО стикаються з низкою адаптаційних проблем, головними з яких є реєстрація в якості ВПО та можливість реалізації громадянських і політичних прав, вирішення питань отримання житла та комунальних послуг, проблем зайнятості та працевлаштування, доступу до соціальних послуг і соціальної допомоги тощо. Зазначене висуває особливі вимоги до ефективності системи публічного управління у сфері адаптації ВПО, формування теоретичної моделі та конкретних практичних заходів державної політики адаптаційної ВПО з урахуванням історичного та міжнародного досвіду на основі світових стандартів.Метою дисертаційного дослідження є визначення теоретичних засад та особливостей функціонування системи багаторівневого врядування процесами адаптації ВПО в Україні та вироблення на цій основі практичних рекомендацій щодо підвищення її ефективності. Відповідно до зазначеної мети в дисертації поставлені і розв'язані такі наукові завдання: – розкрити теоретико-методологічні основи формування та дослідження концепту багаторівневого врядування у міждисциплінарному дискурсі;– визначити проблеми ВПО в Україні та визначити специфіку правового статусу ВПО як окремої соціальної групи українських громадян; – узагальнити вітчизняний та міжнародний досвід адаптації ВПО (в умовах протистояння агресії та соціально-політичних змін);– проаналізувати роль міжнародних інституцій у вирішенні проблем ВПО в Україні на основі міжнародних стандартів;– визначити ефективність урядового та неурядового секторів у національній системі адаптації ВПО;– розробити рекомендації щодо підвищення ефективності функціонування системи багаторівневого врядування процесами адаптації ВПО в Україні. У результаті проведеного дослідження отримано нові наукові й практичні результати:Впершедоведено, що ефективність адаптації концепту багаторівневого врядування до проблематики ВПО в Україні безпосередньо залежить від ефективності різних його секторів – урядового, громадського, підприємницького: в процесах адаптації ВПО відслідковується взаємовплив та взаємозалежність дій секторів на різних щаблях врядування (наднаціональному, національному, регіональному та місцевому), що надає можливість виробити пропозиції щодо забезпечення синергетичного ефекту системної взаємодії структур багаторівневого врядування у вирішенні проблем внутрішнього переміщення в Україні;на підставі аналізу процесів внутрішнього переміщення та відповідних механізмів публічного управління щодо адаптації ВПО на регіональному рівні концептуалізовано поняття «регіональний режим адаптації ВПО», що дозволило охарактеризувати його ознаки та, відповідно, типізувати регіони;удосконаленозмістовні характеристики правового статусу ВПО в Україні як окремої соціальної групи, що володіє спеціальними правами, обов'язками та гарантіями, обумовленими обставинами їх вимушеного внутрішнього переміщення та відповідними потребами: на цій основі обґрунтовано специфіку механізмів публічного управління процесами адаптації ВПО від конкретних суміжних соціальних груп, пов'язаних із тимчасовою окупацією частини території України, зокрема, ветеранів АТО, учасників ООС, членів їх сімей, а також із суміжною групою біженців;підходи до формування та систематизації міжнародних стандартів щодо адаптації ВПО, що дозволило на основі компаративного аналізу порівняти їх із нормами вітчизняного законодавства та визначити найбільш дієві напрями їх удосконалення;набули подальшого розвиткуінтерпретація джерел формування концепту багаторівневого врядування, зокрема в контексті основ та практик мережевої теорії, доктрини врядування та новітньої парадигми глобального врядування;методологія ситуаційного аналізу процесів, що відбуваються у середовищі ВПО, завдяки чому аргументовано шляхи підвищення ефективності функціонування громадського сектору адаптації ВПО.^UIt is revealed that as a result of the temporary occupation of the Autonomous Republic of Crimea and part of eastern Ukraine by the Russian Federation, the problem of internally displaced persons (IDPs) is one of the most significant problems of modern Ukraine and includes administrative, social, political, economic, demographic, medical, psychological problems. As a result, a special direction of state policy has been formed since 2014, related to the adaptation of IDPs, coordinated by the Ministry for Reintegration of the Temporary Occupied Territories. However, IDPs face a number of adaptation problems, the main of which are housing and utilities, employment problems, access to social services and social assistance, registration as IDPs, the execution of political rights, and so on. This makes special demands on the effectiveness of the public administration system in the field of adaptation of IDPs, the development of a theoretical model and specific measures in adaptation policy, taking into account international standards, historical and foreign experience.The purpose of the dissertation research is to determine the theoretical principles and to study the functioning of the system of multilevel governance by IDP adaptation and to develop practical recommendations for improving the efficiency of the current IDP adaptation system in Ukraine. According to the specified purpose the following scientific tasks are set and solved in the dissertation:- to analyze the theoretical and methodological foundations of the concept of multilevel governance;- to analyze the problems of IDPs in Ukraine and the peculiarities of the status of IDPs as a separate social group of citizens of Ukraine;- to study domestic and foreign experience of IDP adaptation;- to analyze the role of international institutions in solving the problems of IDPs in Ukraine and to study the relevant international standards in the field of internal movement;- to determine the effectiveness of the governmental and non-governmental sectors in the national IDP adaptation system;- to develop recommendations for strengthening the efficiency of the multilevel governance system through the adaptation of IDPs in Ukraine.As a result of the conducted research new scientific and practical results are received:for the first timethe concept of multilevel governance was adapted to the issues of IDPs in Ukraine, which allowed to identify and determine the effectiveness of different sectors of government (governmental, civic, business) in the adaptation of IDPs, to analyze the interaction of government sectors at different levels of governance (supranational, national, regional, local) and make proposals to strengthen the systemic unity of multilevel governance to address internal displacement in Ukraine;bsed on the analysis of internal displacement processes and relevant mechanisms for IDPs adaptation at the regional level, the concept of “regional regime for IDPs adaptation” was conceptualized, which allowed to determine its features and criteria for selecting the relevant types of regions.improvedsubstantive characteristics of the status of IDPs in Ukraine as a separate social group, which has additional (special) rights, responsibilities and guarantees due to the circumstances of their forced internal displacement and relevant needs, which allowed to separate management mechanisms for IDPs from related social groups with the temporary occupation of the parts of Ukraine territory within the anti-terrorist operation - veterans, members of the mission, members of their families, as well as with a related group of refugees;systematization and general characteristics of international standards and approaches to the adaptation of IDPs, which allowed to compare them with the norms of domestic legislation and to identify the areas for improvement;acquired further developmentstudy of the sources of formation of the concept of multilevel governance, which allowed to determine its ties with network theory, doctrine of governance, the paradigm of global governance;methods of situational analysis of the processes taking place in the environment of IDPs, due to which the effectiveness of the functioning of the public sector on adaptation of IDPs is proved.

Обгрунтовано положення про те, що неповнолітні як суб'єкти опіки та піклування , володіють ознаками, які дозволяють виокремити їх в особливу соціальну групу. Проаналізовано положення щодо попередження правопорушень серед неповнолітніх у міжнародних правових актах і національному законодавстві. Досліджено особливості формування системи елементів адміністративно-правового статусу неповнолітнього та визначено його поняття, як сукупність юридичних прав та обов'язків підлітків у суспільстві, реалізація яких забезпечується економічними, правовими та організаційними гарантіями. Доведено існування адміністративної делікатності неповнолітніх як самостійного явища та структурної частини делікатності у цілому. Запропоновано класифікацію форм і методів діяльності органів внутрішніх справ (міліції) щодо попередження адміністративної делікатності неповнолітніх з використанням ЕОМ. Розглянуто діяльність державних органів, створених відповідно до Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" та наведено конкретні пропозиції щодо удосконалення законодавчих актів, що регламентують їх діяльність. Розроблено комплексну програму, що передбачає скоординовану діяльність установ різної відомчої підпорядкованості та громадських формувань щодо попередження правопорушень неповнолітніх (на адміністративній одиниці).

  Скачати повний текст

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081– Право. – Національний університет «Одеська юридична академія», Міністерство освіти і науки України, Одеса, 2021.Необхідність дослідження забезпечення доступу до правосуддя зумовлена потребою врахування впливу сучасних транзитивних процесів на систему правосуддя та формування сучасної концепції доступності правосуддя. Основна ідея такої концепції полягає у формуванні такої системи правосуддя, яка, у першу чергу, буде сприяти зменшенню організаційних бар'єрів для належної реалізації громадянами права доступу до правосуддя.У першому розділі розглянуто теоретико-методологічні засади дослідження доступу до правосуддя в транзитивних умовах та висвітлено питання сучасного стану дослідження концепції доступу до правосуддя у юридичний науці, що надало можливість виділити такі напрями: дослідження проблематики доступності правосуддя на загально-теоретичному та філософсько-правовому рівнях; дослідження проблематики доступності правосуддя в юридичних науках матеріального права; дослідження проблематики доступності правосуддя в юридичних науках процесуального права.Також у першому розділі доступність правосуддя розглянута як гарантія забезпечення прав людини. Визначено чинники (бар'єри) в умовах транзитивності, що перешкоджають реалізації та захисту права на доступ до правосуддя. До таких бар'єрів віднесено, зокрема: нестабільність правової системи, яка є визначальним фактором для обмеження права на доступ до правосуддя; нестабільне, ситуативне, недосконале процесуальне законодавство; недоліки правозастосовної судової практики; дефіцит судових кадрів, зумовлений незаповненням численних вакансій; затягування розгляду судових справ у зв'язку з незаповненням вакансій суддів та великою кількістю судових справ на кожного суддю; процесуальні перешкоди у доступі до правосуддя, ускладнений для громадян порядок звернення до суду, надмірна зарегульованість питань, пов'язаних з вимогами до змісту позовної заяви, процедури подання доказів; висока вартість якісних юридичних послуг; низький рівень правової культури та юридичних знань.Визначено механізми подолання бар'єрів, що перешкоджають реалізації та захисту права на доступ до правосуддя. Такими механізмами виступають: правова освіта та правове виховання з питань прав, обов'язків та правового захисту громадян (населення); формування суддівського корпусу на основі відкритого конкурсу за участю міжнародних експертів; застосування процедур, які полегшують звернення до суду (розвиток громадських центрів правосуддя, впровадження та поширення у національний правовий системі програм правової допомоги ); вдосконалення інституту конституційної скарги; розвиток електронного судочинства; формування інституту транзитивної юстиції; розвиток альтернативного (позасудового) та досудового врегулювання спорів.Надано визначення права на доступ до правосуддя, яке розуміється як закріплене нормами матеріального та процесуального права, окреме право людини і громадянина, що полягає у можливості вільного (безперешкодного) використання судових, альтернативних (позасудових) та досудових процедур для справедливого та ефективного захисту своїх прав.У другому розділі розкрито форми реалізації права на доступ до правосуддя в умовах транзитивності. Доведено, що конституційна скарга потенційно може стати одним із інструментів деліберативної (нарадчої) демократії завдяки таким її властивостям: 1) конституційна скарга є засобом протидії неправомірним та несправедливим судовим рішенням та/чи свавільного втручання державних органів; 2) наслідком задоволення конституційної скарги може стати скасування норми права, яка суперечить правам людини чи порушує їх; 3) конституційна скарга є засобом впливу індивіда та громадянського суспільства на правотворчість державних органів; 4) конституційна скарга є засобом залучення громадян до процесу публічного управління та контролю над діяльністю державних, в тому числі правотворчих органів.^UThe thesis for the degree of Doctor of Philosophy in the specialty 081 "Law" - National University "Odessa Law Academy. Odessa, 2021.Urgency for research of access to justice is conditioned by the need to take into account the impact of modern transitional processes on the judicial system and the formation of a modern concept of access to justice. The basic idea of the concept is to form the system of justice, that, first of all, can help to reduce organizational barriers to the proper exercise of civil right of access to justice.The first section considers the theoretical and methodological foundations of research on access to justice in transitive conditions and highlights the current state of research on the concept of access to justice in jurisprudence, which provided the following areas: research on access to justice at the general theoretical and philosophical and legal levels; research on the issue of access to justice in the legal sciences of substantive law; research on the issue of access to justice in the legal sciences of procedural law.Also in the first section, access to justice is considered as a guarantee of human rights. Factors (barriers) in the conditions of transitivity that hinder the realization and protection of the right to access to justice have been identified. The barriers include, in particular: the instability of the legal system, which is a determining factor in restricting the right of access to justice; unstable, situational, imperfect procedural legislation; shortcomings of law enforcement case law; staff shortage and low level of legal qualification of judicial staff; delaying the consideration of court cases due to the vacancy of judges and the large number of court cases per judge; procedural obstacles to access to justice, complicated procedure for applying to the court, excessive regulation of issues related to the requirements for the content of the statement of claim, the procedure for submitting evidence; high cost of quality legal services; low level of legal culture and legal knowledge.Mechanisms for overcoming barriers to the exercise and protection of the right of access to justice have been identified. The mechanisms are: legal education and legal education on the rights, responsibilities and legal protection of citizens (population); formation of the judiciary on the basis of an open competition with the participation of international experts; application of procedures that facilitate recourse to the courts (development of public justice centres, implementation and dissemination of legal aid programs in the national legal system); improving the institution of constitutional complaint; development of electronic litigation; formation of the institute of transitive justice; development of alternative (extrajudicial) and pre-trial dispute resolution.The definition of the right to access to justice is given, which is understood as a separate human and civil right enshrined in substantive and procedural law, which consists in the possibility of free (unimpeded) use of judicial, alternative (extrajudicial) and pre-trial procedures for fair and effective protection of their rights.The second section reveals the forms of realization of the right to access to justice in the conditions of transitivity. It is proved that a constitutional complaint can potentially become one of the tools of deliberative (advisory) democracy due to its following properties: 1) a constitutional complaint is a means of counteracting illegal and unjust court decisions and / or arbitrary interference of state bodies; 2) the satisfaction of a constitutional complaint may result in the repeal of a rule of law that contradicts or violates human rights; 3) a constitutional complaint is a means of influencing the individual and civil society on the law-making of state bodies; 4) a constitutional complaint is a means of involving citizens in the process of public administration and control over the activities of state, including law-making bodies.

Запропоновано теоретичні підходи до аналізу державних соціальних гарантій, визначено основні тенденції розвитку цих гарантій у розвинутих суспільствах. Обгрунтовано напрями та методику дослідження управління державними соціальними гарантіями. Здійснено аналіз тенденцій становлення даного управління в Україні. Визначено основні методологічні проблеми й особливості організаційно-функціональної структури управління. Відповідно до одержаних результатів обгрунтовано теоретико-методологічні засади механізму управління державними соціальними гарантіями в Україні й основні напрями його удосконалення, спрямовані на підвищення ефективності та результативності управлінської діяльності органів державної влади.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена визначенню сутності та особливостей конституційно-правового забезпечення права людини на вільне вираження поглядів і переконань в Україні, вивченню зарубіжного законодавства та практики реалізації досліджуваного права людини, а також розробці на цій основі науково обґрунтованих пропозицій та рекомендацій стосовно вдосконалення законодавства у цій сфері.Запропоновано під правом людини на вільне вираження поглядів і переконань розуміти невід'ємне природне право людини, яке полягає в можливості виражати в будь-якій формі як внутрішньо, так і ззовні, своє ставлення або впевненість вірогідного характеру до певних подій, явищ, процесів чи фактів, давати їм оцінку (характеристику) та забезпечується підвищеною правовою охороною.Визначено зміст права людини на вільне вираження поглядів і переконань через такі складові елементи: можливість вільно збирати, отримувати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію та ідеї в будь-який спосіб, без втручання держави та незалежно від кордонів держави, за винятком випадків, передбачених законом; вільне виявлення своїх переконань, думок, раціоналізованих почуттів, установок, концепцій, орієнтацій тощо та можливість їх дотримуватися; вільне використання будь-яких засобів вираження своєї позиції – як традиційних (письмових, усних, образотворчих тощо), так і сучасних (інформаційних, технічних).Юридичний механізм забезпечення свободи вираження поглядів в Україні визначено як систему ефективних юридичних засобів реалізації, захисту та охорони свободи вираження поглядів і переконань загалом, а також окремих її елементів, закріплених у міжнародних, загальнодержавних та регіональних нормативно-правових актах та в інших джерелах права. До структурних елементів механізму юридичного забезпечення свободи вираження переконань та поглядів віднесено законодавство України (в тому числі ратифіковані міжнародні договори та угоди), яке регламентує свободу вираження поглядів і переконань, а також окремі її елементи; юридичні засоби її реалізації; юридичні засоби її захисту; юридичні засоби охорони свободи вираження поглядів і переконань.За рівнем правової регламентації механізм реалізації та захисту права на вільне вираження поглядів і переконань класифіковано на два основні види: міжнародні та внутрішньодержавні. Встановлено, що конституційними гарантіями, іманентно властивими праву на свободу поглядів і переконань, є заборона примушувати кого-небудь до вираження думок і переконань або відмови від них, свобода інформації, в тому числі свобода масової інформації, і заборона цензури. Ці гарантії входять до складу конституційного права на свободу вираження поглядів і переконань як комплексного явища. Подальша цензура покликана не допускати свободу поглядів і переконань в сферах, на які свобода слова не поширюється, наприклад, заборона на збір і поширення інформації про приватне життя особи без її згоди; заборона певних видів агітації і пропаганди. За змістом Конституції України, заборона цензури не є беззаперечною. На основі конституційних положень законодавець вправі при певних умовах і в певний термін встановлювати в формі конституційного закону обмеження права на свободу поглядів та переконань засобами цензури.Розглянуто зарубіжний досвід конституційно-правового забезпечення права людини на вільне вираження поглядів і переконань. Зроблено висновок, що в багатьох зарубіжних країнах спостерігається тенденція формування спеціального галузевого законодавства щодо свободи отримання та розповсюдження інформації. Встановлено, що Франція є однією з перших держав, в якій на законодавчому рівні було закріплено право на інформацію. В переважній більшості сучасних конституцій окремих зарубіжних країн стосовно сфери інформації на конституційному рівні закріплено та гарантовано реалізацію права людини на вільне вираження поглядів та переконань, права на інформацію як основоположного права людини і громадянина. Аргументовано доцільність для нашої держави взяти до уваги позитивний американський досвід головним чином у тому, що перше місце посідає свобода слова як провідний напрям розвитку держави та ключовий, необхідний елемент в усіх сферах життєдіяльності держави. На підставі цього, запропоновано внести відповідні зміни до ст. 34 Конституції України, беручи за основу чинні положення Першої поправки Конституції США.Сформульовано напрямами розвитку та вдосконалення законодавства у сфері забезпечення права людини на вільне вираження поглядів і переконань.^UThe dissertation is devoted to defining the essence and features of constitutional and legal support of the human right to free expression of views and beliefs in Ukraine, studying foreign legislation and practice of human rights research, as well as developing scientifically sound proposals and recommendations for improving legislation in this area.It is proposed to understand the human right to free expression of views and beliefs as an inalienable natural human right, which is the ability to express in any form, both internally and externally, their attitude or confidence of a probable nature to certain events, phenomena, processes or facts, give them an assessment (characteristics) and is provided with increased legal protection.The content of the human right to free expression of views and beliefs is determined through the following components: the ability to freely collect, receive, store, use and disseminate information and ideas in any way, without state interference and regardless of state borders, except as provided by law ; free expression of their beliefs, thoughts, rationalized feelings, attitudes, concepts, orientations, etc. and the ability to adhere to them; free use of any means of expressing their position - both traditional (written, oral, visual, etc.) and modern (informational, technical).The legal mechanism for ensuring freedom of expression in Ukraine is defined as a system of effective legal means of implementing, protecting and protecting freedom of expression and belief in general, as well as its individual elements enshrined in international, national and regional regulations and other sources of law. The structural elements of the mechanism of legal provision of freedom of expression and belief include the legislation of Ukraine (including ratified international treaties and agreements), which regulates freedom of expression and belief, as well as some of its elements; legal means of its implementation; legal means of its protection; legal means of protecting freedom of expression and belief.According to the level of legal regulation, the mechanism of realization and protection of the right to free expression of views and beliefs is classified into two main types: international and domestic. It is established that the constitutional guarantees inherent in the right to freedom of opinion and belief are the prohibition to force or express one's views and beliefs, freedom of information, including freedom of the media, and the prohibition of censorship. These guarantees are part of the constitutional right to freedom of expression and belief as a complex phenomenon. Further censorship is intended to prevent freedom of opinion and belief in areas not covered by freedom of expression, such as a ban on the collection and dissemination of information about a person's private life without his or her consent; prohibition of certain types of agitation and propaganda. According to the Constitution of Ukraine, the prohibition of censorship is not unquestionable. On the basis of constitutional provisions, the legislator has the right under certain conditions and within a certain period of time to establish in the form of a constitutional law restrictions on the right to freedom of opinion and belief by means of censorship.Foreign experience of constitutional and legal provision of the human right to free expression of views and beliefs is considered. It is concluded that in many foreign countries there is a tendency to form a special sectoral legislation on freedom of information and dissemination. It is established that France is one of the first countries in which the right to information was enshrined in law. The vast majority of modern constitutions of some foreign countries in the field of information at the constitutional level enshrines and guarantees the realization of the human right to free expression of views and beliefs, the right to information as a fundamental human and civil right. It is argued that it is expedient for our state to take into account the positive American experience, mainly in the fact that the first place is occupied by freedom of speech as a leading direction of state development and a key, necessary element in all spheres of state life. Based on this, it is proposed to make appropriate changes to Art. 34 of the Constitution of Ukraine, based on the current provisions of the First Amendment to the US Constitution.It is formulated in the directions of development and improvement of the legislation in the field of ensuring the human right to free expression of views and beliefs.

Досліджено теоретичні питання гарантій прав особи у кримінальному процесі та практичних проблем їх дії у разі обмеження права особи на недоторканність житла чи іншого володіння у кримінальному процесі. Розглянуто поняття, систему та види гарантій прав у кримінальному судочинстві, їх співвідношення з іншими правовими гарантіями. Визначено поняття, зміст і загальні умови правомірного обмеження права особи на недоторканність житла чи іншого володіння. Розглянуто підстави та процесуальний порядок проведення обшуку, виїмки й огляду в житлі чи іншому володінні особи, законність та обгрунтованість рішень слідчого, прокурора та судді про їх проведення, прокурорський нагляд, судовий і відомчий контроль за законністю проведення цих слідчих дій. Внесено пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України з досліджуваних питань.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему у сфері регламентації змагальності сторін судового процесу з метою визначення нових підходів під час реалізації судово-правової реформи. Системно та цілісно досліджено питання щодо становлення змагальності сторін як конституційної засади та принципу судового процесу та як конституційної гарантії справедливого судочинства в історичному, правовому та порівняльно-правовому аспектах через призму сучасних надбань, позитивів і недоліків судової реформи. По-новому розкрито можливості нормативно-процесуального наповнення діяльності суду в аспекті судового змагання з урахуванням внесених змін у сфері судоустрою та процесуального законодавства. Розглянуто проблему здійснення правосуддя в Україні на засадах змагальності сторін у судовому процесі.

  Скачати повний текст