Проаналізовано інтертекстуальність творчого доробку Н.Королеви. Виявлено й охарактеризовано чотири базові джерела її творів та визначено єдиний метатекст прози. Проведено системне дослідження художніх текстів письменниці, а також наявного в них автокоментаря. З'ясовано принципи використання сакральних (Святого Письма, агіографії), апокрифічних, історичних текстів, усних легенд і переказів як протекстів. Розкрито спільні та відмінні аспекти понять "легенда" та "переказ". Розглянуто особливості літературного та релігійного контекстів творчості авторки. Проаналізовано структурні та сюжетні особливості агіографії, що відрізняють її від інших жанрів. Сформульовано визначення поняття "агіографічний твір".

  Скачати повний текст

Запропоновано системний аналіз біблійних мотивів у ліриці А.Ахматової, визначено їх роль у контексті як окремих творів, так і всієї творчості в цілому. Розкрито особливості поетики "семикнижжя" як циклу. На підставі аналізу образу ліричної героїні, яка переживає любов і страждання, виявлено біблійні теми Гріхопадіння, Хрещення, Спокути, Блаженства, Воскресіння, Благодаті. Їх послідовність обумовлює еволюцію образу ахматовської героїні. Розглянуто особливості наскрізного сюжету в ліриці Ахматової, проаналізовано відповідні біблійні образи, тропи, жанрові форми, ремінісценції з книг Святого Письма. Біблійні мотиви розглянуто в контексті інших історико-культурологічних пластів лірики Ахматової. Поетеса вводить їх з метою узагальнення своїх християнських уявлень про людське буття, бо вони надають поліфонічного звучання основним мотивам, що розвиваються у "семикнижжі". Розглянуто жанрові особливості "семикнижжя" Ахматової як циклу.

  Скачати повний текст

Вперше у вітчизняному літературознавстві здійснено комплексний аналіз епістолярної прози А.Чехова з метою висвітлення сутності та особливостей формування ідейно-естетичних поглядів письменника. На матеріалі приватних кореспонденцій прозаїка розкрито оригінальний характер його світоглядної системи, своєрідність філософсько-естетичної концепції взаємодії людини та світу, доведено активну участь А.Чехова в осмисленні суспільних процесів у Росії 1880 - 1890-х рр. Особливу увагу приділено вивченню особливостей функціонування епістолярних літературно-критичних оцінок письменника в літературному процесі даного періоду. На підставі дослідження епістолярних текстів А.Чехова у порівнянні з есеїстикою французьких письменників А.Камю, А.Мальро, філософськими трактатами М.Бердяєва показано своєрідність духовного пошуку письменника щодо екзистенційного світосприйняття, розкрито важливі концептуальні аспекти формування системи ідейно-художніх цінностей російського письменника у контексті російської та західноєвропейської філософської думки першої половини XX ст. Значну увагу приділено рецепції проблеми "Росія та Захід" у приватних кореспонденціях А.Чехова. Вивчено жанрово-стильові модифікації епістолярних текстів А.Чехова, встановлено їх новаторський творчий характер, що дозволив репрезентувати листи письменника як яскраве мистецьке явище. Запропоновано класифікацію жанрових різновидів приватних листів А.Чехова, проаналізовано особливості актуалізації підтексту - важливого елементу архітектоніки чеховських епістол, розглянуто інтертекстуальність як засіб утвердження ідейно-естетичних цінностей адресанта.

  Скачати повний текст

Здійснено естетичне дослідження постмодерністського "німого кіно" як явища культури другої половини XX - XXI ст. у динаміці його появи, становлення та сучасного розвитку. Проаналізовано загальні естетичні інтенції постмоденізму з характерним для нього розвінчанням влади мовлення. Розглянуто зв'язок постмодерністської категорії "мовчання" з трансформаціями у почуттєвості людини сучасної доби. Доведено доцільність її застосування у дослідженні естетичної природи постмодерністського "німого кіно". Вивчено художню специфіку сучасної моделі невербального кіномистецтва та виділено його виражальні складові: руйнування та викорінення вербаліки, компенсаційне зростання візуальної виразності, а також іронію та цитатність - складові, що забезпечують постмодерністську інтертекстуальність. Проаналізовано естетичний потенціал українського поетичного кіномистецтва, його нон-вербальну естетичну домінанту. Розглянуто перспективи розвитку постмодерністського "німого кіно".

  Скачати повний текст

Досліджено текстово-дискурсивні властивості сучасного британського й американського жартів. Розглянуто жарт як когнітивне утворення, поява якого зумовлюється розумінням комунікативної активності людини в контексті сміхової культури та досліджується в аспекті його соціального побутування та комунікативної ситуації. Інтегруючи відповідні лінгвістичні елементи, комунікація може здійснюватися за допомогою жарту, який функціонує в гумористичному різновиді дискурсу і виявляється в реалізації інконгруентності на дискурсивному рівні. Встановлено, що інконгруентність є базовим когнітивним механізмом жарту, який експлікується на лінгвоситуативному рівні (порушення онтологічних, логіко-поняттєвих, валоративних норм), а також на лінгвальному рівні (порушення мовних, мовленнєвих, текстових і жанрових норм), маніфестуючись у парадоксі: відхилення від норми є нормою сміхового сприйняття світу. Виявлено у жарті лінгвальні засоби та функції створення комічного ефекту. Досліджено інтерпретативну роль адресата, прагмастилістичні функції антропонімів, інтертекстуальність у тексті анекдоту.

  Скачати повний текст

Проаналізовано процес моделювання історії у сучасній українській прозі та засоби формування історичного контексту у межах художнього тексту. Вивчено особливості постмодерного розуміння часу та історії. Визначено специфічні риси діалогу з історією у творах В.Кожелянка, В.Єшкілєва, О.Гуцуляка, В.Шевчука, Я.Ороса, М.Матіоса, О.Ірванця, Дм.Білого, Б.Бойчука, М.Омели, В.Туркевича. Здійснено дослідження художніх творів з альтернативної історії, визначено особливості та принципи її моделювання. Визначено засоби формування історичного контексту в літературі, зокрема інтертекстуальність, авторське незнання, різні види фрагментарності, реалізацію власне історичних чинників (включення в художній текст датування, документів, реальних історичних подій та персонажів), а також авторське визначення жанрових різновидів і символіку.

  Скачати повний текст

Проведено цілісне дослідження художньої спадщини Ю.Липи щодо особливостей застосування інтертекстуальності як літературного прийому, детермінованого авторською стратегією. Творчий доробок митця проаналізовано у контексті вивчення української національної культурної традиції. Розглянуто контактний та типологічний аспекти головних складових і структурну специфіку текстових масивів як знакових систем. Здійснено інтертекстуальний і текстуальний аналіз протекстуального (публіцистичних, історіософських, геополітичних праць) і метатекстуального (художніх творів) доробку Ю.Липи. На основі єдності ряду аспектів мисленнєвого простору митця виявлено автоінтертекстуальність його текстових масивів, виражену на рівні проектування прото- та метатекстів. Показано, що новели, повісті та оповідання з "Нотатників", роман "Козаки в Московії", три збірки поезій ("Світлість", "Суворість", "Вірую") акумулють у собі основні геополітичні ідеї найбільш відомих історіософських і публіцистичних праць Ю.Липи ("Призначення країни", "Чорноморська доктрина", "Розподіл Росії", "Бій за українську літературу"). Зроблено висновок про інтертекстуальність прозової та поетичної спадщини Ю.Липи на підставі вивчення цитат, алюзій, ремінісценцій, що відкривають діалогічні зв'язки з широким культурним колом і є свідченням ерудиції автора, енциклопедичного характеру його знань.

  Скачати повний текст

Введено інтертекстуальну методологію до музично-історичних методів дослідження музики. Висвітлено процес утворення музичних інтертекстуальних зв'язків на основі перетворення факту-художнього факту в інтертекст. Виокремлено основні стуктурні одиниці-інтертексти, завдяки яким реалізуються міжтекстові зв'язки в конкретних артефактах - інтонація, жанр і стиль. Охарактеризовано відміності між полістилістикою й інтертекстуальністю. Проаналізовано творчість Б. Лятошинського та виведено теорію "інтонаційного словника" композитора, визначено три інтонаційні комплекси. Вперше введено до музикознавчого обігу ряд невідомих і маловідомих творів О. Безбородька, Г. Гаврилець, І. Карабиця, Ж. Колодуб, Г. Ляшенка, С. Пілютикова, К. Цепколенко, І. Щербакова, М. Скорика, В. Сильвестрова.

  Скачати повний текст

Висвітлено основні джерела та лінгвокультурні коди інтертекстуальності в українському художньому дискурсі та головні форми мовного її вияву. З точки зору лінгвістики інтертекст розглянуто як комунікативну одиницю, що встановлює зв'язки з попередніми текстами, суспільним та особистим контекстом життя автора. Досліджено особливості функціонування інтертекстуальності в українському художньому дискурсі. Фольклорні та біблійні інтертекстеми є лінгвальною формою експлікації концептуальної картини світу. Виразові можливості інтертекстем в авторських художніх текстах забезпечує мова. Через дію механізму предикації та номінації мовних одиниць лексичного рівня відбувається моделювання світобачення. Найбільш помітною є взаємодія літературних текстів з текстами Святого Письма в заголовках та епіграфах художніх творів української літератури, які найчастіше бувають прямими або трансформованими цитатами біблійного походження. Інтертекстуальність художнього тексту виявляється не лише на рівні заголовка чи епіграфа, але й на рівні цілого тексту, через трансформацію відомих сюжетів чи мотивів у художніх творах. Концепти як смислові й емоційні образи виявляють своє кодове призначення в художньому дискурсі, де вони стають інтертекстуальними мовними одиницями, семантичне наповнення яких продовжується в кожному новому індивідуально створеному авторському тексті.

  Скачати повний текст

Досліджено ліричні цикли М.Волошина в аспекті інтертекстуальності. Встановлено конкретні мовні прийоми та способи, які використано автором для актуалізації інтертекстуальних зв'язків як усередині окремого ліричного циклу, так і у випадку екстраполяції на метатекст - усю творчість поета. Виявлено як культурологічний, так і асоціативний потенціал інтертекстуальних елементів. Наведено інтертекстуальні принципи організації циклічних ліричних структур у вигляді системи, яка формується експліцитними (вербалізованими) та імпліцитними (частково вербалізованими) елементами, що вводяться автором у простір поетичних творів. Показано, що у результаті взаємодії всіх інтертекстуальних сигналів у ліричному циклі (і ширше - метатексті) відбувається їх сполучення, накладання. Доведено, що для ліричної творчості М.Волошина інтертекстуальність, підтримана циклічною структурою, є одним з конструктивних параметрів ідіостилю.

  Скачати повний текст

Встановлено, що джерелами інтертексту В.Пелевіна є твори літератури, філософії, психології, живопису, музики, кінематографа, сюжети, мотиви, образи стародавніх міфів, російської народної казки, подані у вигляді цитат, алюзій, ремінісценцій. Складний комплекс цитат, алюзій, ремінісценцій охарактеризовано як центонні та визначено основний вид інтертекстуальності - мега/гіпертекстуальність. Виявлено функції інтертекстуальних елементів, які конструюють картину світу та концепцію героя. Доведено, що у складному світі пелевінського гіпертексту кожен протекст є глибоко обумовленим і виконує свої власні функції, підпорядковується логіці центруючого тексту-лідера (буддизму та його модифікації дзен-буддизму). Зазначено, що виявлення у творчості В.Пелевіна елементів синтезу свідчить про пошук письменником нових шляхів, кардинально протилежних деконструкції постмодернізму.

  Скачати повний текст

Проведено цілісний, інтертекстуальний і мотивний аналіз творів О.І. Купріна 1890 - 1900-х рр., в яких розглянуто проблему співвідношення життя та мистецтва. Розкрито важливу роль у формуванні специфіки поетики письменника інтертексту, автоінтертексту та мотивності. Доведено, що висока концентрація передтекстів дає можливість стверджувати, що О.І. Купрін розглядає мистецтво як реальність, яка через свідомість людей та їх вчинки впливає на емпіричну дійсність. З'ясовано, що письменник створював своєрідні пародії на мотиви й образи літератури минуло, зокрема, на образи свідомих і несвідомих гравців, які естетизували життя. На підставі вивчення особливостей функціонування щільного інтертексту, пов'язаного з творами різних напрямів і стилів, пояснено різностильність прози О.І. Купріна. Зроблено висновок, що письменник у своїх творах не розвивав традиції відомих напрямів, а оригінально осмислював "чужі" тексти як художник "срібної доби". Виявлено, що використання письменником артефактів, музичного та живописнго єкфрасису дозволило суттєво оновити жанри малої прози. Встановлено міжтекстові співвідношення, форми їх реалізації та функції, серед яких ігрова набуває пріоритетного значення.

  Скачати повний текст

Комплексно досліджено інтертекстуальність як екстралінгвальну ознаку дискурсу сучасної української преси. Сформульовано основі положення теорії інтертекстуальності. Визначено засоби інтертекстуальності у дискурсі преси (цитата, алюзія, фреймовий репрезентант, перифраз). Проаналізовано їх семантико-стилістичні, структурно-синтаксичні та функціональні особливості. Розроблено класифікацію засобів інтертекстуальності за основними джерелами породження (фольклорними, суспільно-політичними, художньо-літературними, кінематографічними, пісенними інтертекстами). Визначено лінгвістичний аспект пара-, мета- та гіпертекстуальності у текстах друкованих засобів масової інформації початку XXI ст.

  Скачати повний текст

Здійснено багатоаспектний аналіз міжтекстових зв'язків у драматургії М.Булгакова, досліджено форми та функції поняття "інтертекстуальність" і його співвідношення з поняттям "інтертекст", визначено підхід до вивчення конкретно-історичних проявів інтертекстуальності в літературі. Показано значення даної категорії для формування сюжету й композиції, хронотопу, мотивів, образної системи, жанрово-стильових особливостей драматургії М.Булгакова. Твори митця розглянуто крізь призму традицій і новаторства, а також взаємодії різних художніх систем на початку XX ст.

  Скачати повний текст

Досліджено феномен інтертекстуальності як однієї з онтологічних категорій художнього тексту. Розкрито сутність інтертекстуальності як присутності у тексті фрагментів або окремих елементів інших текстів. На підставі дискурсивного аналізу та філологічної інтерпретації визначено смисли, які актуалізуються в сучасному російському поетичному дискурсі та безпосередньо пов'язані з концептуальними засадами постмодерністського світосприйняття. Виявлено такі риси сучасного поетичного дискурсу, як антиномічність, ствердження традиційних цінностей культури шляхом інтертекстуальної деконструкції, розширення інтертекстуального поля поезії, атракція "високого" й "низького", що проявляється у модусі непрямої поетичної дискурсивності. Доведено, що на сучасному етапі метаформа "смерті автора" (Р. Барт) набуває нового сенсу - її визнання є умовним, тоді як насправді митці творять оригінальну поетичну мову з "уламків культури" й утверджують новий тип автора.

  Скачати повний текст

Систематизовано основні принципи теорії інтертекстуальності, специфікуючи її щодо української традиції. Проаналізовано лірику В.Стуса та І.Світличного з метою виявлення різних "модифікацій чужого слова" (ремінісценцій, алюзій, рамкових компонентів). Охарактеризовано функцію "чужого слова" з позицій сучасного літературознавства та у літературно-громадському контексті сучасної поетам епохи 1960 - 1980 рр. в Україні та за її межами. Показано, як поступово в літературі XX ст. творчість митців урізноманітнювала інтертекстуальні зв'язки та слугувала своєрідній верифікації теорії інтертекстуальності, її придатності для трансформації літературознавчої парадигми.

  Скачати повний текст

Розглянуто актуальні тенденції естетичної думки XX ст., пов'язані з пошуками методології для пояснення нових тенденцій в художньому просторі за збереження теоретичних напрацювань минулих поколінь. Вибір в якості об'єкту дослідження теорії інтертекстуальності обгрунтовано рядом причин: семіотизацією філософської проблематики XX ст., поширення інтертекстуальності в якості мистецького прийому, методологічна гнучкість даної теорії. Завдяки виявленню історичної варіативності та методологічної плюралістичності теорії інтертекстуальності аргументується її відповідність вимогам постнекласичної естетики та науки.

  Скачати повний текст

Вивчено проблему відтворення інтертекстуальності у перекладі в українських прозових постмодерністських творах. Визначено інтертекстуальність як вкраплення в текст інших текстів у вигляді цитат, алюзій та ремінісценцій. Розкрито вплив визначальних рис постмодерністської поетики, зокрема гри та іронії, на характер відтворення у перекладі інтертекстуальності як провідної ознаки постмодернізму. Висвітлено особливості перекладу інтертекстуальних одиниць у постмодерністському творі, описано їх форми залежно від тексту-джерела. Досліджено способи перекладу інтертекстуальних одиниць та наведено критерії їх оптимального застосування під час перекладу постмодерністського твору.

  Скачати повний текст

Проведено філософське вивчення поняття "іронія", яке запропоновано розглядати як фігуру тексту культури, що репрезентує підміну наявного сенсу прихованим, фіксує порушення звичного сприйняття або комунікації та спрямування на відновлення смислотворення. Трансформація його змісту у різних парадигмах культури дозволяє виявити фундаментальні ознаки іронічного дискурсу, а саме: рефлексивність, контрарність, аксіологічність. Уточнення суміжних понять культурології та естетики, які співвідносяться з іронією, установлення їх специфіки та взаємозв'язку розкриває зміст цієї культурної універсалії. Запропоновано цілісний історико-культурологічний підхід до розуміння іронії, яка є не лише позицією людської свідомості, а й екзистенціалом людського буття, що доводить можливість розкриття подальшого становлення. Культурологічні трансформації поняття "іронія" розкривають генезу її філософського змісту. Класична метафізика розуміє іронію переважно як методологічну стратегію пізнання, в її модерністських і постмодерністських модальностях філософією визначається важливість людиновимірного змісту. Некласична інтерпретація іронічного дискурсу слугує зброєю проти засилля логоцентризму та намагається реабілітувати сферу безпосередності людського почуття. У процесі тотальної семіотизації культури іронія втрачає свій руйнівний потенціал, стає терапевтичною процедурою, глибинною цитатою, що презентує інтертекстуальність культури, але заперечує можливість доведення автентичності в онтологічному вимірі або оригінальності у творчому сенсі.

  Скачати повний текст

Досліджено особливості репрезентації та передачі концепту "козацтво" в історичному дискурсі засобами англійської мови та встановлено закономірності його відтворення у перекладах. Проаналізовано жанрово-стилістичні особливості та складові елементи історичного дискурсу, які впливають на специфіку вербалізації концептів. Відзначено, що інтертекстуальність історичного дискурсу ускладнює виявлення його комунікативно-мовленнєвої модальності та є однією з причин вживання у текстах слів з різних стилістичних прошарків. Обгрунтовано необхідність класифікації елементів дискрусу на ядрові та периферійні, що уможливлює застосування таких стратегій їх передачі, як "форенізація", як засіб збереження "чужих" мовленнєвих елементів та "адаптація", спрямована на їх пристосування до норм цільової мови. Запропоновано методику перекладацького аналізу концепту "козацтво", яка передбачає окреслення поняттєвого поля та класифікацію репрезентативних елементів, а також виділення мікрополів, інтерпретацію їх компонентів і виявлення потенційних труднощів перекладу. Обгрунтовано необхідність узгодження семантики елементів концепту в контекстах гіпотекстового, текстового та гіпертекстового рівнів. Проаналізовано прийоми відтворення репрезентативних елементів англійською мовою. Відзначено, що у більшості випадків концепт "козацтво" в історичному дискурсі передано належним чином, однак в окремих випадках помилковий вибір стратегії, неузгодження семантики відповідника у хронотопному або характерологічному контекстах є причиною його неадекватної перевербалізації.

  Скачати повний текст